Постанова № 26209988, 19.09.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 вересня 2012 року письмове провадження № 2а-9073/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. розглянувши адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісна компанія "Формула" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС про визнання дії протиправними, скасування податкового повідомлення-рішення №0000202330 Позивач звернувся до суду з позовом про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення відповідача від 14.02.2012 р. № 0000202330.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, було прийняте протиправне податкове повідомлення-рішення, яким позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Відповідач в жодне судове засідання не з'явився, хоча й був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, подавши до суду письмові заперечення, в яких просив суд відмовити позивачу в задоволенні заявлених позовних вимог. В запереченнях відповідач наголошував на тому, що позивачем сформовано податковий кредит всупереч вимогам Податкового кодексу України, оскільки Податковим кодексом України встановлено прямий взаємозв'язок між податковим кредитом з ПДВ платника податку та податковими зобов'язаннями його контрагента: у разі недекларування податкових зобов'язань - відсутнє право на податковий кредит.

Відповідно до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих позивачем, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку па додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Зернова компанія "Агромир" за період з 01.09.2011 р. по 30.09.2011 р.

В ході перевірки відповідачем було встановлено, що позивачем за вересень 2011 року задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість у сумі 25711618,00 грн., в т.ч. по взаємовідносинам з ТОВ "Зернова компанія "Агромир" у сумі 222 377,00 грн.

Так, взаємовідносини позивача з ТОВ "Зернова компанія "Агромир" ґрунтувалися на договорі поставки нафтопродуктів від 01.07.2011 р. № 11/07, за яким контрагент як постачальник зобов'язувався поставити та передати у власність позивача як покупця товар-нафтопродукти (дизельне паливо) в кількості, за ціною та на умовах поставки, визначених у специфікаціях до договору, які є невід'ємними його частинами, а останній, в свою чергу, зобов'язувався прийняти товар та оплати його на умовах даного договору.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, а також сплати податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (нафтопродукти), ТОВ "Зернова компанія "Агромир" були видані позивачу наступні первинні документи: видаткові накладні від 11.07.2011 р. № 32, від 20.07.2011 р. № 47, від 25.07.2011 р. № 58, від 15.08.2011 р. № 104, від 19.08.2011 р. № 110, від 23.08.2011 р. № 114, від 30.08.2011 р. № 122, від 05.09.2011 р. №050911, від 22.09.2011 р. № 220911, від 27.09.2011 р. № 270911, від 29.09.2011 р. № 290911, від 27.09.2011 р. № 2709-12; податкові накладні: від 11.07.2011 р. № 105 на загальну суму 165032,00 грн., в т.ч. ПДВ -27505,33 грн., від 20.07.2011 р. № 198 на загальну суму 166208,00 грн., в т.ч. ПДВ -27701,33 грн., від 25.07.2011 р. № 254 на загальну суму 168168,00 грн., в т.ч. ПДВ -28028,00 грн., від 31.07.2011 р. № 320 на загальну суму 3332,78 грн., в т.ч. ПДВ -555,46 грн., від 15.08.2011 р. № 125 на загальну суму 296560,00 грн., в т.ч. ПДВ -49426,67 грн., від 19.08.2011 р. № 166 на загальну суму 335187,50 грн., в т.ч. ПДВ -55864,58 грн., від 23.08.2011 р. № 198 на загальну суму 331312,50 грн., в т.ч. ПДВ -55218,75 грн., від 30.08.2011 р. № 261 на загальну суму 248805,00 грн., в т.ч. ПДВ - 41467,50 грн., від 05.09.2011 р. № 39 на загальну суму 328700,00 грн., в т.ч. ПДВ - 54783,33грн., від 22.09.2011 р. № 188 на загальну суму 335187,50 грн., в т.ч. ПДВ - 55864,58грн., від 27.09.2011 р. № 230 на загальну суму 335187,50 грн., в т.ч. ПДВ - 55864,58грн., від 29.09.2011 р. № 247 на загальну суму 335187,50 грн., в т.ч. ПДВ - 55864,58грн., від 27.09.2011 р. № 258 на загальну суму 335187,50 грн., в т.ч. ПДВ - 55864,58грн. На думку позивача, зазначені документи, як це передбачено податковим законодавством, є документами, що дають йому право на податковий кредит в сумі сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (нафтопродукти).

В той же час, при перевірці було використано акт від 23.11.2011 р. № 73/15-2/36505175 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Зернова компанія "Агромир" в частині дотримання вимог податкового та іншого законодавства по податку на додану вартість, який містить висновки про не підтвердження здійснення господарських відносин та нікчемність договору поставки від 01.07.2011 р. № 11/07, укладеного між позивачем та ТОВ "Зернова компанія "Агромир".

Враховуючи викладене, відповідач дійшов висновку про те, що у позивача відсутній об'єкт оподаткування податком на додану вартість операцій з ТОВ "Зернова компанія "Агромир" в розумінні п.188.1. ст.188 Податкового кодексу України; позивач здійснював діяльність, спрямовану на отримання контрагентами податкової вигоди в результаті документального фіксування господарських операцій без їх фактичного здійснення, отже ним завищено податковий кредит за вересень 2011 року на суму 222 377,00грн.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 31.01.2012 p. № 38/l-23-30-36958905, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: п.198.3., п.198.6. ст.198, п.201. ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за вересень 2011 року на загальну суму 222 377,00 грн.

На підставі акта перевірки від 31.01.2012 p. № 38/l-23-30-36958905, відповідачем були прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 14.02.2012 р. №0000202330, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 222 377,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 55 594,00 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач використовуючи, надане йому ст.56 Податкового кодексу України право адміністративного оскарження рішень податкових органів, звертався зі скаргами до Державної податкової служби у м. Києві та Державної податкової служби України, за результатами розгляду яких, відповідними рішеннями, скарги були залишені без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення -без змін.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про помилковість позиції відповідача та обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі -Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп.21.1.1. п.21.1. ст.21 Кодексу посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст.234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст.228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, наявність будь-якої мети у представників сторін не встановлювалась, отже, доводи відповідача щодо нікчемності (фіктивності) правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, судом до уваги не приймаються оскільки зібраними під час перевірки та відображеними в акті доказами вони не підтверджуються.

На момент укладання договорів, на яких ґрунтувалися взаємовідносини позивача з контрагентом, а також під час здійснення господарських операцій, контрагент був зареєстрований в податкових органах як платник ПДВ, зазначене спростовує доводи про порушення порядку заповнення податкових накладних через те, що вона підписана не тією особою, яка мала її підписати.

Крім того, чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Згідно п.198.1, п.198.3. ст.198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2. ст.198 Кодексу).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) необхідні первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентом ТОВ "Зернова компанія "Агромир", який на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платники податку на додану вартість, оформлені договором, який не був визнаний в судовому порядку недійсним, а також підтверджені виданими контрагентом первинними документами (видатковими та податковими накладними), отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на отримання податкового кредиту.

Суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Зернова компанія "Агромир" від 23.11.2011 р. № 73/15-2/36505175, оскільки, інформація, викладена в зазначеному акті була фактично переписана відповідачем в акт перевірки від 31.01.2012 p. № 38/l-23-30-36958905, без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Згідно вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. В акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Крім цього, суд звертає увагу на те, що позивачем подані суду докази подальшої реалізації, в рамках своєї господарської діяльності, нафтопродуктів (дизельного паливо) придбаних у ТОВ "Зернова компанія "Агромир".

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд також звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та /або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновків про помилковість доводів відповідача щодо заниження позивачем податку на додану вартість за вересень 2011 року на загальну суму 222 377,00 грн. та, відповідно, про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісна компанія "Формула" задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 14.02.2012 р. № 0000202330.

Судові витрати в сумі 2 146,00 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісна компанія "Формула" за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Держаної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій