Рішення № 26101014, 20.09.2012, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа №2/0519/3757/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2012 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі: судді Ікорської Є.С. при секретарі Горустович К.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі цивільну справу за позовом Прокурора Жовтневого району м.Маріуполя в інтересах Маріупольської міської ради до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Жовтневого району м.Маріуполя в інтересах Маріупольської міської ради звернувся в суд з позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_2 1484,57 гривень, затрачених Комунальним закладом «Міська лікарня №5 м.Маріуполя» на стаціонарне лікування в нейрохірургічному відділенні потерпілої ОСОБА_3 від злочину, що скоїв відповідач 21.02.2009 р. у під'їзді будинку АДРЕСА_1, спричинивши потерпілій тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості. Потерпіла перебувала на стаціонарному лікуванні з 24.02.2009 року по 12.03.2009 року, загальна вартість лікування склала 1484,57 гривень, які підлягають стягненню на користь Маріупольської міської ради, оскільки нейрохірургічне відділення Комунального закладу «Міська лікарня №5 м.Маріуполя»фінансується фінансовим відділом Маріупольської міської ради і витрати на лікування потерпілої відносяться до витрат місцевого бюджету. Вважає, що відповідач зобов'язаний відшкодувати витрати закладу охорони здоров'я на лікування потерпілої від злочину. Судові витрати просив покласти на відповідача.

У судовому засіданні прокурор Ковалевська М.В. позовні вимоги підтримала у повному обсязі, наполягала на їх задоволенні.

Представник позивача Маріупольської міської ради Ремпель А.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, наполягав на їх задоволенні.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, зазначивши, що даний позов уже заявлявся в суді при розгляді кримінальної справи і вироком від 21.09.2011 року вже був задоволений. Зазначений вирок у повному обсязі не був перевірений апеляційним судом, який своєю ухвалою від 13.12.2011 р. вирок скасував з закриттям справи на підставі акту амністії без процесуального встановлення його провини. Свою провину у скоєнні злочину відносно ОСОБА_3 він не визнавав і зараз не визнає, вважає, що кримінальна справа стосовно нього була сфальсифікована. Тілесні ушкодження ОСОБА_3 та достовірність встановленого їй діагнозу лікарями є сумнівними та необ'єктивними. Прокурором не надано належних доказів на підтвердження дійсної вартості лікування потерпілої і вважає цю суму завищеною, також не підтверджено фактичне перебування потерпілої на стаціонарному лікуванні. Просив у задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Згідно зі ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру»прокурор має право звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб.

За змістом ст.1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину. Якщо лікування проводилось закладом охорони здоров'я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.

У зазначеній статті немає вказівки на те, що при закритті кримінальної справи внаслідок акта амністії витрати на лікування потерпілого від злочину не відшкодовуються.

Крім того, статтею 14 Закону України «Про амністію в 2011 році»передбачено, що амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 липня 1995 року «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат»відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину можливе лише тоді, коли є причинний зв'язок між злочинними діями чи бездіяльністю винної особи та перебуванням потерпілого на такому лікуванні.

Відповідно до ст. 93-1 КПК України, кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого, стягуються судом при постановленні вироку за позовом закладу охорони здоров'я, органу Міністерства фінансів України або прокурора. У разі, коли при постановленні вироку рішення про відшкодування коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, не було прийнято, стягнення їх провадиться в порядку цивільного судочинства за позовом осіб, зазначених у частині першій цієї статті. У такому ж порядку відшкодовуються витрати на стаціонарне лікування особи, яка постраждала від злочинного діяння, в разі закриття кримінальної справи чи відмови у порушенні справи за обставин, передбачених пунктами 3, 6 частини першої статті 6, статтями 7, 7-2, 8, 9 і 10 цього Кодексу.

Згідно зі ст.61 ч.4 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Судом встановлено, що вироком Жовтневого райсуду м.Маріуполя від 21 вересня 2011 року ОСОБА_2 визнаний винним за ст.122 ч.1 КК України і йому призначено покарання у вигляді обмеження волі строком на один рік. Засуджений звільнений від призначеного покарання на підставі Закону України «Про амністію в 2011 році». При цьому судом встановлено, що ОСОБА_2 21 лютого 2009 приблизно о 00 годині 30 хвилин, знаходячись в тамбурі квартир НОМЕР_1 і НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 в процесі раптово виниклої сварки з ОСОБА_3 навмисне заподіяв їй тілесні ушкодження, а саме: закритий перелам основи фаланги п'ятого пальця лівої кістки зі зміщенням, закриту черепно-мозкову травму -струс головного мозку (а.с.4-6). Зазначеним вироком за цивільним позовом прокурора було стягнуто з ОСОБА_2 витрати на стаціонарне лікування ОСОБА_3 в розмірі 1484,57 гривень.

ОСОБА_5, не погодившись з даним вироком, оскаржив його в апеляційному порядку, просив вирок суду скасувати як незаконний, закривши справу на підставі ст.6 п.1 КПК України - за відсутністю події злочину.

Вищевказаний вирок суду від 21.09.2011 р. у відношенні ОСОБА_2 був скасований ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2011 року, засуджений був звільнений від кримінальної відповідальності за ст.122 ч.1 КК України на підставі Закону України «Про амністію в 2011 році», а провадження у справі закрито. При цьому в ухвалі апеляційного суду зазначено, що в суді першої інстанції ОСОБА_6 не заперечував проти застосування до нього амністії, якщо cyд визнає його винним, тобто з умовою, що є неприпустимим, однак в суді апеляційної інстанції він категорично заявив, що не заперечує проти застосування до нього амністії (а.с.7-8). Вирок від 21.09.2011 р. та ухвала від 13.12.2011 р. не оскаржувалися в касаційному порядку. Таким чином, ОСОБА_2 звільнений від кримінальної відповідальності з не реабілітуючих підстав, у зв'язку з чим його провина в скоєнні інкримінованого йому злочину є встановленою.

Також у зв'язку із скасуванням вироку та закриттям справи на підставі Закону України «Про амністію в 2011 році»залишився не вирішеним цивільний позов прокурора Жовтневого району м.Маріуполя, внаслідок чого цей позов повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Як вбачається з витягу з історії хвороби ОСОБА_3, при надходженні до нейрохірургічного відділення Комунального закладу «Міська лікарня №5 м.Маріуполя»їй був встановлений діагноз: ЗЧМТ, струс головного мозку, забій м'яких тканей голови; закритий перелам головки основної фаланги 5 пальця лівої руки зі зміщенням (а.с.10).

За таких обставин суд вважає, що вина відповідача у заподіянні потерпілій ОСОБА_3 тілесних ушкоджень, у зв'язку з чим вона перебувала на лікуванні з 24.02.2009 року по 12.03.2009 року в нейрохірургічному відділенні Комунального закладу «Міська лікарня №5 м.Маріуполя» є доведеною та доказуванню не підлягає.

За інформацією фінансового управління Маріупольської міської ради від 02.04.2012 року Комунальний заклад «Міська лікарня №5 м.Маріуполя»є розпорядником коштів міського бюджету м.Маріуполя, знаходиться у відомчій підпорядкованості головного розпорядника коштів міського бюджету -управління охорони здоров'я Маріупольської міської ради та повністю утримується за рахунок коштів міського бюджету м.Маріуполя. (а.с.9). Таким чином, витрати на лікування потерпілої відносяться до витрат міського бюджету м.Маріуполя.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.07.1995 року №11 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат»питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 545 від 16 липня 1993 року; термін і обґрунтованість перебування потерпілого від злочину на стаціонарному лікуванні визначається на підставі даних лікувального закладу, де він перебуває на лікуванні; до справи має бути приєднана довідка-розрахунок бухгалтерії цього закладу із записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого.

Постановою Кабінету Міністрів України № 545 від 16 липня 1993 року «Про порядок обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання»передбачено, що сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі та вартості витрат на його лікування в день; кількість ліжко-днів визначається на підставі медичної картки стаціонарного хворого; визначення суми витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день провадиться виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми витрат за місяць (в якому проводилося лікування) на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт і придбання інвентарю та обладнання.

Як вбачається з довідки Комунального закладу «Міська лікарня №5 м.Маріуполя»на стаціонарне лікування в нейрохірургічному відділенні потерпілої ОСОБА_3 було затрачено 1484,57 гривень за 16 днів, при цьому вартість 1 ліжко-дня складала 92,79 гривень.

Відповідачем зауважено, що шляхом множення вартість 1 ліжко-дня 92,79 гривень на 16 днів виходить інша сума, ніж зазначена у довідці.

Суд погоджується з цим, оскільки 16 х 92,79 гривень дійсно складає 1484,64 гривні, що на 7 копійок більше, ніж заявлено у позовних вимогах.

Проте суд у відповідності з ч.1 ст.11 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі і за межі пред'явленого позову не виходить.

У відповідності з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 57 ЦПК України).

Частиною 2 ст. 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Згідно з вимогами п.6 ч.1 ст.214 ЦПК України суд повинен вирішити, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ч.3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Враховуючи, що позивач був звільнений від сплати судових витрат при подачі до суду позову про відшкодування коштів, затрачених на стаціонарне лікування потерпілої від злочину, судовий збір складає 214,60 грн. і підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 59, 60, 61, 88, 212-215,233 ЦПК України, ст. 1206 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 07.07.1995 року №11 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат»суд -

ВИРІШИВ:

Позов Прокурора Жовтневого району м.Маріуполя в інтересах Маріупольської міської ради до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди -задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Маріупольської міської ради на розрахунковий рахунок №31411637800053 в ГУДКУ в Донецькій області, МФО 834016, код ЄДРПОУ 34686694 витрати на лікування ОСОБА_3 в нейрохірургічному відділенні Комунального закладу «Міської лікарні №5 м.Маріуполя»в сумі 1484,57 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 214,60 гривень.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суд м. Маріуполя шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Є.С. Ікорська