Постанова № 26209986, 13.09.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 вересня 2012 року 11:45 № 2а-8889/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. при секретарі судового засідання Розсошко К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвесттехнологія" до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 20.06.2012р. № 0005042202.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, було прийняте протиправне податкове повідомлення-рішення, яким позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, винесеним на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Відповідачем була проведена документальна невиїзна перевірка позивача з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в результаті взаємовідносин з контрагентами: ТОВ "Торгпродсервіс-1", ТОВ "Леотрейдінг", ТОВ "Світ-Маркет" у червні, липні, серпні 2011 року.

Перевіркою встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з контрагентами ТОВ "Торгпродсервіс-1", ТОВ "Леотрейдінг", ТОВ "Світ-Маркет".

При перевірці взаємовідносин між позивачем та ТОВ "Леотрейдінг", ТОВ "Світ-Маркет" відповідачем не встановлено порушень податкового законодавства у червні, липні, серпні 2011 року.

В той же час, відповідачем встановлено завищення задекларованих позивачем показників податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ "Торгпродсервіс-1".

Так, взаємовідносин позивача з контрагентом з ТОВ "Торгпродсервіс-1" ґрунтувалися на наступних договорах:

купівлі-продажу 01/06-3 від 01.06.2011 р., за яким контрагент як продавець зобов'язувався передати у власність позивача як покупця товар -будівельні матеріали, а останній, в свою чергу, зобов'язувався прийняти товар і оплатити на умовах Договору;

надання послуг від 01.06.2011 р. № 01/06-1, за яким контрагент виконавець зобов'язувався за завданням позивача як замовника надавати за плату послуги армування ізоляції труб у кількості 850 м., а останній, в свою чергу, зобов'язувався оплачувати надані послуги.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів, а також сплати податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), з ТОВ "Торгпродсервіс-1" були виписані позивачу наступні первинні документи: акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) за договором № 01/06-1 від 01.06.11р. на загальну суму 223 504,30 грн., в т.ч. ПДВ - 37 250,72 грн.; видаткові накладні від 3 червня 2011 p. № 3 на загальну суму 487175,83 грн., в т.ч. ПДВ -81195,97 грн., від 21 липня 2011 p. № 4 на загальну суму 8655,54 грн., в т.ч. ПДВ -1442,59 грн., від 20 липня 2011 p. №3 на загальну суму 266930,81 грн., в т.ч. ПДВ -44488,47 грн., від 19 липня 2011 p. №2 на загальну суму 427320,00 грн., в т.ч. ПДВ -71220,00 грн., від 01 серпня 2011 p. № 1 на загальну суму 228555;70 грн., в т.ч. ПДВ -38092,62 грн., від 02 серпня 2011 p. №2 на загальну суму 447973,13 грн.,в т.ч. ПДВ -74662,19 грн., від 03 серпня 2011 року № 3 на загальну суму 18148,48 грн., в т.ч. ПДВ -3024,75 грн., від 03 серпня 2011 року № 4 на загальну суму 236637,22 грн., в т.ч. ПДВ - 39422,87 грн., від 04 серпня 2011 року № 5 на загальну суму 139989,00 грн., в т.ч. ПДВ -23331,50 грн., від 05 серпня 2011 p. №6 на загальну суму 95298,42 грн., в т.ч. ПДВ -15883,07 грн., від 05 серпня 2011 року № 7 на загальну суму 72981,30 грн., в т.ч. ПДВ -12163,55 грн., від 08 серпня 2011 р. № 8 на загальну суму 222912,46 грн., в т.ч. ПДВ -37152,08 грн., від 12 серпня 2011 p. № 9 на загальну суму 39560,64 грн., в т.ч. ПДВ -6593,44 грн.; податкові накладні 01.08.2011 р. № 1 на загальну суму 228555,70 грн., в т.ч. ПДВ -38092,62 грн., від 02.08.2011 р. № 2 на загальну суму 447973,13 грн., в т.ч. ПДВ -74662,19 грн., від 03.08.2011 р. № 3 на загальну суму 18148,48 грн., в т.ч. ПДВ -13541,60 грн., від 03.08.2011 р. № 4 на загальну суму 236537,22 грн., в т.ч. ПДВ -39422,87 грн., від 04.08.2011 р. № 5 на загальну суму 139989,00 грн., в т.ч. ПДВ -23331,50 грн., від 05.08.2011 р. № 6 на загальну суму 95298,42 грн., в т.ч. ПДВ -15883,07 грн., від 05.08.2011 р. № 7 на загальну суму 72981,30 грн., в т.ч. ПДВ -12163,55 грн., від 08.08.2011 р. № 8 на загальну суму 222912,46 грн., в т.ч. ПДВ -37152,08 грн., від 12.08.2011 р. № 9 на загальну суму 39560,64 грн., в т.ч. ПДВ -6593,44 грн., від 19.07.2011 р. № 2 на загальну суму 427320,00 грн., в т.ч. ПДВ -71220,00 грн., від 20.07.2011 р. № 3 на загальну суму 266930,81 грн., в т.ч. ПДВ -44488,47 грн., від 21.07.2011 р. № 4 на загальну суму 8655,54 грн., в т.ч. ПДВ -1442,59 грн., від 03.06.2011 р. № 3 на загальну суму 487175,83 грн., в т.ч. ПДВ -81195,97 грн., від 30.06.2011 р. № 6 на загальну суму 223504,30 грн., в т.ч. ПДВ -37250,72 грн. На думку позивача, зазначені первинні документи, як це передбачено податковим законодавством, є документами, що дають йому право на податковий кредит.

В той же час, згідно акту ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 03.02.2012 № 96/3-23-40-37033052 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Торгпродсервіс-1" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків покупцями за період липень -серпень 2011 року, в якому встановлено, що підприємство не знаходиться за юридичною адресою, не має основних засобів, трудових та інших ресурсів необхідних для здійснення основного виду діяльності, а також адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань, отже має ознаки "фіктивності".

Виходячи з викладеної інформації, на думку відповідача, взаємовідносини між позивачем та ТОВ "Торгпродсервіс-1" та., відповідно, укладені ними правочини є нікчемними, а також фактично відсутня поставка товарів від ТОВ "Торгпродсервіс-1" до позивача.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 06.06.2012 р. № 341/22-2/36424547, яким зазначені порушення, виявлені під час перевірки, а саме: пп.а п.198.1., п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, п.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в результаті чого занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 485924,00 грн., в тому числі за червень 2011 року на суму 118447,00 грн., за липень 2011 року на суму 117151,00 грн., за серпень 2011 року на суму 250326,00 грн.

На підставі акта перевірки від 06.06.2012 р. № 341/22-2/36424547, відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 20.06.2012 р. №0005042202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 485924,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 91870,00 грн.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, наявність будь-якої мети у представників сторін не встановлювалась, отже, доводи відповідача щодо нікчемності (фіктивності) правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, судом до уваги не приймаються оскільки зібраними під час перевірки та відображеними в акті доказами вони не підтверджуються.

На момент укладання договорів, на яких ґрунтувалися взаємовідносини позивача з контрагентом, а також під час здійснення господарських операцій, контрагент був зареєстрований в податкових органах як платник ПДВ, зазначене спростовує доводи про порушення порядку заповнення податкових накладних через те, що вона підписана не тією особою, яка мала її підписати.

Чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі -Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Згідно п.198.1, п.198.3. ст.198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2. ст.198 Кодексу).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) необхідні первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платник податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими ним актом здачі-прийняття робіт (надання послуг), видатковими та податковими накладними, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на отримання податкового кредиту.

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі акту ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС акт від 03.02.2012 № 96/3-23-40-37033052 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Торгпродсервіс-1", оскільки інформація, викладена в зазначеному акті була фактично переписана відповідачем в акт перевірки позивача, без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Згідно вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. В акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Крім того, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновків про помилковість доводів відповідача щодо заниження позивачем сум податку на додану вартість та, відповідно, про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвесттехнологія" задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС від 20.06.2012 р. № 0005042202 зі сплати податку на додану вартість та штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 577 794, 00 грн.

Судові витрати в сумі 2 146,00 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвесттехнологія" за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Держаної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій