Постанова № 26179423, 17.09.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 вересня 2012 року № 2а-10431/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б. при секретарі Паньків В.В. розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ягуар»до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової службипровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №№0001822240/7994, 0001832240/7995 від 20.07.2012за участю представників сторін:

від позивача: Щиглов Є.О.,

від відповідача: Кириленко М.Є.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 17.09.2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю «Ягуар», звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби №0001822240/7994 від 20.07.2012 року та №0001832240/7995 від 20.07.2012 року.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що висновки викладені в акті перевірки зроблені із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового, господарського, цивільного законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Відповідач проти позовних вимог заперечує. В обгрунтування заперечень Відповідач зазначає, що в ході перевірки було встановлено господарські взаємовідносини Позивача з ТОВ «Артфорт-3»та ТОВ «Укртрейдком», що має ознаки фіктивності, а отже, договірні відносини між Позивачем та його контрагентами, на думку Відповідача є нікчемними та такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а Позивач, в свою чергу, позбавлений права на формування податкового кредиту за цими операціями.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Ягуар»(надалі по тексту Позивач) з питань фінансово-господарських взаємовідносин з Приватним підприємством «А.В.П. Тріада», ТОВ «ЮК Захист», ТОВ «Артфорт-3», ТОВ «Укртрейдком»за період діяльності з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р.

За результатами перевірки складено акт від 07.07.2012 №3260/2240/31571594 (надалі по тексту Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення: пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено Позивачем об'єкт оподаткування прибутку підприємства за період з 01.10.2011 р. по 31.12.2011 р. у розмірі 4 226 119,28 грн., що призвело до заниження податку на прибуток за період з 01.10.2011 р. по 31.12.2011 р. у розмірі 972 007,00 грн., а саме:ІV квартал 2011 р. На суму - 972 007,00 грн. та п. 198.3, п. 183.6 ст. 198, Податкового кодексу України (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 845 223,86 грн., в тому числі по періодах: жовтень 2011 р. -137 592,91 грн. та листопад 2011 р. - 707 630,95 грн.

На підставі висновків Акту перевірки Податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0001822240/7994 від 20.07.2012 року та податкове повідомлення-рішення №0001832240/7995 від 20.07.2012 року

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Позивачем (Замовник), з одного боку, та ТОВ «Артфорт-3» (Підрядник), з іншого боку, було укладено Договір підряду №22-11П від 01.05.2011 р. (надалі по тексту Договір №22-11П).

У відповідності до п. 1.1 Договір №22-11П, Замовник доручає, а Підрядник забезпечує, відповідно до умов Договору виконання підрядних робіт на об'єктах Замовника

Згідно п.2.2 вищезазначеного Договору, Підрядник розпочне виконання робіт «13»травня 2011 р. і завершить їх виконання «31»грудня 2011 р.

Відповідно до п. 3 Договору №22-11П, вартість робіт (Договірна ціна) визначається у відповідності до Актів виконаних робіт в міру виконання робіт на підставі фактичних витрат.

Зобов'язання сторін за Договором були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, Актами приймання виконаних робіт, довідками про вартість виконаних робіт, виписками по банківському рахунку (оригінали були дослідженні в судовому засіданні та копії даних документів залучені до матеріалів справи).

Крім того, Позивачем було придбано товар у ТОВ «Укртрейдком», що підтверджується рахунками-фактури, видатковими накладними, податковими накладними, та виписками по банківському рахунку (оригінали були дослідженні в судовому засіданні та копії даних документів залучені до матеріалів справи).

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".

Оскільки матеріали справи містять податкові накладні, надані позивачу його контрагентами, відповідачем в акті перевірки та відзиві на позов не зазначено жодних посилань щодо несплати ними податку на додану вартість до бюджету, судом вбачаються неправомірними посилання відповідача, викладені в акті перевірки.

У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В свою чергу, Відповідач зазначає, що відповідно до протоколу допиту свідка гр. ОСОБА_3 (директора ТОВ «Артфорт-3») та гр. ОСОБА_4 (директора ТОВ «Укртрейдком») було встановлено, що підприємства займалися підприємницькою діяльністю з порушенням вимог законодавства України, здійснювали діяльність з метою надання іншим суб'єктам підприємницької діяльності необхідних умов для ухиляння сплати податків.

При цьому, за результатами аналізу документів, які надані до перевірки та даних комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем ДПІ у Дарницькому районі м. Києва, встановлено відсутність виробничих потужностей, транспортних засобів, матеріальних ресурсів, що дає змогу, на думку контролюючого органу, ставити під сумнів факт здійснення контрагентами Позивача господарської діяльності.

Посилаючись на нікчемність укладених між Позивачем та ТОВ «Артфорт-3», ТОВ «Укртрейдком»договорів, Відповідач обґрунтовує це тим, що контрагент позивача має ознаки фіктивності з огляду на протоколи допиту свідків гр. ОСОБА_3 (директора ТОВ «Артфорт-3») та гр. ОСОБА_4 (директора ТОВ «Укртрейдком»).

Таким чином Відповідачем зроблено висновок, що господарські зобов'язання за договорами, укладеними між Позивачем та його контрагентами не спрямовні на реальне настання правових насліднік, що обумовлені договором.

Згідно з вимогами ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Поруч з тим, протоколи допиту свідків не є допустимими доказами в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки, згідно з положеннями ст.323 Кримінально-процесуального кодексу України, суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. При цьому, згідно ст.76 КАС України, пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників про відомі їм обставини, що мають значення для справи, оцінюються поряд з іншими доказами у справі.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

Отже, виходячи з вищенаведеного, на час розгляду даної справи не встановлено наявність умислу у директора Товариства на укладення угод, спрямованих на ухилення від сплати податків.

Суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи Відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагенти Позивача ліквідовані або припинено підприємницьку діяльність даних підприємств.

Також, акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоду, здійснену позивачем, нікчемним правочином, в чому саме, на думку відповідача, дана угода порушують публічний порядок.

Судом встановлено, що за вищезазначеним договорам позивачем було придбано послуги (товар) та реалізовано дані послуги (товар) в подальшому, отже договір було належним чином та в повному обсязі виконано.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Суд звертає увагу на те, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З врахування викладених норм права Суд вважає, що податковим органом не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи оскаржені договори та отримуючи послуги (товар) сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Крім того, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому згідно із статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, що має бути підтверджено належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку

Актом перевірки підтверджено, що віднесення сум до валових витрат та до податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам зроблено на підставі первинних документів, а саме: податкової накладної, суми ПДВ, по яким були включені до реєстру отриманих податкових накладних, податкових декларацій з податку на додану вартість за відповідні періоди, що підтверджується актом перевірки.

Оскільки здійснення позивачем господарських операцій та понесені ним валові витрати підтверджуються відповідними розрахунковими платіжними та іншими документами, як того вимагає ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень відповідача щодо неправомірності формування позивачем валових витрат.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що зобов'язання сторін були здійснені з метою настання реальних обставин, а саме, виконання умов договорів, а тому податкові повідомлення-рішення №0001822240/7994 від 20.07.2012 року та №0001832240/7995 від 20.07.2012 року підлягають скасуванню.

Аналогічна позиція викладена в Ухвалах ВАСУ від 29.05.2012 р. по справі за № К-1363/10; від 12.07.2012 р. № К/9991/11753/12; №К/9991/20740/12 від 02.08.2012 р.; К/9991/68600/11 від 29.02.2012 р.; К/9991/72255/11 від 17.07.2012 р.; Постанова ВСУ від 31.01.2011р.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог. Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним і скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби №0001822240/7994 від 20.07.2012 року та №0001832240/7995 від 20.07.2012 року.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук