Постанова № 26168216, 26.09.2012, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

25.09.2012 р. справа №5009/2104/12

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого: суддівРадіонової О.О. Зубченко І.В., Бойко І.А.секретаря Федорової Ю.І.від позивача:Кудря Ю.Ю., представник за дов. б/н від 11.09.12р.від відповідача:Грекова Н.М., представник за дов. № 19/5 від 01.01.12р. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуПублічного акціонерного товариства «Запоріжкокс»м.Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької областівід31.07.2012 рокуу справі№5009/2104/12 (суддя Носівець В.В.)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Об»єднання «ХОРС»м.Київдо відповідача Публічного акціонерного товариства «Запоріжкокс»м.Запоріжжяпростягнення 279 026грн.53коп.ВСТАНОВИВ:

06.06.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Об»єднання «ХОРС»м.Київ звернулося до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Запоріжкокс»м.Запоріжжя про стягнення 279 026,53грн., з яких: 266433грн. - сума боргу, 1865,03грн. - інфляційні, 3022,01грн. - 3% річних, 7706,49грн. - проценти за користування грошовими коштами (а.с.3-5).

Рішенням господарського суду Запорізької області від 31.07.2012р. позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Об»єднання «ХОРС»м. Київ були задоволені частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Запоріжкокс»м. Запоріжжя на користь позивача 3% річних у розмірі 3013,75грн., інфляційних у розмірі 1865,03грн., судового збору у розмірі 5426,32грн. В частині стягнення основного боргу у розмірі 266433грн. провадження у справі припинено. В іншій частині позову відмовлено (а.с.134-137).

В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту порушення відповідачем умов мирової угоди від 25.07.2005р., затвердженої ухвалою господарського суду Запорізької області від 22.08.2005р. по справі 5/5/213 та законність стягнення 3% річних та інфляційних.

Відповідач, Публічне акціонерне товариство «Запоріжкокс»звернувся із апеляційною скаргою, в якій зазначив, що з прийнятим рішенням не згоден з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст.525, 526, 625, 604 ЦК України та ст.35, 36, 37, 38, 39 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», просив частково скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 31.07.2012р. і прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог ( а.с. 144-149 ).

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що умовами мирової угоди в рамках процедури відновлення платоспроможності боржника, відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»не встановлено обов»язку відповідача сплачувати будь-які штрафні санкції, у зв»язку з її невиконанням. Господарський суд не звернув увагу, на думку апелянта, на п. 17 укладеної Мирової угоди, яка кореспондується з нормами ч. 8 ст. 39 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» і визначає, що кредитори після затвердження мирової угоди у справі про банкрутство боржника можуть висувати свої вимоги до боржника тільки в обсязі, передбаченому даною Мировою угодою.

Крім того, апелянт зазначає, що відповідно до ч.3 ст.39 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»відповідач сплатив у повному обсязі платіж за мировою угодою у розмірі 266433грн., тобто вимога конкурсного кредитора є погашеною та, на його думку, до погашених вимог не можуть бути застосовані вимоги стосовно матеріальних втрат кредитора.

Представник апелянта у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити без змін рішення господарського суду, а апеляційну скаргу без задоволення, підтримавши відзив на апеляційну скаргу (а.с.156-158).

Відповідно до частини другої статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв»язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 5 «Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності -на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визначається рішення, в якому повно відображено обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини справи і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються двосторонніми доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Заслухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду відповідає вимогам чинного законодавства України та повинно бути залишено без змін з нижченаведеного.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне..

Товариство з обмеженою відповідальністю «Об»єднання «ХОРС»є юридичною особою (ідентифікаційний код 21509268).

Відповідач - Відкрите акціонерне товариство «Запоріжкокс», яке змінило назву відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства»на Публічне акціонерне товариство «Запоріжкокс» є юридичною особою (ідентифікаційний код 00191224), що підтверджено довідкою із ЄДРПОУ та Статутом (а.с.28, 62-68).

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Запорізької області від 22 серпня 2005р. у справі №5/5/213 затверджено мирову угоду, укладену боржником -Відкритим акціонерним товариством "Запоріжкокс" та кредиторами у справі про банкрутство (39 самостійних юридичних осіб), в тому числі Товариством з обмеженою відповідальність "Об'єднання "Хорс" (а.с.17-21).

Відповідно до Графіку погашення боржником грошових вимог кредиторів, що є Додатком № 1 до Мирової угоди, загальна сума боргу ВАТ "Запоріжкокс" перед Товариством з обмеженою відповідальність "Об'єднання "Хорс" складає - 1 332 162,95 грн.(а.с.21).

Зокрема, згідно графіку погашення боржником грошових вимог кредиторів сума щорічного платежу протягом одного календарного року з 01.01.2011р. по 31.12.2014р. ТОВ «Об»єднання «Хорс»складає 266 433,00 грн.( № 23 Додатку № 1 до Мирової угоди).

Пунктом 6 Мирової угоди встановлено, що кредитори надають боржнику відстрочку погашення заборгованості з грошових зобов'язань терміном до 01.01.2011 р.

Для погашення заборгованості з грошових зобов'язань, зазначених у п. 4 даної Мирової угоди, в сумі 203 520 471,45 гривень (двісті три мільйони п'ятсот двадцять тисяч чотириста сімдесят одна гривня сорок п'ять копійок) кредитори після закінчення відстрочки погашення грошових зобов'язань, наданої Боржникові до 01.01.2011 р., надають Боржникові розстрочку на 5 (п'ять) календарних років, починаючи с 01.01.2011 р. до 01.01.2016 р.

Таким чином, вимоги Кредиторів погашаються з 01.01.2011 р. відповідно до графіка (Додаток № 1) кожний календарний рік рівними частками від суми вимог, що підлягає погашенню і зазначеної в Додатку № 1. Боржник у відношенні кожного з Кредиторів має право погашати щорічну суму грошових вимог як шляхом одноразового платежу, так і шляхом здійснення декількох платежів, однак у будь-якому випадку загальна сума даних платежів протягом одного календарного року повинна дорівнювати сумі грошових вимог, що підлягають погашенню протягом календарного року згідно Додатка № 1.

Відповідно до п. 9 Мирової угоди у зв'язку з погашенням боргу в грошовій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок кожного з Кредиторів, а також з урахуванням імовірності ведення листування з питань виконання даної Мирової угоди, кожний із Кредиторів зобов'язується протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту затвердження даної Мирової угоди господарським судом направити на адресу Боржника лист із вказівкою повних банківських реквізитів, за якими необхідно перераховувати грошові кошти по даній Мировій угоді, а також повної поштової адреси, що є місцезнаходженням Кредитора, і по якій Боржником буде здійснюватися листування з питань виконання даної Мирової угоди.

Вищевказаний лист повинний бути підписаний уповноваженим представником Кредитора і містити застереження про те, що він направлений з метою виконання умов даної Мирової угоди. У випадку зміни організаційно-правової форми, найменування, коду Кредитора в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, банківських реквізитів або місцезнаходження Кредитора, він протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту настання таких змін зобов'язується сповістити про це Боржника в письмовій формі.

Згідно з п. 10 Мирової угоди, у випадку невиконання або неналежного виконання Кредитором вимог п.9 даної Мирової угоди Боржник здійснює погашення грошових зобов'язань і направляє поштову кореспонденцію на підставі наявних у нього даних про Кредитора.

У такому випадку Боржник не несе відповідальність за можливий збиток (матеріальний і нематеріальний), що може бути заподіяний Кредиторові у зв'язку з використанням Боржником недостовірних даних, необхідних при перерахуванні грошових коштів на поточний рахунок Кредитора або при направленні поштової кореспонденції.

Пунктом 17 Мирової угоди сторонами узгоджено, що у випадку невиконання Боржником Мирової угоди Кредитори можуть висунути свої вимоги до Боржника в обсязі, передбаченому даною Мировою угодою з урахуванням часткового погашення боргу. При порушенні провадження у справі про банкрутство цього ж Боржника обсяг вимог Кредиторів, по яким була укладена дана Мирова угода, визначається в межах, передбачених даною Мировою угодою.

Як зазначає позивач, у зв»язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань 10.02.2012 року на його адресу була надіслана претензія з вимогою негайно погасити суму боргу та зазначені банківські реквізити для перерахування суми.

Однак, претензія залишена відповідачем без відповіді, борг - без оплати.

Оскільки відповідач в обумовлені Мировою угодою строки, не виконав свої зобов'язання, чим порушив умови Мирової угоди, позивач звернувся до господарського суду з позовом за захистом порушених своїх прав та законних інтересів про стягнення з ПАТ "Запоріжкокс" 279 026,53грн. з яких: 268 298,03грн. борг з урахуванням встановленого індексу інфляції, 3 022,01грн. -3% річних та 7 706,49грн. процентів за користування грошовими коштами.

Суть спірних правовідносин полягає у вирішенні питання щодо стягнення інфляційних, 3% річних та процентів за користування грошовими коштами внаслідок невиконання умов мирової угоди.

Спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992р. № 2343-ХП (далі -Закон № 2343).

Відповідно до ч. 2 ст.4-1 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Мирова угода визначена Законом України №2343 як судова процедура, яка застосовується щодо боржника.

Згідно ст.35 Закону України №2343 під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.

