Рішення № 26127858, 19.09.2012, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2012 р. Справа № 14/193-ПД-10

Господарський суд Херсонської області у складі судді Ємленінової З.І. при секретарі Бєловій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м. Херсон

до відкритого акціонерного товариства "Херсонський завод карданних валів" м. Херсон

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Херсонська товарна біржа "Альтер-Его" м. Херсон

про визнання недійсною угоди про розірвання договору купівлі-продажу, визнання права власності та витребування майна

за участю представників сторін:

від позивача - уповноважені особи ОСОБА_3, ОСОБА_4

від відповідача -уповноважені особи Колесник Ю.В., Лукяненко А.В.

від третьої особи -не прибув

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (позивач по справі) 15.10.2010року звернувся з позовом до відкритого акціонерного товариства "Херсонський завод карданних валів" (відповідач), третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Херсонська товарна біржатоварно "Альтер-Его" , яким, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог відповідно до ст. 22 ГПК України від 29.10.2010 року, просить визнати недійсним договір №1 про розірвання договору купівлі продажу від 04.03.2002 року №4610, за яким він придбав у відповідача об'єкт нерухомості -водну станціюї літ. «А», розташовану за адресою: АДРЕСА_2.

Крім того, позивач просить визнати за ним право власності на об'єкт нерухомості -водну станцію літ. «А», розташовану за адресою: АДРЕСА_2 та витребувати у відповідача нерухоме майно.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він не укладав і не підписував договір №1 про розірвання договору купівлі-продажу від 04.03.2002року і не повертав майно відповідачу, а акт приймання-передачі від 02.04.2002року укладено на виконання договору купівлі-продажу від 04.03.2002року.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 20.06.2011року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.02.2012року рішення скасовано, позов задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.07.2012року скасовано рішення господарського суду Херсонської області від 20.06.2011 року і постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.02.2012року, справу передано на новий розгляд до господарського суду Херсонської області для вирішення по суті.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ справа передана на розгляд судді Ємленінової З.І.

Ухвалою від 01.08.2012року справу прийнято до провадження судді та призначено до розгляду в засіданні суду 16.08.2012року.

Ухвалою від 16.08.2012року розгляд справи судом відкладався за клопотанням відповідача, який посилався на необхідність надання йому часу для ознайомлення з матеріалами інвентарної справи, яка витребувана судом з Херсонського державного бюро технічної інвентаризації та у зв'язку з неявкою в засідання суду представника третьої особи.

Справа розглядалася з перервами, які відповідно до ст.77 ГПК України оголошувалися в засіданнях 04.09.2012року та 13.09.2012року за клопотанням представників відповідача для надання їм додаткового часу для ознайомлення з матеріалами справи та подання додаткових доказів по справі.

Позивач позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач не визнає позовні вимоги і в задоволенні позову просить відмовити, обгрунтовуючи свої заперечення тим, що договір №1 про розірвання договору купівлі продажу від 04.03.2002року №4610, за яким позивач придбав у відповідача об'єкт нерухомості -водну станцію літ. «А», розташовану за адресою АДРЕСА_2 було укладено сторонами 23.04.2002року на Херсонській товарній біржі "Альтер-Его" на підставі заяв позивача та відповідача. Майно позивач повернув відповідачу за актом приймання-передачі від 02.04.2002року та отримав за нього кошти в сумі 12000грн.00коп., що свідчить про його обізнаність з угодою №1 про розірвання договору купівлі-продажу від 04.03.2002року. На протязі 10 років відповідач користувався зазначеним майном, він є власником земельної ділянки та сплачував земельний податок і інші платежі, збудував на земельній ділянці, на якій розташована водна станція літ. «А», інші об'єкти. Крім того, відповідач посилається на відсутність у позивача правовстановлюючого документу на право власності на спірний об'єкт водної станції.

Відповідач також просить застосувати позовну давність, посилаючись на те, що позивачу стало відомо про укладення договору №1 на розірвання договору купівлі-продажу від 04.03.2002року в 2002році, на момент його укладення та підписання акту про повернення майна, а з позовом він звернувся в 2010році, тобто з перебігом загального строку позовної давності.

Відповідач також наголошує на тому, що наявний в справі висновок судового експерта є непереконливим і суперечить іншим обставинам справи, в тому числі поясненням Лукяненко Артура Валерійовича та директора Херсонської товарної біржі «Альтер-Его», тому в засіданні суду 13.09.2012року ним заявлено клопотання, яким він просить визнати висновки судово-технічної експертизи №13604/03 від 30.11.2011року та судової почеркознавчої експертизи №13588/02 від 08.12.2011року такими, що викликають сумніви в їх правильності та призначити повторні судово-технічну та судово-почеркознавчу експертизи.

Своє клопотання відповідач обґрунтовує тим, що експерти під час проведення експертиз порушили вимоги Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, які полягають в тому, що експерт використав зразки відтисків печатки ПП "Меркурій", а не ВАТ "Херсонський завод карданних валів", і лише один зразок відтисків печатки ВАТ "Херсонський завод карданних валів" експерт використав при проведені експертизи, хоча йому було надано більше 17 примірників. Не надано відповіді в експертному висновку щодо відповідності періоду часу нанесення відтисків печатки, а також досліджувалися зразки підпису ОСОБА_1 здійснені ним не в 2001-2002роках, а значно пізніше підписання спірної угоди.

Представники позивача проти заявленого клопотання категорично заперечували, посилаючись на те, що клопотання направлено на затягування розгляду справи, яка уже розглядається на протязі 2 років. За їх посиланням експерт є особою, яка має спеціальні знання необхідні для проведення судової експертизи, він був попереджений про кримінальну відповідальність за надання неправдивого висновку та за відмову від надання висновку. Експертом надано висновок за пунктами 1, 2 ухвали від 06.09.2011року щодо вчинення підпису ОСОБА_1 на спірному договорі №1 та на акті приймання-передачі від 02.04.2002року та використано його експериментальні зразки підпису на 5 аркушах, а також вільні зразки, в тому числі здійснені ним в період 2002-2003 років. Інші питання, зазначені в пункті 3, 4 ухвали Одеського апеляційного господарського суду, не відносяться до предмету доказування, тому можна вирішити спір без надання висновків за цими пунктами на підставі наявних в справі доказів.

Розглядаючи клопотання відповідача про призначення повторної судово-почеркознавчої та судово - технічної експертизи, суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 41 ГПК України господарський суд призначає судову експертизу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань.

Суд вирішує клопотання про призначення судової експертизи, виходячи з мотивів заявленого клопотання та необхідності використання спеціальних знань для встановлення обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до п.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.11.2006року № 01-8/2651 "Про деякі питання призначення судових експертиз", судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, які входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Згідно з пунктом 15.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №4 від 23 березня 2012року «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» повторною визнається судова експертиза, у проведенні якої експерт досліджує ті ж самі об'єкти і вирішує ті ж самі питання, які досліджувалися і вирішувалися у первинній судовій експертизі. Нові об'єкти на дослідження повторної судової експертизи подаватися не можуть, так само як не можуть ставитися на її вирішення питання, які не розглядалися попередньою експертизою.

Повторна судова експертиза призначається з ініціативи суду або за клопотанням учасників процесу, якщо висновок експерта визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи, або коли він викликає сумнів у його правильності, або за наявності істотного порушення норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Повторну судову експертизу може бути призначено також, якщо є розходження у висновках кількох експертів і їх неможливо усунути шляхом одержання додаткових пояснень експертів у судовому засіданні.

Заслухавши пояснення позивача, його представників та представників відповідача щодо підписання ними спірного договору, виходячи із додатково наданих доказів по справі під час її нового розгляду, а також з урахуванням обставин, які підлягають доказуванню з урахуванням предмета спору, яким є визнання недійсним договору №1 про розірвання договору купівлі-продажу від 04.03.2002року, та враховуючи усі обставини справи у їх сукупності, суд дійшов до висновку про відсутність потреби повторного зупинення провадження у справі та призначення повторної судової експертизи, оскільки з урахуванням наявних в справі висновків судово-технічної експертизи №13604/03 від 30.11.2011року, судової почеркознавчої експертизи №13588/02 від 08.12.2011року питання, які стосуються обставин, що мають значення для вирішення спору в межах предмета доказування, які б потребували спеціальних знань у суду відсутні.

Судом також відхиляється повторне усне клопотання про призначення повторної судової експертизи, заявлене відповідачем в засіданні суду 19.09.2012року, оскільки зазначене клопотання уже було розглянуто та відхилено судом в засіданні 13.09.2012року, а відповідно до пункту 3.14 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011року "Про деякі питання практики застосування Господарського-процесуального Кодексу України" повторне клопотання відповідача з одного і того ж питання, яке уже було предметом розгляду в попередньому засіданні, є зловживанням процесуальними правами.

Не підлягає задоволенню і чергове клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та надіслання запитів до банку і до Херсонського державного БТІ з приводу перерахування коштів і реєстраційного напису та реєстрації об'єкту водної станції літ. «А» за реєстраційним №1518 на свідоцтві про право власності виданому Херсонською міською радою 15.01.2002року та на договорі купівлі-продажу цього об'єкту від 04.03.2002року, які знаходяться в витребуваній судом інвентарній справі БТІ.

При цьому суд зазначає, що відповідно до ст. 33 ГПК України виключно на сторони судового процесу покладається надання доказів та доведення обставин на які сторона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Справа розглядається в господарських судах з 15.10.2010року. При цьому розгляд справи двічі зупинявся у зв'язку з призначенням судових експертиз. Подальше ж відкладення та зупинення розгляду справи створює перешкоди у вирішенні спору по суті в установлені ч.1 ст. 69 ГПК України процесуальні строки з урахуванням розгляду справи новим складом місцевого господарського суду з 31.07.2012року .

Суд за клопотанням відповідача ухвалою від 16.08.2012року відкладав розгляд справи, а також двічі оголошував перерви в судових засіданнях 04.09.2012року та 13.09.2012року, тому у відповідача було достатньо часу в межах строку вирішення спору для надання доказів на обґрунтування викладених у відзиві обставин.

Зазначені дії відповідача щодо численних клопотань спрямовані на умисне затягування судового процесу, порушують права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору позовні вимоги не визнає, стверджуючи в наданому до суду відзиві, що договір №1 про розірвання договору купівлі-продажу був підписаний на Херсонській товарній біржі особисто позивачем та керівником відповідача 23.04.2002року.

Представник Херсонської товарної біржі «Альтер-Его», який був присутнім в засіданні 13.09.2012року та надавав пояснення по суті спору, в засідання суду 19.09.2012року не прибув з невідомих причин, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про час засідання, яке відбудеться 19.09.2012року.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від третьої особи до суду не надійшло. Подальше ж відкладення розгляду справи призведе до затягування судового процесу і є порушенням приписів статті 22 ГПК України, зокрема, стосовно обов'язку сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони та вирішення спору в розумні строки.

За таких підстав, відповідно до статті 75 ГПК України суд вважає можливим розглянути справу без участі представника третьої особи, за наявними в ній доказами, яких достатньо для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані до справи докази, заслухавши представників сторін, суд -

в с т а н о в и в:

04 березня 2002року між ВАТ "Херсонський завод карданних валів" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було укладено на Херсонській товарній біржі "Альтер- Его" договір купівлі-продажу нерухомого майна - водної станції літ. "А", яка розташована в АДРЕСА_2. Зазначений об'єкт продано позивачу за 12000грн.00коп. (пункт 1.5 договору).

Пунктом 1.3 договору від 04.03.2002року сторони узгодили, що право власності на нерухоме майно переходить до позивача з моменту підписання договору, повної оплати вартості об'єкту та підписання акту приймання-передачі.

Строк оплати встановлений пунктом 2.1 договору шляхом перерахування відповідачу грошових коштів на протязі 30 банківських днів після підписання договору.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач, як покупець за договором купівлі-продажу, сплатив відповідачу вартість об'єкту в установлені договором строки, що підтверджується наданими до матеріалів справи квитанціями до прибуткового касового ордеру №124 від 29.03.2002року, №126 від 01.04.2002рок, №128 від 02.04.2002року, № 132 від 03.04.2002року, та не заперечувалося представниками сторін в засіданні.

За актом приймання-передачі від 04.03.2002року водна станція літ. «А»була передана відповідачем позивачу.

04.03.2002року ПП ОСОБА_1 звернувся з заявою в Херсонське ОБТІ якою просив зареєструвати договір купівлі-продажу №4610 від 04.03.2002року.

Право власності за договором купівлі-продажу зареєстроване за ПП ОСОБА_1 в Херсонському державному бюро технічної інвентаризації 20.03.2002року в реєстровій книзі №4 за реєстраційним №1518, що підтверджується відповідним штемпелем БТІ з зазначенням реєстрації на звороті 3 аркушу договору купівлі-продажу №4610 від 04.03.2002року. Запис засвідчено підписом начальника бюро технічної інвентаризації, який засвідчено печаткою БТІ.

Оригінал договору з вищезазначеним записом знаходиться в інвентарній справі БТІ (аркуші інвентарної справи 68-69), яка витребувана судом та була предметом дослідження в судових засіданнях 04.09.2012року, 13.09.2012року та 19.09.2012року.

Таким чином право власності на нерухомий об'єкт водної станції літ. «А» на підставі договору купівлі-продажу №4610 від 04.03.2002року перейшло до приватного підприємця ОСОБА_1.

Позивач посилається на те, що в 2010 році він звернувся з листом до Херсонського державного бюро технічної інвентаризації і просив надати витяг з реєстру прав власності на об'єкт нерухомого майна - водної станції літ. «А» з метою отримання кредитуё але довідався з листа БТІ №958 від 14.06.2010року (арк. справи 11 том 1) про те, що договір купівлі-продажу №4610 від 04.03.2002року, на підставі якого він був зареєстрований як власник цього майна, розірвано і власником є ВАТ «Херсонський завод карданних валів».

Як стверджують представники відповідача та третьої особи, в наступному між позивачем та відповідачем на Херсонській товарній біржі «Альтер-Его»було укладено договір №1 про розірвання договору купівлі-продажу від 04.03.2002року №4610. До матеріалів справи сторонами надано копію, а також оригінал договору №1 без дати. При цьому відповідач та третя особа надали копію листа відповідача на адресу Херсонської товарної біржі датований 23.04.2002року, а також копію листа ПП ОСОБА_1 (без дати) за змістом якого він просить анулювати договори купівлі-продажу, в тому числі і договір № 4610.

Зазначене змусило позивача 15.10.2010року звернутися до суду за захистом свого порушеного права та визнання недійсним договору №1 про розірвання договору купівлі-продажу №4610 від 04.03.2002року, визнання за ним права власності на нерухоме майно водної станції літ. «А»та витребування його у відповідача.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він не укладав і не підписував спірний договір №1 та акт від 02.04.2002року про повернення водної станції відповідачу. До того ж він пояснив що зазначений акт свідчить про передачу нерухомого об'єкту в користування відповідача на підставі договору купівлі-продажу, а не на підставі договору №1 про розірвання договору купівлі-продажу.

Розглядаючи позовні вимоги про визнання недійсним договору №1 про розірвання договору купівлі-продажу від 04.03.2002року №4610 об'єкту нерухомості -водної станції літ. «А», розташованої за адресою АДРЕСА_2 суд виходить із того, що відповідно до ст. 48 ЦК УРСР, яка була чинною станом на 2002рік, недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону, а тому не породжує тих правових наслідків, яких бажала сторона при її укладені. Відповідно до зазначеної норми закону недійсними визнаються усі угоди, які не відповідають вимогам закону і в яких порушено хоча б одну із умов дійсності угод, а саме: правомірності, дієздатності учасників угоди, наявності вільного волевиявлення, дотримання форми угоди.

Частина 2 ст.48 ЦК УРСР передбачає наслідки недійсності угоди та повернення кожною стороною всього отриманого за угодою.

Як свідчать матеріали справи, угода №1 про розірвання договору купівлі - продажу від 04.03.2002року №4610 укладена в письмовій формі.

Відповідно до ч.2 ст. 44 ЦК УРСР письмова угода повинна бути підписана сторонами, які її укладають.

Як зазначає позивач в позовній заяві ПП ОСОБА_1 зазначену угоду №1 не підписував і не мав намірів на розірвання договору купівлі - продажу від 04.03.2002року №4610 об'єкту нерухомості -водної станції літ. «А». Присутній в засіданні суду 13.09.2012року ОСОБА_1 особисто підтвердив, що угоду №1 він не підписував. Висновок судової почеркознавчої експертизи №13588/02 від 08.12.2011року також свідчить про те, що підпис від імені ОСОБА_1, розміщений в договорі №1 про розірвання договору купівлі - продажу від 04.03.2002року №4610 виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.

Відповідно до ст. 128 ЦК УРСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі майна, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачу.

Таким чином, відповідно до вищезазначеної норми моментом виникнення права власності у набувача за договором є фактична передача майна . Інший порядок договором №1 не визначено.

Однак, належних доказів в розумінні ст. 34 ГПК України на підтвердження передачі майна водної станції літ. «А»позивачем відповідачу у зв'язку з розірванням договору купівлі-продажу №4610 від 04.03.2002року до матеріалів справи не надано.

В засіданні суду було досліджено акт приймання-передачі від 02.04.2002року, оригінал якого знаходиться на арк. справи 74 том 2, а копія на арк. справи 24 том 1, на який відповідач посилається як на факт повернення йому майна водної станції, та встановлено, що за його змістом зазначений акт складено сторонами не як наслідок угоди №1 про розірвання договору купівлі-продажу від 04.03.2002року №4610 та повернення позивачем, як власником, майна водної станції відповідачу. В акті приймання-передачі від 02.04.2002року чітко зазначено, що його укладено відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна розташованого в АДРЕСА_2, а саме -будівлі водної станції літ. «А».

Зазначений акт датовано 02.04.2002 року, тобто він укладався до укладення 23.04.2002року угоди №1 про розірвання договору купівлі-продажу, а тому не може свідчити про передачу майна у власність відповідача саме на підставі договору №1 про розірвання договору купівлі-продажу №4610 від 04.03.2002року, оскільки станом на 02.04.2002року та після цієї дати ПП ОСОБА_1 продовжував сплачувати, а відповідач приймав платежі саме на підставі договору купівлі-продажу №4610, що підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів №128 від 02.04.2002року, № 132 від 03.04.2002року та свідчить про те, що договір купівлі -продажу №4610 станом визнавався та схвалювався сторонами після 02.04.2002року.

Представники позивача пояснили, що між сторонами існувала домовленість про те, що нерухомий об'єкт водної станції літ. «А» після укладення договору купівлі-продажу від 04.03.2002року №4610 передається позивачем в безоплатне користування відповідача. Саме на виконання цих домовленостей і було підписано акт приймання--передачі від 02.04.2002року.

Посилання відповідача на те, що дата 02.04.2002року в акті приймання - передачі зазначена помилково не підтверджені жодними належними доказами, а тому не можуть свідчить про виникнення у відповідача права власності на об'єкт водної станції літ. «А»на підставі зазначеного акту. До того ж і за змістом цього акту він укладався не на виконання угоди №1 про розірвання договору купівлі продажу №4610, а навпаки - на виконання договору купівлі-продажу.

З урахуванням того, що договір №1 щодо розірвання договору купівлі-продажу від 04.03.2002року № 4610 підписано не ПП ОСОБА_1, який не мав намірів та вільного волевиявлення розривати договір купівлі-продажу, а акт приймання-передачі від 02.04.2002року не є наслідком виконання договору №1, позовні вимоги про визнання недійсним договору №1 без дати про розірвання договору купівлі-продажу від 04.03.2002року № 4610 відповідно до ч.1 ст. 48 ЦК УРСР підлягають задоволенню.

Судом відхиляються посилання відповідача на те, що позивач звернувся з позовом з перебігом строку позовної давності.

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Матеріалами справи (арк. справи 11 том 1) підтверджується, що про укладення спірного договору №1 позивачу стало відомо 14.06.2010року із листа Херсонського державного бюро технічної інвентаризації №958, яким йому відмовлено в наданні витягу з реєстру прав власності на об'єкт водної станції літ. «А»та повідомлено про розірвання договору купівлі-продажу №4610 від 04.03.2002року. З позовом він звернувся до суду 15.10.2010року, тобто в межах строку визначеного ст.257 ЦК України.

Інших доказів, якими б підтверджувався той факт, що позивачу було відомо про укладення договору №1 раніше, відповідач суду не надав, а його посилання на лист позивача з яким він звертався до Херсонської товарної біржі «Альтер-Его»не є належним та допустимим доказом, який би свідчив про обізнаність позивача в 2002 році про укладення спірного договору №1, оскільки дата на цьому листі не зазначена. До того ж, сам факт звернення з листом не є безумовним доказом укладення та підписання позивачем договору №1.

Не приймається судом як належний доказ укладення та підписання позивачем спірного договору №1 і посилання відповідача та третьої особи на те, що договір №1 про розірвання договору купівлі-продажу водної станції №4610 від 04.03.2012року зареєстровано на Херсонській товарній біржі «Альтер-Его», оскільки при дослідженні наданого третьою особою витягу із журналу реєстрації біржових угод з нерухомістю (арк. справи 140-141 том 1) встановлено, що за №4610 04.03.2002року в журналі зареєстровано договір купівлі-продажу водної станції АДРЕСА_2, однак доказів того, що договір №1 про розірвання договору №4610 зареєстровано в цій книзі 24.03.2002року суду не надано, а запис поряд з №4610 (праворуч) «расторгнут»не є фактом реєстрації на біржі зазначеного спірного договору №1. Не зазначено і в самому тексті спірного договору №1 про його реєстрацію на біржі, в той час як в пункті 9.2 договору купівлі-продажу № 4610 від 04.03.2002року сторони зазначили, що договір зареєстровано в журналі реєстрації біржових угод з нерухомістю за реєстраційним №4610 04.03.2002року.

Факт перерахування відповідачем коштів в сумі 12000грн.00коп. також не свідчить що вони отримані позивачем на підставі спірного договору №1, оскільки в платіжних дорученнях №688 на суму 6000грн.00коп. та №690 на суму 6000грн. 00коп. від 24.04.2002рорку не зазначено, що ці кошти перераховуються у зв'язку з укладенням спірного договору №1 та розірванням договору купівлі-продажу №4610 від 04.03.2002року

Не свідчить про факт отримання позивачем перерахованих відповідачем коштів і лист Комсомольського безбалансового відділення філії ВАТ «Промінвестбанк в м.Херсоні»від 03.11.2010року №10-1/173, оскільки цим листом банк повідомляє відповідача про те, що ним дійсно 24.04.2002року перераховані грошові кошти в загальній сумі 12000грн.00коп. з поточного рахунку №26004301770182 на рахунок №29092870050001 в Херсонську обласну філію АКБ «Укрсоцбанк»з призначенням платежу «Для ОСОБА_1, повернення коштів за придбане раніше майно (водна станція в АДРЕСА_2). Однак доказів на підтвердження того, що саме позивач надавав відповідачу відомості про перерахування коштів у зв'язку з укладенням спірного договору №1 та саме на цей рахунок в Херсонській обласній філії «Укрсоцбанку», як і відомостей про те, що саме позивач їх отримав зазначений лист не містить.

Присутній в засіданні суду представник відповідача Лукяненко Артур Валерійович пояснив, що кошти в сумі 12000грн.00коп. були отримані ним за довіреністю. Однак доказів передачі їх позивачу не надано, а присутній в засіданні 13.09.2012року ОСОБА_1 цей факт заперечував.

Надана до матеріалів справи Лукяненко А.В. неповна копія довіреності від 24.04.2008року (арк. справи 18 том 4) не є належним доказом надання позивачем будь-яких повноважень, в тому числі і укладання договору №1 та отримання коштів за спірним договором, Лукяненку Артуру Валерійовичу, оскільки вона видавалася 24.04.2008року, тобто значно пізніше, ніж укладався спірний договір №1.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 62 ЦК УРСР угода укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки особи яку представляють. Угода укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладання угоди або з перевищенням повноважень відповідно до ч.1 ст. 63 ЦК УРСР створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише у разі подальшого схвалення угоди цією особою.

Посилання представника відповідача Лукяненка А.В. на те, що ним через банк були отримані перераховані відповідачем 12000грн.00коп. та передані позивачу не ґрунтуються на вимогах закону і не підтверджені належними доказами, в тому числі довіреністю виданою йому позивачем на отримання цих коштів та факту їх передачі позивачу, який в засіданні суду 13.09.2012 року заперечував факт їх отримання від Лукяненко А.В.

Таким чином, факт отримання Лукяненко Артуром Валерійовичем перерахованих відповідачем 12000грн.00коп. не є належним доказом отримання коштів позивачем і як наслідок - доказом обізнаності позивача щодо факту укладення спірної угоди №1, та доказом подальшого схвалення угоди в розумінні ст. 63 ЦК УРСР.

Відхиляються судом і посилання відповідача на те, що він є власником майна водної станції літ. «А», розташованої в АДРЕСА_2 на час розгляду справи в суді, оскільки належних правовстановлюючих документів ним суду не надано, а його посилання на реєстраційний напис №1518 від 18.01.2002року Херсонського державного бюро технічної інвентаризації на звороті свідоцтва про право власності виданого на підставі рішення виконавчого комітету Херсонської міської ради №21 від 15.01.2002року (арк. інвентарної справи 27), копія якого залучена до матеріалів справи, не є належним доказом реєстрації права власності на спірний об'єкт за відповідачем, оскільки цей реєстраційний напис не засвідчено підписом начальника та печаткою БТІ. До того ж, як зазначено вище, після 10.01.2002року, а саме -20.03.2002року, право власності на об'єкт водної станції літ. «А»було перереєстровано в БТІ за позивачем, а доказів того, що згодом, тобто після 23.04.2002року цей запис БТІ було скасовано на підставі договору №1, суду не надано.

Розглядаючи позовні вимоги в частині визнання за позивачем права власності на нерухомий об'єкт водної станції, розташований в АДРЕСА_2 суд виходить із наступного.

Статтею 321 ЦК України встановлено непорушність права власності, яка полягає в його недоторканності, а водночас і недоторканності самого майна власника. Всі особи мають утриматися від безпідставного заволодіння майном власника.

Статтею 392 ЦК України надано право власнику на пред'явлення позову про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Вищезазначеними нормами права та встановленими судом в ході судових засідань обставинами підтверджується, що позивач на підставі договору купівлі-продажу №4610 від 04.03.2002року набув право власності на водну станцію літ. «А», розташовану в АДРЕСА_2, однак відповідач не визнає його право власності, тому позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на об'єкт нерухомості - водну станцію літ. «А»підлягають задоволенню.

Підлягають задоволенню і позовні вимоги про витребування у відповідача водної станції літ. «А»розташованої в АДРЕСА_2, оскільки відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка без відповідної правової підстави заволоділа ним, так як перебування майна в чужому незаконному володінні обмежує право власника на розпорядження цим майном.

З урахуванням вищезазначеного, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України відносяться на відповідача.

В засіданні оголошувалася вступна та резолютивна частина рішення.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 77, 82-85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2.Визнати недійсним договір №1 без дати про розірвання договору купівлі продажу від 04.03.2002року №4610 об'єкту нерухомості -водної станції літ. «А», розташованої за адресою АДРЕСА_2, укладений між відкритим акціонерним товариством "Херсонський завод карданних валів" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

3.Визнати за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 право власності на об'єкт нерухомості -водну станцію літ. «А»розташовану за адресою АДРЕСА_2.

4. Зобов'язати відкрите акціонерне товариство "Херсонський завод карданних валів" м.Херсон вул. Червонопрапорна №26, ідентифікаційний код 05743013 повернути фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 об'єкт нерухомості -водну станцію літ. «А»розташовану за адресою АДРЕСА_2.

5. Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Херсонський завод карданних валів" м.Херсон вул. Червонопрапорна №26, ідентифікаційний код 05743013 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 -85 грн.00коп. витрат по сплаті державного мита та 236грн.00коп. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Одеським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.09.2012р.

Суддя З.І. Ємленінова