Постанова № 26209860, 20.08.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 серпня 2012 року 18:00 № 2а-2686/12/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В.

за участю секретаря судового засідання Макаренко О.С. та представників сторін

від позивача: Костякова Д.В.,

від відповідача: Шуневич В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом:Приватного виробничого підприємства «Квадро»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби проскасування податкових повідомлень-рішень,-

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Приватне виробниче підприємство «Квадро»(далі -позивач, ПВП «Квадро») з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва ДПС (далі -відповідач, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС), в якому після остаточного уточнення позовних вимог просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 17 лютого 2012 року № 0000172306 та податкове повідомлення-рішення від 17 лютого 2012 року № 0000152306 в частині нарахування 175 992,00 грн. податку на прибуток приватних підприємств та застосування відповідної суми штрафних (фінансових) санкцій.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість за наслідками господарських операцій з ТОВ «НПП Брат», ТОВ «Спалдус»та ТОВ «Батив»та завищення валових витрат внаслідок віднесення до складу валових витрат суми відсотків, сплачених за користування овердрафтом на користь ПАТ «КБ «Надра». Як зазначив позивач, податковий кредит ним було сформовано на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від контрагентів, які були зареєстровані платниками податку на додану вартість, а кошти, сплачені банку за користування кредитом та овердрафтом, є валовими витратами позивача і такими, що пов'язані з господарською діяльністю. А відтак, на думку позивача, відсутні законні підстави для оскаржуваних донарахувань.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено, що позивачем порушено пп. 5.3.9 п. 5.3, пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 198.3, 198.6 ст.198, п.201.4, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України.

На підтвердження вказаних висновків відповідач зазначав, що позивач не має права на включення до складу валових витрат коштів, сплачених за договором овердрафту та кредитним договором після закінчення терміну їх дії, оскільки відсутні додаткові угоди на подовження строку дії договору та розрахункові документи банку.

Крім того, контрагенти позивача - ТОВ «НПП Брат», ТОВ «Спалдус»та ТОВ «Батив»- не задекларували податкові зобов'язання по взаємовідносинам з ним, а отже, наведені обставини, на думку відповідача, дають можливість дійти висновку про те, що позивач позбавлений права на віднесення сум по цим операціям до податкового кредиту з ПДВ.

З огляду на викладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Враховуючи вибуття первинного відповідача (ДПІ у Голосіївському районі м. Києва) зі спірних правовідносин на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби»від 21.09.2011 року № 981 судом відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України протокольною ухвалою від 20.08.2012 року здійснено заміну відповідача на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 20 серпня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач -ПВП «Квадро»(код ЄДРПОУ 24126303) зареєстроване виконавчим комітетом Харківської міської ради за № 70, свідоцтво про державну реєстрацію від 15.01.1996 р. № 14801200000019180, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 07.02.2012 р. № 580058 та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Голосіївському районі м. Києва з 20.01.2009 року за № 144202.

У період з 27.12.2011 року по 18.01.2012 року ДПІ у Голосіївському районі м. Києва було проведено документальну планову перевірку Приватного виробничого підприємства «Квадро»(код 24126303) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 р. по 30.06.2011 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 р. по 30.06.2011 р.

За результатами проведеної перевірки було складено акт № 31/1-23-60-24126303 від 25.01.2012 року (далі по тексту -Акт перевірки, Акт).

За наслідками перевірки податковий орган прийшов до висновку про порушення позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3, пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 182 230,00 грн., у тому числі по періодах: ІІІ квартал 2010 року на суму 175 992,00 грн., за 1 квартал 2011 р. на суму 6 238, 00 грн., а також про порушення п. 198.3, 198.6 ст.198, п.201.4, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 419 284, 00 грн., в тому числі по періодах: за квітень 2011 р. на суму ПДВ 111 118,00 грн., за травень 2011 р. на суму ПДВ 236 024,00 грн., за червень 2011 р. на суму ПДВ 72 142,00 грн. та завищено залишок від'ємного значення ПДВ, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду за червень 2011 року на 25 365, 00 грн.

Як вбачається матеріалів справи, висновки податкового органу про порушення позивачем зазначених положень законів, ґрунтуються на тому, що Актом перевірки № 31/1-23-60-24126303 від 25.01.2012 року ДПІ у Голосіївському районі дійшла до висновку про безпідставне формування позивачем податкового кредиту та валових витрат, а саме:

- неправомірно віднесено до складу податкового кредиту з ПДВ суми податку на додану вартість, сплачені у складі вартості товарів (робіт, послуг) за наслідками операцій з ТОВ «НПП Брат», ТОВ «Спалдус»та ТОВ «Батив», оскільки зазначені підприємства не задекларували в податковому обліку відповідні податкові зобов'язання, свідоцтва їх як платників податку на додану вартість анульовані, а отже, позивачем не дотримано умов, передбачених чинним законодавством для формування податкового кредиту у відповідних звітних періодах;

- неправомірно віднесено до складу валових витрат кошти, сплачені по відсотках за договорами овердрафту та кредитним після того, як сплинув термін дії зазначених договорів;

- завищено суму амортизаційних відрахувань за І квартал 2011 року на 24 951,00 грн. внаслідок невірного визначення норми амортизації.

07 лютого 2012 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Голосіївському районі м. Києва були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000172360, яким позивачу за порушення п. 198.3, 198.6 ст.198, п.201.4, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України було збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 419 285,00 грн., з яких 419 284,00 00 грн. -основний платіж та 1,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції (штраф);

- № 0000152360, яким позивачу за порушення пп. 5.3.9 п. 5.3, пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 226 229,00 грн., з яких 182 230,00 грн. -основний платіж та 43 999,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції (штраф).

Враховуючи те, що позивач просить скасувати податкове повідомлення-рішення про донарахування податку на прибуток в частині 175 992,00 грн. та погоджується з донарахуванням у розмірі 24 952,00 грн. (з урахуванням штрафної санкції у розмірі 1,00 грн.) по епізоду про завищення амортизаційних відрахувань, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог з урахуванням їх уточнень.

Надаючи оцінку спірним податковим повідомленням-рішенням суд виходить з наступного.

Щодо донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «НПП Брат», ТОВ «Спалдус»та ТОВ «Батив»суд зазначає про таке.

Актом податкової перевірки по взаємовідносинах позивача з ТОВ «НПП Брат», ТОВ «Спалдус»та ТОВ «Батив»встановлено порушення ПВП «Квадро»п. 198.3, 198.6 ст.198, п.201.4, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 419 285,00 грн., в тому числі за квітень 2011 року на суму 111 118,00 грн. та за травень 2011 року на суму 236 024,00 грн.

Як зазначено в Акті перевірки, проведеним аналізом податкової звітності з податку на додану вартість та відповідно до автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, органом державної податкової служби встановлено розбіжності по задекларованим сумам податкового кредиту ПВП «Квадро»та податковими зобов'язанням його контрагентів -ТОВ «НПП Брат»(на суму ПДВ 225 884,00 грн.) , ТОВ «Спалдус»(на суму ПДВ 119 900,00 грн.) та ТОВ «Батив»(на суму 98 865,00 грн.), що свідчить про безпідставність формування та відображення позивачем податкового кредиту у податковій звітності за період з березня 2011 року по травень 2011 року по господарським операціям із зазначеними контрагентами.

Порушення позивачем норм Податкового кодексу України мотивовані наступним:

- податкові декларації з податку на додану вартість за березень та квітень 2011 року контрагентом позивача - ТОВ «НПП Брат»- до ДПІ за місцем обліку не подавалися; до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей стосовно вказаного підприємства, свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість анульовано 15 квітня 2011 року;

- податкова декларація з податку на додану вартість ТОВ «Спалдус»за квітень 2011 року до ДПІ за місцем обліку було подано з нульовими показниками, що, на думку відповідача, свідчить про відсутність фінансово-господарської діяльності на підприємстві; до ЄДР внесено запис про відсутність ТОВ «Спалдус»за його місцезнаходженням, свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість анульовано 31 серпня 2011 року;

- податкову декларацію з податку на додану вартість ТОВ «Батив»за квітень 2011 року визнано неподатковою звітністю; свідоцтво про реєстрацію ТОВ «Батив»платником податку на додану вартість анульовано 30 травня 2011 року, вказане підприємство має стан «11»-припинено, але не знято з обліку.

Враховуючи вищевикладене, податковим органом зроблено висновок про безпідставність включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «НПП Брат», ТОВ «Спалдус»та ТОВ «Батив»на загальну суму 419 284,00 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для визначення позивачу сум податкового зобов'язання з податку на додану вартість, виходячи з наступних мотивів.

Матеріали справи свідчать, що між позивачем та ТОВ «НПП Брат»було укладено договір купівлі-продажу № 14/03/11-1 від 14 березня 2011 року, відповідно до якого ТОВ «НПП Брат»(Продавець) зобов'язується передати у власність ПВП «Квадро»(Покупець), а останній зобов'язується прийняти і оплатити олію соняшникову нерафіновану врожаю 2010 року (далі по тексту -Товар). Відповідно до умов договору № 14/03/11-1 загальна кількість Товару складає 60 тон, ціна однієї тони - 10 900, 00 грн. з ПДВ.

Поставка товару згідно вказаного договору підтверджується видатковими накладними: від 15 березня 2011 року № РН-0000194 на суму 361 008,00 грн. (в тому числі ПДВ 60 168,00 грн.), від 17 березня 2011 року № РН-0000206 на суму 308 034,00 грн. (в тому числі ПДВ 51 339,00 грн.), від 13 квітня 2011 року № РН-0000339 на суму 329 616,00 грн. (в тому числі ПДВ 54 936,00 грн.), від 14 квітня 2011 року № РН-0000342 на суму 356 648,00 грн. (в тому числі ПДВ 59 441,33 грн.) (том І, а.с. 224-227).

Матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «НПП Брат»виписало позивачу податкові накладні: від 15 березня 2011 року № 31 на загальну суму 361 008, 00 грн., в тому числі ПДВ -60 168, 00 грн., від 17 березня 2011 року № 35 на загальну суму 308 034, 00 грн., у тому числі ПДВ -51 339, 00 грн., від 13 квітня 2011 року № 23 на загальну суму 329 616,00 грн., у тому числі ПДВ -54 936,00 грн., від 14 квітня 2011 року № 28 на загальну суму 356 648,00 грн., у тому числі ПДВ -59 441,33 грн.

Оплата поставленого товару (олії соняшникової) позивачем підтверджується виписками банку.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Спалдус»було укладено договір купівлі-продажу № 11/04/11-1 від 11 квітня 2011 року, відповідно до якого ТОВ «Спалдус»(Продавець) зобов'язується передати у власність ПВП «Квадро»(Покупець), а останній зобов'язується прийняти і оплатити олію соняшникову нерафіновану врожаю 2010/2011 року (далі по тексту -Товар). Відповідно до умов договору № 11/04/11-1 кількість та ціну Товару відображено у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору.

Додатковою угодою № 1 до договору купівлі-продажу № 11/04/11-1 поставка товару обумовлена у строк з 12.04.2011 по 13.04.2011 року в обсязі 33 м.т.+/- 10% за ціною 10 900,00 грн. за одну м.т.

Додатковою угодою № 2 до договору купівлі-продажу № 11/04/11-1 поставка товару обумовлена у строк з 14.04.2011 по 15.04.2011 року в обсязі 33 м.т.+/- 10% за ціною 10 900,00 грн. за одну м.т.

Поставка товару згідно вказаного договору підтверджується видатковими накладними: від 15 березня 2011 року № РН-0000194 на суму 361 008,00 грн. (в тому числі ПДВ 60 168,00 грн.), від 17 березня 2011 року № РН-0000206 на суму 308 034,00 грн. (в тому числі ПДВ 51 339,00 грн.), від 13 квітня 2011 року № РН-0000339 на суму 329 616,00 грн. (в тому числі ПДВ 54 936,00 грн.), від 13 квітня 2011 року № СФ-0000214 на суму 329 616,00 грн. (в тому числі ПДВ 54 936,00 грн.), від 14 квітня 2011 року № РН-0000342 на суму 356 648,00 грн. (в тому числі ПДВ 59 441,33 грн.), від 15 квітня 2011 року № СФ-0000218 на суму 356 648,00 грн. (в тому числі ПДВ 59 441,33 грн.).

Матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «Спалдус»виписало позивачу податкові накладні: від 13 квітня 2011 року № 37 на загальну суму 359 700, 00 грн., в тому числі ПДВ - 59 950, 00 грн., від 14 квітня 2011 року № 38 на загальну суму 359 700, 00 грн., у тому числі ПДВ -59 950, 00 грн.

Оплата поставленого товару (олії соняшникової) позивачем підтверджується виписками банку (т. І а.с. 233, 234).

Матеріали справи свідчать, що між позивачем та ТОВ «Батив»було укладено договір купівлі-продажу № 040001 від 29 березня 2011 року, відповідно до якого ТОВ «Батив»(Продавець) зобов'язується передати у власність ПВП «Квадро»(Покупець), а останній зобов'язується прийняти і оплатити олію соняшникову нерафіновану врожаю 2010 року (далі по тексту -Товар). Відповідно до умов договору № 040001 загальна кількість Товару складає 100 тон за ціною 10 540,00 грн. з ПДВ за одну тону.

Поставка товару згідно вказаного договору підтверджується видатковою накладною від 06 квітня 2011 року № РН-0117 на суму 593 191,20 грн. (в тому числі ПДВ 98 865,20 грн.).

Матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «Батив»виписало позивачу податкову накладну від 06 квітня 2011 року № 5 на загальну суму 593 191,20 грн., в тому числі ПДВ -98 865,20 грн.

Оплата поставленого товару (олії соняшникової) позивачем підтверджується виписками банку (т. І а.с. 240, 241).

У роз'ясненнях, викладених Інформаційному листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11 Вищим адміністративним судом України сформовано позицію, відповідно до якої процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1) встановлення факту здійснення господарської операції (в т. ч. дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції);

2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції (в т.ч. з'ясування можливої обізнаності платника щодо можливих дефектів у правовому статусі його контрагентів);

3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (зокрема, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку);

4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли після 01 січня 2011 року, коли набув чинності Податковий кодекс України, судом при вирішенні справи застосовуються норми вказаного Кодексу.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (пункт 1.1 статті 1 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит -сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з підпунктом «а»пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Положеннями пункту 3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу наведених норм права та обставин справи суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення ПВП «Квадро»до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг; використання зазначених товарів, робіт (послуг) у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Податковий кодекс України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. До них відносяться: не пов'язаність здійсненої операції з господарською діяльністю, фіктивність операцій, відсутність поставки, та відсутність у платника податків на момент перевірки податкових накладних або видача її особою, яка не є платником ПДВ.

З Акту перевірки вбачається, що позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за березень 2011 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних НПП «Брат», а у податкових деклараціях з податку на додану вартість за квітень та вересень 2011 року -суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних НПП «Брат», ТОВ «Спалдус»та ТОВ «Батив», які сплачені (нараховані) ним, в зв'язку з придбанням (оплатою) товарів.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача -НПП «Брат», ТОВ «Спалдус»та ТОВ «Батив»-були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку (свідоцтва № 100021550 від 12.02.2007 року, № 100266417 від 05.02.2010 року та № 100288817 від 17.06.2010 року відповідно), а тому мали право видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів.

На запит суду ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва ДПС листом № 1257/7/17-308 від 18.07.2012 р. було надано рішення № 175 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 05.02.2010, відповідно до якого видане ТОВ «Спалдус»свідоцтво про реєстрацію платником ПДВ було анульоване 31 серпня 2011 року, в той час як податкові накладні на користь позивача були видані зазначеним платником податку у квітні 2011 року (том І, а.с. 191).

Щодо ТОВ «Батив»в акті перевірки вчинено запис, що свідоцтво про реєстрацію платником ПДВ вказаного підприємства анульовано 30 травня 2011 року, у той час як податкові накладні на користь позивача були видані ТОВ «Батив»у квітні 2011 року.

Стосовно ТОВ «НПП «Брат»в акті перевірки зазначено, що свідоцтво про реєстрацію платником ПДВ вказаного підприємства анульовано 15 квітня 2011 року, у той час як дата виписки останньої податкової накладної на користь позивача є 14 квітня 2011 року.

Тобто, на момент здійснення господарських операцій та складання податкових накладних свідоцтва платників податку на додану вартість ТОВ «НПП «Брат», ТОВ «Спалдус»та ТОВ «Батив»були чинними і вказані суб'єкти господарювання мали право видавати податкові накладні на кожну поставку товарів (виконання робіт).

На переконання суду, подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість не позбавляє правового значення податкові накладні, які були видані вказаними підприємствами до прийняття рішень про анулювання свідоцтва платників ПДВ.

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 р. № 969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі.

Таким чином, позивачем було дотримано вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, а отже і правомірність відображення їх у податковій звітності.

Суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід враховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Згідно наявних в матеріалах справи довідок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 05.06.2012 року № 13960483, № 13960720 та № 13960623 ТОВ «НПП «Брат», ТОВ «Спалдус»та ТОВ «Батив»станом на момент здійснення господарських операцій з позивачем були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (том І, а.с. 194-211).

Як вбачається з довідок з ЄДР, контрагенти позивача -ТОВ «НПП «Брат», ТОВ «Спалдус»та ТОВ «Батив»- на момент проведення господарських операцій не були ліквідовані, їх діяльність в установленому законом порядку не була припинена, з ЄДРПОУ підприємства не виключені.

Посилання відповідача на відсутність контрагентів позивача за їх місцезнаходженням, судом не приймається до уваги.

На переконання суду, дані обставини можуть мати значення для вирішення питання про анулювання реєстрації суб'єкта господарювання платником ПДВ чи для припинення юридичної особи, однак вони не стосуються належного виконання господарських зобов'язань постачальником товарів (виконавцем робіт) за укладеними договорами.

Крім того, суду не представлено доказів того, що даний факт встановлено саме на час здійснення господарських операцій, і при цьому відповідачем також не представлено суду доказів припинення юридичних осіб - ТОВ «НПП «Брат», ТОВ «Спалдус»та ТОВ «Батив»(скасування державної реєстрації), виключення їх з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, внесення недостовірної інформації до Єдиного державного реєстру під час взаємовідносин із позивачем.

З огляду на наведене суд приходить до висновку, що контрагенти позивача не мали дефектів у своєму правовому статусі та мали право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Вирішуючи питання про реальність операцій з поставки на користь позивача товарів та виконання робіт, а також їх придбання (замовлення) з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно підпункту 14.1.36. статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність -діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як вбачається з витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, до основних видів діяльності ПВП «Квадро», зокрема, належить «Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, олією, тваринним маслом та жирами»(51.33.0) - т. І а.с.8).

Матеріали справи свідчать, що товари, придбані у ТОВ «НПП «Брат», ТОВ «Спалдус»та ТОВ «Батив», фактично замовлялися позивачем з метою використання у власній господарській діяльності, спрямованій на отримання прибутку. Придбану у ТОВ «НПП «Брат», ТОВ «Спалдус»та ТОВ «Батив»соняшникову олію позивачем у подальшому було реалізовано наступним контрагентам:

- ПАТ «Укрнафта», що підтверджується актами прийому-передачі до Договору купівлі-продажу № П-25/06/10 від 25.06.10: від 28.04.2011 року на загальну суму 2 103 879,28 грн. (у т.ч. ПДВ -360 646,55 грн.), від 28.04.2011 року на загальну суму 1 072 348, 80 грн. (у т.ч. ПДВ -178 724,80 грн.), від 29 квітня 2011 року на загальну суму 1 206 240,00 грн. (у т.ч. ПДВ -201 040,00 грн.), від 29 квітня 2011 року на загальну суму 1 133 800,00 грн. (у т.ч. ПДВ -188 966,67 грн.), від 04 квітня 2011 року на загальну суму 795 890,40 грн. (у т.ч. ПДВ -132 648,40 грн.) (том ІІ, а.с. 35, 37, 39, 41, 43); податковими накладними, виписаними позивачем на адресу ПАТ «Укрнафта»: від 28.04.2011 року № 26 на загальну суму 2 103 879,28 грн., у т.ч. ПДВ - 360 646,55 грн., від 28.04.2011 року № 25 на загальну суму 1 072 348,80 грн., у т.ч. ПДВ -178 724,80 грн., від 29 квітня 2011 року № 28 на загальну суму 1 206 240,00 грн., у т.ч. ПДВ -201 040,00 грн., від 29 квітня 2011 року №36 на загальну суму 1 133 800,00 грн., у т.ч. ПДВ -188 966,67 грн., від 04 квітня 2011 року на загальну суму 795 890,40 грн., у т.ч. ПДВ -132 648,40 грн. (том ІІ, а.с. 36, 38, 40, 42, 44);

- ПП «ВКФ «Злагода», що підтверджується видатковими накладними № 26 від 31 березня 2011 року на загальну суму 297 781,00 грн. (у т.ч. ПДВ -49 630,17 грн.), № 27 від 31 березня 2011 року на загальну суму 296 450,00 грн. (у т.ч. ПДВ -49 408,33 грн.), № 28 від 31 березня 2011 року на загальну суму 296 208,00 грн. (у т.ч. ПДВ -49 368,00 грн.), № 29 від 31 березня 2011 року на загальну суму 294 877,00 грн. (у т.ч. ПДВ -49 146,17 грн.), № 30 від 31 березня 2011 року на загальну суму 270 556,00 грн. (у т.ч. ПДВ -45 092, 67 грн., № 43 від 29 квітня 2011 року на загальну суму 267 776,96 грн. (у т.ч. ПДВ -44 629,49 грн.), № 45 від 29 квітня 2011 року на загальну суму 268 112,40 грн. (у т.ч. ПДВ -44 685,40 грн.), № 46 від 29 квітня 2011 року на загальну суму 269 310,00 грн. (у т.ч. ПДВ -44 885,07 грн.), № 47 від 29 квітня 2011 року на загальну суму 267 753,00 грн. (у т.ч. ПДВ -44 625,50 грн.), № 48 від 29 квітня на загальну суму 269 310,40 грн. (у т.ч. ПДВ -44 885,07 грн.), № 49 від 29 квітня 2011 року на загальну суму 267 633,20 грн. (у т.ч. ПДВ -44 605,53 грн.), № 50 від 29 квітня 2011 року на загальну суму 268 130,04 грн. (у т.ч. ПДВ -44 521,67 грн.) (том ІІ, а.с. 45, 47, 49, 51, 53, 55, 59, 61, 63, 65, 67, 69); податковими накладними, виписаними позивачем на адресу ПП «ВКФ Злагода»: № 16 від 31 березня 2011 року на загальну суму 297 781,00 грн., в т.ч. ПДВ 49 630,17 грн., № 17 від 31 березня 2011 року на загальну суму 296 450,00 грн., в т.ч. ПДВ 49 408,33 грн., № 18 від 31 березня 2011 року на 296 208,00 грн., в т.ч. ПДВ 49 368,00 грн., № 19 від 31 березня 2011 року на загальну суму 294 877,00 грн., в т.ч. ПДВ 49 146,17 грн., № 20 від 31 березня 2011 року на загальну суму 270 556,00 грн., в т.ч. ПДВ 45 092, 67 грн., № 30 від 29 квітня 2011 року на загальну суму 267 776,96 грн., в т.ч. ПДВ 44 629,49 грн., № 29 від 29 квітня 2011 року на загальну суму 268 112,40 грн., в т.ч. ПДВ 44 885,07 грн., № 32 від 29 квітня 2011 року на загальну суму 267 753,00 грн., в т.ч. ПДВ 44 625,50 грн., № 33 від 29 квітня 2011 року на загальну суму 269 310,40 грн., в т.ч. ПДВ 44 885,07 грн., № 34 від 29 квітня 2011 року на загальну суму 267 633,20 грн., в т.ч. ПДВ 44 605,53 грн., № 35 від 29 квітня 2011 року на загальну суму 267 130,04 грн., в т.ч. ПДВ 44 521,67 грн., № 31 від 29 квітня 2011 року на суму ПДВ 44 885,07 грн. (том ІІ а.с. 46, 48, 50, 52, 54, 56, 60, 62, 64, 66, 68, 70);

- ТОВ «Саноіл Торг», що підтверджується видатковою накладною № 25 від 31 березня 2011 року на загальну суму 288 351,80 грн. (у т.ч. ПДВ -48 058,63 грн.) (том ІІ а.с. 57); податковою накладною, виписаною позивачем на адресу ТОВ «Саноіл Торг», від 31 березня 2011 року № 15 на загальну суму 288 351,80 грн., у т.ч. ПДВ 48 058,63 грн. (том ІІ, а.с. 58);

- Українсько-американського спільного підприємства «АЙ-БІ-І-БАРВА», що підтверджується видатковою накладною № 42 від 29 квітня 2011 року на загальну суму 338 128,00 грн. (у т.ч. ПДВ -55 354,67 грн.) (том ІІ, а.с.71), податковою накладною, виписаною позивачем на адресу УАСП «АЙ-БІ-І-БАРВА»від 29 квітня 2011 року № 37 на загальну суму 338 128,00 грн., в т.ч. ПДВ 56 354,67 грн. (том ІІ, а.с. 72).

Враховуючи вказані вище договори та вид діяльності позивача, з огляду на характер поставленого ТОВ «НПП «Брат», ТОВ «Спалдус»та ТОВ «Батив»товару, надані позивачем документи, у суду є достатні підстави вважати, що господарські операції позивача з вищевказаними товариствами є реальними та підтверджуються необхідними документами, а придбані ПВП «Квадро»товари були придбані з метою подальшої реалізації своїм контрагентам.

Таким чином, викладене підтверджує, що господарські операції позивача з наведеними контрагентами є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товари, що придбавалися позивачем у ТОВ «НПП «Брат», ТОВ «Спалдус»та ТОВ «Батив», придбавались з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

В інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»Вищий адміністративний суд України зазначив: «…у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття «добросовісний платник податків». Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року».

Відповідачем під час розгляду не надано будь-яких доказів та не зазначено будь-яких обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій.

Суд вважає помилковими висновки податкового органу щодо збільшення сум податкового зобов'язання позивача з податку на додану вартість з тих підстав, що його контрагенти не виконали свого зобов'язання щодо сплати названого податку до бюджету, оскільки це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

На переконання суду, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремо платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі контрагентів.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.

Відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 01.06. 2010 року в справі № 21-573во10. Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, а згідно з ч. 2 цієї ж статті, невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, за законом платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності - тобто що відповідати має саме той, хто припустився порушення (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю ТОВ «НПП «Брат», ТОВ «Спалдус»та ТОВ «Батив», які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення -придбання товарів для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку. В спірному акті перевірки та в судовому засіданні відповідачем не наведено допустимих та достатніх доказів на підтвердження висновків про порушення позивачем податкового законодавства.

В контексті наведеного суд також зазначає, що відповідач під час розгляду справи не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити, про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки робіт/послуг, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ПВП «Квадро»правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за період, що перевірявся, у розмірі 419 284,00 грн., а висновок Акта перевірки про порушення позивачем п. 198.3, 198.6 ст.198, п.201.4, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, є помилковим.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про неправомірність визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 419 284,00 грн. згідно податкового повідомлення рішення від 07.02.2012 року № 0000172360.

Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення штрафних санкцій на підставі підпункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у розмірі 1,00 грн. також є протиправним.

2. Щодо донарахування податку на прибуток приватних підприємств суд зазначає наступне.

Як встановлено під час перевірки, позивачем порушено пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.5, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що полягало у завищенні валових витрат за ІІІ кв. 2010 року на 703 968,00 грн. внаслідок віднесення до складу валових витрат відсотків по кредитним договорам, дія яких закінчилась.

Відповідно до пунктів 1.10, 1.11 статті 11. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»кредит - кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент; проценти - доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються: платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; платіж за використання коштів, залучених у депозит; платіж за придбання товарів у розстрочку.

Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості або фіксованих сум. У разі коли залучення коштів здійснюється шляхом продажу облігацій, казначейських зобов'язань або ощадних (депозитних) сертифікатів, емітованих позичальником, сума процентів визначається шляхом нарахування відсотків на номінал такого цінного паперу, виплати фіксованої премії чи виграшу або шляхом визначення різниці між ціною розміщення та ціною погашення такого цінного паперу (сума дисконту).

Як свідчать матеріали справи, між позивачем та ВАТ «Комерційний банк «Надра»укладено договір про надання овердрафту № 6/3/2009/980/К/1863 від 11 березня 2008 року (далі по тексту -Договір овердрафту) (том І, а.с.117-119). Відповідно до п. 11 Договору овердрафту його предметом є порядок та умови надання Банком Позичальнику -ПВП «Квадро»- кредиту у формі Овердрафту на умовах, визначених цим договором.

Згідно з умовами Договору овердрафту банк встановлює на поточному рахунку ліміт заборгованості за Овердрафтом у сумі, яка не може перевищувати 3 000 000,00 грн.

Термін користування Овердрафтом встановлюється з 11 березня 2008 року по 10 березня 2009 року. За користуванням Овердрафтом Позичальник сплачує відсоткову ставку у розмірі 21,5% річних, що зазначено в пп.1.1.3 Договору овердрафту.

Згідно пункту 2.5. Договору відсотки за користування овердрафтом нараховуються щомісячно на фактичні залишки заборгованості за овердрафтом на кінець кожного операційного дня.

Підпунктом 1.2.1 пункту 1.2 статті 1 Договору овердрафту забороняється використовувати Овердрафт на покриття збитків господарської діяльності Позивача, формування та збільшення статутного капіталу комерційних банків та інших господарських товариств, погашення податкового боргу Позичальника та інші цілі, заборонені чинним законодавством України.

Пунктом 1.3 вищезазначеного договору встановлено обов'язок сплати Позичальником комісійної винагороди банку, яка встановлюється у відповідних додатках до Договору овердрафту.

Згідно з пунктом 4.1 Договору овердрафту за несвоєчасне повернення овердрафту та/або відсотків за ним, у тому числі пред'явлених до дострокового погашення Позичальник сплачує Банку пеню у розмірі діючої на період прострочення подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Крім того, у матеріалах справи наявний кредитний договір № 6/3/2007/840/К/1554 від 03 вересня 2007 року (далі по тексту -кредитний договір), укладений між ВАТ «Комерційний банк «Надра»та позивачем, предметом якого є надання банком кредиту Позичальнику - ПВП «Квадро»- на суму 500 000,00 доларів США 00 центів (том І, а.с.120-124).

Термін користування кредитом згідно з умовами договору встановлюється з 03 вересня 2007 року по 02 вересня 2010 року. Відсоткова ставка визначена у розмірі 13,9% річних. Цілі кредитування -купівля нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою м. Харків, пл. Повстання, 7/8.

Згідно п. 2.3 Договору відсотки за кредитом нараховуються щомісячно на фактичні залишки заборгованості по кредиту за фактичний час користування кредитом.

За надання кредиту позичальник сплачує банку комісійну винагороду у вигляді плати за управління кредитом у розмірі 300 доларів США в гривневому еквіваленті по курсу НБУ, що діє на день сплати, та сплачується одноразово не пізніше 2-х робочих днів з моменту підписання цього договору.

За несвоєчасне повернення кредиту та/або відсотків за ним, в тому числі пред'явлених до дострокового погашення Позичальник сплачує Банку пеню у розмірі діючої на період прострочення подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення, що зафіксовано у п.4.1 кредитного договору.

На думку відповідача, оскільки термін дії договору овердрафту закінчується 11 березня 2008 року, а кредитного договору -02 вересня 2010 року, і додаткові угоди на продовження строку дії даних договорів не укладались, позивач не має право відносити до складу валових витрат нараховані відсотки по цим договорам у ІІІ кварталі 2010 року.

Особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями на момент існування спірних правовідносин визначалися пунктом 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року № 334/97-ВР.

Згідно з п. 5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.1.2 Договору Овердрафту кредит надається Позичальнику на наступні цілі: поповнення оборотних коштів у межах цілей діяльності Позичальника, на здійснення яких Позичальник має право відповідно до законодавства, і кредитування яких не заборонено законодавством України та цим договором.

Кредитні кошті за кредитним договором № 6/3/2007/840/К/1554 від 03.09.2007 р. було отримано позивачем з метою придбання нежитлових приміщень в м. Харкові, пл. Повстання, 7/8, для їх використання в подальшій господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1 п. 5.2 ст.5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Як свідчать матеріали справи, пунктами 6.4 Договору овердрафту від 11 березня 2008 року та кредитного договору від 03 вересня 2007 року вказані договори вступають в силу з моменту підписання і діють до повного виконання Позичальником своїх зобов'язань за цими договорами.

При цьому умовами укладених договорів передбачено обов'язок позичальника сплачувати відсотки за користування кредитом та овердрафтом виходячи з фактичних залишків заборгованості по кредиту (овердрафту) за фактичний час користування кредитом (овердрафтом).

Листом ВАТ КБ «Надра» від 14.02.2011 року вих. № 1492 повідомило, що станом на 01 жовтня 2010 року у позивача на підставі договору про надання овердрафту № 6/3/2009/980/К/1863 від 11.03.2008 р. існує наступна заборгованість:

- по комісії -1885,71 грн.

- за пенею -225830,12 грн.

- сума індексації за прострочену заборгованість -108 417,63 грн., а всього на загальну суму 1 313 878,64 грн. за вказаним договором.

З того ж таки листа ВАТ КБ «Надра»вбачається наступна інформація про заборгованість позивача за кредитним договором № 6/3/2007/840/К/1554 від 03.09.2007 р. станом на 01 жовтня 2010 року:

- за кредитом -433 333,32 долари США.;

- за пенею -125 970,35 доларів США.;

- прострочена заборгованість за відсотками -202 649,10 доларів США, а всього на загальну суму 761 952,77 доларів США за вказаним договором.

Згідно з оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 684, наявної в матеріалах справи (том ІІ, а.с.32), на виконання договору про надання овердрафту № 6/3/2009/980/К/1863 від 11.03.2008 р. та кредитного договору № 6/3/2007/840/К/1554 від 03.09.2007 р. позивачем сплачено ВАТ КБ «Надра»212 884,00 грн. та 491 998,04 грн. відповідно. Всього у ІІІ кварталі 2010 року за вказаними договорами сплачено 704 882,04 грн. та віднесено їх до складу валових витрат відповідного періоду. У бухгалтерському обліку вказані операції відображено на рахунках Д-т 95 К-т 6841, 6842.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Відтак, враховуючи наявність у позивача заборгованості за кредитним договором № 6/3/2007/840/К/1554 від 03.09.2007 р. та договором про надання овердрафту № 6/3/2009/980/К/1863 від 11.03.2008 р. станом на ІІІ квартал 2010 року, що не заперечувалось відповідачем, зобов'язання позивача з повернення вказаних сум кредитних коштів та сплати відсотків за користування ними не можна вважати такими, що припинились. Закінчення строку дії договорів не впливає на обов'язок позивача повернути отримані суми позикових коштів та сплатити відсотки за фактичний час користування ними.

Зважаючи на наведене, включення до складу валових витрат підприємства витрат на оплату нарахованих за користування кредитними коштами відсотків відповідає п. 5.5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а висновки ДПІ щодо завищення в цій частині валових витрат є безпідставними.

За наведених підстав, суд дійшов висновку про неправомірність визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 175 992,00 грн. (703 968,00 грн. х 25%) та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 43 998,00 грн. згідно податкового повідомлення рішення від 07.02.2012 року № 0000152360.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень - рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ПВП «Квадро»підлягає задоволенню.

Крім того, враховуючи те, що спірні правовідносини виникли з приводу податкових повідомлень рішень ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 07 лютого 2012 року № 0000152360, № 0000172360, однак представником позивача в заяві про уточнення позовних вимог від 20.08.2012 року було помилково вказано дату прийняття вказаних рішень - 17 лютого 2012 року та їх номери - № 0000172306 та № 0000152306, суд, керуючись ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог та скасувати спірні рішення від 07.02.2012 року № 0000152360, № 0000172360, оскільки це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача у справі, про захист яких він просить.

Окрім визначеного, відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва № 0000152360 від 07 лютого 2012 року в частині нарахування 219 990,00 грн. податку на прибуток, з них 175 992,00 грн. основного платежу та 43 998,00 грн. штрафних санкцій.

3. Визнати протиправним а скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва № 0000172360 від 07 лютого 2012 року.

4. Присудити з Державного бюджету України на користь Приватного виробничого підприємства «Квадро»судові витрати у розмірі 2 146,00 грн. (дві тисячі сто сорок шість гривень).

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.В.Патратій

Повний текст постанови складено та підписано: 31.08.2012р.