Рішення № 26168187, 20.09.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2012 р.Справа № 57/238-08 вх. № 8583/4-57

Господарський суд Харківської області у складі:

Головуючий суддя Аюпова Р.М.

судді: Френдій Н.А. , Шатерніков М.І.

при секретарі судового засідання Федоровой К.О.

за участю:

позивача - Закаблуков А. С., дов. № 185 від 05.01.12р. відповідача - не з*явився

розглянувши справу за позовом Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території", м. Харків

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, с. Шевченкове

про стягнення 7500,48 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Харківське обласне Комунальне підприємство "Дирекція розвитку інфраструктури територій" звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача -СПДФО ОСОБА_2 заборгованості в сумі 7 500,48 грн. та просить покласти на відповідача судові витрати, пов'язані зі сплатою держмита в сумі 102,00 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн..

Позовні вимоги обґрунтовані проведенням Контрольно-ревізійним відділом в Шевченківському районі ревізії фінансово-господарської діяльності позивача, за результатами якої встановлено, що площа орендованого відповідачем майна (теслярного цеху) більша ніж зазначена в договорі оренди комунального майна № 1 від 19.09.2006 р., укладеного між позивачем та відповідачем; у зв'язку з заниженням орендованої площі не проведення збільшення відсотку орендної ставки та незастосуванням індексу інфляції призвели до недотримання позивачем доходів на загальну суму 5964,28 грн. Відповідач незаконно збудував окреме приміщення площею 25,72 кв.м., що призвело до недотримання позивачем 1536,20 грн. за поставлене тепло.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02 березня 2009 року зупинено провадження у справі 57/238-08 до розгляду Харківським окружним адміністративним судом справи № 2а-32386/08.

Ухвалою суду від 23.07.2012 року провадження у справі поновлено, судове засідання призначено на 07 серпня 2012 року о 10:00 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.07.2012 року для розгляду даної справи призначено судову колегію.

Розпорядженням заступника голови господарського суду від 27 липня 2012 року для розгляду даної справи призначено судову колегію у складі: головуючий суддя Аюпова Р.М., судді Френдій Н.А., Шатерніков М.І.

01 серпня 2012 року відповідач, через канцелярію суду подав клопотання (вх. № 13250) , в якому просить зупинити провадження у справі до винесення рішення та вступу рішення в законну силу по адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до Контрольно-ревізійного відділу в Шевченківському районі Харківської області про визнання висновків ревізії незаконними.

Розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, судова колегія відмовляє в його задоволенні, з огляду на наступне.

Зупинення провадження у справі передбачено нормою ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, згідно ч. 1 якої господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Зупинення провадження у справі - тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати:

а) як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом;

б) чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок:

а) непідвідомчості;

б) обмеженості предметом позову;

в) неможливості розгляду тотожної справи;

г) певної черговості розгляду вимог.

Колегія суддів не знаходить правових підстав для зупинення провадження по даній справі, оскільки, колегія суддів вважає, що оскарження акту Контрольно-ревізійного відділу в Шевченківському районі Харківської області не є обставиною, яка б унеможливлювала розгляд даної справи, а це в свою чергу свідчить про відсутність вказаної вище сукупності правових фактів, що вимагається Господарським процесуальним кодексом України для зупинення провадження по справі.

Отже, колегія суддів, дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

13 серпня 2012 року відповідач через канцелярію суду надав заяву (вх. № 12297) про долучення до матеріалів справи додаткових документів, яка судом задоволена, надані позивачем документи судом долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні 15 серпня 2012 року оголошувалась перерва до 04 вересня 2012 року о 10:30 год.

У судовому засіданні 04 вересня 2012 року, в порядку ст.. 77 ГПК України, оголошувалась перерва до 20 вересня 2012 року о 10:00 год.

Після оголошеної перерви, у призначене судове засідання 20 вересня 2012 року відповідач не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить його особистий підпис на повідомленні про дату , час та місце наступного судового засідання, та протокол судового засіданні від 04 вересня 2012 року.

У призначеному судовому засіданні 20 вересня 2012 року позивач позов підтримував та наполягав на його задоволенні, надав через канцелярію суду клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів (вх. № № 14394, 14393), які судом задоволені, надані позивачем документи судом долучені до матеріалів справи. Також позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі відповідачf, пояснив, що ним надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07 серпня 2012 року сторони попереджені про розгляд справи за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів. Враховуючи це, враховуючи також достатність часу, наданого учасникам судового процесу для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

19 вересня 2006 року між позивачем - філією ХОКП «Дирекція розвитку інфраструктури території» «Шевченківське підприємство житлово-комунального господарства» (далі - позивач, орендар) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (далі - відповідач, орендодавець) укладено договір оренди комунального майна № 1 (далі- договір оренди), відповідно до умов якого, орендодавець (позивач) передав, а орендар (відповідач) прийняв у строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно , а саме теслярний площею 209,72 кв.м., розміщений за адресою: АДРЕСА_2, вартість якого визначена за експертною оцінкою і становить 51700,00 грн.; майно передається з метою проведення в приміщенні теслярного цеху теслярних робіт. (розділ 1 договору оренди)

Факт передачі приміщення підтверджується актом приймання-передачі орендованого майна, підписаним сторонами договору - позивачем та відповідачем, та скріпленим їх печатками.

Пунктом 3.1 договору оренди передбачено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженою Кабінетом міністрів України і становить за місяць оренди 272,48 грн.

Розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни методики її розрахунку, в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Відповідно до п. 3.3 договору оренди, щомісячна орендна плата сплачується наперед не пізніше 5 числа слідуючого за звітним та коригується на індекс інфляції від поточного місяця.

Як зазначає позивач у позовній заяві, протягом вересня 2006 року - вересня 2008 року розмір орендної плати не коригувався на щомісячний індекс інфляції, у зв'язку із чим, за розрахунком позивача розмір несплаченого відповідачем індексу інфляції складає 748,41 грн.

Також позивач вказує, що 27 червня 2008 року Контрольно-ревізійним відділом в Шевченківському районі була проведена ревізія фінансово-господарської діяльності позивача за період з липня 2006 року по квітень 2008 року, в ході проведення якої встановлено , що дійсна площа теслярного цеху складає не 209,7 кв.м. а 212,96 кв.м. Також вказною перевіркою встановлено, що в порушення п.3.2 договору оренди, яким передбачена зміна розміру орендної плати у разі зміни Методики її розрахунку, позивачем не було проведено перерахунок розміру орендної плати у зв'язку із змінами, внесеними Постановою КМУ №1846 від 27.12.2006, до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою КМУ від 04.10.1995 №786, в частині зміни орендних ставок за використання нерухомого державного майна з 10% до 15% та зміни понижуючого коефіцієнта для орендарів - суб'єктів малого підприємництва, які провадять виробничу діяльність безпосередньо на орендованих виробничих площах з 0,8 до 0,7. У зв'язку із заниженням орендованої площі, непроведенням збільшення відсотку орендної ставки та незастосуванням індексу інфляції, позивач недоотримав доходи на загальну суму 5964,28 грн. Окрім цього, позивач посилається на те, що в ході ревізії було встановлено що відповідач незаконно, в орендованому приміщенні, збудував окреме приміщення площею 25,72 кв.м, яке приєднано до опалювальної системи позивача, що призвело до недоотримання позивачем суми 1536,20 грн. за поставлене тепло.

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що відповідач порушує п. 5.2,3 договору, п. 2 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а також на ст. 121, 1213 ЦК України у відповідача виникла заборгованість в сумі 7500,00 грн., позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що використовував орендоване приміщення згідно з умовами договору оренди № 1 від 19.09.2006 року та займав площу орендованого приміщення, яка визначена в цьому договорі оренди, не був повідомлений про зміну орендної плати та зміни до договору сторонами не вносились. Також відповідач зазначає, що він не є суб'єктом підприємницької діяльності, оскільки, державним реєстратором 27.03.2012 року внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особою-підприємцем за її рішенням, у зв'язку із чим, у судовому засіданні 04.09.2012 року звернувся до суду з усним клопотання про припинення провадження у справі.

Розглянувши клопотання відповідача про припинення провадження у справі, колегія суддів відмовляє в його задоволенні з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач - ОСОБА_2, відповідно до рішення Шевченківської районної державної адміністрації від 03.09.2003 року № 24730170000000118 був зареєстрований як підприємець - фізична особа, про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка управління статистики у Харківській області № 94 від 03.12.2008 року.

Отже, на час звернення позивача до господарського суду з позовом до відповідача, останній був суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою, що підтверджується матеріалами справи.

Як свідчить довідка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 08.08.12 року, державним реєстратором 27.03.2012 року внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особою-підприємцем за її рішенням.

У п.3 листа Вищого арбітражного суду України від 23.10.2000р. №01-8/556 "Про деякі приписи чинного законодавства, що регулює підприємницьку діяльність громадян", зазначено, що з моменту скасування державної реєстрації громадянина як суб'єкта підприємницької діяльності, зокрема за його особистою заявою , спори за участю такого громадянина, у тому числі пов'язані із здійсненням ним раніше підприємницької діяльності, підвідомчі судам загальної юрисдикції, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було порушено до настання згаданих обставин.

Відтак, якщо під час розгляду справи фізична особа - підприємець втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, ця обставина не може бути підставою для припинення провадження у справі.

Крім того, як вбачається з матеріалів даної справи, предметом позову є стягнення з відповідача недоотриманих позивачем доходів у зв'язку із заниженням орендованої площі, незбільшенням відсотку орендної ставки, незастосування індексу інфляції та недоотримання грошових коштів за поставлене тепло, за період з липня 2006 року по квітень 2008 року, тобто коли між сторонами існували господарські правовідносини, а ОСОБА_2. мав статус суб'єкта господарювання (фізичної особи-підприємця).

Отже, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для припинення провадження у справі та відмову в задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження у справі.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 вказаної норми передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Суд зазначає, що за своєю правовою природою правовідносини сторін у справі мають характер договірного спору, вирішення якого у судовому порядку потребує дотримання сторонами певних умов, визначених главою 20 Господарського кодексу України "Господарські договори" та главою 53 Цивільного кодексу України "Укладення, зміна і розірвання договору".

Приписами ст. 188 Господарського кодексу України встановлено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Статтею 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (частина 2).

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" зміна орендної плати можлива за погодженням сторін.

Частина 2 цієї ж статті встановлює, що розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України.

Відповідно до статті 284 Господарського кодексу України орендна плата є істотною умовою договору оренди.

Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата -це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Сторони договору оренди домовились, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженою Кабінетом Міністрів України і становить за місяць оренди 272,48 грн.

Відповідно до п. 3.3 договору оренди, щомісячна орендна плата сплачується наперед не пізніше 5 числа слідуючого за звітним та коригується на індекс інфляції від поточного місяця.

Відповідач порушив умови договору щодо внесення орендних платежів з урахуванням коригування орендної плати на індекс інфляції, внаслідок чого за період з жовтня 2006 року по червень 2008 року у нього виникла заборгованість перед відповідачем у вигляді несплаченого індексу інфляції в сумі 748,41 грн.

Позивач у судовому засіданні зазначив, що відповідач сплатив зазначену суму заборгованості, в підтвердження чого надав копію квитанції № 34392299 від 19.09.2012 року про сплату відповідачем 750,00 грн. нарахованого індексу інфляції за оренду приміщення згідно договору № 1 від 19.09.2006 року з жовтня 2006 року по червень 2008 року.

Отже, в частині сплаченої відповідачем після порушення провадження у справі заборгованості з інфляційних в сумі 741,48 грн., суд припиняє провадження у справі на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку із відсутністю предмету спору.

Пунктом 3.2 договору оренди сторони встановили, що розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни методики її розрахунку, в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Пунктом 9.3. договору оренди №2 від 19.09.2006 року встановлено, що зміни та доповнення або розірвання допускаються за взаємною згоди сторін. Зміни та доповнення, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною.

Вищевказане свідчить про те, що сторони домовились про недопустимість одностороннього внесення змін у договір.

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як свідчать матеріали справи та не спростовано позивачем та відповідачем, будь-яких змін до договору оренди №1 від 19.09.2006 року щодо збільшення розміру орендної плати за період з липня 2006 року по квітень 2009 року у зв'язку із зміною методики розрахунку і порядку використання орендної плати сторонами договору оренди не вносились.

Доказів звернення до відповідача з проектом додаткової угоди до договору оренди №1від 19.09.2006 року позивач суду не надав. В судовому порядку відповідні зміни до договору оренди №1 від 19.09.2006 року не вносились.

З огляду на це, позовні вимоги в частині стягнення орендної плати, яка донарахована орендодавцем у зв'язку із змінами, внесеними Постановою КМУ №1846 від 27.12.2006, до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою КМУ від 04.10.1995 №786 є необґрунтованими та неправомірними.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача у зв'язку з заниженням орендованої площі, непроведення збільшення відсотку орендної ставки та недотримання позивачем 1536,20 грн. за поставлене тепло, у зв'язку із добудовою відповідачем 25,72 кв. окремого приміщення, колегія суддів зазначає наступне.

В обґрунтування викладених в позовній заяві обставин щодо фактичної площі орендованого відповідачем приміщення, а також недоотримання 1536,20 грн. за поставлене тепло, позивач посилається на проведену ревізію фінансово-господарської діяльності позивача за період з липня 2006 року по квітень 2008 року за результатом якої контрольно-ревізійним відділом в Шевченківському районі Харківської області складено довідку від 27.06.2008 року, в якій зазначено, про заниження площі орендованого майна до 209,7 кв.м, в той час як площа теслярного цеху складає 212,96 кв.м. Також, ревізією повноти відшкодування орендарями комунальних послуг встановлено, що відповідачем в орендованому приміщенні, збудовано окреме приміщення площею 25,72 кв.м.

Проте, колегія суддів критично оцінює обставини, викладені в довідці контрольно-ревізійного відділу в Шевченківському районі Харківської області, оскільки доказів щодо дійсного використання нежитлових приміщень теслярного цеху площею 3,26 кв.м. відповідачем, в довідці не зазначено. З розрахунку орендної плати до договору оренди вбачається, що відповідач використовує 60% приміщення, що складає 209,7 кв.м. приміщення, в той час в довідці контрольно-ревізійного відділу в Шевченківському районі Харківської області та в акті обстеження приміщення теслярного цеху, зданого в оренду (додаток № 7 до довідки) зазначено, що відповідач використовує 212,96 кв.м., а тому безпідставно застосовано коефіцієнт використання приміщення 60%. Проте, суду не надано доказів, які підтверджують загальну площу теслярного цеху, зокрема, технічного паспорту на вказане приміщення, не надано також плану - схеми вказаного приміщення із зазначенням розмірів займаної відповідачем площі.

Також, суд звертає увагу на те, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача на свою користь коштів у зв'язку із заниженням площі орендованого майна за період з липня 2006 року по квітень 2008 року, натомість довідка контрольно-ревізійного відділу в Шевченківському районі Харківської області, яка є основним доказом, на який посилаються позивач в обґрунтування зайняття відповідачем зайвої площі складена лише 27.06.2008 року. Доказів того, що відповідач використовував приміщення понад орендовану ним площу і саме в збільшеному на 3,26 кв.м. розмірі з липня 2006 р. по квітень 2008 р., в матеріалах справи не містяться.

Колегія суддів також критично оцінює посилання позивача щодо незаконної побудови відповідачем окремого приміщення площею 25,72 кв.м., які також ґрунтуються на довідці контрольно-ревізійного відділу в Шевченківському районі Харківської області, оскільки, документом, який може підтверджувати наявність якогось факту є відповідний акт, складений та підписаний незаінтересованими особами, або позивачем в присутності відповідача, а акт обстеження приміщення теслярного цеху, зданого в оренду (додаток № 7 до довідки) підписаний з боку представників позивача та контрольно-ревізійного відділу в Шевченківському районі Харківської області. Отже, зазначений акт не може вважатись належним доказом, оскільки в підтвердження до складеного акту, стосовно займаної відповідачем площі та незаконної побудови 25,72 кв. м не було надано технічного паспорту, плану - схеми, фотокопій, будь - яких інших доказів щодо визначення зайво займаної відповідачем площі. Будь - яких посилань на те, яку саме площу фактично використовує відповідач та яким саме чином він її використовує , і яким способом було здійснено обмір такої площі в акті не міститься.

До того ж, колегія суддів вважає, що такий акт повинен складений організацією, яка повноважна встановлювати обставини щодо законності побудови об'єктів нерухомості. Так, відповідно до ст.10 Закону України «Про архітектурну діяльність», для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об'єктів архітектури, додержання суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, місцевих правил забудови населених пунктів, вимог вихідних даних, здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.

Державний контроль та нагляд у системі центрального органу виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури здійснює Державна архітектурно-будівельна інспекція України та її територіальні органи.

Таким чином, до матеріалів справи не надано належних та допустимих доказів здійснення відповідачем незаконної побудови окремого приміщення площею 25,72 кв.м.

При цьому, пунктом 7.1 договору оренди № 1 від 19.09.2006 року встановлено права орендаря контролювати стан, напрями та ефективність використання приміщення, переданого в оренду за цим договором.

Натомість, за весь час дії договору оренди з 19.09.2006 року позивачем не було виявлено будь-яких порушень відповідачем умов договору оренди, претензій ні одна із сторін до другої, стосовно неналежного виконання умов договору, сторони не мали, такі порушення були тільки 27.06.2008 року під час проведення перевірки контрольно-ревізійного відділу в Шевченківському районі Харківської області.

Також, судом встановлено, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача на свою користь коштів у зв'язку із незаконною побудовою приміщення площею 25,72 кв.м, яке приєднано до опалювальної системи позивача, що призвело до недоотримання позивачем суми в розмірі 1536,20 грн. за поставлене тепло. Тоді як довідка контрольно-ревізійного відділу в Шевченківському районі Харківської області, яка є основним доказом, на який посилається позивач в обґрунтування зайняття відповідачем зайвої площі та незаконної побудови 25,72 кв.м складена лише 27.06.2008 року. Проте, доказів того, в який період відповідач збудував приміщення та фактично почав його використовувати, приєднавшись до системи опалювання філії позивача суду не надано, а отже викладені в довідці контрольно-ревізійного відділу в Шевченківському районі Харківської області від 27.06.2008 року та в позовній заяві доводи про недоотримання позивачем суми 1536,20 грн. за поставлене з липня 2006 року по квітень 2008 року тепло базуються на припущеннях.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ст.1212 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, в даному випадку мова йде саме про відшкодування шкоди особою, яка незаконно зберегла у себе майно за рахунок іншої особи.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди (позадоговірна шкода).

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Положеннями статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, підставою для стягнення збитків є наявність в діях заподіювача шкоди складу цивільно-правової відповідальності: протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди, прямий причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та шкодою, наявність вини.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки вина та факт неправомірних дій відповідача позивачем не доведено, в матеріалах справи відсутні докази порушення відповідачем умов договору оренди №1 від 19.09.2006 року та вимог чинного законодавства України , суд, згідно зі ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі вказаного, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів у зв'язку із заниженням орендованої площі, не проведенням збільшення відсотку орендної ставки та недоотримання позивачем суми за поставлене тепло не обґрунтовані, вони не підтверджуються доданими до матеріалів справи доказами, та суд вважає їх такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно ст. 49 ГПК України судові витрати у даній справі покладаються на позивача в частині відмовлених позовних вимог. В частині позовних вимог. провадження за якими припинено (стягнення індексу інфляції в сумі 748,41 грн.) судові витрати покладаються на відповідача, оскільки зазначена заборгованість сплачена після звернення відповідача з позовом до суду..

Керуючись статтями 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 16,509,629,651, 1212, 1166,Цивільного кодексу України, статтями 173, 174,179,188,283,284, 286, Господарського кодексу України, ст. ст. 21 Закону України "Про оренду державного і комунального майна", статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, п. 1-1 ст. 80, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В частині позовних вимог про стягнення 748,41 індексу інфляції провадження у справі припинити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (63601, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури територій" (61022, м.Харків, Держпром, 3 під'їзд, 5 поверх; код ЄДРПОУ 03361721) 10,18 грн. державного мита та 11,77 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 25.09.2012 р.

Головуючий суддя Суддя Суддя Аюпова Р.М. Френдій Н.А. Шатерніков М.І.