Постанова № 26179417, 21.09.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 вересня 2012 року № 2а-4268/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши у письмовому провадженні матеріали адміністративної справи

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Восток-Сервіс"до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС проскасування податкового повідомлення-рішення На підставі ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ-Восток-Сервіс" (далі по тексту-позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС (далі по тексту-відповідач) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.10.2011 p. № 0008552310.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України було прийняте протиправне податкове повідомлення-рішення, яким позивачу було неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

06.09.2012 р. відповідач в судове засідання не з'явився, хоча й був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, письмових заперечень чи пояснень по суті спору суду не надав.

Відповідно до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене, суд ухвалив розглядати справу у письмовому провадженні.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем, в період з 12.09.2011 р. по 13.09.2011 р., була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Укрвторресурс" за період з 01.03.2008 р. по 30.09.2010 p.

В ході проведення перевірки відповідачем було встановлено, що позивач за період з березня 2008 року по жовтень 2009 року, за грудень 2009 року та з січня 2010 по вересень 2010 року сформовано податковий кредит в сумі ПДВ 1 552 586,30 грн. за рахунок контрагента ТОВ "Укрвторресурс". Вищевказані суми ПДВ, в свою чергу, були відображені позивачем в податкових деклараціях з податку на додану вартість за відповідні періоди.

В той же час, перевіркою було встановлено, що ТОВ "Укрвторресурс" зареєстровано Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією, директором даного підприємства являється ОСОБА_1.

Відповідно до пояснення ОСОБА_1 по обставинам діяльності ТОВ "Укрвторресурс" від 14.08.2011 року, отриманого О/у ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, встановлено, що з травня 2006 року вона не є директором зазначеного підприємства; нікого на здійснення господарської діяльності не уповноважувала; розрахункові рахунки в банках та їхніх фінансових установах не відкривала та не уповноважувала нікого на відкриття таких рахунків; податкову звітність з квітня 2006 року не подавала до ДПІ і нікого не уповноважувала; юридична адреса та фактична адреса підприємства, місцезнаходження печатки, установчих, банківських, бухгалтерських документів їй невідоме; договорів з позивачем вона не заключала та нікого на це не уповноважувала; податкові накладні, бухгалтерські звіти, платіжні документи від імені ТОВ "Укрвторресурс" вона не підписувала та нікого на це не уповноважувала; була звільнена з даного підприємства на підставі власноручно написаною та мною підписаною заявою.

В той же час, згідно акту документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Укрвторресурс" від 02.09.2011 p. № 1962/23-12/32830402, отриманого відповідачем від ДПІ у Шевченківському районі м. Києва встановлено відсутність поставок товарів та укладення за участю ТОВ "Укрвторресурс" угод з метою настання реальних наслідків, що свідчить про нікчемність таких правочинів з контрагентами. Отже, правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб, тобто є нікчемними.

Враховуючи зазначене, відповідач дійшов висновку, що правочини здійсненні між позивачем та ТОВ "Укрвторресурс" здійсненні без волевиявлення уповноваженої особи підприємства-контрагента, a отже є нікчемними та не створюють інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю, а виписані ТОВ "Укрвторресурс" первинні бухгалтерські документи не можуть бути прийняті до уваги як первинні документи, які підтверджують правомірність несення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 1 552 586,30 грн.

За результатами перевірки складено акт від 13.09.2011 р. № 1257/23-10/31304676, яким зафіксовані порушення позивачем норм податкового законодавства з податку на додану вартість, а саме: пп.7.4.1., пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 1552586,30 грн., у тому числі по періодах: березень 2008 року - 17791,00 грн.; квітень 2008 року - 17731,00 грн., травень 2008 року -18079,15 грн., червень 2008 року - 19309,60 грн., липень 2008 року - 17820,55 грн., серпень 2008 року -10729,42 грн., вересень 2008 року -17980,00 грн., жовтень 2008 року -15283,00 грн., листопад 2008 року -13552,00 грн., грудень 2008 року -18010,00 грн., січень 2009 року -13764,2 грн., лютий 2009 року -17764,07 грн., березень 2009 року -14612,57 грн., квітень 2009 року -14626,5 грн., травень 2009 року -15476,8 грн., червень 2009 року -116084,00 грн., липень 2009 року -17764,07 грн., грудень 2009 року -107093,00 грн., січень 2010 року -43750,75 грн., лютий 2010 року -89943,55 грн., березень 2010 року -86915,6 грн., квітень 2010 року -154080,78 грн., травень 2010 року -133000,00 грн., червень 2010 року -340016,3 грн., липень 2010 року -5095,33 грн., серпень 2010 року -253527,35 грн., вересень 2010 року -62785,71 грн. Висновки акту перевірки позивачем не оскаржувались.

На підставі акта перевірки від 13.09.2011 р. № 1257/23-10/31304676, відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.10.2011 р. № 0008552310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 552 586,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 388 147,00 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач використовуючи, надане йому ст.56 Податкового кодексу України право адміністративного оскарження рішень податкових органів, звертався зі скаргами до ДПА у м. Києві та ДПС України, за результатами розгляду яких, відповідними рішеннями про результати розгляду скарг, оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача від 06.10.2011 р. № 0008552310 було залишене без змін, а скарги позивача -без задоволення.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог виходячи з наступного.

У зв'язку з тим, що перевірка позивача проводилась за період до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01.01.2011 р.), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 р.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦКУ).

Відповідно до ч.1,2 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216).

Згідно ч.1,2 ст.228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, а також те, що позивачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували фактичну дійсність його взаємовідносин з ТОВ "Укрвторресурс", суд погоджується з висновками відповідача щодо недійсності укладених між ними договорів (правочинів) в силу їх нікчемності, а тому не приймає до уваги доводи позивача про те, що договори не визнані недійсними в судовому порядку, оскільки в даному випадку, визнання таких правочинів недійсними судом не вимагається.

Формування податкового кредиту за нікчемними правочинами не може відбуватись за правилами податкового законодавства.

Згідно п.1.7. ст.1. Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначеного цим Законом Країни.

Відповідно до пп.7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Згідно пп.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми

податку та податкового номера постачальника.

Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 вищевказаного Закону України податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Пп. 7.5.1. п. 7.5. цього Закону України визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт і послуг) або дату отримання податкової накладної.

Право платника податку (покупця) на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у зв'язку з придбання товарів (робіт, послуг), кореспондується з обов'язком платника податку (продавця) утримати та перерахувати до бюджету відповідні суми податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного закону, до податкового кредиту не дозволяється включення будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі, коли на момент перевірки платника податку податковим органом, суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними вище документами, тоді платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством України, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену документами.

Такі ж самі положення закріплені й в ст.198 Податкового кодексу України.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, акти здачі-прийняття виконаних робіт, платіжні доручення, звіти про виконані роботи тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Закон України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Копії первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку можуть бути вилучені у підприємства лише за рішенням відповідних органів, прийнятим у межах їх повноважень, передбачених законами. Обов'язковим є складання реєстру документів, що вилучаються у порядку, встановленому законодавством.

Вилучення оригіналів таких документів та регістрів забороняється, крім випадків, передбачених кримінально-процесуальним законом.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

В той же час, позивачем не надано суду будь-яких первинних документів, які б підтверджували його взаємовідносини з ТОВ "Укрвторресурс", засвідчували б здійснення між ними господарських операцій та взаєморозрахунків, що ставить під сумнів вчинення позивачем господарських операцій із зазначеним контрагентом та правомірність формування ним податкового кредиту за результатами таких господарських операцій. Пояснень щодо причин ненадання первинних документів позивачем суду не надано.

Пунктом 44.6. ст.44 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Відповідно до ч.1,4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю "Київ-Восток-Сервіс" відмовити повністю.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленим статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б.Федорчук