Постанова № 26166341, 24.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" вересня 2012 р. м. Київ К-8237/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2009 року

та постанову Господарського суду міста Києва від 27.11.2007 року

у справі № 29/446-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авер-Тех»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Авер-Тех»звернулось до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва № 0003192312/0 від 10.11.2006р., № 0003192312/1 від 15.01.2007р. та рішення про результати розгляду первинної скарги від 15.01.2007р. № 215/10/25-011 (в частині, що стосується оскаржуваного повідомлення-рішення № 0003192312/0 від 10.11.2006р.), а також податкові повідомлення-рішення № 0003192312/2 від 21.03.2007р. та № 0003192312/3 від 30.05.2007р.

Постановою Господарського суду міста Києва від 27.11.2007 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2009 року, позов задоволено; визнано недійсними спірні податкові повідомлення-рішення та рішення про результати розгляду первинної скарги (в частині, що стосується оскаржуваного повідомлення-рішення № 0003192312/0 від 10.11.2006р.).

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної планової виїзної документальної перевірки ТОВ «Авер-Тех»з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 02.07.2005р. по 01.04.2006р., складено акт № 450/23-10/21665318, в якому встановлено порушення вимог ст. ст. 13, 14 Закону України «Про плату за землю», а саме: неподання розрахунків за земельну ділянку за 2005-2006 роки, ненарахування та несплата земельного податку.

На підставі результатів вказаної перевірки та адміністративного оскарження, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0003192312/0 від 10.11.2006р., № 0003192312/1 від 15.01.2007р., № 0003192312/2 від 21.03.2007р. та № 0003192312/3 від 30.05.2007р. про визначення суми податкового зобов'язання із земельного податку на загальну суму 80 112,16 грн., у т.ч.: 53 181,44 грн. основного платежу та 26 930,72 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Також судами встановлено, що згідно договору купівлі-продажу виробничого комплексу від 27.06.2003р. позивач набув у власність нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Новопирогівська, 64-а.

22.08.2007р. Київською міською радою прийняте Рішення V сесії V скликання № 172/2006, яким позивачу погоджено передачу земельної ділянки площею 1,73 га для реконструкції виробничого комплексу з обслуговуванням автотранспорту під виробничо-складський комплекс та його подальших експлуатації та обслуговування на вул. Новопирогівській, 64-а у Голосіївському районі м. Києва.

Також даним рішенням міської ради ТОВ «Авер-Тех»погоджено передачу земельної ділянки за рахунок міських земель, не наданих у власність або користування, у зв'язку з переходом права власності на будівлю.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності державної реєстрації документів, що посвідчують право на земельну ділянку, в зв'язку з цим і відсутністю права власності або права користування земельною ділянкою.

Судова колегія касаційної інстанції не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про плату за землю»використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Згідно зі ст. 5 цього Закону об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди; суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

За змістом ст. 15 вказаного Закону обов'язок сплачувати за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Відповідно до ст. 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюється статтями 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України.

Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Така позиція викладена також у постановах Верховного Суду України № 35/10 від 24.12.2010р. по справі за позовом Акціонерного товариства закритого типу «Консул»до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень та № 37/10 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Європа-вікно»до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про скасування спірних податкових повідомлень-рішень та рішення про результати розгляду первинної скарги (в частині, що стосується оскаржуваного повідомлення-рішення № 0003192312/0 від 10.11.2006р.) є наслідком порушення правил застосування норм права: перевагу було надано положенням Закону України «Про плату за землю»та Земельного кодексу України (ст. ст. 125, 126), які регулюють випадки набуття права власності чи права користування на земельну ділянку, як окремий об'єкт та які щодо спірних відносин є загальними. У той же час перевагу мають спеціальні норми, що регулюють випадки набуття права власності на землю чи права користування нею внаслідок придбання споруди, розміщеної на земельній ділянці, за наведених обставин, -ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України.

Суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Оскільки, судами попередніх інстанцій повно і правильно встановлені обставини справи, але невірно застосовані норми матеріально права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, з постановленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2009 року та постанову Господарського суду міста Києва від 27.11.2007 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)В.В. Кошіль Судді(підпис)І.В. Борисенко (підпис)О.А. Моторний