Рішення № 26181852, 25.07.2012, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2012 року справа № 5020-1709/2011-185/2012 за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України

(вул. Горького,51, м. Київ, 03150)

(Русановський бульвар, 8, м. Київ, 02154)

(а/с 272, м. Київ-2, 02002)

до Міністерства Оборони Російської Федерації

(вул. Знаменка, 19, м. Москва, Російська Федерація, 119160)

про відшкодування шкоди у порядку регресу,

суддя Щербаков С.О.

за участю:

представника позивача - Автомонова Т.О., довіреність № 28064/4 від 19.12.2011 (дійсна до 19.12.2012);

представника відповідача - Лаврентьєвої К.Ю., довіреність № 212/850 від 31.01.2012, зареєстрована у реєстрі за № 1Д-229;

Суть спору:

27.10.2011 Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулось до господарського суду міста Севастополя із позовом до Військової частини №60135, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати у розмірі 8238,36 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на статті 1172, 1191 Цивільного кодексу України та п.38.2.1. ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів»№1961 від 01.07.2004, згідно з якими МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регрес ний позов до власника транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду та не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 22.12.2011 позов залишено без розгляду на підставі п.5 ст.81 ГПК України, оскільки позивачем не було надано доказів, які підтверджують статус Військової частини 60135, як юридичної особи.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.02.2012 ухвала господарського суду міста Севастополя від 22.12.2011 у справі №5020-1709/2011 скасована, а справа направлена до господарського суду міста Севастополя для розгляду по суті.

17.02.2012 матеріали справи надійшли на адресу Господарського суду міста Севастополя.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 20.02.2012 справу було прийнято до провадження судді Щербакова С.О. та призначено судовий розгляд на 12.03.2012.

У порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався 12.03.2012 на 26.03.2012.

Ухвалою суду від 26.03.2012 по даній справі було допущено заміну первісного відповідача Військову частину №60135 належним відповідачем Міністерством Оборони Російської Федерації, у зв'язку із тим, що Військова частина №60135 не є юридичною особою. Цією ж ухвалою суд звернувся до Арбітражного суду міста Москви із судовим дорученням про надання правової допомоги, зокрема необхідності вручення Міністерству Оборони Російської Федерації копію ухвали суду про заміну первісного відповідача належним відповідачем та копію позову з додатками, у зв'язку із чим, провадження по даній справі було зупинено до 09.07.2012.

Ухвалою суду від 09.07.2012 провадження у справі було поновлено, у зв'язку із поверненням до господарського суду міста Севастополя з Арбітражного суду міста Москви копії ухвали суду про заміну відповідача та позовної заяви з додатками з підтвердженням про невручення Міністерству Оборони Російської Федерації у зв'язку із неявкою його представника до суду.

У порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 09.07.2012 оголошувалась перерва до 19.07.2012.

У судове засідання 19.07.2012 з`явились представник позивача, який підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити. Також в судове засідання з`явилась представник відповідача, яка підтримала раніше надане письмове клопотання про припинення провадження у справі у зв'язку із тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України. Клопотання мотивоване тим, що оскільки Міністерство Оборони Російської Федерації є нерезидентом України та юридичною особою, яка не має на території України підрозділи, які здійснюють господарську, а також іншу діяльність, отже повинно розглядатись за місцезнаходженням відповідача, а саме на території Російської Федерації.

Також представник відповідача надала відзив на позовну заяву, в якому зокрема вказувала, що сума у розмірі 470,00 грн. не підлягає стягненню з відповідача в порядку регресу, оскільки не була сплачена потерпілій, а сплачені 1500,00 грн. представнику позивача за надані юридичні послуги не відносяться до складу судових витрат а тому не підлягають стягненню з відповідача.

Що стосується клопотання представника відповідача про припинення провадження у справі суд зазначає наступне.

Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

У пункті 4.2, 4.2.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року зазначено, що провадження у справі підлягає припиненню з посиланням на пункт 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, якщо при розгляді справи буде встановлено, що справа зі спору непідвідомча господарському суду (стаття 12 ГПК).

Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірвання і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім : спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

Відповідно до статті 124 Господарського процесуального кодексу України, підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно частини 1 роз`яснень Президії Вищого господарського суду України від 31.05.2005 за №04-5/608 «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств та організацій», з метою забезпечення однакової та правильної практики розгляду господарськими судами України справ за участю іноземних підприємств і організацій президія Вищого господарського суду України, господарським судам слід виходити з встановленої частиною 3 статті 4 ГПК України пріоритетності застосування правил міжнародних договорів України відносно правил, передбачених законодавством України.

Частиною1 статті 4 Угоди «Про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності», ратифікованою Постановою Верховної Ради України №2889-ХІІ від 19.12.1992 компетентний суд держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави -учасниці Співдружності Незалежних Держав відповідач мав постійне місце проживання або місце знаходження на день висування спору.

Частиною 4 статті 6 Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, ратифікованої Законом N 547-XIV ( 547-14 ) від 24.03.99 , взаємовідносини осіб, які входять до складу військових формувань, та членів їхніх сімей з юридичними і фізичними особами України поза місцями дислокації регулюються відповідними договорами Сторін та законодавством України.

Крім того, частиною 1 статті 18 зазначеної Угоди визначено, що Російська Сторона відшкодовуватиме шкоду, яка може бути завдана діями або бездіяльністю військових формувань чи особами з їхнього складу під час виконання ними службових обов'язків громадянам або юридичним особам України, громадянам або юридичним особам третіх держав, які знаходяться на території України, в розмірах, установлених на підставі претензій, пред'явлених відповідно до законодавства України.

Таким чином суд вважає, що оскільки Міністерство Оборони Російської Федерації є нерезидентом України, юридичною особою, яка має на території України підрозділи, які здійснюють господарську, а також іншу діяльність, а шкода була спричинена особою, яка входила до складу військових формувань Російської Федерації на території України, отже повинно застосовуватись законодавство України і повинні діяти суди, прокуратура та інші компетентні органи України.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що розгляд даного господарського спору відноситься до компетенції господарського суду м. Севастополя, а тому провадження у зазначеній справі не підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини першої ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, клопотання представника відповідача про припинення провадження у даній справі не підлягає задоволенню.

На підставі ст.85 ГПК України в судовому засіданні 25.07.2012 проголошено вступну та резолютивну частини рішення

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, перевіривши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Постановою Гагарінського районного суду міста Севастополя від 15.08.2008 по адміністративній справі №14394/2008 встановлено, що 31.07.2008 на вулиці Хрустальова у місті Севастополі о 12 годині 10 хвилин трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю належного відповідачу автомобіля "УАЗ-39621", державний номер 3652НМ90 під керуванням водія Шаєхова Ільнура Сіріновича, та автомобіля «ДЕУ», державний номер СН 1265 АН, під керуванням Ковальчук Ольги Олександрівни. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди зазначені транспортні засоби отримали механічні ушкодження.

На час вчинення дорожньо-транспортної пригоди водій Шаєхов І.С. був військовослужбовцем та проходив службу у Військової частині №60135 Міністерства Оборони Російської Федерації.

Вищевказаною постановою Гагарінського районного суду міста Севастополя від 15.08.2008 Шаєхов І.С. був визнаний винним за фактом скоєння вищевказаного адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та на нього було накладено адміністративне стягнення (а.с. 22 , 1-го тому).

Згідно довідки Відділу ДАІ в місті Севастополі про дорожньо-транспортну пригоду № 8179264, автомобілем "УАЗ 39621", державний номер 3652НМ90 керував Шаєхов І.С., володарем якого є військова частина №60135 Міністерства Оборони Російської Федерації. У довідці також зазначено, що володар вищевказаного транспортного засобу на час скоєння ДТП не мав діючого договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (а.с. 21, 1-го тому)

Згідно звіту про оцінку матеріальної шкоди SL №9001 від 15.08.2008, проведеного експертною компанією «Укравтотехекспертиза», вартість матеріальної шкоди, спричиненої власнику автомобіля «ДЕУ», державний номер СН 1265 АН складає 9322,03 грн. з урахуванням ПДВ (а.с. 23-28 1-ого тому).

На момент вчинення ДТП, володарем автомобіля "УАЗ 39621", державний номер 3652НМ90 не був укладений договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Власник ушкодженого транспортного засобу «ДЕУ», державний номер СН 1265 АН Ковальчук О.О. через свого представника за довіреністю з метою отримання коштів Фонду захисту потерпілих звернулась до Моторного (транспортного) страхового бюро України з відповідною заявою (а.с.17, том 1).

28.10.2008 Моторним (транспортним) страховим бюро України було видано наказ № 2340 про перерахування Ковальчук Ользі Олександрівні 7768,36 грн. за шкоду, заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди (том 1 а.с. 35).

На підставі цього наказу, грошові кошти в сумі 7768,36 грн. були перераховані Ковальчук Ользі Олександрівні за платіжним дорученням № 2499 від 28.10.2008. Крім того, позивачем були понесені додаткові витрати, пов'язані з оплатою послуг аварійного комісару за збір документів та оцінку збитків від ДТП, розмір яких склав 470,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2168 від 28.09.2008 (а.с. 37, том 1).

Таким чином, позивачем було виконано обов'язок щодо відшкодування шкоди, спричиненої потерпілій особі з вини власника транспортного засобу, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, а тому позивач вважає що після проведення регламентної страхової виплати Ковальчук О.О. у нього виникло право зворотної вимоги до відповідача на суму фактичних витрат у розмірі 8238,36 грн.

Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні визначені Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі -Основи).

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 1961-ІV від 01.07.2004 обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) створено у відповідності з ст.39 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» і є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам.

Основним завданням МТСБУ, в силу п.39.2 ст.39 Закону, є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.

Так, відповідно до п. ч. 1 ст. 41 Закону України від 01.07.2004, № 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ", МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

При цьому, п. 40.3 ст.40 Закону визначено, що МТСБУ має право залучати аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти у порядку, встановленому Уповноваженим органом, для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків у випадках, визначених у статті 41 цього Закону, та необхідності перевірки дій страховика відповідно до пункту 36.3 статті 36 цього Закону.

Відповідно до п. 4 ст. 41 Закону, МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих здійснює оплату послуг аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти, залучених відповідно до пункту 40.3 статті 40 цього Закону.

На підтвердження доказів необхідності залучення аварійного комісара та виконання ним певних дій, позивачем до матеріалів справи було надане платіжне доручення №2168 від 28.09.2008 на суму 470,00 грн., які входять до складу додаткових витрат, пов'язаних з оплатою послуг аварійного комісару по збору документів та оцінки збитків від ДТП.

Згідно ст. 1172 Цивільного кодексу України, юридична та фізична особа відшкодовує шкоду завдану їхнім співробітником при виконанні останнім трудових зобов`язань.

На момент ДТП Шаєхов І.С. проходив службу у Військовій частині №60135 Міністерства Оборони Російської Федерації, що підтверджується постановою Гагарінського районного суду м. Севастополя від 15.08.2008 у справі №3-14394/2008 та письмовими поясненнями представника відповідача (том 1 а.с. 22).

Згідно з ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб; шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

При цьому, згідно з пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" № 6 від 27.03.92 під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищено небезпеки ї в силу права власності, повного господарського відання, оперативною управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

З свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу вбачається, що володарем автомобілем "УАЗ 39621", державний номер 3652НМ90 є Військова частина №60135 Міністерства Оборони Російської Федерації(том 1, а.с.112).

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Отже, до позивача як особи, що відшкодувала шкоду, завдану Ковальчук О.О., в межах фактичних витрат, перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду особи.

Крім того, спеціальними нормами, якими врегульовані відносини сторін, зокрема, в силу п.38.2 статті 38 Закону, визначено, що МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов, зокрема, до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону (п.38.2.1 ст.38 Закону).

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення в порядку зворотної вимоги (регресу) з Міністерства Оборони Російської Федерації суми у розмірі 8238,36 грн. в якості витрат в порядку регресу, з яких 7768,36 грн. витрат, пов'язаних із регламентною страховою виплатою та 470,00 грн. витрати, пов'язані з оплатою послуг аварійного комісару.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 1500,00 витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.44 ГПК України, до складу судових витрат, зокрема, віднесено оплату послуг адвоката, пов`язаних з розглядом справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру", дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Так, адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційний іспит, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльності та прийняв Присягу адвоката України (ст. 2 Закону України "Про адвокатуру").

Повноваження адвоката як представника можуть посвідчуватися ордером, виданим відповідним адвокатським об'єднанням, або договором. До ордеру адвоката обов'язково додається витяг з договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій; витяг засвідчується підписом сторін договору.

В якості понесення відповідних витрат, позивачем надано; контракт про надання правової допомоги від 01.04.09 №36. (а.с. 12-13), укладений між Моторним (транспортним) страховим бюро України (замовник) та фізичною особою-підприємцем Автомоновим Тимофієм Олександровичем (виконавець); копію платіжного доручення №1944 від 28.04.2011 (а.с.14), свідоцтво про державну реєстрацію ФОП Автомонова Т.О. (а.с. 15); свідоцтво про сплату єдиного податку (а.с. 16); диплом (реєстраційний номер 02303-Ю від 17.07.2004р. (а.с. 17).

Як свідчать матеріали справи та вбачається з контракту про надання правової допомоги від 01.04.2009, виконавцем за контрактом виступає ФОП Автомонов Т.О., який не є адвокатом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що в даному випадку відсутні підстави для відшкодування позивачу витрат, понесених на оплату послуг, наданих за вказаним контрактом, оскільки вони не можуть бути віднесені до витрат, понесених на оплату послуг адвоката.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з оплатою позову у вигляді державного мита у розмірі 102,00 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 236,00 грн. підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.

Керуючись статтями 43, 49, 75, 82 -85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Міністерства Оборони Російської Федерації (вул. Знаменка,19, м. Москва, Російська Федерація, 119160, ІНН 7704252261, відомості про наявність розрахункових рахунків в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (вул. Горького, 51, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 21647131, р/р 2600202284871 в Укрексімбанке м. Києва, МФО 322313) суму у розмірі 8238,36 грн. в якості витрат в порядку регресу, з яких 7768,36 грн. витрат, пов'язаних із регламентною страховою виплатою та 470,00 грн. витрати, пов'язані з оплатою послуг аварійного комісару.

3. Стягнути з Міністерства Оборони Російської Федерації (вул. Знаменка,19, м. Москва, Російська Федерація, 119160, ІНН 7704252261, відомості про наявність розрахункових рахунків в установах банку в матеріалах справи відсутні) Моторного (транспортного) страхового бюро України (вул. Горького, 51, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 21647131, р/р 2600202284871 в Укрексімбанке м. Києва, МФО 322313) судові витрати у вигляді державного мита у розмірі 102,00 грн. та витрат з ІТЗ розгляду справи у розмірі 236,00 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення складено відповідно до вимог

статті 84 Господарського процесуального

кодексу України та підписано 30.07.2012.

Суддя С.О. Щербаков