Постанова № 26179707, 03.09.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 вересня 2012 року 15:09 № 2а-8775/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б. при секретарі Паньків В.В. розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім заводу «Прогрес»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної

податкової служби

за участі Прокуратури Печерського району міста Києва

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень

№0001312305 від 24.02.2012 та №0003772209 від 22.05.2012

за участю представників сторін:

від позивача: Щербина О.В., Нестеров Д.П.;

від відповідача: Харко Д.М.;

від прокуратури: Куценок О.І.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 03.09.2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім заводу «Прогрес», звернувся до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва за №0001312305 від 24.02.2012 р. та за № 0003772209 від 22.05.2012 р.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені ДПІ у Печерському районі м. Києва із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що в ході перевірки встановлено, що Позивачем придбано товар (роботи, послуги) у осіб, які не сплачувала податки, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємства, які за юридичною та фактичною адресою не знаходилися, а також, вірогідно, що продавці та їх постачальники працювали в одному сегменті ринку, в якому існують налагоджені стабільні зв'язки й учасники якого обізнані щодо один одного.

Представник Прокуратури в судове засідання з'явився, просив Суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Торговий дім заводу «Прогрес»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.01.2009 р. по 30.06.2011 р., валютного та іншого законодавства за період 01.01.2009 р. по 30.06.2011 р. За результатами перевірки складено Акт від 06.02.2012 року № 46/23-5/31089115 (надалі -Акт перевірки).

В Акті перевірки встановлено, що в порушення пп. 7.2.6, 7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»зі змінами та п. 198.6 ст.198, п.200.1,ст.. 200, п. 201.1, п.201.4, 201.10 ст.201 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755- IV (із змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на додану вартість всього у сумі 1 063 189,00 грн. та завищено суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на суму 4 894 030,00 грн.; пп. «е»4.2.9, п. 4.2 ст. 4, пп. «е»6.3.3, п. 6.3, ст. 6, «а»п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»та пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755- IV (із змінами та доповненнями), що призвело до порушення вимог податкового законодавства щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету в період, що перевірявся, в сумі 3176,00 грн.

Не погоджуючись з висновками Акту перевірки Позивачем були подані заперечення за результатом заперечень Відповідачем та Листом від 21.02.2012 р. №2179/10/23-510 повідомлено, що висновки, які містяться в Акті перевірки залишено без змін.

На підставі висновків Акту перевірки, ДПІ у Печерському районі міста Києва прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.02.2012 р. №0001322305, яким Позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування в розмірі з податку на додану вартість в сумі 4894030 грн. та податкове повідомлення-рішення від 29.02.2012 р. №0001312305, яким Позивачем визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 328 986,00 грн.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями Позивачем було подано скаргу до ДПС у м. Києві за результатом розгляду скарги ДПС у м. Києві 03.05.2012 №2564/10/12-114 було прийнято рішення, яким скаргу Позивача було задоволено частково, а саме: податкове повідомлення-рішення від 29.02.2012 р. №0001312305 залишено без змін, а скаргу Позивача в цій частині без задоволення, проте податкове повідомлення-рішення від 29.02.2012 р. №0001322305 -скасоване частково в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ за січень 2011 р. на загальну суму 911 954,78 грн.

На підставі рішення ДПС у м. Києві Відповідачем було винесено нове податкове повідомлення-рішення від 22.05.2012 р. №0003772209.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями Позивачем було подано скаргу до ДПС України, за результатом розгляду скарги ДПС України прийнято рішення від 01.06.2012 №9290/6/10-2115, яким податкові повідомлення-рішення залишенні без змін з урахуванням рішення ДПС у м. Києві.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Перевіркою встановлено, що за період з 01.01.2009 р. по 30.06.2011 р. встановлено завищення податкового кредиту на суму 5 945 576 грн.

При проведені перевірки наведених показників згідно бази даних «Системне автоматизоване співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів»та даних додатку №5 до декларації з податку на додану вартість за лютий 2010 р. встановлено суму завищення ПДВ у податковому кредиті. Позивачем за люти 2010р. відобразило податковий кредит по ТОВ «Піраміда»в сумі ПДВ 118957 грн.

Проте, ТОВ «Піраміда» в лютому 2010 р. в додатку 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів», що підтверджується даних «Системне автоматизоване співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів»сума податкового зобов'язання в розмірі 0 грн. Додаток 5 до декларації з ПДВ поданий з нульовими показниками та декларації мають статус «не дійсні».

ТОВ «Піраміда»зареєстроване в ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська, стан платника -місцезнаходження платника не встановлено.

Також, згідно Акту перевірки ДПІ у Красногвардійському районі №1284/23-307/37068331 від 27.04.2011 р. при перевірці показників в базі «Системне автоматизоване співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів»та даних додатку №5 до декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 р, січень 2011 р. березень-квітень 2011 р. встановлена сума завищення ПДВ у податковому кредиті на суму 120630,00 грн. сформована за рахунок ТОВ «ПКФ «Піраміда», стан платника -направлено повідомлення про відсутність за місцем знаходження.

Крім того, всі правочини, які здійснені між Позивачем та ТОВ «ПКФ «Піраміда»визнано нікчемними.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.3 п. 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.3.1 п. 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Таким чином, вищенаведеними нормами Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що розмір податкового зобов'язання продавця товарів (послуг) по господарським операціям, проведеним з кожним контрагентом покупцем у окремому звітному періоді, має дорівнювати розміру податкового кредиту такого покупця, задекларованого за такий звітний період, що передбачає відображення покупцем отриманої податкової накладної у реєстрі отриманих податкових накладних цього звітного періоду.

При цьому, відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

При формуванні податкового кредиту платники податку мають право на включення до складу податкового кредиту податкових накладних, фактичне отримання яких відбулося в податкових періодах, наступних за тим податковим періодом, в якому такі податкові накладні були виписані, але за умови документального підтвердження затримки такого отримання.

Згідно з п. 6 Наказу ДПА України «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення»від 30.05.1997р. №165 податкова накладна складається у двох примірниках (оригінал і копія) у момент виникнення податкових зобов'язань продавця відповідно до вимог пункту 7.3 статті 7 Закону. При цьому у верхній лівій частині податкової накладної робляться відповідні відмітки (непотрібне виділяється поміткою "Х").

Зазначений документ зберігається покупцем разом із розрахунковими, платіжними документами з придбання товарів (послуг) у порядку і протягом терміну, визначеного для зберігання облікових податкових документів та зобов'язань із сплати податків.

Відповідно до п.п. 7.2.3 п. 7. 2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, що є підставною для включення до податкового кредиту суми ПДВ у зв'язку з придбанням товарів.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У відповідності до п.п. 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з підпунктами 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану гість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Норма п.п. 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 крім обов'язкових підстав виникнення у платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість, передбачає обов'язкову наявність ще й такої підстави як виникнення та нарахування сум ПДВ, що включаються до податкового кредиту ще й обов'язкову підставу як протягом звітного періоду.

Проте, згідно пунктів 7.1, 7.2 статті 7 Закону № 168, особа-продавець, зареєстрована як платник ПДВ, зобов'язана на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг) нарахувати покупцю ПДВ та скласти і передати йому податкову накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній суми ПДВ до податкового кредиту.

Неналежним чином оформлена податкова накладна не дає права на податковий кредит, також не дозволяються в ній виправлення та помилки.

Відповідно до п. 20 Наказу № 165 дозволяється тільки коригування вартісних та кісних показників податкової накладної у відповідності до встановленої форми розрахунку, визначеної цим наказом (додаток № 2).

Підпунктом 17.1.3 п. 17.1 статті 17 Закону України від 21.12.2000 №2181-ІІІ "Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначено, що у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Таким чином, право на нарахування податкового кредиту та відображення податкових зобов'язань з ПДВ, надається виключно особам зареєстрованим як платники цього податку та сплаті даного податку до державного бюджету при підтверджені відповідними первинними фінансово - бухгалтерськими документами та у відповідному звітному періоді.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому згідно із статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, що має бути підтверджено належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Оскільки контрагенти позивача зареєстровані за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем не надано суду переконливих доказів того, що договори укладені з контрагентами саме з метою настання реальних обставин, зокрема, виконання умов договору.

Крім того, такої ж правової позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в Ухвалі від 25.10.10 р. по справі К-45472/09, Ухвалі від 15.07.10 р. по справі К-24085/07, Постанова від 22.06.11р. по справі К/9991/15429/11, Ухвалі від 05.10.11р. по справі К 9991/14602/11.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук