Постанова № 26235929, 17.09.2012, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2012 р. Справа № 2а/0470/5698/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. при секретарі судового засіданняШрамко Я.В.за участю представників сторін: від позивача від відповідача Бараннік Т.М.,Щагіна С.Ю. Федорова А.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВА»до Лівобережної міжрайонної Державної податкової інспекції м. Дніпропетровська про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.01.2012р., акту перевірки від 27.12.2011р., -

ВСТАНОВИВ:

23.05.2012р. Товариство з обмеженою відповідальністю «ТВА» звернулося з позовом до Лівобережної міжрайонної Державної податкової інспекції м. Дніпропетровська та просить:

- визнати податкові повідомлення-рішення від 16.01.2012р. за № 0103262301 та №0103252301 та акт від 27.12.2011р. № 5384/23/2023804 про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «ТВА» - протиправними та не чинними;

- скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.01.2012р. за № 0103262301 та №0103252301.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що податковою інспекцією 16.01.2012р. були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення на підставі акту від 27.12.2011р. про результати позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при проведенні взаєморозрахунків та взаємовідносин з ПП «Апсіда» та ПП «Базель» за період з 01.12.2008р. по 27.12.2011р. За вказаними податковими повідомленнями-рішеннями було встановлено порушення позивачем п.п.7.4.1, 7.4.5, п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та визначена сума зобов'язання за основним платежем на суму 98067,50 грн. та штрафних санкцій на суму 24517,25 грн. Позивач зазначає в позові, що викладені ДПІ у акті висновки є безпідставними, необґрунтованими даними, котрі підлягають скасуванню, оскільки у відповідності до норм ст. 215 ЦК України правочин може бути визнаний недійсним лише судом, а висновки податкового органу на невідповідність первинних документів ТОВ «ТВА» нормам цивільного законодавства зроблено безпідставно, оскільки всі передбачені законом первинні документи були оформлені належним чином на надані для перевірки. Позивач також вважає, що посилання податкового органу у акті перевірки на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 02.08.2010р. по справі № 1-29/2010 про притягнення групи уповноважених осіб ПП «Апсіда» та ПП «Базель» до кримінальної відповідальності за ст. 205,364,366 КК України не містить жодного посилання про встановлені факти недійсності або нікчемності фінансово-господарських операцій ТОВ «ТВА» з ПП «Апсіда» та ПП «Базель». Висновки податкового органу про те, що наявність первинних документів на придбання позивачем товарів у ПП «Апсіда» та ПП «Базель» не спричинили реального настання правових наслідків, оскільки зазначені підприємства були створені з метою здійснення діяльності по переказу грошових коштів, що належать третім особам, в їх інтересах отриманих по безтоварних фінансово-господарських операціях є, на думку позивача, необґрунтованими даними, а також суб'єктивними припущеннями, які не мають підтверджуючих доказів. В той же час, позивач як на підставу для скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень посилається на дотримання ним норм п.7.4.1 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки підприємство позивача вело бухгалтерський облік всіх взаємовідносин, у тому числі і з ПП «Апсіда» та ПП «Базель» з фіксуванням та реєстрацією всієї первинної документації, що підтверджено наданою до перевірки звітністю за період з 01.12.2008р. по 30.09.2009р., фінансово-господарські правовідносини на підставі рахунків укладені з дотриманням всіх положень ст. 203, 205 ЦК України, операції з купівлі-продажу виконані сторонами у повному обсязі та позивачем придбана продукція в подальшому була реалізована замовникам відповідно до рахунків, видаткових накладних, податкових накладних, а тому позивач вважає, що нарахування податкового кредиту позивачем у сумі 122586,25 грн. вчинене з дотриманням п.7.4.1 Закону України «Про податок на додану вартість», а тому не може бути підставою для нарахування податкового зобов'язання, крім того, повноважень податкових органів щодо визнання правочину недійсним або нікчемним не передбачено законодавством, зокрема, Законом України Про податкову службу України» у зв'язку з чим позивач вважає, що податкові повідомлення-рішення від 16.01.2012р. винесені з порушенням норм матеріального права і повинні бути скасовані.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні в повному обсязі посилаючись на те, що в ході проведення перевірки встановлено, що ТОВ «ТВА» мало взаємовідносини з ПП «Апсіда» та ПП «Базель» на підставі яких у періоді з 4 кварталу 2008р. по 4 квартал 2009р. отримані документи на товари по взаєморозрахунках, вартість яких в сумі 392 271 грн. віднесено до складу валових витрат, окрім того, ТОВ «ТВА» отримано від ПП «Апсіда» та ПП «Базель» податкові накладні, суми ПДВ по яких віднесено до складу податкового кредиту в розмірі 78 454,00 грн. У відповідності до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24,05.1995р. № 88 та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документу (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Втім, первинні документи - рахунки, накладні та податкові накладні на підставі яких позивач здійснював формування валових витрат та податкового кредиту, оформлені без зазначення прізвища осіб відповідальних за здійснення операції. Договори купівлі-продажу товарів, укладені ТОВ «ТВА» з ПП «Апсіда» та ПП «Базель», а також перевізні документи, а саме: товарно-транспортні накладні, які підтверджують факт транспортування вказаних товарів, до перевірки надано не було. Крім того, як вказує представник відповідача вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 02.08.2010р. по справі № 1-239/2010 (вирок набрав законної сили) встановлено, що за попередньою змовою ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з метою отримання доходу від злочинної діяльності - наданню іншим суб'єктам господарювань незаконних, тобто, вчинених в порушення порядку, встановленого чинним законодавством України, фінансових послуг по переведенню грошових коштів з безготівкової у готівкову форму, створено декілька фіктивних підприємств, зокрема ПП «Апсіда» та ПП «Базель». Зазначених вище осіб визнано винними у скоєнні злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.2 ст.205, ч.2 ст.28, ч.2 ст.364 КК України. За таких обставин, відповідач вважає, що документи, видані ПП «Апсіда» та ПП «Базель» не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а тому не можуть вважатися достовірними та такими, що відповідають вимогам первинних документів та бути підтвердженням здійснення фінансово-господарської діяльності між суб'єктами господарювання. Також, відповідач зазначає в запереченнях на позов, що акт перевірки за своїм змістом не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а також не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії, а відтак, не створює і не припиняє права чи обов'язки особи, а лише фіксує певні обставини. Жодних управлінських висновків оскаржуваний акт перевірки не містить, вчинити будь-які обов'язкові дії позивачу він не приписує, та, відповідно, не порушує права, свободи та інтереси осіб у сфері публічно-правових відносин, що, у свою чергу, виключає можливість платника податків з урахуванням ст. 17 КАС України оскаржувати акт перевірки у судовому порядку, а тому вважає, що порушення позивачем, викладені в акті перевірки, є такими, що відповідають чинному законодавству.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ТВА» зареєстроване 19.11.1993р. виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради як юридична особи, що підтверджується копією статуту позивача, копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 19.11.1993р., копією витягу з ЄДРПОУ від 16.10.2008р. та у періоді, за який проводилася перевірка позивач був платником податку на додану вартість, що підтверджується відомостями, наведеними в акті перевірки про те, що позивач відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 18.08.1997р. № 04319958 та іншими наявними в матеріалах справи документами (а.с.9-22, 27 том 1).

З 12.12.2011р. по 20.12.2011р.Лівобережною МДПІ м. Дніпропетровська була проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «ТВА» з питань щодо дотримання вимог податкового та іншого законодавства при проведенні взаєморозрахунків та взаємовідносин з ПП «Апсіда» та ПП «Базель» за період з 01.12.2008р. по 27.12.2011р.

За результатами вказаної перевірки ДПІ було складено акт від 27.12.2011р. №5384/23/20238040 за висновками якого встановлено наступні порушення:

- п.5.1,п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств в результаті чого ТОВ «ТВА» занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 98068 грн., у тому числі: за 4 квартал 2008 року в сумі 27 979 грн., за 1 квартал 2009 року в сумі 9205 грн., за 2 квартал 2009 року в сумі 29974 грн., за 3 квартал 2009 року в сумі 30 911 грн., в зв'язку з оформленням нікчемних правочинів з ПП «Апсіда» та ПП «Базель»;

- п.п.7.4.1,7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого ТОВ «ТВА» занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 78 454 грн., в тому числі за грудень 2008 року в сумі 22 383 грн., за січень 2009 року в сумі 311 грн., за лютий 2009 року в сумі 4934 грн., за березень 2009 року в сумі 2118 грн., за квітень 2009 року в сумі 5172 грн., за травень 2009 року в сумі 6378 грн., за червень 2009 року в сумі 12430 грн., за липень 2009 року в сумі 10402 грн., за серпень 2009 року в сумі 3602 грн., за вересень 2009 року в сумі 10724 грн., у зв'язку з неправомірним формуванням податкового кредиту по взаємовідносинах з ПП «Апсіда» та ПП «Базель» (а.с.26-52 том 1).

В подальшому, 16.01.2012р. податковим органом на підставі вищевказаного акту перевірки від 27.12.2011р. були прийняті два податкові повідомлення-рішення форми «Р» №0103262301, №0103252301 за якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на прибуток приватних підприємств на суму 122586 грн.25 коп. та збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість в сумі 98067 грн. 50 коп.(а.с. 24-25 том 1).

Позивач не погодився з вказаними вище податковими повідомленнями-рішеннями від 16.01.2012р. та подав скаргу до ДПА у Дніпропетровській області за результатами розгляду якої було прийнято рішення від 15.03.2012р. за яким залишені без змін податкові повідомлення-рішення від 16.01.2012р. (а.с.56-57 том 1).

Заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню в частині позовних вимог позивача щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.01.2012р., а в частині позовних вимог щодо визнання протиправним, не чинним та скасування акту від 27.12.2011р. слід закрити провадження у справі, виходячи з наступних підстав.

З 01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, тому до правовідносин, які виникли у цій справі, слід застосовувати норми законів, які діяли на момент виникнення правовідносин, тобто Закон України «Про податок на додану вартість» (чинного в редакції станом на 2008-2010р.р.) та норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного станом на 2008-2010р., а також норми Податкового кодексу України виходячи з того, що спірні правовідносини по податку на додану вартість та з податку на прибуток приватних підприємств виникли за період з 01.12.2008р. по 27.12.2011р.

Згідно підпункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на 2008-2010р.р.) валовий доход - загальна сума доходу платника податків від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній, або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Пунктом 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт,послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку - п.5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного до 01.01.2011р.) визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість (чинного на момент виникнення правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно з п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість ( чинного станом на момент виникнення правовідносин), якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з підпунктами 7.2.1 і 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про додану вартість» податкова накладна, яка є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках ( оригінал надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг) та повинна містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань ( абзаци 1, 3, 4 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість передбачено, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. Сплата податку проводиться не пізніше двадцятого числа місяця, що настає за звітним періодом.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Якщо є фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, тобто, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи ( на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Так, із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що між ТОВ «ТВА» та ПП «Апсіда», ПП «Базель» у спосіб, визначений ст. 181 ГК України були укладені договори купівлі-продажу у період з 4 кварталу 2008р. по 4 квартал 2009р., тобто в усній формі у спрощений спосіб, без укладення письмового договору за якими позивач придбав у зазначених контрагентів миючі засоби, порошки, білизну, туалетний папір, салфетки, пакети, перчатки та інше шляхом виписування рахунків, накладних, податкових накладних та шляхом оплати позивачем на користь вказаних контрагентів грошових коштів за отриманий товар згідно квитанцій до прибуткових касових ордерів, які наявні в матеріалах справи.

Факт реальності здійснення господарських операцій за вказаними вище договорами між ТОВ «ТВА», ПП «Апсіда», ПП «Базель» також підтверджується наданими суду первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями рахунків на оплату, копіями накладних на отриманий товар та копіями податкових накладних, які виписані ПП «Базель та ПП «Апсіда» у вказаний період, а також копіями квитанцій до прибуткових касових ордерів, які свідчать про оплату позивачем на користь вказаних контрагентів сум за придбаний товар (а.с.102-110,116-135,152-156, 166-169,174-178,193-197, 210-214, 224-228, 245-248 том 1, том 2, том 3, том 4).

Зі змісту досліджених вище первинних документів, зокрема, податкових накладних та рахунків, видно, що вони містять усі обов'язкові реквізити, підписи посадових осіб та печатки підприємств.

В подальшому, позивач здійснив продаж придбаного у ПП «Апсіда» та ПП «Базель» товару інших контрагентам позивача, а саме: ВАТ «Дніпропетровськгаз», ОКЗ «Бюро судово-медичної експертизи», Індустріальному РОО (СШ № 63), Національний гірничий університет, Індустріальне РОО (ДУУ-366) та іншим контрагентам, що підтверджується відповідними копіями договорів, копіями рахунків-фактур, копіями видаткових накладних, копіями податкових накладних, копіями довіреностей на отримання товару від ТОВ «ТВА» (а.с.111, 136-165, 170-173,179-192, 198-223, 229-260 том 1, том 2, том 3, том 4).

Станом на момент проведення господарської операції позивачем з «ПП «Апсіда» та ПП «Базель», останні знаходилися в Єдиному реєстрі як юридичні особи та були платниками ПДВ, що не заперечувалося та не було спростовано відповідачем у ході судового розгляду справи.

За вказаними господарськими операціями позивачем було отримано документи на товари по взаємовідносинах з ПП «Апсіда» та ПП «Базель» вартість яких в сумі 392 271 грн. була позивачем віднесена до складу валових витрат та податкові накладні, які були отримані позивачем від вказаних контрагентів було віднесено до складу податкового кредиту в сумі 78 454 грн.

При цьому, зі змісту вказаного акту перевірки вбачається, що висновки податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток та про заниження податку на додану вартість ґрунтуються на вироку Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 02.08.2010р. у справі № 1-239/2010 за яким було встановлено, що організованою групою осіб, в тому числі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за попередньою змовою з метою отримання доходу від злочинної діяльності - наданню іншим суб'єктам господарювання незаконних, тобто вчинених в порушення порядку, встановленого чинним законодавством України, фінансових послуг по переведенню грошових коштів з безготівкової в готівкову форму, створено декілька фіктивних підприємств, зокрема і ПП «Апсіда» та ПП «Базель».

На вимогу суду вищевказаного вироку відповідачем не було надано, як і не надано доказів набрання вказаного судового рішення законної сили, а тому суд вважає посилання відповідача на вказаний вирок суду як на підставу для визнання договорів, укладених між позивачем, ПП «Апсіда» і ПП «Базель» нікчемними, є безпідставними та необґрунтованими.

Також, висновки акту перевірки містять посилання і на те, що первинні документи - рахунки та податкові накладні, на підставі яких позивач здійснював формування валових витрат та податкового кредиту, оформлені без зазначення прізвища осіб, відповідальних за здійснення операції, договори купівлі-продажу, укладені ТОВ «ТВА» з ПП «Апсіда» та ПП «Базель», а також первинні документи, а саме: транспортні накладні, які підтверджують факт транспортування вказаних товарів до перевірки надано не було, а тому податковими інспекторами зроблено висновок про те, що оформлення суб'єктами господарської діяльності договорів та первинних документів щодо придбання товарів від підприємств діяльність яких визнана судом незаконною, без наміру здійснення статутної діяльності, реальною метою яких є надання фінансових послуг по конвертації безготівкових коштів у готівкові шляхом проведення безтоварних операцій є таким, що суперечить нормам чинного законодавства та не може бути спрямована на реальне настання правових наслідків і видані ПП «Апсіда» та ПП «Базель» документи не можуть вважатися достовірними та такими, що відповідають вимогам первинних документів та бути підтвердженням здійснення фінансово-господарської діяльності між суб'єктами господарювання. При цьому, податковими інспекторами у акті перевірки зроблено висновок про нікчемність правочинів, укладених ТОВ «ТВА» та ПП «Апсіда» і ПП «Базель», що призвело до заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість (а.с.38-52 том 1).

Однак, такі висновки не ґрунтуються на вимогах закону, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» визначені функції податкових органів, а саме: державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують такі функції: здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів; забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів; забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами; аналізують причини і оцінюють дані про факти порушень податкового законодавства; проводять перевірки фактів приховування і заниження сум податків та зборів (обов'язкових платежів) у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України; за дорученням спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю проводять перевірки своєчасності подання та достовірності документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів в порядку, встановленому законом; подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 20 Податкового кодексу України податковим органам надано право, а саме : запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються в порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків); під час проведення виїзних перевірок отримувати у платників податків (представників платників податків) копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), що свідчать про порушення вимог податкового законодавства або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; перевіряти під час проведення перевірок у платників податків - фізичних осіб, а також у посадових осіб та інших працівників платників податків - юридичних осіб документи, що посвідчують особу; проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом; вимагати від платників податків, що перевіряються в ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. У разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або проводять діяльність, що підлягає ліцензуванню та/або патентуванню) від проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки), передбаченої абзацом першим цього пункту, або ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів) застосовуються заходи, передбачені статтею 94 цього Кодексу; для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Однак, податковою інспекцією, з перевищенням своїх повноважень, у акті перевірки від 27.12.2011р. зроблено висновок про те, що укладені між позивачем та ПП «Апсіда», ПП «Базель» згідно до ч.1,5 ст. 203, п.1,2 ст. 215, ст. 228 ЦК України мають ознаки нікчемності.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Отже, договори поставки, купівлі-продажу не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Акт перевірки від 27.12.2011р. не тільки не містить посилань на вину саме позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу ТОВ «ТВА» на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки від 27.12.2011р. про нікчемність правочину, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання його таким або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача, відповідного вироку відносно посадових осіб ПП «Апсіда» і ПП «Базель» також на вимогу суду не надано.

Навпаки, судом встановлено, що у відповідності до постанови ВПМ Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська від 10.02.2012р. за результатами проведеної виїзної позапланової документальної перевірки ТОВ «ТВА» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при здійсненні взаємовідносин з ПП «Апсіда» та ПП «Базель» за період з 01.12.2008р. по 27.12.2011р. було відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно директора ТОВ «ТВА» Бараннік Т.М. за відсутністю в її діях складу злочину, передбаченого ст.212 КК України (а.с.87-88 том 1).

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. При цьому, як вже вище було зазначено, судове рішення про визнання правочину недійсним (нікчемним), який укладено між позивачем та ТОВ «Аквалайн Еко» відсутнє. Не надано суду також і вироку відносно посадових осіб як ТОВ «Аквалайн Еко», так і посадових осіб позивача.

Також, слід зазначити, що акт перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України. Зі змісту акту перевірки вбачається, що в ньому викладені судження посадових осіб податкового органу щодо порушень, вчинених ПП «Апсіда» та ПП «Базель».

При цьому, на вимогу суду, податковим органом не надано доказів порушення саме позивачем норм податкового законодавства України, а посилання відповідача на відсутність у ТОВ «ТВА» письмових договорів купівлі-продажу товарів, укладених позивачем з ПП «Апсіда» та з ПП «Базель», а також відсутність перевізних документів, які підтверджували б факт транспортування вказаних товарів не можуть бути підставами для визнання нікчемності таких договорів, оскільки як встановлено судом укладення договорів у спрощений спосіб у порядку визначеному ст. 181 ГК України не суперечить чинному законодавству України, а наявність перевізних документів може бути одним із доказів факту реальності здійснення господарської операції нарівні з іншими первинними документами, тобто наявність рахунків, накладних та податкових накладних, довіреностей на отримання товару, однак відсутність перевізних документів не є підставою для визнання правочину нікчемним.

При цьому, слід зазначити, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов'язкового оформлення перевізних документів за договорами поставки або купівлі-продажу.

Отже, актом перевірки не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування валових витрат та податкового кредиту у перевіряємий період.

Податковий кодекс України не ставить право позивача на формування податку на додану вартість в залежність від факту підтвердження сплати податку на додану вартість його контрагентами.

З наведеного, суд приходить до висновку, що посилання відповідача у акті перевірки на відсутність права у позивача на віднесення до складу валових витрат та формування податкового кредиту по правовідносинах з ПП «Апсіда» і ПП «Базель» є безпідставними та неправомірними, прийнятими з порушеннями норм Конституції України, Закону України «Про податок на додану вартість ( чинного в редакції на 2008-2010р.р.), Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на 2008-2010р.р.) та норм Податкового кодексу України, є такими, що спростовуються вищенаведеними дослідженими судом первинними документами, які свідчать про реальність здійснення позивачем господарських операцій з контрагентами позивача - ПП «Апсіда» та ПП «Базель».

При цьому, слід зазначити, що ні чинний Податковий кодекс України, ні Бюджетний кодекс України не ставлять в залежність право платника податку на податковий кредит, формування податкового кредиту від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема, контрагентами позивача по всьому ланцюгу постачання товару/послуг.

Статтями 61,67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальністю особи має індивідуальний характер.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю»у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ»стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини»практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідач в ході судового розгляду справи не зміг надати жодних доказів та не навів жодних підстав, які б свідчили про законність та обґрунтованість прийнятих податковою інспекцією податкових повідомлень-рішень від 16.01.2012р. №0103262301 та № 0103252301 або спростовували надані докази та твердження позивача.

За викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення від 16.01.2012р. не у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому зазначені вище податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Що стосується позовних вимог позивача про визнання протиправним та не чинним акту від 27.12.2011р. № 5384/23/2023804 про результати позапланової виїзної перевірки, то в цій частині позовних вимог слід закрити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з наступного.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо платник податків вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші обмеження прав чи свобод ( ст.2,п.п.1 п.2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

З наведених норм права вбачається, що осаржувані рішення, дії або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Акт перевірки за своїм змістом та правовою природою не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а також не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії, а, відтак, не створює і не припиняє права чи обов'язки особи, а лише фіксує певні обставини. Жодних управлінських висновків оскаржуваний акт не містить, вчинити будь-які обов'язкові дії позивачу він не приписує, а, відповідно, не порушує права, свободи та інтереси осіб у сфері публічно-правових відносин, що, у свою чергу, виключає можливість оскарження відповідного акту перевірки в судовому порядку з урахуванням ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідна правова позиція викладена і в ухвалі Вищого адміністративного Суду України від 02.08.2011р. № К-20686/09.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи квитанції № 34903.1112.1 від 23.05.2012р. та платіжного доручення № 156 від 08.06.2012р. позивачем понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2146 грн.(а.с. 3,80 том 1), а тому зазначені судові витрати підлягають відшкодуванню позивачу із Державного бюджету України з урахуванням ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 128, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВА» до Лівобережної міжрайонної Державної податкової інспекції м. Дніпропетровська про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.01.2012р., акту перевірки від 27.12.2011р- задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.01.2012р. №0103262301 та від 16.01.2012р. №1003252301.

В частині позовних вимог щодо визнання протиправним та нечинним і скасування акту від 27.12.2011р. № 5384/23/2023804 про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «ТВА» - провадження у справі закрити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВА» (49051, м. Дніпропетровськ, вул. Батумська, буд. 24 кв.3, р/р № 26000301132641 в Філії ПАТ ПІБ м. Дніпропетровськ, МФО 305437)- судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2146 грн. 00 коп.( дві тисячі сто сорок шість грн. 00 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 03.09.2012р.

Суддя С.О. Конєва