Рішення № 26188856, 10.09.2012, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 2601/10877/12

Провадження по справі № 2/2601/3232/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.09.2012 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Полякова Л.В.,

з участю секретаря Фаренюк А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Миронівський хлібопродукт»-про визнання наказу незаконним та недійсним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,-

встановив:

позивач пред'явив позов до відповідача ПАТ «Миронівський хлібопродукт»про визнання наказу незаконним та недійсним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. Свої вимоги мотивує тим, що 05.05.2012 року згідно наказу №072- к був звільнений відповідачем з посади юрисконсульта на підставі п.1 ст. 36 КЗпПУ за згодою сторін, аргументуючи в наказі свої дії наявністю заяви про звільнення. 05.04.2012 року ознайомившись із наказом про звільнення зазначив, що із наказом не згодний, оскільки згоди на своє звільнення з 05.03.2012 року він не надавав, вважає наказ про звільнення на підставі п.1 ст. 36 КЗпПУ незаконними та таким, що порушує його трудові права. Просив поновити на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу виходячи із середнього розміру заробітної плати 11 000 грн. Також зазначає про те, що трудова книжка йому не була повернута у відповідності до вимог чинного законодавства, що унеможливило працевлаштування позивача.

Крім того, своїми діями відповідач завдав йому моральної шкоди, що полягала у душевних стражданнях, пов'язаних з погіршенням матеріального та ділового статусу, відсутністю коштів на забезпечення належної медичної допомоги собі, як інваліду, що призводить до хвилювань, втрати душевного спокою. Моральну шкоду позивач оцінює в 50 000 грн.

Також просив відшкодувати витрати на правову допомогу в сумі 8000 грн.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити із викладених у позові підстав.

Представник позивача ОСОБА_2 підтримав позовні вимоги та зазначив, що позивач підписав заяву на звільнення за згодою сторін в період впливу медичних препаратів, що пригнічують здатність розуміти значення своїх дій, оскільки знаходився на стаціонарному лікуванні в Сватівській обласній психіатричній лікарні. Зауважив що той факт, що відповідач виплатив належній кошти за листком непрацездатності після звільнення позивача підтверджує, що останній був незаконно звільнений.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала. Пояснила, що згідно наказу №462 -к відповідач був прийняти на роботу, юрисконсультом юридичного відділу оперативного забезпечення ПАТ «Миронівський хлібопродукт».

05.03.2012 року, згідно наказу №072- к, на підставі особистої заяви ОСОБА_1 був звільнений з роботи за угодою сторін, грошові кошти, що належать йому при звільненні були сплачені повністю. 05.04.2012 року позивач був ознайомлений із наказом про звільнення, зазначив про те, що він із наказом про звільнення не згодний та має намір оскаржувати. Отримати трудову книжку відмовився, про що було складено відповідний акт №1 від 05.04.2012 року. 06.04.2012 року позивачу було надіслано листа за вих. № 202 -к від 06.04.2012 року з проханням з'явитись у відділ кадрів ПАТ «Миронівський хлібопродукт»з проханням з'явитись для отримання трудової книжки, який позивач отримав згідно повідомлення про вручення поштового відправлення.

10.05.2012 року ПАТ «Миронівський хлібопродукт»отримав листа (вх. 46) з проханням надіслати трудову книжку, яка була направлена на адресу зазначену у заяві 10.05.2012 року.

Крім того, зазначила, що підстав для задоволення вимог про стягнення моральної шкоди не вбачає, оскільки звільнення з роботи проведено із дотриманням норм чинного законодавства України, позивачем власноруч написана заява про звільнення, а за матеріальний стан працівника після розірвання трудового договору відповідач не може нести відповідальність. Просила суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Відповідно до наказу №462 -к від 08.11.2010 року відповідач був прийнятий на роботу на посаду юрисконсульта юридичного відділу оперативного забезпечення ПАТ «Миронівський хлібопродукт»(а.с.32).

Згідно наказу №072- к № від 05.03.2012 року ОСОБА_1 був звільнений з посади юрисконсульта, відділу оперативного юридичного забезпечення згідно п.1 ст. 36 КЗпПУ, підставою для звільнення зазначено заяву ОСОБА_1 (а.с.34).

З зазначеним наказом ОСОБА_1 під особистий підпис ознайомлений 05.04.2012 року, зазначивши про свій намір його оскаржити (а.с.34).

Згідно акту №1-к від 05.04.2012 року позивач ОСОБА_1 від отримання трудової книжки відмовився (а.с. 35).

18.08.2012 року відповідачем, згідно штампу відділення поштового зв'язку позивачу направлено лист повідомлення від 06.04.2012 року із проханням з'явитись у відділ кадрів ПАТ «Миронівській хлібопродукт»для отримання трудової книжки.

Згідно довідки №337 -к від 20.07.2012 року позивачу ОСОБА_1 при звільненні було здійснено виплату всіх сум, що належать йому від підприємства в розмірі 8383, 92 грн. (а.с.54).

Також ОСОБА_1 було проведено перерахунок за період з 31.01.2012 року по 04.04.2012 року та виплачено належні кошти згідно листка непрацездатності в сумі 7873,74 коп.

Відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є угода сторін.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України на сторін покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Звертаючись до суду позивач ОСОБА_1 як підставу для визнання наказу про своє звільнення незаконним та недійсним зазначив, що заяву на звільнення за згодою сторін не писав.

Дане твердження спростоване, наданою в судове засідання заявою про звільнення за згодою сторін за підписом позивача ОСОБА_1

В ході судового розгляду позивач змінив свою позицію, не заперечуючи проти факту написання заяви на звільнення, зауважив, що вона не стосується предмету судового розгляду, оскільки заява написана під час перебування на стаціонарному лікуванні на прохання співробітника департаменту безпеки ПАТ «Миронівській хлібопродукт», про цьому заява на звільнення написана з 07.03.2012 року, а його звільнили з 05.03.2012 року. Наміру звільнятись він не мав.

Представник відповідача в судовому засіданні пояснила, що у зв'язку із тим, що дата звільнення в заяві ОСОБА_1 написана нечітко, наказ про звільнення був виданий з 05.03.2012 року.

Таким чином доводи позивача про відсутність його згоди на звільнення спростовано в ході судового розгляду.

Посилання позивача на те, що при написанні заяви про своє звільнення з 07.03.2012 року, наміру звільнитись він не мав, суд не приймає до уваги, оскільки відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів»№ 9 від 06.11.92 року при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору на підставі п.1 ст.36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється у строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу. Заяви про відклик згоди на звільнення позивачем подано не було, а допущена з боку відповідачів помилка у зазначенні дати звільнення, пов»язаної із нерозбірливим написанням цифри «7»у заяві не тягне за собою правових наслідків незаконного звільнення, а є лише правовою підставою для зміни дати звільнення в наказі, проти чого позивач в судовому засіданні категорично заперечував та наполягав виключно на його поновленні на роботі.

Також, суд не приймає до уваги пояснення представника позивача щодо написання заяви під впливом дії медичних препаратів, що пригнічують психіку, оскільки позивач звернувся до суду із позовом з інших підстав. Своїм право змінити предмет або підстави позову, призначити судову -психіатричну експертизу, не скористався. Не свідчить про незаконність звільнення і той факт, що відповідач здійснив належні виплати за листком непрацездатності позивача за період з 31.01.12 року по 04.04.2012 року, оскільки відповідно до ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку із тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими на поховання»право на матеріальне забезпечення у зв'язку із тимчасовою втратою працездатності виникає з настанням непрацездатності в період роботи, включаючи і день звільнення.

Сторона позивача скористалась своїми процесуальними правами на власний розсуд, жодного клопотання, відповідно до вимог ЦПК України, чи то для допиту свідків, чи то для витребування та дослідження інших належних та допустимих доказів в судовому засіданні, в обґрунтування власної правової позиції, своєчасно надіслано та заявлено не було. Суд розглянув справу на підставі наявних в справі доказів, що були безпосередньо їм досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ч.1 ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

За викладених обставин суд вважає за необхідне відмовити в частині задоволення позовних вимог про визнання наказу незаконним та недійсним, поновлення на роботі виходячи із того, що позивачем не доведено незаконність його звільнення належними та допустими доказами.

Разом з тим, підлягають частковому задоволенню вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до ст. 235 КЗпП України з наступних підстав.

Відповідно до п. 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства юстиції, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58 якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Всупереч зазначеним вимогам закону відповідачем повідомлення про необхідність отримання трудової книжки від 06.04.2012 року було направлено позивачу лише 18.04.2012 року, а відтак підлягають частковому задоволенню вимоги про стягнення середньої заробітної плата на користь позивача за період з 05.04.2012 року по 18.04.2012 року, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи у відповідності до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 зі змінами та доповненнями з наступного розрахунку. Заробітна плата за два місяці, що передує дню звільнення складає 20753,92 грн.:41 (кількість робочих днів) = 506,19 (середньоденний заробіток позивача). Середній заробіток, який підлягає стягненню (506,19 * 9 робочих днів (з 05.04.2012 по 18.04.2012 року)) складає 4555,71 коп. При цьому судом враховано, що станом на 04.04.2012 року відповідачем було проведено повний розрахунок по заробітній платі із врахуванням проведення належних виплат за листком непрацездатності, що не заперечувалось позивачем.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП, підлягає відшкодуванню моральна шкода у разі, якщо порушення законних прав працівника з боку власника або уповноваженого ним органу призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судом встановлено, що в зв'язку з затримкою відповідачем видачі трудової книжки позивач втратив душевний спокій і рівновагу, оскільки, не міг належним чином заробляти собі на життя.

Разом з тим, суд вважає, що позивач не надав доказів на підтвердження визначеного ним розміру моральної шкоди в заявленій сумі, тому позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають задоволенню частково, в розмірі 550,00 грн., з урахуванням тривалості періоду затримки видачі трудової книжки.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідачів витрат, пов'язаних зі зверненням за правовою допомогою, то позивачем не надано документально підтверджених доказів та розрахунків щодо робочого часу, затраченого особою, яка надавала позивачу правову допомогу, на виконання вимог ч.2 ст.84 ЦПК України та постанови Кабінету Міністрів України N 590 від 27.04.2006 року "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави", більше того особи, визначені угоді про надання правової допомоги участі у судовому розгляді не приймали, сама по собі угода про надання правової допомоги від 28.02.2012 року укладена на представництво інтересів позивача, не пов'язаних із розглядом даної справи, а доповнення до угоди про надання правової допомоги від 28.05.2012 року не містить доказів, яку саме і якою вартістю правову допомогу було надано позивачу. Саме по собі перерахування коштів не може бути підставою для стягнення вартості такої допомоги з відповідачів, а тому в цей частині позовних вимог про стягнення з відповідача судових витрат по справі суд вважає, що слід відмовити. Також не передбачена положеннями ст. 84 ЦПК України оплата послуг представника за довіреністю.

Відповідно до ст.85 ЦПК України витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників, а також наймананням житла, несуть сторони.

Витрати пов'язані із переїздом позивача та його представника підлягають частковому задоволенню. Позивач ОСОБА_1 був присутнім в судових засіданнях 09.07.2012 року, 23.07.2012 року, 10.09.2012 року, для чого придбав проїзні квитки. на загальну суму 277,94 коп. В судове засідання призначене на 07.08.2012 року позивач та його представник не з'явились, а тому вимога про відшкодування вартості переїзду позивача та його представника на зазначену вище дату відшкодуванню не підлягає.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь держави судові витрати у виді судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам, оскільки позивач при зверненні до суду був звільнений від сплати таких витрат.

На підставі наведеного, ст.ст. 36, 235, 237-1 КЗпП України, п. 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства юстиції, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 57 -61, 85, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

вирішив:

позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Миронівський хлібопродукт»- про визнання наказу незаконним та недійсним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди -задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Миронівський хлібопродукт»(03143, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 158, код ЄДРПОУ 25412361, на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2. народження, уродженця смт. Новоайдар Новоайдарського району Луганської області) середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки в сумі 4555 (чотири тисячі п'ятсот п'ятдесят п'ять) гривень 71 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Миронівський хлібопродукт»(03143, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 158, код ЄДРПОУ 25412361, на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця смт. Новоайдар Новоайдарського району Луганської області) моральної шкоди в сумі 550 (п"ятьсот п'ятдесят) грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Миронівський хлібопродукт»(03143, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 158, код ЄДРПОУ 25412361, на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2. народження, уродженця смт. Новоайдар Новоайдарського району Луганської області) судових витрат в сумі 277 грн. 94 коп.

В решті позовних вимог -відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Миронівський хлібопродукт»(03143, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 158, код ЄДРПОУ 25412361,на користь держави судовий збір в сумі 214 грн. 60 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: