Рішення № 26230850, 07.09.2012, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 2-6652/11

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"07" вересня 2012 р. Дніпровський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді Шевченко Н.М.,

при секретарі Фузік (Кириловій) Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Головне управління юстиції у м. Києві, про зменшення обов'язкової частки спадщини, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1, звертаючись з позовом до суду, просить зменшити обов'язкову частку спадкового майна відповідачки ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, після ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3, до 1/50 частини від обов'язкової частки у спадщині, у зв'язку з чим визнати за ОСОБА_1 обов'язок сплатити на користь ОСОБА_2 15 800,00 грн. шляхом перерахування коштів на депозитний рахунок суду як компенсації за належну ОСОБА_2 1/50 частину спадкового майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Свої вимоги мотивує тим, що 10.08.1999 року, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1, спадкодавець ОСОБА_3 склав заповіт, за яким на випадок смерті заповів належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 позивачці ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 помер спадкодавець ОСОБА_3, після смерті якого відкрилась спадщина на вищевказану квартиру. Відповідачка ОСОБА_2 є дочкою спадкодавця ОСОБА_3 від шлюбу з ОСОБА_4 та як пенсіонерка, непрацездатна повнолітня донька спадкодавця, має право на обов'язкову частку у спадщині свого померлого батька ОСОБА_3 Однак, за життя ОСОБА_3 відповідачка не навідувала свого батька, не піклувалась про стан його здоров'я та умови життя, не надавала жодної матеріальної допомоги, що стало причиною скасування за заявою від 12.08.2997 року ОСОБА_3 раніше складеного ним заповіту від 30.03.1995 року, спадкоємцем майна за яким була відповідачка ОСОБА_2 Спадкодавець довгий час хворів, у зв'язку з чим знаходився на лікуванні в клінічній лікарні «Феофанія». Останні 15 років до смерті спадкодавця ОСОБА_3 відповідачка жодного разу не виявила бажання побачитися з батьком та навідати його, свідомо залишила піклування та турботу про ОСОБА_3 за дружиною ОСОБА_1 Таким чином, позивачка вважає, що викладені обставини є обґрунтованою підставою для зменшення обов'язкової частки відповідачки до 1/50 частини, що еквівалентно 2 000,00 доларів США, що становить 15 800,00 грн. за діючим курсом НБУ, які позивачка перерахує на користь відповідачки в рахунок компенсації за 1/50 частину спадкового майна, що становить предмет спору.

01.02.2012 року в судовому засіданні ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління юстиції у м. Києві. (а.с. 66)

Представник позивачки ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав, що містить зміст позовної заяви.

Представник відповідачки ОСОБА_6 в судовому засіданні проти позову заперечував в повному обсязі, просив в позові відмовити з підстав, що містять письмові заперечення проти позову (а.с. 41-43, 165-167), додатково пояснив, що відповідачка, заперечуючи проти зменшення її обов'язкової частки у спадковому майні після померлого ОСОБА_3, не заперечує проти виплати на її користь суми компенсації за належну їй за законом обов'язкової частки у спадковому майні, однак заперечує проти суми грошової компенсації, визначеної позивачкою відповідно до предмету спору в розмірі 15 800,00 грн. Представник зазначив, що відповідачка ОСОБА_2 з 1995 року є непрацездатною особою, пенсіонеркою за віком, ветераном праці, отримує мінливий дохід, в 1999 році внаслідок тяжких захворювань втратила свого чоловіка, вимушена самостійно утримувати себе, сплачувати квартирну плату та житлово-комунальні платежі, що свідчить про фактичну потребу відповідачки щодо матеріальної та духовної допомоги. Але, не зважаючи на своє скрутне матеріальне та фізичне становище, відповідачка, її діти та онуки завжди підтримували тісні стосунки з батьками відповідачки ОСОБА_3 та ОСОБА_4, надавали їм по можливості матеріальну допомогу, приймали участь у їх похованні, тому заява позивачки стосовно того, що відповідачка з 1995 року не надавала своєму батьку ОСОБА_3 будь-якої матеріальної допомоги, який через похилий вік та хворобу потребував її та був у безпорадному стані, не відповідає дійсності. Крім того, спадкодавець ОСОБА_3 був ветераном Великої Вітчизняної війни, отримував досить високу пенсію як державний службовець, який працював до виповнення йому 70 років у Міністерстві Лісового господарства при Раді Кабінету Міністрів УРСР на високих посадах та мав відповідну кількість пільг, в тому числі на безоплатне лікування у Клінічній лікарні «Феофанія». Таким чином, доводи позивачки в обґрунтування позовних вимог щодо зменшення обов'язкової частки відповідачки у спадковому майні після померлого ОСОБА_3 ґрунтуються виключно на припущеннях.

Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову заперечувала в повному обсязі, просила в позові відмовити з підстав, що містять письмові заперечення проти позову (а.с. 41-43, 165-167) та пояснень, наданих уповноваженим представником відповідачки в судовому засідання.

Представник третьої особи Головного управління юстиції у м. Києві в судове засідання не з'явився, про день час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Заслухавши пояснення представника позивачки ОСОБА_5, відповідачку ОСОБА_2, представника відповідачки ОСОБА_6, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, дослідивши матеріали справи та матеріали спадкової справи № 209/11, копію якої долучено до матеріалів справи (а.с. 76-96), оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно статей 1216, 1217 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом і за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. (ст. 1218 Цивільного кодексу України)

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого Дніпровською районною державною адміністрацією від 22.10.1993 року, двокімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 60,9 кв.м. належить на праві власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4. (а.с. 22)

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, спадкоємцем майна ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_4, яке складається з Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, являється чоловік спадкодавця, ОСОБА_3 (а.с. 23)

30.03.1995 року ОСОБА_3 складено заповіт, посвідчений державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори Домовою З.М., за реєстровим № 2у-608, відповідно до якого ОСОБА_3 на випадок своєї смерті заповів ОСОБА_2 належну йому на праві власності частину квартири АДРЕСА_1. (а.с.191)

19.08.1997 року ОСОБА_3 надіслано до Десятої Київської державної нотаріальної контори заяву, відповідно до якої ним скасовано заповіт, посвідчений Десятою Київською державною нотаріальною конторою 30.03.1995 року за реєстровим № 2у-608. (а.с. 200)

15.01.1998 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим Відділом реєстрації актів громадянського стану Дніпровського району м. Києва від 15.01.1998 року, актовий запис № 23. (а.с. 85)

10.08.1999 року ОСОБА_3 складено заповіт, посвідчений державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори Партолою М.Д., за реєстровим № 2у-563, відповідно до якого ОСОБА_3 на випадок своєї смерті заповів ОСОБА_1 належну йому на праві особистої власності квартиру АДРЕСА_1. (а.с. 82)

Згідно даних свідоцтва про народження, виданим Кудимкарським міським бюро РАГС, від 21.06.1940 року, актовий запис № 240, батьками ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_3 та ОСОБА_4. (а.с. 62)

06.06.1963 року між ОСОБА_15 та ОСОБА_2 укладено шлюб, після реєстрації якого подружжю присвоєно прізвище «ОСОБА_2», про свідчить свідоцтво про шлюб, видане Бюро РАГС Кіровського району м. Красноярськ від 06.06.1963 року, актовий запис № 971. (а.с. 56)

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка м. Кудимкар Пермської області, є пенсіонеркою за віком, ветераном праці та дитиною війни, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_1 від 14.06.1995 року. (а.с. 47, 53)

ІНФОРМАЦІЯ_5 зареєстровано смерть ОСОБА_15 у віці 72 років, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Відділом реєстрації смерті у м. Києві, актовий запис № 18214. (а.с. 55)

ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстровано смерть ОСОБА_3 у віці 95 років, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Відділом реєстрації смерті у м. Києві, актовий запис № 11318. (а.с. 79)

07.07.2011 року ОСОБА_2 звернулась до Сімнадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявою № 619 про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом та свідоцтво про право на спадщину за заповітом після померлого батька, ОСОБА_3 (а.с. 77)

26.07.2011 року ОСОБА_1 звернулась до Сімнадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявою № 665 про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлого ОСОБА_3 (а.с. 78)

Листом № 3-10/770 від 04.04.2012 року заступника головного лікаря з медичних питань Клінічної лікарні «Феофанія»повідомлено Дніпровський районний суд м. Києва, що ОСОБА_3 проходив лікування в даній лікарні з 20.02.2009 року по 04.03.2009 року в хірургічному відділенні, 28.12.2009 року в Центрі мікрохірургії ока та з 21.06.2011 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 в Центрі урології. ОСОБА_3 відносився до прикріпленого контингенту, проходив лікування на безоплатній основі. (а.с. 140)

Відповідно до ст. 1261 Цивільного кодексу України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. (с. 1233 Цивільного кодексу України)

Відповідно до положення ч. 3 ст. 1235 Цивільного кодексу України, заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.

Згідно ч. 1 ст. 1241 Цивільного кодексу України, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Розподіляючи за заповітом майно між спад коємцями за законом, залишаючи майно одно му чи кільком із них, позбавляючи права на спадкування одного чи всіх спадкоємців за за коном, заповідаючи своє майно будь-яким осо бам, в тому числі стороннім, заповідач не має права позбавити права на спадкування тих своїх спадкоємців, для яких законом встановлена обов'язкова частка. Такими спадкоємцями є неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездат ні батьки спадкодавця. Це найближчі до нього особи, котрі незалежно від змісту заповіту, ма ють право вимагати, щоб їм була залишена зі спадщини половина їх законної частки. Непрацездатними вважаються жінки, що досягли 55 років та чоловіки 60 років; інвалі ди І,II,III груп, незалежно від того, чи призна чена їм пенсія. Спадщина, яка відкрилась на користь обов'язкового спадкоємця, не переходить до нього автоматично. Такий спадкоємець, як і будь-який інший, для придбання права на спадщину зобов'язаний її прийняти встановленими законом способами і у належні строки (ст.ст. 1268-1270 Цивільного кодексу України)

При розрахунку обов'язкової частки у спадщині слід виходити з того, що розмір усієї спадщини береться за одиницю, а частка спадкоємця за законом визначається шляхом поділу усієї спадщини на кількість спадкоємців за законом, які закликаються до спадкування, тобто тих, на користь яких відкрилась спадщина.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку, що визначений статтею 1241 ЦК, є вичерпним і розширеного тлумачення не потребує.

При визначенні розміру обов'язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини, зокрема, право на вклади в банку (фінансовій установі), щодо яких вкладником було зроблено розпорядження на випадок своєї смерті, вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу.

За згодою особи, яка має право на обов'язкову частку у спадщині, належна їй частка визначається з майна, не охопленого заповітом. У разі незгоди ця частка визначається з усього складу спадщини. Той зі спадкоємців, який має право на обов'язкову частку у спадщині та проживав разом із спадкодавцем на день його смерті, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо у визначеному законом порядку не відмовився від неї. Суд може зменшити розмір обов'язкової частки у спадщині з урахуванням відносин між спадкоємцем та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення, зокрема майнового стану спадкоємця.

Таким чином, встановлений законом розмір обов'язкової частки може бути зменшений тіль ки в судовому порядку за позовом зацікавле ної особи на підставі урахування відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, які існу вали за життя останнього, а також інших об ставин, які мають істотне значення, наприклад, врахування в деяких випадках і майнового ста ну особи, що отримує спадщину тощо.

Як убачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_1 просить зменшити обов'язкову частку спадкового майна відповідачки ОСОБА_2, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3, до 1/50 частини від обов'язкової частки у спадщині за заповітом ОСОБА_3, у зв'язку з чим визнати за ОСОБА_1 обов'язок сплатити на користь ОСОБА_2 шляхом перерахування коштів в сумі 15 800,00 грн. на депозитний рахунок суду, які зарахувати як компенсацію за належну ОСОБА_2 1/50 частину спадкового майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, мотивуючи свої вимоги тим, що за життя спадкодавця ОСОБА_3 відповідачка не навідувала його, не піклувалась про стан його здоров'я та умови життя, не надавала жодної матеріальної допомоги, останні 15 років до смерті спадкодавця відповідачка жодного разу не виявила бажання побачитися з батьком навідати його, свідомо залишила піклування та турботу про ОСОБА_3 за позивачкою, що є підставою для зменшення обов'язкової частки відповідачки як спадкоємиці першої черги за законом після померлого ОСОБА_3

Як визначено в статті 57 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. (ч.1 ст.64 Цивільного процесуального кодексу України)

Відповідно до ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу. Доказування не може ґрунтуватись на припущення.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8, який перебував у родинних відносинах із спадкодавцем ОСОБА_3, показав, що відповідачка ОСОБА_2 є рідною донькою спадкодавця ОСОБА_3 Не зважаючи на те, що відповідачка проживала окремо від батька, вона часто навідувалась до нього, піклувалась про його здоров'я та матеріальне становище, ураховуючи, що відповідачка також є людиною похилого віку, пенсіонеркою, поховала свого чоловіка, тому свідок вважає безпідставними твердження позивачки щодо відсутності належної уваги з боку відповідачки за життя спадкодавця ОСОБА_3

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9, яка є племінницею померлого ОСОБА_3, показала, що за життя дядька, між ним та його дружиною ОСОБА_1 були гарні стосунки, дружина піклувалась про його стан здоров'я, підтримувала лад в домі, створювала всі необхідні умови для їх сумісного життя. Відповідачка ОСОБА_2, яка являється його донькою від першого шлюбу, конфліктувала з батьком, практично не спілкувалась з ним. Зі слів позивачки їй відомо, що відповідачка писала листа батьку, який його обурив, після чого той скасував свій заповіт на доньку щодо квартири, вважає, що її дядько свідомо позбавив свою доньку спадку, оскільки в нього була сильна образа на неї. Коли помер ОСОБА_3, його донька приїхала на похорон лише на хвилин 20.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_10, яка являється невісткою позивачки ОСОБА_1, дала аналогічні покази ОСОБА_9, додатково пояснила, що вважає свою свекруху та ОСОБА_3 порядними людьми. За життя ОСОБА_3 не хотів нічого чути про свою доньку, говорив що добре до неї ставився, дав їй освіту, однак вона непорядно себе повела і він її пробачити не може, не хоче бачити, казав, що вона не заслуговує на квартиру. Позивачка при цьому намагалась покращити стосунки доньки з батьком, однак останній був категорично проти. Їй також відомо, що померлий ОСОБА_3 писав доньці листа, декілька примірників збереглись після його смерті, зі змісту пам'ятає, що він проклинав доньку. Також зазначила, що на похоронах батька відповідачка була не довго, в поховані участі не приймала, при тому, що на кладовищі взагалі її побачила вперше.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11, який є рідним сином позивачки, дав аналогічні покази ОСОБА_9 та ОСОБА_10, додатково пояснив, що між його матір'ю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були щирі, добрі стосунки сповнені любов'ю, його мати доглядала за чоловіком до самої смерті. Доньку померлого він бачив лише на кладовищі, вважає, що вони не спілкувались лише з морально-етичних міркувань. Зазначив, що померлий мав велику пенсію, пільги, а тому не потребував особливо сторонньої грошової допомоги .

Суд, надавши оцінку, критично оцінює факти, що містять покази свідків, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, зі слів інших людей, а тому не можуть розкрити змісту, що стосуються предмета доказування, а саме квартири АДРЕСА_1, при цьому свідки не вказали джерела своєї обізнаності щодо кожної обставини.

Виходячи зі змісту ч. 5 ст. 1224 ЦК України, суд при вирішенні такої справи згідно з вимогами ст. 214 ЦПК повинен установити і факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та його потребу в допомозі цієї особи. Крім того, суд повинен з'ясувати, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб і чи мав спадкоємець матеріальну й фізичну змогу надавати таку допомогу.

Безпорадний стан слід розуміти як безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв'язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в її умисних діях чи бездіяльності, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Аналізуючи наявні у справі докази в їх сукупності, приймаючи до уваги пояснення представника позивача, заперечення відповідачки та її уповноваженого представника, надавши оцінку показанням свідків, керуючись положеннями законодавства діючого на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про відсутність підстав у зменшенні обов'язкової частки спадкового майна відповідачки ОСОБА_2, яке складається з ј частини квартири АДРЕСА_1, та про відсутність підстав визнання за позивачкою ОСОБА_1 обов'язку сплати на користь відповідачки суми грошової компенсації в розмірі 15 800,00 грн. за обов'язкову частку у спадковому майні відповідачки, - оскільки судом встановлено, що між спадкодавцем ОСОБА_3 та спадкоємицею ОСОБА_2, яка є донькою спадкодавця, існували нормальні родинні відносини, відповідачка, ураховуючи її похилий вік, самостійне проживання та особисте утримання, за життя спадкодавця навідувалась до нього, піклувалась про стан його здоров'я, умови життя та за наявності можливості надавала матеріальну допомогу, що свідчить про відсутність підстав зменшення обов'язкової частки спадкового майна відповідачки, з підстав існування неприязних та негативних стосунків між відповідачкою та спадкодавцем за його життя, та позивачкою не надано жодного доказу протилежного.

Крім того, суд критично оцінює твердження позивачки щодо причини скасування спадкодавцем ОСОБА_3 попереднього заповіту від 30.03.1995 року відносно відповідачки ОСОБА_2, з підстав відсутності матеріальної допомоги та турботливого відношення з боку відповідачки відносно її батька, - оскільки заява спадкодавця про скасування заповіту є його правом, визначеним діючим законодавством, яким спадкодавець скористався з власної волі та особистих міркувань, та позивачкою не надано доказів скасування попереднього заповіту саме з підстав відсутності належного піклування відносно спадкодавця ОСОБА_3 з боку відповідачки ОСОБА_2 та доказів наявності неприязних стосунків між ними за життя спадкодавця.

Разом з тим, суд, відмовляючи в позові ОСОБА_1, ураховує, що за життя спадкодавець, будучи особою похилого віку, мав ряд захворювань, однак проходив лікування в Клінічній лікарні «Феофанія»на безоплатній основі, перебував на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва, отримував пенсію, тобто мав регулярний дохід, ураховуючи, що розмір отримуваної пенсії спадкодавця ОСОБА_3 перевищував розмір пенсії, отримуваної спадкоємицею ОСОБА_2 за життя спадкодавця, що підтверджено відповідними довідками Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва та Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві (а.с. 57-61, 132-138), що також свідчить про відсутність факту ухилення відповідачки від надання матеріальної допомоги спадкодавцеві, як особі, яка потребувала такої допомоги, та матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту бездіяльності відповідачки, спрямованої на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцеві, ураховуючи при цьому матеріальний дохід сторін спадкових правовідносин.

Відповідно до частини третьої ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Головне управління юстиції у м. Києві, про зменшення обов'язкової частки спадщини є необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення в повному обсязі.

Керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України за №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», ст. ст. 1269, 1270, 1272 Цивільного кодексу України, ст.ст. ст.ст. 3, 10, 11, 15, 57, 58, 60, 88, 208, 209, 212-215, 218, 223, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Головне управління юстиції у м. Києві, про зменшення обов'язкової частки спадщини -відмовити.

Повернути ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_1, суму коштів у розмірі 15 800 (п'ятнадцять тисяч вісімсот) гривень 00 копійок, що внесена на депозитний рахунок Дніпровського районного суду м. Києва згідно квитанції № 66 від 22.03.2012 року на р/р 37318001003058, МФО 820019 ЄДРПОУ 02896696, отримувач - Дніпровський районний суд м. Києва, банк отримувача - ГУ ДКУ у м. Києві.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

С у д д я :