Постанова № 26103868, 17.09.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2012 року 2а-3816/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н. Д., при секретарі судового засідання Корецькому І.О., за участю:

представників позивача: Овчеренка В.А., Мінчука Д.Л.,

представника відповідача : Гущі О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Майстер - гео»доБроварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової службипровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Майстер-гео" (далі -ТОВ «Майстер - гео») з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі -Броварська ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.07.2012 № 0000302202 та № 0000292202.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства є безпідставними та необґрунтованими, оскільки позивач правильно визначив податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, укладені договори мали реальний характер - послуги надані контрагентом в повному обсязі й оплачені, ці факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку та в податковій звітності.

Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представники позивача у судовому засіданні 17.09.2012 підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили суд позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у його задоволенні відмовити. В обґрунтування заперечень пояснив, що позивачем неправомірно віднесено до складу валових витрат кошти, сплачені контрагенту позивача Товариству з обмеженою відповідальністю "СП ЕТО" за надані роботи, а також неправомірно сформовано податковий кредит за рахунок сум податку на додану вартість, сплачених цьому контрагентові у складі ціни робіт, оскільки, на думку посадових осіб податкового органу, ніякі роботи контрагентом фактично не виконувались, позивач не мав не меті їх отримання, а договори уклав з метою мінімізації податкових зобов'язань. А отже, укладені між позивачем та його контрагентом договори, є нікчемними і такими, що порушують інтереси держави та суспільства, тому формування валових витрат і податкового кредиту здійснено позивачем неправомірно, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Таким чином, на думку відповідача, оскаржувані рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні 17.09.2012 заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Майстер-гео" є юридичною особою, що зареєстрована 14.06.2002 Деснянською районною у місті Києві державною адміністрацією, як платник податків перебуває на обліку в Броварській об'єднаній державній податковій інспекції Київської області Державної податкової служби з 03.03.2005 за № 2587, зареєстроване як платник податку на додану вартість, про що видано свідоцтво від 27.05.2005 № 13641711.

Основними видами діяльності позивача є діяльність у сфері інжинірингу; діяльність у сфері геології та геологорозвідування; діяльність у сфері геодезії, гідрографії та гідрометеорології; розвідувальне буріння.

Вказане підприємство має ліцензію серії АВ № 556116 від 09.09.2010 на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури (згідно з переліком видів робіт, а саме: вишукування; інженерно-геологічні; польові дослідження властивостей ґрунтів; інженерно-геотехнічні; складання звіту; технічний огляд і оцінка стану будівельних конструкцій будівель і споруд та інженерних мереж тощо), видану Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області Міністерства регіонального розвитку та будівництва України, строк дії ліцензії з 20.08.2010 по 20.08.2015.

У період з 03.07.2012 по 07.07.2012 посадовими особами Броварської ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "СП ЕТО" за період з 01.11.2010 по 31.01.2011.

За результатами перевірки складений акт від 12.07.2012 № 437/22-2/31988359 (надалі - Акт перевірки), який містить висновки про порушення позивачем частини першої статті 203, частини другої статті 215 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм у момент вчинення правочинів з Товариством з обмеженою відповідальністю "СП ЕТО", які мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону; вказані правочини, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені з метою приховування сплати податків третіх осіб; порушення вимог підпункту 1.2 пункту 1, підпункту 2.1, 2.4, 2.16 пункту 2 та підпункту 3.2 пункту 3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704; підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження позивачем податку на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 82023,00 грн., у тому числі за IV квартал 2010 року у розмірі 62662,00 грн., за І квартал 2011 року у розмірі 20361,00 грн.; підпунктів 7.4.1, 7.4.2, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 66418,00 грн., в тому числі у грудні 2010 року на суму 50130,00 грн., у січні 2011 року у розмірі 16288,00 грн.

Висновок податкового органу про порушення позивачем зазначених норм права ґрунтується виключно на: поясненнях громадянки ОСОБА_5, яка відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців є керівником ТОВ «СП ЕТО»та яка повідомила про те, що вона не причетна до діяльності цього підприємства, ніяких фінансово-господарських документів від імені цієї юридичної особи не підписувала; на даних АІС РПП, відповідно до яких у даного суб'єкта відповідно до податкової звітності, відсутнє виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності, основні засоби, тощо.

Таким чином, на думку посадових осіб податкового органу, правочини укладено між позивачем і ТОВ «СП ЕТО»з метою незаконного отримання податкової вигоди та мінімізації податкових зобов'язань, що суперечить інтересам держави і суспільства, а отже, вони є нікчемними.

На підставі Акта перевірки Броварською ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення форми «Р»від 26.07.2012 № 0000292202, згідно з яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток підприємств на суму 98690,00 грн. в тому числі, за основним платежем -83023,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -15667,00 грн. та форми «Р»від 26.07.2012 за № 0000302202, відповідно до якого позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 78952,00 грн. в тому числі, за основним платежем -66418,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -12534,00 грн.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач скористався своїм правом оскаржити їх в судовому порядку, звернувшись із даним позовом до суду.

Судом встановлено, що в основу податкових повідомлень-рішень, що оскаржуються в даній справі, податковим органом покладено одні й ті ж обставини, а саме, включення до складу валових витрат та формування податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок сум, сплачених контрагенту за господарськими операціями, які не мають реального характеру, на підставі правочинів, які податковий орган вважає нікчемними.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи суд витребував від позивача первинні фінансово-господарські документи, що підтверджують факти виконання робіт, оплату позивачем їх вартості та сплати сум податку на додану вартість у складі ціни отриманих робіт та від відповідача всі документи, які слугували підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

У ході з'ясування обставин справи і перевірки їх доказами судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «СП ЕТО»були укладені договори № 2010-01/12 від 22.11.2010, № 2010-02/12 від 02.12.2010, № 2010-03/12 від 14.12.2010, № 2010-04/12 від 17.12.2010, № 2010-05/12 від 20.12.2010, № 2010-06/12 від 21.12.2010, № 20111-01 від 14.01.2011, № 2011-02 від 17.01.2011 на виконання допоміжних робіт при виконанні проектно-вишукувальних робіт на об'єктах. Відповідно до пункту 2 зазначених договорів позивач зобов'язується оплатити ТОВ «СП ЕТО»вартість виконаних робіт згідно з протоколом погодження про договірну ціну.

Надані до перевірки та наявні в матеріалах копії даних договорів та протоколи погодження договірної ціни скріплені підписом директора та печаткою ТОВ «СП ЕТО»та містять всі необхідні реквізити сторін.

Факт виконання робіт за вказаними договорами підтверджується дослідженими як перевіряючими у ході проведення перевірки так і у судовому засіданні письмовими доказам, які додані до матеріалів справи, а саме:

- актами здачі-приймання робіт (наданих послуг), виконаних допоміжних будівельних робіт (топографічні роботи для проекту будівництва об'єктів; допоміжні зйомочні роботи; інженерно-геодезичні вишукування) при виконанні вишукувань на різних територіальних об'єктах для будівельних робіт на загальну суму 398508,70 грн., у тому числі ПДВ - 66418,11 грн.;

- звітами про виконані роботи та доданими до них документами (пояснювальними записками про виконання допоміжних зйомочних робіт; топографічними планами; листами-замовленнями для виконання проектно-вишукувальних робіт на різних територіальних об'єктах; технічними завданнями та розрахунками на виконання допоміжних робіт по об'єктах, науково-технічними висновками про геологічні вишукування).

Оплата робіт (послуг) здійснювалась позивачем на підставі відповідних рахунків-фактур. В оплату за виконані роботи позивач перерахував на рахунок ТОВ «СП ЕТО»кошти в сумі 409426,32 грн., у тому числі ПДВ - 68238,00 грн., що підтверджується банківськими виписками, які містяться у матеріалах справи.

На підтвердження розрахунків та сплати в складі ціни робіт (послуг) сум податку на додану вартість за вказаними господарськими операціями позивач отримав від ТОВ «СП ЕТО»вісім податкових накладних (від 03.12.2010 № 222, від 10.12.2010 № 313; від 24.12.2010 № 533; від 29.12.2010 № 534; від 30.12.2010 № 553; від 31.12.2010 № 554; від 28.01.2011 № 21; від 28.01.2011 № 58) на загальну суму 398508, 60 грн., у тому числі ПДВ -66418,10 грн.

Суд звертає увагу на ту обставину, що під час проведення відповідачем перевірки порушень в оформленні документів не встановлено. У ході розгляду справи представником відповідача жодних заперечень щодо форми і змісту наданих позивачем письмових документів не висловлено. Доказів, які б вказували на недійсність чи підробку первинних документів або їх невідповідність нормативно-правовим актам відповідач суду не надав.

Факт перерахування коштів за наданні роботи та їх обсяг зафіксовано в Акті перевірки відповідача, не заперечується сторонами та підтверджується наявними матеріалами справи (том І а.с.143).

Згідно з даними Акта перевірки суми податку на додану вартість, на підставі зазначених податкових накладних, виданих ТОВ «СП ЕТО», позивач включив до складу податкового кредиту відповідних періодів, відобразив у реєстрі отриманих податкових накладних, що відповідає даним податкових декларацій з податку на додану вартість позивача за відповідні періоди.

Тобто, позивачем відповідачеві під час проведення перевірки надані усі документи первинного бухгалтерського обліку, які встановлюють факт здійснення господарських операцій щодо надання робіт (послуг) ТОВ «СП ЕТО»та їх оплати.

Вказана обставина не заперечувалась відповідачем та зафіксована у Акті перевірки (том І а.с.143).

Таким чином, факт надання позивачеві робіт (послуг) від ТОВ «СП ЕТО»та оплати їх вартості підтверджується документально, а результати господарської операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності.

Відповідно до пояснень представника позивача, перед укладенням договорів з метою запобігання укладенню правочинів з недобросовісним суб'єктом господарювання він учинив низку дій щодо перевірки наявності спеціальної податкової правосуб'єктності та добросовісності ТОВ «СП ЕТО», а саме, позивачем було запитано та отримано від контрагента документи про наявність державної реєстрації та стан юридичної особи контрагента в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; наявність державної реєстрації як платника податку на додану вартість.

У зв'язку з чим, судом встановлено, що позивачем було вжито всіх необхідних від нього заходів стосовно перевірки наявності спеціальної податкової правосуб'єктності у TOB «СП ЕТО», наявності дефектів у правовому статусі його контрагента (відсутність реєстрації як платника податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо) в офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість, що ведеться Державною податковою службою України.

Крім того, представником позивача було надано копії первинних документів, які підтверджували подальше використання у господарській діяльності результатів робіт, виконаних ТОВ «СП ЕТО»(топографічні, допоміжні зйомочні та інженерно-геодезичні роботи).

Як встановлено судом, на час укладання та виконання правочинів контрагент позивача був зареєстрований юридичною особою та платником податку на додану вартість. Акт перевірки не містить жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «СП ЕТО»були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду як на дату укладання чи виконання договорів так і на дату складання податкових накладних.

Відповідачем не заперечувався факт наявності та надання позивачем до перевірки усіх документів первинного бухгалтерського обліку, які встановлюють факт здійснення господарської операції щодо надання робіт (послуг) ТОВ «СП ЕТО»та їх оплати.

Тобто, факт надання позивачеві робіт, послуг від ТОВ «СП ЕТО», оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, а право на включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у складі вартості робіт, послуг, придбаних у ТОВ «СП ЕТО», посвідчується належним чином оформленими податковими накладними.

Як вже зазначалось судом, податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість визначені позивачеві у зв'язку з віднесенням до складу валових витрат коштів, сплачених контрагенту в оплату послуг при виконанні субпідрядних допоміжних робіт (топографічні роботи для проекту будівництва об'єктів; допоміжні зйомочні роботи; інженерно-геодезичні вишукування) при виконанні вишукувань на різних територіальних об'єктах для будівельних робіт, а також формуванням за рахунок сум податку на додану вартість, сплачених контрагенту позивача у складі ціни наданих послуг, податкового кредиту з податку на додану вартість. Оскільки, на думку податкового органу, ніякі послуги (роботи) фактично не надавались, договори про надання послуг (робіт) є нікчемними, тому формування валових витрат і податкового кредиту вчинено позивачем незаконно.

Крім цього, як встановлено судом таке твердження ґрунтується виключно на даних бази АІС та поясненнях директора ТОВ «СП ЕТО»ОСОБА_5, які на неодноразову вимогу суду не були надані відповідачем.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України).

В силу положень статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд звертає увагу на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, суд виходить із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин в економічній сфері, відповідно до змісту якої презумується, що дії платника податків, які мають своїм результатом одержання певної податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться в його первинних бухгалтерських документах та податковій звітності є достовірними, якщо інше не доказано у встановленому законодавством порядку належними та допустимими доказами.

Суд звертає увагу на те, що у даній адміністративній справі, відповідачем, який посилається на нікчемність укладених між позивачем та його контрагентом договорів, повинно бути надано належні докази на обґрунтування нікчемності укладених правочинів.

Крім того, для визнання правочину нікчемним на тій підставі, що його укладено з метою порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, суд досліджує в чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення правочину, якою із сторін і в якій мірі виконано правочин, а також вину сторін у формі умислу.

Під наявністю умислу у сторін правочину суд розуміє те, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали протиправність правочину, який укладався, і суперечність його мети інтересам держави та суспільства, передбачали настання протиправних наслідків і бажали або свідомо допускали їх настання.

Проте, відповідачем на підтвердження позиції щодо нікчемності правочину не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, належних доказів, які б свідчили, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано доказів притягнення до відповідальності (в тому числі кримінальної) відповідних посадових осіб у зв'язку з занесенням до звітності даних, що не відповідають дійсності.

Наявні в матеріалах справи документи первинного бухгалтерського обліку, податкового обліку містять усі дані стосовно змісту операції. Вказані документи містять назву постачальника та покупця, перелік проданого товару (робіт, послуг), підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та фіксують факт здійснення господарської операції.

Всі наявні накладні дають змогу визначити, які саме товари (роботи, послуги) були продані (надані), за якою ціною та між якими контрагентами.

Судом встановлено, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому мав право видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Наявні матеріали справи підтверджують фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо придбаних у ТОВ «СП ЕТО»робіт, послуг з урахуванням його виду економічної діяльності та їх подальше використання в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців основними видами діяльності ТОВ «СП ЕТО»є, зокрема, будівництво будівель, інші спеціальні будівельні роботи.

Крім цього, відповідачем не доведено того факту, що зазначені правочини були укладені не з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, а з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, що вони спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею, її надрами, іншими природними ресурсами, укладені щодо відчуження викраденого майна або порушує правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Водночас, в силу положень статті 228 Цивільного кодексу України при кваліфікації правочину має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, жодних рішень із зазначеного приводу відповідачем суду не надано, а тому вказані правочини не можуть розглядатися як нікчемні з мотивів його завідомої суперечності інтересам держави і суспільства.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання недійними первинних бухгалтерських документів, що підтверджують виконання правочинів як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями щодо складання завідомо неправдивих документів звітності.

Суду не надано жодного доказу щодо наявності на момент вчинення господарських операцій дефекту у правовому статусі контрагента позивача.

Як встановлено у ході розгляду справи та не було спростовано відповідачем на момент вчинення відповідних господарських операцій контрагент позивача, а саме, ТОВ «СП ЕТО»був зареєстрований як юридична особа, а його директором була ОСОБА_5

Також суд вважає, що лише пояснення ОСОБА_5 про те, що вона не має відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ «СП ЕТО»не є належними та достатніми доказами провадження зазначеним підприємством фіктивної фінансово-господарської діяльності.

Суд також зазначає, що правовідносини з приводу укладання та виконання договорів, які відповідач вважає нікчемними, виникли між двома юридичними особами, а фізичні особи, які учиняли підписи на договорах та інших ділових паперах, діяли як представники цих юридичних осіб.

В силу частини четвертої статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Як установлено під час судового розгляду, на момент укладення правочинів, які відповідач вважає нікчемними, та здійснення господарських операцій, обидві сторони правочину були правоздатними і перебували в якості зареєстрованих юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи контрагент позивача припинив свою діяльність за рішенням суду про визнання його банкрутом та його державна реєстрація як юридичної особи була припинена лише 22.02.2012.

Оскільки зобов'язання за договорами, укладеними між позивачем та ТОВ «СП ЕТО», мали реальний характер (роботи, послуги були отримані і оплачені), відсутність взаємних претензій свідчить про те, що укладення правочинів відповідало волі сторін договору (юридичних осіб).

Крім цього, як встановлено судом, усі документи від імені ТОВ «СП ЕТО»підписані ОСОБА_5, яка відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та Акта перевірки на момент виникнення та здійснення господарських операцій з позивачем була керівником ТОВ «СП ЕТО».

Жодного доказу того, що підписи на всіх первинних документах бухгалтерського та податкового обліку по взаємовідносинах позивача з ТОВ «СП ЕТО»виконані не ОСОБА_5, а іншою особою суду не надано.

З дослідженого в судовому засіданні Акта перевірки позивача вбачається, що посадові особи податкового органу в дійсності факт виконання робіт не перевіряли, оскільки перевірка була невиїзною, аналізу фінансово-господарських документів не робили, а в Акті перевірки лише відтворено відомості, зазначені оперативним працівником податкової міліції у протоколі допиту свідка.

А відтак, висновок відповідача про те, що усі правочини, укладені між позивачем та ТОВ «СП ЕТО» мають ознаки фіктивності та нікчемності у зв'язку з відсутністю необхідних умов діяльності, товарних запасів, фондів і ресурсів є формальним і необ'єктивним, оскільки ґрунтується не на первинних документах та результатах співставлення даних бухгалтерського і податкового обліку, як передбачено пунктом 73.5 Податкового кодексу України і "Порядком проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1232, а на інших обставинах, які не мають безпосереднього значення для формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат. Крім того, висновок про нікчемність всіх угод ТОВ «СП ЕТО»не підкріплено фактами і доказами, з якими законодавець пов'язує нікчемність правочинів.

Крім цього, дії фізичних осіб - представників, які учиняли підписи на договорах та інших ділових паперах, у контексті правової оцінки правочинів, що вчинені між двома юридичними особами, слід оцінювати з точки зору наявності у цих фізичних осіб відповідних повноважень на укладення правочину від імені юридичної особи.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

В силу частини другої статті 1158 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

Таким чином, сам лише факт того, що певна фізична особа учинила правочин (певні дії, що мають юридичне значення) в інтересах юридичної особи без її доручення або з перевищенням повноважень, не має наслідком нікчемності такого правочину, адже такого наслідку законом не передбачено.

Посилання відповідача на відсутність мети у ТОВ «СП ЕТО»щодо реального настання правових наслідків та укладення правочинів задля заниження об'єкту оподаткування і несплати податків при постачанні товару судом не береться до уваги з таких підстав.

Як вбачається з Акта перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ «СП ЕТО» пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням.

В Акті перевірки позивача відсутні також посилання на ухилення контрагента позивача від уплати податків та зборів, визначення йому податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємства або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушують публічний порядок.

Згідно частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частиною четвертою статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (частина перша статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідачем під час розгляду справи не доведено належними та допустимими доказами наявності "дефектів" у правовому статусі контрагента позивача - ТОВ «СП ЕТО». Не доведено також "фіктивність" господарських операцій та їх здійснення з метою отримання податкової вигоди.

Також, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

За наведених обставин твердження податкового органу про порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 3 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Однак, як встановлено під час судового розгляду, кошти сплачені позивачем ТОВ «СП ЕТО»в оплату за проведену роботу, є пов'язаними з основною діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально.

Фактів порушення позивачем обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", податковим органом суду не наведено і не доведено.

За недоведеності відповідачем того факту, що роботи ТОВ «СП ЕТО»не проводились а послуги не надавались, висновки податкового органу про неправомірне формування позивачем валових витрат, а також про заниження податку на прибуток підприємств є безпідставними.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Платники податку на додану вартість, об'єкта, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначаються Законом України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі -Закон України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

В силу підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При цьому, податкове зобов'язання -це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Як вже зазначалось, до складу податкового кредиту позивач включив суми податку на додану вартість, сплачені ним у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), підтверджені податковими накладними.

У 2011 році порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: (1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; (3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; (4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; (5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Суд на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановив, що факт придбання робіт, послуг позивачем у ТОВ «СП ЕТО»документально підтверджується.

Твердження податкового органу про відсутність факту надання робіт, послуг у судовому засіданні не були доказані, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарської операції.

Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на прибуток у періоді, що перевірявся та податку на додану вартість, є безпідставними.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, законодавець в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, покладає саме на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів та довести його недобросовісність.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Разом з цим, позивач під час судового розгляду довів суду належними та достатніми доказами факт реальної поставки товарів (робіт, послуг), зв'язок витрат зі своєю господарською діяльністю, а також надав суду на підтвердження цих витрат належним чином оформлені первинні документи бухгалтерського та податкового обліку.

Слід також зазначити, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за правопорушення, вчинені іншими особами.

Таким чином, нарахування позивачем податкового зобов`язання та визначення ним сум податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової процедури його контрагентом, а також іншими юридичними особами за ланцюгом постачання. З огляду на зазначене, беручи до уваги докази наявні у матеріалах справи у їх сукупності та ту обставину, що єдиною підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень -рішень відповідно до пояснень відповідача слугував висновок податкового органу про нікчемність правочинів, який був зроблений виключно на показаннях свідка ОСОБА_5, які на неодноразову вимогу суду не були надані відповідачем; відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено, що зазначені господарські операції є фіктивними чи то безтоварними; зважаючи на те, що первинні документи, складені позивачем та його контрагентом у ході господарської операції, відповідають вимогами чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості; твердження про відсутність факту надання робіт, послуг спростовується наявними матеріалами справи; суду не надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту та валових витрат, не доведено недобросовісності позивача суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат позивачем суду не заявлено, у зв'язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69 - 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 26.07.2012 № 0000302202 та № 0000292202.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панченко Н.Д.

Дата виготовлення та підписання повного тексту постанови - 21.09.2012