Постанова № 26210298, 25.09.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 вересня 2012 року № 2а-10748/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.;

при секретарі судового засідання Мальчик І.Ю.,

за участю сторін:

представника позивача -Кобилінського Б.О.,

представників відповідача -Мисливого І.Ю., Іващенко О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Консерела Україна" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом (з урахуванням зміни позовних вимог) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 27.03.2012 р. № 0001932303, від 10.07.2012 р. №№ 0004542290, 0004552290.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України були прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу неправомірно зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, винесеними на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов наступних висновків:

Відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 по 31.12.2011 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 31.12.2011 р.

В ході проведення перевірки встановлено, що в перевіряємий період позивач мав договірні взаємовідносини з ТОВ "Інженерно -будівельна компанія "ТБС" (договір підряду № A051709001 від 23.09.2010 р.).

На підтвердження виконання зазначених договірних взаємовідносин, включення витрат на оплату товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також підтвердження сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуг), контрагентом були виписані позивачу первинні документи (зокрема, податкові накладні), які, на його думку, є документами, що дають йому право на податковий кредит, а також, включення до складу валових витрат підприємства відповідних сум -витрат на оплату товарів (робіт, послуг).

В той же час, згідно акту документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Інженерно -будівельна компанія "ТБС" від 18.05.2011 p. №130/23-20/35556606 нe встановлено факту передачі (постачання) товарів від ТОВ "Інженерно -будівельна компанія "ТБС" до покупців, в зв'язку з відсутністю (не наданням до перевірки; актів приймання-передачі товару, видаткових накладних, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів. Крім того, у товариства відсутні об'єкти оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам -покупцям за грудень 2010 року.

Враховуючи зазначене, відповідач дійшов висновку, що всі правочини (договори), укладені між позивачем та контрагентом, є нікчемними та, відповідно, не створюють інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а виписані контрагентом первинні бухгалтерські документи не можуть бути прийняті до уваги як первинні бухгалтерські документи в розумінні Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Перевіркою також встановлено, що позивачем всупереч вимогам Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" віднесено до складу валових витрат у 4 кв. 2009 року передоплату (аванс) в сумі 281 040 грн. здійснену фізичним особам-підприємцям.

При проведені перевірки правильності визначення приросту/убутку запасів та порівнянні даних декларацій з податку на прибуток (Додаток К1/1 до декларації рядок А2) підприємства встановлено розбіжності між даними перевірки та даними платника, зокрема, позивачем не визначено приріст/убуток запасів у незавершеному виробництві, залишки на кінець звітного періоду, що призвело до завищення валових витрат за 1 квартал 2010 року на суму в розмірі 1 014 026 грн., за 1 півріччя 2010 року на суму в розмірі 88 097 грн. та заниження валових витрат за рік 2010 рік на суму в розмірі 1 014 026 грн., за 1 півріччя 2010 року на суму в розмірі 866 454 грн.

Проведеною перевіркою відображеного показника у рядку 06.6 Декларацій "від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього податкового року" за період з 01.04.2011 р. по 31.12.2011р. встановлено його завищення у загальній сумі 2 660 674 грн.

За результатами перевірки складено акт від 12.03.2012 р. № 293/2303/35946223, яким зафіксовані порушення позивачем норм податкового законодавства, зокрема: п.5.1., пп.5.3.9. п.5.3., п.5.9. ст.5, пп.11.2.3. п.11.2. ст.11, п.22.4. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.3, 7 підрозділу 4 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 662 349 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування в сумі (-) 4 973 649 грн. в тому числі за 1 квартал 2011 року на суму (-) 2312975 грн., за 2 квартал 2011 року на суму (-) 2660674 грн.; пп.7.4.1., пп.7.4.4. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість, в результаті чого занижено податок на додану вартість за грудень 2010 року всього в сумі 44730 грн.

На підставі акта перевірки від 12.03.2012 р. № 293/2303/35946223, відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення: від 27.03.2012р. № 0001942303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 662 349,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 156 520,00 грн.; від 27.03.2012 р. № 0001952303, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 4 973 649,00 грн.; від 27.03.2012 р. № 0001932303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 44730,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 11 183,00 грн.

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача, позивач використовуючи, надане йому ст.56 Податкового кодексу України право адміністративного оскарження рішень податкових органів, звертався зі скаргою до ДПС у м. Києві, за результатами розгляду якої, рішенням про результати розгляду первинної скарги від 11.06.2012 р. № 3455/10/120114, скарга була задоволена частково, оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 27.03.12 №№ 0001942303, 0001952303 скасовані в частині визначення перевіркою податку на прибуток та завищення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком па прибуток за рахунок зменшення показників рядку 04.9 декларацій з податку на прибуток за І квартал 2011 року та рядку 06.6 Декларацій з податку на прибуток за II квартал та ІІ-ІІІ квартали 2011 року на суму 347 699 грн., a оскаржуване податкове повідомлення-рішення -від 27.03.12 № 0001932303 - залишено без змін.

Відповідно пп.60.1.2. п.60.1 ст.60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу.

Згідно п.60.3. ст.60 Податкового кодексу України у випадках, визначених пп.60.1.2 п.60.1. цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування такого податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги.

Враховуючи зазначене, на підставі акта перевірки від 12.03.2012 р. № 293/2303/35946223 та рішення ДПС у м. Києві про результати розгляду первинної скарги від 11.06.2012 р., відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 10.07.2012 р. № 0004552290, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 4 278 251,00 грн.; від 10.07.2012 р. № 0004542290, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 582 378,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 156 520,00 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог виходячи з наступного.

У зв'язку з тим, що перевірка позивача проводилась з урахуванням періоду до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01.01.2011 р.), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 р.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦКУ).

Відповідно до ч.1,2 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216).

Згідно ч.1,2 ст.228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, а також те, що укладені між позивачем та ТОВ "Інженерно -будівельна компанія "ТБС" правочини (договори) є такими, що вчиненні без мети настання реальних наслідків, суд погоджується з висновками відповідача щодо недійсності таких правочинів (договорів) в силу їх нікчемності.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26.06.2007 р., положення статей 207 и 208 Господарського Кодексу України слід застосовувати з врахуванням того що договір, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст. 203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Формування податкового кредиту та валових витрат за нікчемними правочинами не може відбуватись за правилами податкового законодавства.

Згідно п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до ч.4 пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.1.7. ст.1. Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 вищевказаного Закону України податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Пп.7.5.1. п.7.5. цього Закону України визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт і послуг) або дату отримання податкової накладної.

Право платника податку (покупця) на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у зв'язку з придбання товарів (робіт, послуг), кореспондується з обов'язком платника податку (продавця) утримати та перерахувати до бюджету відповідні суми податку.

Згідно пп. 7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу або дата відвантаження товарів.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного закону, до податкового кредиту не дозволяється включення будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі, коли на момент перевірки платника податку податковим органом, суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними вище документами, тоді платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством України, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену документами.

Такі ж самі положення закріплені й в діючому Податковому кодексі України, а саме в ст.ст.198, 138-139.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Закон України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Враховуючи наведені правові норми, а також ті обставини, що первинні документи (податкові накладні) видані позивачу ТОВ "Інженерно -будівельна компанія "ТБС" на виконання недійсних (нікчемних) правочинів, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати такі документи первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", тобто документами, які підтверджують фактичне придбання позивачем товарів (робіт, послуг) від контрагента, дають йому право на податковий кредит та включення витрат, понесених ним за відповідними договорами до складу валових витрат підприємства.

Згідно пп.11.2.3 п.11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, яка діяла до 31.03.11) не враховуються в податковому обліку, валові витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є резидентами, які сплачують цей податок за ставкою нижчою, ніж зазначена у статті 10 цього Закону (крім платників податку, зазначених у п.7.2 ст.7 цього Закону), або сплачують цей податок у складі єдиного чи фіксованого податку чи є звільненими від сплати цього податку або не є його суб'єктами згідно із законодавством; оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті -також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), їх фактичне отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

Відповідно до п.5.9. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається. Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, до убутку запасів не включається. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Якщо платник податку приймає рішення про уцінку (дооцінку) запасів згідно з правилами бухгалтерського обліку, то така уцінка (дооцінка) з метою податкового обліку не змінює балансову вартість запасів та валові доходи або валові витрати такого платника

податку, пов'язані з придбанням таких запасів.

Отже, наприкінці звітного періоду перераховується приріст/убуток запасів, у т.ч. у незавершеному виробництві та готовій продукції, інші ж види витрат (у т.ч. вартість придбаних послуг, сума зарплати з нарахуваннями, амортизація тощо) вказаному перерахунку не підлягають.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі -Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до положень ст.36 Кодексу, податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи, що виникає у платника за кожним податком та збором, і є безумовним та першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

Згідно п.37.1. та п.37.2. ст.37 Кодексу, підстави для виникнення, зміни і припинення податкового обов'язку, порядок і умови його виконання встановлюються цим Кодексом або законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов'язує сплату ним податку.

Пунктом 1 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідних положень Кодексу (Особливості справляння податку на прибуток підприємств) визначено, що розділ III (податок на прибуток підприємств) цього Кодексу застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом.

Пунктом 3 (абз.1) підрозділу 4 Розділу ХХ Перехідних положень Кодексу встановлено, що пункт 150.1 статті 150 Кодексу застосовується у 2011 році з урахуванням такого: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

Згідно абз.2 п.3 підрозділу 4 розділу XX Перехідних положень Кодексу, розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого - четвертого кварталів 2011 р. здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку саме за перший квартал 2011 року без врахування будь-яких інших звітних періодів.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, до складу другого кварталу 2011 року включається виключно від'ємне значення об'єкта оподаткування, отримане суб'єктами господарювання за результатами здійсненої господарської діяльності за перший квартал 2011 р. без врахування від'ємного значення, що увійшло до складу першого кварталу 2011 року з попередніх років.

Крім того, відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч.1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 р. № 1-рп/99, Конституційний Суд України дійшов висновку, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, у зв'язку з набранням 01 квітня 2011 року чинності розділом III Податкового кодексу України (Особливості справляння податку на прибуток підприємств) та відсутністю у ньому посилання на врахування у другому кварталі 2011 року від'ємного значення об'єкта оподаткування, окрім того, що виник за результатами діяльності у першому кварталі 2011 року, від'ємне значення об'єкта оподаткування попередніх років, що увійшло до першого кварталу 2011 року відповідно до п. 22.4 ст. 22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (який діяв до 01 квітня 2011 року) до складу від'ємного значення другого кварталу 2011 року не включається.

Позивачем не надано суду належних доказів, які б спростовували викладені в акті перевірки факти порушення ним норм податкового законодавства.

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналіз викладених законодавчих норм та обставин справи, свідчить про те, що відповідач, при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законами України.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, повністю виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Консерела Україна" відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилаються особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови с кладений та підписаний суддею 28.09.12 р.

Суддя Є.В. Аблов