Постанова № 26179619, 24.09.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 вересня 2012 року № 2а-10888/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши у письмовому провадженні матеріали адміністративної справи

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Форвард Бейкері Груп"до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва ДПС проскасування податкового повідомлення-рішення № 0000152240/452 від 14.03.2012 р.

На підставі ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Форвард Бейкері Груп" (далі по тексту-позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва (далі по тексту-відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 14.03.2012 №0000152240/452 в частині донарахування суми податку на додану вартість разом із штрафними санкціями у розмірі 78 708,00 грн. в повному обсязі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, було прийняте протиправне податкове повідомлення-рішення, яким позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, винесеним на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

17.09.2012 р. відповідач в судове засідання не з'явився, хоча й був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.

Відповідно до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Враховуючи зазначене, суд ухвалив розглядати справу у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем була проведена документальна невиїзна перевірка позивача з питань фінансово-господарських відносин з ПП "Алерт", ПП "Алерт Плюс", ПП "Інко", ПП "Авеланж", ПП "Арона Сервіс", ПП "Саланг-ТМ", ПП "Асіст", ТОВ "Інтермаксервіс", ПП "Маркап", ПП "Альпарі-Т", ПП "Агат Сервіс", ПП "Астелікс-2007", ТОВ "Алівіс", ПП "Оріль" та ПП "Альксар Плюс" за період діяльності з 01.06.2008 р. по 31.12.2011 р.

Перевіркою було встановлено, що у перевіряємому періоді позивач не мав взаємовідносин з контрагентами: ПП "Алерт", ПП "Алерт Плюс", ПП "Інко", ПП "Авеланж", ПП "Арона Сервіс", ПП "Саланг-ТМ", ПП "Маркап", ПП "Альпарі-Т", ПП "Агат Сервіс", ТОВ "Алівіс", ПП "Оріль" та ПП "Альксар Плюс".

Згідно AC "Співставлення ПЗ та ПК" встановлено, що позивач мав договірні взаємовідносини з ПП "Асіст", ПП "Астелікс-2007", ТОВ "Інтермаксервіс".

Так, взаємовідносини позивача з ТОВ "Інтермаксервіс", ґрунтувалися на договорі купівлі-продажу від 08.01.2009 р. № 4/1 та договорі про надання маркетингових послуг.

На підтвердження виконання умов договірних взаємовідносин та сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), контрагентом були виписані позивачу первинні документи: акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 25.11.2009 р. № ОУ-2511-5 на загальну суму 65 000,00 грн., в т.ч. ПДВ -10 833,33 грн., від 09.06.2009 р. № ОУ-0906-3 на загальну суму 168700,00 грн., в т.ч. ПДВ -28116,67 грн.; видаткові накладні від 01.06.2009 р. № РН-0106-9, від 03.08.2009 р. № РН-0308-5, від 18.11.2009 р. № РН-1811-1, від 18.11.2009 р. № PH-1811-2; податкові накладні від 01.06.09 р. № 106.9 на загальну суму 96546,00 грн., в т.ч. ПДВ -16091,00 грн., від 03.08.09 р. № 308.5 на загальну суму 39520,00 грн., в т.ч. ПДВ -6586,67 грн., від 18.11.09 р. № 18111 на загальну суму 16800,00 грн., в т.ч. ПДВ -2800,00 грн., від 18.11.09 р. № 18112 на загальну суму 15840,00 грн., в т.ч. ПДВ -2640,00 грн., від 25.11.09 р. № 251105 на загальну суму 65000,00 грн., в т.ч. ПДВ -10833,33 грн., від 09.06.09 р. № 906.4 на загальну суму 168700,00 грн., в т.ч. ПДВ -28116,67 грн. На думку позивача, зазначені документи є документами, що дають йому право на податковий кредит в сумі 67067,67 грн.

В той же час, згідно бази АІС "Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" встановлено, що позивачем було відображено у складі податкових зобов'язань суму ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ "Інтермаксервіс" в розмірі 4048,00 грн.

Банківських виписок, які б підтверджували факт оплатити за отримані товари позивачем до перевірки надано не було.

Крім того, згідно пояснень засновника та директора ТОВ "Інтермаксервіс" -гр. ОСОБА_2, отриманих співробітниками СБ ПМ Кременчеської ОДПІ у Полтавській області 20.05.2011 року, встановлено, що в періоді з 1998 року по травень 2008 року, він був директором та засновником ТОВ "Інтермаксервіс", але в травні 2008 році він передав всі права на підприємство, печатку та документи ТОВ "Інтермаксервіс" ОСОБА_3 на підставі довіреності від 21.05.2008 р., за умови що вона перереєструє підприємство на своє ім'я в державних органах, але вказані дії не зробила. Травня 2008 року до фінансово-господарської діяльності підприємства він ніякого відношення не має, звітностей до держаних органів, в тому числі податкову звітність до ДПІ не складав, не підписував та не подавав. Товарно-матеріальні цінності не отримував та не відвантажував, кошти від покупців не отримував та не перераховував кошти постачальникам.

Більше того, рішенням Октябирського районного суду м. Полтави від 28.07.2010р. ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.28. ч.2 ст.205 (фіктивне підприємництво), ч.3 ст.28. ч.2 ст.200 (незаконні дії на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення), ч.3 ст.28. чч.2 і 3 ст.358 (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів) КК України.

Вищезазначене дало відповідачу підстави вважати, що фінансово-господарська діяльність ТОВ "Інтермаксервіс" здійснювалась ним поза межами правового поля, що, в свою чергу, свідчить про не набуття належним чином цивільної право -дієздатності. Таким чином всі правочини (договори), укладені між позивачем та контрагентом є нікчемними, отже не створюють інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, а виписані контрагентом, первинні бухгалтерські документи не можуть бути прийняті до уваги як первинні бухгалтерські документи в розумінні Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

За результатами перевірки складено акт від 03.02.2012 року № 770/2307/34343126, яким зафіксовані порушення позивачем норм податкового законодавства, а саме: пп.7.4.4., пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено суму податку на додану вартість за період з 01.06.2009 p. по 30.11.2009 p. у розмірі 62959,00 грн.

На підставі акта перевірки від 03.02.2012 року № 770/2307/34343126, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 14.03.2012 р. № 0000152240/452, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 62959,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 15749,00 грн.

Позивач не скористався, наданим йому ст.ст. 56, 86 Податкового кодексу України, правом адміністративного оскарження рішень податкових органів та правом подачі заперечень до акту перевірки.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог виходячи з наступного.

У зв'язку з тим, що перевірка позивача проводилась з урахуванням періоду до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01.01.2011 р.), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 р.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦКУ).

Відповідно до ч.1,2 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216).

Згідно ч.1,2 ст.228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, а також те, що фінансово-господарська діяльність ТОВ "Інтермаксервіс" здійснювалась ним поза межами правового поля, а укладені ним правочини (договори) є такими, що вчиненні без мети настання реальних наслідків, суд погоджується з висновками відповідача щодо недійсності договорів, укладених між позивачем та зазначеним контрагентом, в силу їх нікчемності, а тому не приймає до уваги доводи позивача про те, що договори не визнані недійсними в судовому порядку, оскільки в даному випадку, визнання таких правочинів недійсним судом не вимагається.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26.06.2007 р., положення статей 207 и 208 Господарського Кодексу України слід застосовувати з врахуванням того що договір, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст. 203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, формування податкового кредиту за нікчемними правочинами не може відбуватись за правилами податкового законодавства.

Згідно п.1.7. ст.1. Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.5.1. п.7.5. Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Аналогічні норми закріплені у ст.198 Податкового кодексу України.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні, акти здачі приймання робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Закон України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Враховуючи наведені правові норми, а також ті обставини, що первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) видані позивачу контрагентом ТОВ "Інтермаксервіс" на виконання недійсних (нікчемних) правочинів, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати такі документи первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", тобто документами, які підтверджують фактичне придбання позивачем товарів (робіт, послуг) від контрагента, а також дають йому право на податковий кредит.

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналіз викладених законодавчих норм та обставин справи, свідчить про те, що відповідач, при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законами України.

Отже, суд вважає висновки відповідача про заниження позивачем сум податку на додану вартість обґрунтованими, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення законним.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, повністю виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю "Форвард Бейкері Груп" відмовити повністю.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленим статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук