Рішення № 26181912, 20.09.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2012 р. Справа № 5023/3054/12 (н.р. 5023/978/12)

вх. номер 3054/12 (н.р. 978/12)

Суддя Господарського суду Харківської області Жигалкін І.П.

при секретарі судового засідання Бережановій Ю.Ю.

за участю представників:

прокурора - Кондратюк Н.А. (посв. № 242 від 15.11.2011 р.)

1. позивача - Горлова М.В. (дов. № 1715/15/14-2 від 10.04.2012 р.)

2. позивача - Передньої І.В. (дов. № 1/06-14/1240 від 12.07.2012 р.)

відповідача - Луценко О.П. (дов. № 07/09-2 від 07.09.2011 р.)

розглянувши матеріали справи за позовом: Київського транспортного прокурора в інтересах держави в особі в інтересах держави в особі

1. Міністерства інфраструктури України, м. Київ

2. Державного підприємства "Київпассервіс", м. Київ 71

до Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Лемма-Віте", м. Харків

про застосування наслідків недійсності правочину та повернення 600 000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2012 року Київський транспортний прокурор звернувся з позовом до господарського суду в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України (надалі - 1. Позивач) та в особі Державного підприємства "Київпассервіс" (надалі - 2. Позивач) просив суд стягнути з Публічного Акціонерного товариства "Страхова компанія "Лемма-Віте" (надалі - Відповідач) на користь 2. Позивача грошові кошти в розмірі 600 000,00 грн., отримані за договором довгострокового страхування життя № ДП 1210073 від 27.07.2007 року, який за рішенням господарського суду Харківської області по справі № 33/21-09 від 22.11.2011 року, що набрало законної сили, визнано недійсним.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07 травня 2012 року (суддя Задорожна І.М.) провадження у справі за позовом Київського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та в особі Державного підприємства "Київпассервіс" припинено на підставі п. 2 частини 1 статті 80 ГПК України. Позовні вимоги Київського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та в особі Державного підприємства "Київпассервіс" залишено без розгляду на підставі п.1 частини 1 статті 81 ГПК України.

Заступник прокурора міста Києва, не погодившись з ухвалою господарського суду надіслав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 07 травня 2012 року та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Київського транспортного прокурора.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25 червня 2012 року по справі № 5023/978/12 апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва задоволено, ухвалу господарського суду Харківської області від 07 травня 2012 року по справі № 5023/978/12 скасовано, а справу передано на розгляд до господарського суду Харківської області.

Автоматизованою системою документообігу господарського суду Харківської області 05 липня 2012 р. по справі призначено суддю Жигалкіна І.П.

Зважаючи на викладене, господарський суд Харківської області прийняв справу до провадження.

Прокурор у судове засідання 11 вересня 2012 року не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник 1. Позивача у судовому засіданні 11 вересня 2012 року позовні вимоги Прокурора підтримував та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник 2. Позивача у судовому засіданні 11 вересня 2012 року та у наданому правовому обґрунтуванні позовні вимоги Прокурора підтримував та просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Також надав додаткові документи, які суд долучив до матеріалів справи.

Представник Відповідача у судовому засіданні 11 вересня 2012 року проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. Також надав заяву про застосування строку позовної давності щодо вимог ДП "Київпассервіс" про захист цивільного права та інтересу.

Представники першого та другого Позивачів проти заяви Відповідача про застосування строків позовної давності заперечували.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу та дослідивши надані докази судом було оголошено, що заява Відповідача про застосування строків позовної давності буде розглянута наприкінці судового засідання та оголосив про перерву у судовому засіданні до 20 вересня 2012 року до 10 години 45 хвилин.

20 вересня 2012 року судове засідання продовжено у тому ж судовому складі.

Прокурор у судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд задовольнити їх.

Представника 1. Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд задовольнити їх.

Представника 2. Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд задовольнити їх.

Представник Відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні, та застосувати строки позовної давності.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами), а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі - ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

27.07.07 між Державним підприємством «Київпассервіс» та ЗАТ «Страхова компанія «Лемма-Віте» був укладений договір довгострокового страхування життя (пенсійного страхування) № ДП 1210073 (далі - Договір).

Рішенням господарського суду Харківської області № 33/21-09 від 22.11.11 року (далі - Рішення), яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.01.12, визнано недійсним договір довгострокового страхування життя (пенсійного страхування) № ДП 1210073 від 27.07.07.

Відповідно до п. 1.3 статуту ПАТ «Страхова компанія «Лемма-Віте» є правонаступником ЗАТ «Страхова компанія «Лемма-Віте».

На виконання Договору ДП «Київпассервіс» перераховано на рахунок ПАТ «Страхова компанія «Лемма-Віте» 600 000 гривень (копії платіжних доручень додаються, встановлено Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.01.12).

Разом з тим, відповідно до довідки ДП «Київпассервіс» № 1/06-15/314 від 10.02.11 жодного страхового випадку згідно Договору не настало у зв'язку з чим ПАТ «СК «Лемма-Віте» не було здійснено будь - яких дій на виконання Договору страхування та не понесено жодних витрат.

ДП «Київпассервіс» перераховано на рахунок ПАТ «СК «Лемма-Віте» 600 000, 00 грн. на виконання умов договору довгострокового страхування життя № ДП 1210073 від 27.07.07, що підтверджується платіжними дорученнями: № 2299 від 01.08.2007 р.; № 2306 від 02.08.2007 р.; № 2329 від 03.08.2007 р.; № 2330 від 06.08.2007 р.; № 2342 від 07.08.2007 р.; № 2511 від 21.08.2007 р. (т. 1 а.с. 41 - 46).

Державне підприємство «Київпассервіс», відповідно до п. 1 Статуту, який затверджений наказом Міністра інфраструктури України № 149 від 14.06.11, є державним унітарним підприємством і діє як державне комерційне підприємство, що засноване на державній власності та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України, яке являється Уповноваженим органом управління підприємства.

Підприємство створене відповідно до наказу Міністерства транспорту та зв'язку України (тепер - Міністерство інфраструктури України) від 24.02.05 № 54 «Про створення державного підприємства «Київпассервіс» на базі майна автостанційного комплексу Київського обласного автотранспортного управління».

До структури ДП «Київпассервіс» входить Центральний автовокзал м. Києва, 5 автостанцій м. Києва та 17 автостанцій Київської області (це майже всі станції Києва і області), відтак завдяки налагодженій роботі зазначеного підприємства функціонує вся система міжміських та приміських автобусних перевезень м. Києва та Київської області.

Відповідно до п. 5.2 Статуту майно підприємства є державною власністю і належить йому на праві господарського відання.

Пунктом 5.4 визначено, що підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянином, крім випадків передбачених законом та за погодженням з Уповноваженим органом управління.

Таким чином, у зв'язку з укладанням договору, який визнано судом недійсним державі в особі Міністерства інфраструктури України та ДП «Київпассервіс» спричинено матеріальну шкоду в розмірі 600 000, 00 грн., що в свою чергу негативно впливає на нормальне функціонування державного підприємства, яке забезпечує пасажирські перевезення в м. Києві та Київській області.

Згідно з п. 5.8 Статуту ДП «Київпассервіс» збитки, завдані підприємству в результаті порушення його майнових прав суб'єктами господарювання, організаціями, установами, громадянами та органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються підприємству добровільно або за рішенням суду.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги Прокурора підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктом 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Згідно з положеннями ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладено функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про Прокуратуру» підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або державою.

Частина 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень частини третьої цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України від 08.04.1999 р. №3-рп/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарюючих товариств з частиною державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

З врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, в кожному конкретному випадку прокурор чи його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Як свідчать матеріали справи, на момент подання Київським транспортним прокурором позову до суду Державне підприємство "Київпассервіс" відповідно до п. 1 Статуту, який затверджений наказом Міністра інфраструктури України № 149 від 14.06.11р., є державним унітарним підприємством і діє, як державне комерційне підприємство, що засноване на державній власності та входить до сфери управління Міністра інфраструктури України, яке є уповноваженим органом підприємства.

Підприємство створене відповідно до наказу Міністерства транспорту і зв'язку України (на даний час - Міністерства інфраструктури України) від 24.02.2005 р. № 54 «Про створення державного підприємства "Київпассервіс" на базі майна авто- станційного комплексу Київського обласного автотранспортного управління».

Відповідно до п. 5.2 статуту ДП "Київпассервіс" майно підприємства є державною власністю і належить йому на праві господарського відання.

Пунктом 5.4 статуту визначено, що підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом.

При зверненні до господарського суду, Київським транспортним прокурором в позовній заяві обґрунтовано порушення інтересів держави в особі Міністерства інфраструктури України та Державного підприємства "Київпассервіс", яке входить до сфери управління Міністерства, у зв'язку з чим порушення інтересів Державного підприємства "Київпассервіс" в фінансово-розрахунковому процесі негативно відображується на безперебійному функціонуванні руху транспорту, завдяки налагодженій роботі якого функціонує вся система міжміських та приміських автобусних перевезень м. Києва та Київської області, що, в свою чергу, впливає на державну політику Міністерства інфраструктури України в галузі автотранспорту.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочини. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до п. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Також у відповідності до п. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Суд зазначає, що у відповідності до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 179 ГК України встановлено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що правочин визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно з ч. 1 ст. 998 ЦК України договір страхування визнається недійсним у випадках, встановлених цим кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Закону України «Про страхування» передбачено, що договір страхування вважається недійсним з моменту його укладання у випадках, передбачених Цивільним кодексом України.

Таким чином договір довгострокового страхування життя (пенсійного страхування) № ДП 1210073 є недійсним з моменту його укладання, а саме з 27.07.07.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Стосовно заяви Відповідача про застосування строку позовної давності суд відмовляє у його задоволенні виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

У частині 3 пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.09 зазначено, що вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Відповідно до п. 10 зазначеної постанови, реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Київською транспортною прокуратурою було подано позовну заяву № 11/12г - 13 лютого 2012 року, а рішення про визнання недійсним договору № ДП 1210073 вступило в законну силу після винесення Постанови Харківським апеляційним господарським судом по справі № 33/21-09 - 10 січня 2012 року.

Відповідачем не доведено факту пропуску строку позовної давності, що підтверджується матеріалами справи та відповідними процесуальними діями передбаченими ЦК України з боку Прокурора.

Тобто виходячи з вищевикладеного та на підставі законодавчих актів України суд зазначає, що заява Відповідача щодо застосування строку позовної давності не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України "Про судове рішення" від 29.12.76 № 11 із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24.04.81 № 4, від 25.12.92 № 13, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Статтею 129 Конституції України зазначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією з основних засад судочинства.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами у порядку передбаченому ст. 75 ГПК України.

Враховуючи, що Відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував, що спростовували викладене у позові, суд визнає вимогу позивача обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача, оскільки спір з його вини доведено до суду.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, п. 1 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст.ст. 92, 204, 228, 509, 526, 532, 626, 627, 629, 837 ЦК України, ст. 3, п. 3 ст. 5, п. 1 ст. 7, п. 1 ст. 203, ст.ст. 3, 173, 179, 193, 207 ГК України, статтями 33, 34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Застосувати наслідки недійсності Договору довгострокового страхування життя № ДП 1210073. від 27.07.2007 укладеного між Державним підприємством «Київпассервіс» (ЄДРПОУ 33348385) та Публічним акціонерним товариством «Страхова компанія «Лемма-Віте» (ЄДРПОУ 30590333).

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лемма-Віте» (61166, м. Харків, вул. Коломенська, буд. 15, ЄДРПОУ 30590333) на користь Державного підприємства «Київпассервіс» (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, 15А, ЄДРПОУ 33348385, ІПН 333483810360) грошові кошти в розмірі 600 000,00 гривень, отримані за договором довгострокового страхування життя № ДП 1210073 від 27.07.07.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Лемма-Віте» (61166, м. Харків, вул. Коломенська, буд. 15, ЄДРПОУ 30590333) на користь держбюджету України одержувач коштів - УДКС у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області, № рахунку 31215206783003, код ЄДРПОУ 37999654, код бюджетної класифікації 22030001, символ звітності банку 101, банк одержувача - ГУ ДКСУ у Харківській області, МФО 851011) - 12 000,00 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 25 вересня 2012 року по справі № 5023/3054/12 (н.р. 5023/978/12).

Суддя(підпис) Жигалкін І.П.