Постанова № 26165473, 19.09.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 вересня 2012 року № 2а-10049/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. при секретарі судового засідання Віруцькій О.В. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮнікомБудСервіс"

до

Державнаої податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби

про

скасування податкових повідомлень-рішень №0050101501,№005050090501 від 24.11.2011 року

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач –товариство з обмеженою відповідальністю «ЮнікомБудСервіс»- звернувся до суду з вимогами про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.11.2011 №0050101501, №005050090501.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що висновки викладені в акті камеральної перевірки податкової звітності з податку на прибуток (про виявлення помилок (порушень) від 04.11.2011 №12244/15-1-36197339 не мають належного обґрунтування на підставі чого податкові повідомлення-рішення від 24.11.2011 №0050101501, №005050090501 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач –Державна податкова інспекція у Солом’янському районі м. Києва Державної податкової служби - проти задоволення позовних вимог заперечувала з підстав викладених у письмових запереченнях та зазначив, що підставою для нарахування грошового зобов’язання стало те, що Позивач протиправно відобразив у декларації з податку на прибуток підприємства за 2 квартал 2011 року суму від’ємного значення з цього податку за 2010 рік.

Відповідач в судове засідання не прибула, хоча була належним чином повідомлена про час, дату та місце судового розгляду справи, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового повідомлення, яке повернулось з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Відповідач, належним чином повідомлений про час, дату та місце судового розгляду справи в судове засідання явку свого представника не забезпечив.

27.08.2012 в судовому засіданні судом поставлено на обговорення питання стосовно доцільності розгляду справи в порядку письмового провадження у зв’язку з неявкою в судове засідання відповідача. Представники позивача проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечували.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у різі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про час, дату та місце судового засідання в судове засідання не прибув, а також з огляду на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ :

Державною податковою інспекцією у Солом’янському районі м. Києва Державної податкової служби проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на прибуток (про виявлення помилок (порушень) ТОВ «ЮнікомБудСервіс»за результатом якої оформлено Акт від 04.11.2011 №15-1-36197399 (далі –Акт перевірки).

У вказаному Акті перевірки Відповідач, зокрема, дійшов висновків про порушення Позивачем: п. 3 підрозділу 4 “Особливості справляння податку на прибуток підприємств у 2011 році” розділу ХХ “Перехідні положення” Податкового кодексу України, оскільки Позивач відобразив у декларації з податку на прибуток підприємства за 2 квартал 2011 року суму від’ємного значення з цього податку за 2010 рік.

На підставі висновків Акту перевірки Відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.11.2011

- №0050101501, яким позивачу визначено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 12372,00 грн.

- №005050090501, яким позивачу зменшено суму від’ємного значення об’єкту оподаткування податком на прибуток у розмірі 518,0 грн.

За результатом адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення, скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін.

Відповідно до пункту 1 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України (Особливості справляння податку на прибуток підприємств) розділ III (податок на прибуток підприємств) цього Кодексу застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом.

Таким чином, до 01 квітня 2011 року, при визначені доходів і витрат платники податків керувалися нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", який діяв до 01 квітня 2011 року.

Так, згідно п.6.1. ст.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", якщо об’єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від’ємне значення об’єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від’ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об’єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від’ємного значення об’єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від’ємного значення.

У 2010 році норми цього пункту діють з урахуванням особливостей, встановлених пунктом 22.4 статті 22 цього Закону.

Відповідно до п.22.4. ст.22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у 2010 році у складі валових витрат платника податку враховується 20 відсотків суми від’ємного значення об’єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 1 січня 2010 року. У 2011 році сума від’ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від’ємне значення об’єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом.

Згідно пункту 3 підрозділу 4 Розділу ХХ Податкового кодексу України пункт 150.1 статті 150 Кодексу застосовується у 2011 році з урахуванням такого: якщо результатом розрахунку об’єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від’ємне значення, то сума такого від’ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

Розрахунок об’єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого - четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від’ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від’ємного значення.

Згідно із внесеними п. 97 Закону №4834 змінами до п. 3 підрозділу 4 розділу ХХ “Перехідні положення” п. 150.1 ст. 150 Кодексу застосовується: у 2011 році з урахуванням такого: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого, кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого - четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Для підприємств з доходом за 2011 рік менше одного мільйона гривень пункт 150.1 статті 150 Кодексу застосовується з урахуванням такого: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку за наслідками 2011 податкового року є від'ємне значення, то сума такого значення підлягає включенню до витрат звітного (податкового) періоду І півріччя 2012 року та наступних звітних (податкових) періодів до повного погашення такого від'ємного значення.

На підставі п. 22.4 ст. 22 Закону N 334/94 у 2010 році у складі валових витрат платника податку враховувалось 20 відсотків суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 1 січня 2010 року.

У 2011 році решта суми від'ємного значення, яка не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягали включенню до складу валових витрат платників податку на прибуток без обмежень.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Враховуючи викладене, суд оцінює відповідність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення законодавству чинному на час його ухвалення.

Крім цього, слід звернути увагу, що ст.139 Податкового кодексу України містить вичерпний перелік витрат, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку. Так, зазначений перелік не містить такого поняття як "від’ємне значення об’єкта оподаткування за підсумками першого кварталу без врахування від’ємного значення, що увійшло до складу першого кварталу 2011 року з 2010 року".

Суд звертає увагу, що обмеження витрат, що мають бути враховані у складі валових витрат ІІ кварталу 2011 року, зазначена законодавча норма не містить.

Також, стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 20 березня 1952 р. (надалі - “Перший протокол Конвенції”), учасником якої є Україна, визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна, а саме: “Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.”

Для розуміння цієї вимоги щодо податків варто звернутися до рішень Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, рішення Європейського суду з прав людини щодо положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мають в Україні значення одного із джерел права.

Відповідно до ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У Рішенні Європейського суду з прав людини (п. 49) у справі Щокін проти України від 14 жовтня 2010 (остаточне від 14 січня 2011) Суд вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з статку безперечно є втручанням до майнових прав заявника гарантованих статтею 1 fcpnoro протоколу Конвенції.

Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах передбачених законом. Так, в п. 50-51 згаданого рішення Європейський суд зазначає:

Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах передбачених законом. Так, в п. 50-51 згаданого рішення Європейський суд зазначає: “Найпершою та найбільш важливою вимогою статті 1 Протоколу 1 є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним”

Друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише “на умовах, передбачених законом” і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію “законів”. Більше того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції.

Це поняття (поняття “закону”) вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні (див. Бейлер про Італії, №33202/96, ECHR 2000-1)”.

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Відповідно до пп.4.1.4. п.4.1. ст.4 Податкового кодексу України, податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відображення у податковій декларації з податку на прибуток підприємства за ІІ квартал 2011 року в рядку 06.6 (від’ємне значення об’єкта оподаткування попереднього звітного (податкового) періоду (від’ємне значення рядка 07 податкової декларації за попередній звітний (податковий) період або від’ємне значення об’єкта оподаткування за І квартал 2011 року) є правомірним та таким, що відповідає визначеним законодавчим вимогам.

За результатом адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення, скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін.

Відповідно до пункту 1 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України (Особливості справляння податку на прибуток підприємств) розділ III (податок на прибуток підприємств) цього Кодексу застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом.

Таким чином, до 01 квітня 2011 року, при визначені доходів і витрат платники податків керувалися нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", який діяв до 01 квітня 2011 року.

Так, згідно п.6.1. ст.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", якщо об’єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від’ємне значення об’єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від’ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об’єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від’ємного значення об’єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від’ємного значення.

У 2010 році норми цього пункту діють з урахуванням особливостей, встановлених пунктом 22.4 статті 22 цього Закону.

Відповідно до п.22.4. ст.22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у 2010 році у складі валових витрат платника податку враховується 20 відсотків суми від’ємного значення об’єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 1 січня 2010 року. У 2011 році сума від’ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від’ємне значення об’єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом.

Згідно пункту 3 підрозділу 4 Розділу ХХ Податкового кодексу України пункт 150.1 статті 150 Кодексу застосовується у 2011 році з урахуванням такого: якщо результатом розрахунку об’єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від’ємне значення, то сума такого від’ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

Розрахунок об’єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого - четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від’ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від’ємного значення.

Згідно із внесеними п. 97 Закону №4834 змінами до п. 3 підрозділу 4 розділу ХХ “Перехідні положення” п. 150.1 ст. 150 Кодексу застосовується: у 2011 році з урахуванням такого: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого, кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого - четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Для підприємств з доходом за 2011 рік менше одного мільйона гривень пункт 150.1 статті 150 Кодексу застосовується з урахуванням такого: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку за наслідками 2011 податкового року є від'ємне значення, то сума такого значення підлягає включенню до витрат звітного (податкового) періоду І півріччя 2012 року та наступних звітних (податкових) періодів до повного погашення такого від'ємного значення.

На підставі п. 22.4 ст. 22 Закону N 334/94 у 2010 році у складі валових витрат платника податку враховувалось 20 відсотків суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 1 січня 2010 року.

У 2011 році решта суми від'ємного значення, яка не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягали включенню до складу валових витрат платників податку на прибуток без обмежень.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Враховуючи викладене, суд оцінює відповідність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення законодавству чинному на час його ухвалення.

Крім цього, слід звернути увагу, що ст.139 Податкового кодексу України містить вичерпний перелік витрат, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку. Так, зазначений перелік не містить такого поняття як "від’ємне значення об’єкта оподаткування за підсумками першого кварталу без врахування від’ємного значення, що увійшло до складу першого кварталу 2011 року з 2010 року".

Суд звертає увагу, що обмеження витрат, що мають бути враховані у складі валових витрат ІІ кварталу 2011 року, зазначена законодавча норма не містить.

Також, стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 20 березня 1952 р. (надалі - “Перший протокол Конвенції”), учасником якої є Україна, визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна, а саме: “Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.”

Для розуміння цієї вимоги щодо податків варто звернутися до рішень Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, рішення Європейського суду з прав людини щодо положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мають в Україні значення одного із джерел права.

Відповідно до ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У Рішенні Європейського суду з прав людини (п. 49) у справі Щокін проти України від 14 жовтня 2010 (остаточне від 14 січня 2011) Суд вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з статку безперечно є втручанням до майнових прав заявника гарантованих статтею 1 fcpnoro протоколу Конвенції.

Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах передбачених законом. Так, в п. 50-51 згаданого рішення Європейський суд зазначає:

Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах передбачених законом. Так, в п. 50-51 згаданого рішення Європейський суд зазначає: “Найпершою та найбільш важливою вимогою статті 1 Протоколу 1 є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним”

Друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише “на умовах, передбачених законом” і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію “законів”. Більше того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції.

Це поняття (поняття “закону”) вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні (див. Бейлер про Італії, №33202/96, ECHR 2000-1)”.

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Відповідно до пп.4.1.4. п.4.1. ст.4 Податкового кодексу України, податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відображення у податковій декларації з податку на прибуток підприємства за ІІ квартал 2011 року в рядку 06.6 (від’ємне значення об’єкта оподаткування попереднього звітного (податкового) періоду (від’ємне значення рядка 07 податкової декларації за попередній звітний (податковий) період або від’ємне значення об’єкта оподаткування за І квартал 2011 року) є правомірним та таким, що відповідає визначеним законодавчим вимогам.

Проте, відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому абзацами 1, 2 п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України, платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем в декларації з податку на прибуток підприємства за 1 квартал 2010 року в рядку 04,9 (від’ємне значення об’єкту оподаткування попереднього податкового року) зазначена сума 67886 грн.

Позивач зазначає, що вказана сума відображає об’єкт оподаткування за 2009 рік. При цьому позивач у додаткових поясненнях вказує, що валові витрати підприємства за 2009 рік становлять 180241 грн. та складаються з:

- витрат на придбання товарів (робіт, послуг) в розмірі 78 000 гривень.

- витрат на оплату праці співробітників підприємства в розмірі 8 505 гривень.

- сум страхового збору (внесків) до фондів державного загальнообов'язкового страхування, що нараховані та сплачені з фонду заробітної плати за рахунок роботодавця, в розмірі 3 169 гривень.

- сум податків, зборів (обов'язкових платежів) в розмірі 12 474 гривні, з них: Податок з власників транспортних засобів - 6 390 гривень, Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу іноземної валюти - 6074 гривні, Комунальний податок -10 гривень.

- інших витрати підприємства, які включають витрати на відрядження співробітників; оренду офісу; стоянку, утримання та обслуговування вантажних автомобілів; придбання палива; курсові різниці на суму 78 141 гривні.

- коригування валових витрат в розмірі мінус 48 гривень повернення помилково перерахованих коштів.

На підтвердження правильності формування показника податкової звітності позивачем надано суду:

- копію договору №01/12/09-1 від 01.12.2009 з додатком,

- копію акту виконаних робіт від 28.12.2009 на суму 78000,0 грн.

- копію товарно-транспортної накладної №0148718.

Суд звертає увагу, що доказів сплати коштів за вказаним договором позивачем не надано, доказів реальності інших витрат, що були віднесені позивачем до складу валових витрат - також не надано.

Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази правильності визначення від’ємного значення об’єкту оподаткування встановленого у податковій декларації за І квартал 2011 року, оскільки відповідно до вимог абз 2 п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту, суд дійшов висновку, що позивачем у податковій декларації з податку на прибуток підприємств за ІІ квартал 2011 року безпідставно відображено від’ємне значення з податку на прибуток за 2010 рік, суд приходить до висновку про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб’єкт владних повноважень, з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин по справі та вимог законодавства, довів правомірність прийнятих ним податкових

повідомлень-рішень.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ЮнікомБудСервіс” задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.І. Келеберда