Ухвала суду № 26113668, 18.09.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/3323/12

Головуючий у 1-й інстанції: Михайлов О.О.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Білоуса О.В. Мельник-Томенко Ж. М.

секретар судового засідання: Собчук І.Е.

за участі:

представника позивача - Мярковської О.В.

представника відповідача - Карповича В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 травня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Взутекс" до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

В квітні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Взутекс" звернулося до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м. Хмельницькому про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002381600 від 19.04.2012 року.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 травня 2012 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 травня 2012 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального , що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.

В ході судового засідання апелянт підтримав апеляційну скаргу, посилаючись на викладені в ній обставини.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, з 28.03.2012 року по 03.04.2012 року посадовими особами відповідача проведена документальна позапланова перевірка ТОВ "Взутекс" з питань підтвердження відомостей, отриманих від ТОВ "Лезер 2010" за серпень 2010 року - вересень 2011 року.

За результатами проведеної перевірки перевірки складений акт №2509/15-2/00308347 від 10 квітня 2012 року.

В зазначеному акті зафіксовано порушення ТОВ «Взутекс» вимог пп. 7.4.1, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість"; п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.3 ст.200, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, яке полягає в заниженні позивачем суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет за серпень 2010 року - вересень 2011 року на загальну суму 554278 грн.

На підставі акту №2509/15-2/00308347 від 10 квітня 2012 року державною податковою інспекцією у м. Хмельницькому було винесене податкове повідомлення-рішення №0002381600 від 19.04.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем «податок на додану вартість» на 680350 грн. (554278 грн. - основний платіж, 126072 грн. - штрафні санкції).

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Взутекс», суд першої інстанції виходив з того, що податковий орган при проведенні перевірки та закріпленні її результатів не в повній мірі дослідив фактичні обставини справи, що призвело до прийняття на підставі результатів перевірки протиправного рішення, яке підлягає скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення №0002381600 від 19.04.2012 року слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог діючого податкового законодавства в частині формування податкового кредиту за результатами господарських операцій з ТОВ "Лезер 2010".

Відповідно до пп.1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.7.4.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість").

Відповідно до вимог п.44.1. Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У відповідності до ч.198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Так, в ході перевірки, встановлено придбання ТОВ "Взутекс" у ТОВ "Лезер 2010" шкіртовару, шкірпідкладу та хутра впродовж серпня 2010 року по вересень 2011 року.

Згідно із ст. 198.6 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.6. ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Факти здійснення господарських операцій між ТОВ "Взутекс" та ТОВ "Лезер 2010" підтверджують наявні в матеріалах справи документи, а саме: договір №65 від 20.08.2010 року; накладна №115 від 20.08.2010 року; накладна №124 від 03.09.2010 року; накладна №126 від 06.09.2010 року; накладна №194 від 20.10.2010 року; накладна №169 від 11.10.2010 року; накладна №184 від29.10.2010 року; накладна №196 від 02.11.2010 року; накладна №210 від 23.11.2010 року; накладна №90 від 30.04.2011 року; накладна №108 від 05.05.2011 року; накладна №109 від 03.06.2011 року; накладна №120 від 09.06.2011 року; накладна №160 від 26.07.2011 року; накладна №185 від 10.08.2011 року; накладна №186 від 26.08.2011 року; накладна №197 від 13.09.2011 року; податкова накладна №1221 від 20.08.2010 року; податкова накладна №131 від 03.09.2010 року; податкова накладна №132 від 06.09.2010 року; податкова накладна №215 від 23.11.2010 року; податкова накладна №33 від 30.04.2011 року; податкова накладна №3 від 05.05.2011 року; податкова накладна №3 від 06.06.2011 року; податкова накладна №14 від 09.06.2011 року; податкова накладна №43 від 26.07.2011 року; податкова накладна №15 від 10.08.2011 року; податкова накладна №24 від 26.08.2011 року; податкова накладна №11 від 13.09.2011 року, а крім того документами складського обліку позивача.

Доводи відповідача щодо відсутності операцій між вказаними контрагентами у зв'язку із відсутність товарно-транспортних накладних спростовуються доведеним в ході судового розгляду фактом здійснення перевезення товару транспортом позивача, що підтверджується накладними, наказами та розпорядженнями на відрядження, посвідченнями на відрядження, шляховими листами.

З огляду на вказані обставини, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність достатніх первинних документів, підтверджуючих господарські операції між позивачем та його контрагентом, на підставі яких позивач мав змогу формувати показники податкової звітності у відповідності до вимог діючого законодавства.

Колегією суддів не беруться до уваги доводи апелянта стосовно неможливості здійснення вказаних господарських операцій з огляду на відсутність реальних наслідків здійснення вказаних операцій, тобто правочини між ТОВ "Взутекс" та ТОВ "Лезер 2010" є нікчемними.

Згідно статті 201 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. В силу частини 4 та частини 5 статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За правилами, встановленими у статті 205 ЦК України, правочин вважається вчиненим , якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 206 встановлено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до ст.215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що правочини ТОВ "Взутекс" та ТОВ "Лезер 2010" не можуть бути визнані в розумінні ст.203 ЦК України, як нікчемні, так як їх зміст не суперечить діючим нормам законодавчих актів та не порушує моральні засади суспільства, укладені виходячи із волевиявлення і відповідають внутрішній волі їх учасників та спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Окрім того, апелянт зазначив, що судом першої інстанції не взято до уваги, що діяльність ТОВ "Лезер 2010" має протиправний характер, оскільки спрямована лише для досягнення незаконної податкової вигоди для його контрагентів. Колегія суддів критично оцінює дані доводи апелянта з огляду на наступне.

Загальним принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

Невиконання контрагентом свого зобов'язання зокрема зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення позивача як платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Зазначене підтверджується також практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ст. 11, ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судова колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому, - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 травня 2012 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 25 вересня 2012 року .

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Білоус О.В.

Мельник-Томенко Ж. М.