Рішення № 26102689, 13.09.2012, Менський районний суд Чернігівської області

Справа № 2512/1197/2012

№ провадження 2/2512/272/2012

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13 вересня 2012 року Менський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого -судді: Савченка О.А.

при секретарі: Лях Н.М.

з участю

позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом: ОСОБА_1

представника позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом: ОСОБА_2

прокурора: Парейко В.І.

відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом: ОСОБА_3

представників відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом: ОСОБА_4, ОСОБА_5

представника третьої особи: Песоцької Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа орган опіки і піклування Менської РДА про відібрання дитини у особи, яка її безпідставно утримує та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа орган опіки і піклування Менської РДА про позбавлення батьківських прав та встановлення опіки , -

В С Т А Н О В И В:

В травні 2012 року до суду з первісним позовом звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3, третя особи орган опіки і піклування Менської РДА, про відібрання дитини у особи, яка її безпідставно утримує, в якому зазначає, що ОСОБА_3 без достатніх на те підстав утримує його доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, безпідставно позбавила його, батька дитини, можливості спілкування з донькою, піклуватися про неї, виховувати. Разом з тим, відповідачка, категорично відмовляється лікувати його доньку, яка хвора на тяжку соціально-небезпечну хворобу, що ставить її життя під загрозу.

В серпні 2012 року до суду з зустрічним позовом звернулася ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особи орган опіки і піклування Менської РДА про позбавлення батьківських прав та встановлення опіки, в якому просила позбавити ОСОБА_1 батьківських прав стосовно його малолітньої доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 та призначити її опікуном над малолітньою з тих підстав, що ОСОБА_1 про свою доньку ніколи не піклувався, не виявляв турбот про її здоров'я, не за займався її вихованням та матеріально не утримував.

В судовому засіданні позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним ОСОБА_1 заявлені ним позовні вимоги до ОСОБА_3 підтримав повністю, при цьому заперечивши проти задоволення зустрічного позову останньої. Так, він пояснив що дійсно являється батьком ОСОБА_7, після смерті дружини ОСОБА_9, на прохання ОСОБА_3, колишньої тещі, він погодився аби його донька проживала разом з нею, а він спілкувався з донькою по вихідних та на свята, допомагаючи матеріально. В 2011 році в м. Дніпропетровську була розглянута справа про позбавлення його батьківських прав стосовно доньки ОСОБА_7, де суд у позові відмовив. Після розгляду справи ОСОБА_3 вивезла його доньку з м. Дніпропетровська. Він лише через органи опіки дізнався, що вони виїхали в с. Величківка Менського району Чернігівської області. Він неодноразово приїздив в дане село та хотів забрати доньку, але ОСОБА_3 чинила дії, якими перешкоджала йому це зробити. З приводу відібрання дитини він звертався до правоохоронних органів Менського району та органів опіки й піклування Менської РДА. На даний час його донька хвора на тяжку соціально-небезпечну хворобу, але ОСОБА_3 категорично відмовляється від лікування його доньки, тому подальше проживання ОСОБА_7 з ОСОБА_3 може призвести до тяжких, і навіть летальних наслідків. Крім вказаного, відповідач вказав про те, що він працює, має стабільний дохід, житлом забезпечений та на даний час проживає з дружиною, разом з якою має намір виконувати батьківські обов'язки щодо доньки ОСОБА_7.

Представник позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом позовні вимоги заявлені ОСОБА_1 підтримав в повному обсязі, при цьому просив суд відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним ОСОБА_3, первісний позов не визнала, при цьому просила суд задовольнити її зустрічний позов з тих підстав, що її онучка - ОСОБА_7 постійно проживає з нею майже з самого народження. Після смерті доньки, Катиної мами, вона почала займатися вихованням внучки. ОСОБА_1 батьківські обов'язки виконував не належним чином, життям ОСОБА_7 не цікавився, вихованням не займався, матеріально не утримував. На даний час лікарськими установами ОСОБА_7 встановлений діагноз, згідно якого вона хвора на тяжку соціально-небезпечну хворобу. Але з даним діагнозом вона не згодна, від будь-якого лікування ОСОБА_7 вона відмовляється. Зміна місця проживання пов'язана з тим, що вона піклується про здоров'я онуки. На даний час ОСОБА_7 знову змінила місце проживання.

Представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом позовні вимоги заявлені ОСОБА_3 підтримав в повному обсязі, при цьому просив суд відмовити в задоволенні первісного позову ОСОБА_1

Представник органу опіки й піклування Менської РДА позов про відібрання дитини заявлений ОСОБА_1 просив задовольнити, при цьому зазначивши, що відсутні підстави для задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 з тих підстав, що після того як ОСОБА_3 спільно з ОСОБА_7 в серпні 2011 року приїхали в с. Величківка Менського району до Менської РДА звернувся батько ОСОБА_7 -ОСОБА_1, який просив посприяти у поверненні йому доньки. Вона спільно з ОСОБА_1 та працівниками міліції приїздила за адресою мешкання ОСОБА_3 та ОСОБА_7, але їх в будинок не впустили. Доньку ОСОБА_1 ОСОБА_3 повертати категорично відмовилася. При цьому враховуючи той факт, що малолітня ОСОБА_7 хворіє на тяжку соціально-небезпечну хворобу, а її баба ОСОБА_3, категорично відмовляється її лікувати вважає, що подальше її проживання з останньою спричиняє загрозу життю ї здоров'ю ОСОБА_7.

Прокурор, який вступив у справу в порядку ст. 361 Закону України «Про прокуратуру», позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав, просив суд позовну заяву останнього задовольнити в повному обсязі при цьому відмовивши в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, прокурора, представника органу опіки та піклування Менської РДА, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження виданим Індустріальним відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області серії НОМЕР_1, актовий запис №17 від 11.01.2006 року (а.с.4).

Мати ОСОБА_7 -ОСОБА_9 згідно свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 актовий запис № 665 від 21.05.2009 року, місце реєстрації Індустріальний відділ реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції. померла ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 55).

Відповідно до копії Виписки з рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.06.2008 року шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 -розірвано, та відповідно до рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.06.2008 року щомісячно стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_9 на утримання ОСОБА_7 аліменти (а.с.57-58).

Згідно рішення Амур-Нижньодніпровського районного суд м. Дніпропетровська від 17.06.2011 року у справі за позовом органу опіки та піклування Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська в інтересах малолітньої ОСОБА_7 до ОСОБА_1, зацікавлені особи Управління-служба у справах дітей Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпропетровську ради, Служба у справах дітей Індустріальної районної у місті Дніпропетровську ради про позбавленням батьківських прав ОСОБА_1 та в порядку ст.34 ЦПК України позовну заяву третьої особи ОСОБА_3 до ОСОБА_1 треті особи орган опіки та піклування Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпропетровську ради, орган опіки та піклування виконавчого комітету Індустріальної районної у м. Дніпропетровську ради про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 та призначення опікуном малолітньої дитини ОСОБА_7 - ОСОБА_3, в задоволенні позовних вимог було відмовлено. Рішення суду набрало законної сили (а.с. 153-157, 137-139)

Згідно ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ст. 3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства, дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Відповідно до ч.1 ст. 14 СК України здійснення сімейних прав є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.

В контексті викладеного слід розуміти, що право батька на утримання - це лише його право. Воно не може бути передане іншій особі, а тому здійснення сімейних прав не може полягати у їх відчуженні іншим особам.

Умовами ч.1 ст. 15 СК України передбачено, що сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Тобто, такі обов'язки не можуть бути передані добровільно або перекладені на іншого за законом або договором.

Статтею 151 СК України передбачено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Так, право на особисте виховання дитини дає можливість матеpi, батькові бути нерозлучно з нею. Так, якщо мати, з якою жила дитина, померла, батько має право забрати її до себе. Оскільки його право «тримати»дитину біля себе переважає право на дитину баби чи діда. Переважне право батьків на особисте виховання дитини означає й те, що лінія батьківського виховання має бути головною. З огляду на це, дід, баба, інші особи мають враховувати, що їхня виховна спрямованість повинна узгоджуватись або хоча би не суперечити тому вихованню, яке дитині дають батьки.

Згідно ст. 160 СК України встановлено право батьків на визначення місця проживання дитини, яка не досягла десяти років.

З конструкції даної статті убачається, що батьки можуть домовитися про те, що дитина житиме з одним із них, бабусею, іншим родичем чи в спецшколі-інтернаті. Такий договір, як і будь-який інший, не може бути змінений за волею одного з батьків.

Відповідно до ч.1 ст. 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Для повернення дитини непотрібно буде представляти докази створення для неї нормальних умов для її виховання та розвитку, оскільки стаття 162 СК України базується на юридичній презумпції правомірності поведінки того з батьків, з ким вона проживала.

Статтею 163 СК України встановлено переважне право батьків перед іншими особами на те, щоб дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.

Реалізуючи це право, батьки можуть вимагати повернення її до себе.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

В положенні принципу 6 «Декларації прав дитини»Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959 pоку, зазначено, що «дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння; вона повинна, коли це можливо, зростати під піклуванням і відповідальністю своїх батьків, у всякому випадку в атмосфері любові і морального та матеріального забезпечення; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю».

Отже, проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 надав суду всі необхідні докази як на підтвердження своїх позовних вимог, а саме -довідки та листи органів Міністерства охорони здоров'я (а.с. 25-29, 32-34, 41), з яких вбачається, що ОСОБА_7 має тяжку соціально-небезпечну хворобу, показано призначення противірусної терапії для збереження її життя та здоров'я, ОСОБА_3 категорично відмовляється від лікування останньої, копію паспорту ОСОБА_9 та копію свідоцтва про укладення шлюбу (а.с. 37-38), з яких вбачається, що малолітня ОСОБА_7 буде проживати в повноцінній родині, характеристику з місця роботи (а.с. 179) та акт обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_1 (а.с. 144), з яких вбачається, що останній, має постійне місце роботи та може забезпечити належні умови проживання своїй доньці.

Підсумовуючи викладене, а також з урахуванням того факту, що переважне право батьків перед іншими особами на те, щоб дитина проживала з ними і батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, суд приходить до висновку про те, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню в повному обсязі.

В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 164 СК України батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 15,16 постанови від 30 березня 2007 року №3 „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Між тим матеріали справи, не містять доказів на підтвердження такої винної поведінки позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 чи свідомого нехтування ним своїх обов'язків відносно доньки, навпаки в судовому засіданні знайшов підтвердження той, факт, що не зважаючи на те, що ОСОБА_3 спільно з малолітньою ОСОБА_7 змінила своє місце мешкання не повідомивши його про це, ОСОБА_1 встановив місце їх проживання, неодноразово приїздив до останніх, намагався повернути собі доньку, при цьому за допомогою, звертався до правоохоронних органів (а.с. 30, 31) та Менської РДА (а.с. 28).

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відібрання дитини у особи, яка її безпідставно утримує та відмову у задоволенні позовних вимого ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та встановлення опіки.

На підставі наведеного, керуючись Декларацією прав дитини від 20.11.1959 року, ст.ст. 151, 160, 180, 181 СК України, ст.ст. 3, 10, 60, 79, 88, 209, 212 -215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа на стороні позивача орган опіки і піклування Менської районної державної адміністрації Чернігівської області про відібрання дитини у особи, яка її безпідставно утримує -задовольнити.

Відібрати малолітню дитину ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, від ОСОБА_3, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та повернути дитину батькові -ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5.

Рішення в частині відібрання дитини допустити до негайного виконання.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 третя особа на стороні позивача орган опіки і піклування Менської районної державної адміністрації Чернігівської області про позбавлення батьківських прав та встановлення опіки -відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: О.А. Савченко