Ухвала суду № 26166385, 26.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2012 року м. Київ К-32653/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.-головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя (далі - ДПІ)

на постанову господарського суду Запорізької області від 24.07.2008

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2009

у справі № 13/329/08-АП

за позовом ДПІ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Припейд-Сервіс 2007" (далі -ТОВ «Припейд-Сервіс 2007», відповідач-1)

та товариства з обмеженою відповідальністю "Елефант-Запоріжжя" (далі -ТОВ «Елефант-Запоріжжя», відповідач-2)

про стягнення 342 464,93 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2008 року ДПІ звернулася до господарського суду Запорізької області з позовом, в якому просила стягнути з ТОВ «Припейд-Сервіс 2007»в доход держави грошові кошти у сумі 342 464,93 грн., отримані за укладеним відповідачами нікчемним правочином.

Постановою названого суду від 24.07.2008, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2009, у позові відмовлено. У прийнятті цих рішень попередні судові інстанції виходили з того, що невідповідність спірного договору за формою вимогам чинного законодавства не є підставою для застосування санкцій в порядку статті 208 Господарського кодексу України, тоді як податковим органом не доведено наявності протиправного умислу у відповідачів порушити інтереси держави під час укладення цього договору.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати прийняті у справі судові акти попередніх інстанцій та задовольнити позов. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що підписання спірного договору від імені ТОВ «Елефант-Запоріжжя»особою, яку неможливо ідентифікувати, нескріплення договору печаткою цього товариства, а також невідповідність актів здачі-приймання робіт за цим договором вимогам, що встановлені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», свідчить про його фіктивність та про його укладення сторонами виключно з метою зменшити податкове навантаження.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що в ході проведення ДПІ позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «Припейд-Сервіс 2007»з питання правомірності обчислення, повноти та своєчасності сплати до бюджету сум ПДВ та податку на прибуток за період з 21.02.2007 по 30.06.2007, оформленої актом від 07.02.2008 № 10/23-1/34947928, було виявлено факт укладення відповідачами договору надання послуг від 30.03.2007, на виконання якого ТОВ «Елефант-Запоріжжя»надало відповідачу-1 комплекс послуг рекламно-маркетингового характеру на загальну суму 342 464,93 грн. За висновком податкового органу, акти здачі-прийняття робіт, складенням яких оформлювалися зазначені операції з поставки послуг, не відповідають вимогам чинного законодавства та не можуть підтверджувати виконання цих операцій. Наведену обставину, а також факт підписання договору від імені відповідача-2 особою, яку неможливо ідентифікувати, без скріплення договору печаткою ТОВ «Елефант-Запоріжжя»було розцінено податковим органом як свідчення укладення цього договору виключено з метою податкової економії, що і зумовило подання ДПІ цього позову.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною першою статті 208 названого Кодексу передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведені законодавчі положення у розрізі функцій податкової інспекції, що полягають у здійсненні контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), застосовуються до правочинів, вчинених виключно з метою ухилення від оподаткування. Адже використання податковим органом передбаченого пунктом 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»повноваження на подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, з підстав, які не пов'язані з контролем за сплатою податків, є перевищенням компетенції цього суб'єкта владних повноважень.

У розглядуваному випадку в обгрунтування висновку про нікчемність спірного договору податковий орган посилається виключно на дефекти форми цього договору, а також на неналежне оформлення первинних документів під час його виконання. Однак самі по собі недоліки письмової форми правочину не є підставою для висновку про його нікчемність та не можуть впливати на оцінку реальності господарських операцій, здійснених на виконання правочину. До того, судами за наслідками дослідження наявних у справі доказів встановлено факт підписання договору від імені відповідача-2 його директором Маловічком А.Г.

Інших обставин нікчемності спірного договору (як-от його укладення без наміру реального виконання) податковим органом не наведено.

За умови недоведеності податковим органом факту укладення та виконання спірного договору як складової схеми ухилення від оподаткування підстави для кваліфікації цього правочину як такого, що порушує публічний порядок, відсутні.

У зв'язку з цим суди цілком обґрунтовано відмовили у позові, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних рішень судів першої і апеляційної інстанцій не вбачається.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя відхилити.

2. Постанову господарського суду Запорізької області від 24.07.2008 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2009 у справі № 13/329/08-АП залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько