Ухвала суду № 26114779, 13.09.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-1887/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Патратій О.В.

Суддя-доповідач: Хрімлі О.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

"13" вересня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого суддів при секретарі Хрімлі О.Г., Ганечко О.М., Літвіної Н.М., Архіповій Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 червня 2012 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ІЗІ ЛАЙФ»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ІЗІ ЛАЙФ»звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000722201 від 17.11.2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 червня 2012 року адміністративний позов задоволений.

Не погоджуючись з ухваленою постановою, Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та задоволенню не підлягає.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, яким дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення адміністративного позову.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 17 серпня 2011 року, за результатами документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ІЗІ ЛАЙФ» (код за ЄДРПОУ 35379813) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 04.09.2007 року по 31.03.2011 року, валютного та іншого законодавства з 04.09.2007 року по 31.03.2011 року, ДПІ у Голосіївському районі міста Києва було складено акт перевірки від 17.08.2011 року № 140/1-22-10-35379813.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог п.1.32., ст..1, п.5.1., п.п. 5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало у завищенні валових витрат на суму державного мита, сплаченого при поданні позовних заяв до суду щодо стягнення заборгованості, яка є активами на загальну суму 1 286 119,00 грн., в тому числі за півріччя 2010 року у сумі 422 103,00 грн., за 3 квартали 2010 року у сумі 556 679,00 грн., за 2010 рік у сумі 773 956,00 грн., за І квартал 2011 року у сумі 512 163,00 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 321 530,00 гривень.

17 листопада 2011 року на підставі акту перевірки ДПІ у Голосіївському районі міста Києва прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000722201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств, код платежу «3011021000», на загальну суму 369 903,00 гривні, в тому числі основного платежу у розмірі 321 530,00 гривень та 48 373,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпунктом 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п. 1.32 пп. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та для донарахування податку на прибуток у сумі 321 530,00 гривень, стали висновки відповідача про неможливість віднесення до складу валових витрат сум державного мита та витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, які сплачувались позивачем при зверненні до суду з метою стягнення кредиторської заборгованості, яка входить до складу інститутів спільного інвестування ІСІ, управління активами якого здійснює позивач.

Згідно до п. 7 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», інститут спільного інвестування (далі - ІСІ) - корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд.

У відповідності до п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», компанія з управління активами інституційних інвесторів (далі - компанія з управління активами) - господарське товариство, яке здійснює професійну діяльність з управління активами інституційних інвесторів на підставі ліцензії, що видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», пайовий інвестиційний фонд - це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності.

Статтею 23 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» визначено, що бухгалтерський та податковий облік операцій та результатів діяльності зі спільного інвестування, яка проводиться компанією з управління активами через пайовий інвестиційний фонд, здійснюється компанією з управління активами окремо від обліку операцій та результатів її господарської діяльності та обліку операцій та результатів діяльності інших пайових інвестиційних фондів, активи яких перебувають в її управлінні.

Згідно ч. 2 ст. 31 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» положення про склад та розмір витрат, що пов'язані з виконанням компанією з управління активами своїх функцій та відшкодовуються за рахунок активів ІСІ, затверджується Комісією (Державною комісії з цінних паперів та фондового ринку).

На виконання вимог Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку рішенням від 02.07.2002 р. № 196 затвердила Положення про склад і розмір витрат, що відшкодовуються за рахунок активів інституту спільного інвестування (далі -Положення).

Пунктом 1.1. ст. 1 Положення визначені операції, які сплачуються за рахунок активів ІСІ.

Відповідно до п.1.2. ст. 1 Положення, за рахунок активів ІСІ відшкодовуються також суми, що були сплачені компанією з управління активами (для відкритих та інтервальних ІСІ) за рахунок власних коштів як ціна викупу цінних паперів ІСІ при недостатності коштів, що становлять активи ІСІ.

Згідно п. 2.10 вказаного Положення визначені в пункті 1.1 цього Положення витрати (крім винагороди та премії компанії з управління активами, податків та інших обов'язкових платежів, передбачених чинним законодавством) не повинні перевищувати 5 відсотків середньорічної вартості чистих активів ІСІ протягом фінансового року, розрахованої відповідно до нормативно-правових актів Комісії.

У відповідності до п. 1.3 ст. 1 Положення, що інші витрати, не передбачені пунктом 1.1 цього Положення, а також витрати, що перевищують розмір, установлений пунктом 2.10 цього Положення, здійснюються компанією з управління активами за власний рахунок.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що перелік витрат Інституту спільного інвестування є вичерпним і витрати на сплату державного мита до зазначеного переліку не відносяться.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що витрати на сплату державного мита повинна нести компанія з управління активами за власний рахунок.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» винагорода компанії з управління активами (крім компанії з управління активами венчурного фонду) встановлюється у співвідношенні до вартості чистих активів ІСІ. Винагорода компанії з управління активами венчурного фонду встановлюється у співвідношенні до вартості чистих активів ІСІ та (або) приросту вартості чистих активів ІСІ. Максимальний розмір винагороди компанії з управління активами (в тому числі премії) та порядок її нарахування встановлюються Комісією. Винагорода компанії з управління активами виплачується грошовими коштами.

З метою збільшення вартості активів ІСІ, управління якими здійснюється позивачем, останнім укладались угоди про відступлення права вимоги та ініціювались судові процеси про стягнення дебіторської заборгованості з боржників. При поданні позовних заяв в порядку господарського судочинства, позивачем сплачувались суми державного мита, що підтверджується наданим на вимогу суду копіями платіжних доручень.

Питання сплати судових витрат у господарському судочинстві регулюється положеннями розділу VI Господарського процесуального кодексу України.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки ІСІ, відповідно до ст. 1 Положення, не мають права здійснювати платежі, не визначені цим Положенням як витрати ІСІ, а збільшення вартості активів ІСІ є підставою для збільшення доходів позивача та одночасно пов'язано з господарською діяльністю позивача -управління активами ІСІ, витрати позивача зі сплати державного мита пов'язані зі здійсненням ним господарської діяльності.

Відповідно до пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», валовий дохід включає, зокрема, доходи з інших джерел та від позареалізаційних операцій, у тому числі у вигляді сум державного мита, попередньо сплаченого позивачем, що повертається на його користь за рішенням суду.

У разі, якщо позивачем була попередньо сплачена сума державного мита, така сума включається до валових витрат останнього, то після її повернення відповідачем у справах за рішенням суду на користь позивача, ця сума включається до його валового доходу.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що висновки акту перевірки про завищення позивачем суми валових витрат на суми сплаченого ним державного мита є безпідставними, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо обґрунтованості адміністративного позову.

Доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И ЛА :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 червня 2012 року - без змін.

Повний текст ухвали виготовлений 18 вересня 2012 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Хрімлі О.Г.

Судді: Ганечко О.М.

Літвіна Н. М.