Частиною 5 ст.38 Закону України №2343 встановлено, що з дня затвердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторів згідно з умовами мирової угоди.

У разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред'явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою. У разі порушення провадження у справі про банкрутство цього ж боржника обсяг вимог кредиторів, щодо яких було укладено мирову угоду, визначається в межах, передбачених зазначеною мировою угодою (ч.8 ст.39 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").

Вказана норма передбачає, що при зверненні з вимогами про стягнення боргу у разі невиконання боржником мирової угоди, до уваги беруться лише обставини, які з»явилися після затвердження господарським судом мирової угоди у процедурі банкрутства.

Зважаючи на зазначені положення та враховуючи, що мирова угоди одночасно є право чином і судовою процедурою у справі про банкрутство, колегія суддів вважає, що позивач обґрунтовано звернувся до господарського суду з позовом до відповідача про стягнення з останнього заборгованості, посилаючись на те, що відповідач не виконав своїх зобов»язань за мировою угодою.

Дана обставина встановлена судом першої інстанції та не спростована доводами апеляційної скарги. Заборгованість у сумі 266433,00 грн. була сплачена за 2011 рік у червні 2012р., що підтверджено банківською випискою від 06.06.2012р.(а.с.48-49).

Згідно із ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Невиконання відповідачем умов мирової угоди щодо погашення заборгованості в порядку та строки, передбачені цією мировою угодою, свідчить про наявність в його діях складу цивільної відповідальності, а тому вимоги позивача по стягнення заборгованості за мировою угодою, зобов»язання за якою відповідачем не виконувалися є цілком обґрунтовані, відповідають нормам чинного законодавства.

З огляду на те, що борг було погашено в процесі розгляду справи та, керуючись приписами пункту 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що провадження у справі в частині стягнення суми боргу за 2011р. за умовами мирової угоди у розмірі 266433грн., підлягає припиненню.

Заявник у апеляційній скарзі вважає, що судом першої інстанції безпідставно стягнуто з відповідача 3% річних та інфляційні відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України.

Судова колегія вважає даний довід скаржника безпідставним з огляду на наступне.

Стаття 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру, які не є санкціями, як помилково про це зазначає апелянт. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, адже за умовами п. 12 укладеної сторонами Мирової угоди боржник або його правонаступник несуть відповідальність за невиконання зобов»язань по даній Мировій угоді відповідно до діючого законодавства України.

Грошове зобов'язання відповідача перед позивачем, що виникло з договірних правовідносин, не зважаючи на прийняття господарським судом Запорізької області ухвали про затвердження мирової угоди від 22.08.2005р. по справі №5/5/213 не можна вважати таким, що припинило своє існування, оскільки главою 50 "Припинення зобов'язань" Цивільного кодексу України такої правової підстави припинення зобов'язань не передбачено.

Враховуючи те, що погашення відповідачем заборгованості не відбулося у повному обсязі протягом вказаного у розрахунку позивача періоді (з 01.01.2012р. по 17.05.2012р.), колегія суддів дійшла висновку, що господарський суд правомірно частково задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у сумі 3013,75 грн., оскільки позивачем при розрахунку позову була допущена помилка.

Колегія суддів вважає, що розмір інфляційних втрат, заявлений позивачем за період січень 2012р-квітень 2012р. у розмірі 1865,03грн. є обґрунтованим та правомірно задоволений господарським судом.

Щодо вимог позивача про стягнення процентів за користування чужими грошовим коштами, колегія суддів зазначає наступне.

Нормами ст. 536 ЦК України зазначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що у позивача не виникло правових підстав для застосування положень ст.536 ЦК України, оскільки грошові кошти відповідачу позивачем не надавались і прострочення виконання зобов»язань у відповідача щодо їх повернення не виникло.

Доводи апелянта про те, що з вини позивача відповідач своєчасно не був спроможний сплатити борг за відсутністю банківських реквізитів, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони спростовуються наявним в матеріалах справи листом позивача від 10.01.2012р. № 001, яке було направлено стороні рекомендованою кореспонденцією (а.с.22, 25).

З урахуванням вищевикладеного, твердження заявника апеляційної скарги про порушення та неправильне застосування господарським судом Запорізької області норм процесуального та матеріального права при прийнятті рішення не знайшло свого підтвердження, в зв»язку з чим Донецький апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення господарського суду Запорізької області.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запоріжкокс»м.Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 31.07.2012 року у справі №5009/2104/12 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 31.07.2012 року у справі №5009/2104/12 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий О.О.Радіонова

Судді І.В.Зубченко

І.А.Бойко

Надр.5 прим:1 -у справу; 2-позивачу;3 -відповідачу;4 -ДАГС;5-ГС Запоріз. обл.