Ухвала суду № 26091105, 04.09.2012, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №1490/3658/12 04.09.2012 04.09.2012 04.09.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/1490/2471/12 Суддя по 1 інстанції - Біцюк А.В.

Категорія 37 Доповідач апеляційного суду - Шолох З.Л.

Ухвала

Іменем України

4 вересня 2012 року м. Миколаїв.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів - Серебрякової Т.В., Локтіонової О.В.,

при секретарі судового засідання - Дубовій К.В.,

за участю:

- позивача ОСОБА_2,

- відповідачки ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2 та ОСОБА_4

на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 26 червня 2012 року у справі

за позовом

ОСОБА_2, ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - виконком Новоданилівської сільської ради Казанківського району, про визнання заповіту недійсним в частині,

встановила:

В жовтні 2011 року ОСОБА_2 і ОСОБА_4 звернулися з позовом до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним в частині.

Вони вказували, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер їх батько - ОСОБА_5, який на випадок своєї смерті залишив два заповіти:

- 8 квітня 2005 року в нотаріальній конторі заповів їм (позивачам) в рівних частках земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 8,40 га, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради;

- 11 грудня 2008 року в Новоданилівській сільській раді заповів своїй дружині - відповідачці ОСОБА_3, належний йому житловий будинок АДРЕСА_1 та, як зазначено в заповіті, «все майно, що буде належати мені і на що по закону буду мати право володіти».

Позивачі вказували, що останній заповіт не скасовує попередній, оскільки стосується іншого майна, в останньому заповіті спадкодавець мав на увазі залишити дружині житловий будинок і всі речі домашнього вжитку, без врахування тієї земельної ділянки, яку заповів їм, про що неодноразово висловлювався при всіх.

Посилаючись на викладене, а також на те, що посадова особа сільської ради, яка посвідчувала заповіт, не роз'яснила їх батьку зміст ст. 1236 ЦК України на визначення всього обсягу спадщини або її частини, що призвело до викривлення його волі під час складання заповіту стосовно іншого майна (крім будинку), просили визнати недійсним заповіт, посвідчений 11 грудня 2008 року, лише в частині що стосується іншого майна, окрім житлового будинку.

Відповідачка позов не визнала, посилаючись на його безпідставність, однак зазначила, що за життя її чоловік не виказував намірів заповісти їй земельну ділянку сільськогосподарського призначення.

Рішенням Казанківського районного суду 26 червня 2012 року відмовлено у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі позивачі, посилаючись на незаконність та необгрунтованість судового рішення, просили його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити їхні позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з такого.

Заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК щодо недійсності правочинів.

Частиною 1 ст. 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Відповідно до частини 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

При цьому, згідно ч.3 ст. 1257 ЦК, недійсність окремого розпорядження, що міститься в заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.

За змістом ст. 1236 ЦК України, заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складання заповіту, а також і ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Вимоги щодо форми заповіту виписані у ст. 1247 ЦК, зокрема, він має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Статтею 1251 ЦК передбачено, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_5, який на випадок своєї смерті розпорядився належним йому майном та майном, яке може належати йому в майбутньому.

Він залишив два заповіти, а саме :

- 8 квітня 2005 року залишив заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Казанківського районного нотаріального округу ОСОБА_6., яким заповів позивачам в рівних частках земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 8,40 га, розташовану в межах території Дмитрівської сільської ради Казанківського району, яка належала йому на підставі Державного акту на право власності на землю, виданого 17 січня 2005 року;

- 11 грудня 2008 року залишив заповіт, посвідчений уповноваженою посадовою особою - секретарем виконкому Новоданилівської сільської ради, яким заповів своїй дружині ОСОБА_3, належний йому житловий будинок АДРЕСА_1 а також все майно, що буде належати йому і на що по закону буде мати право володіти.

Вважаючи, що їхні права, як спадкоємців порушені, оскільки позивачка може претендувати й на земельну ділянку, яку спадкодавець заповів їм раніше, позивачі звернулися до суду із зазначеним позовом.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Однак, під час судового розгляду не було здобуто доказів та позивачами не доведено, що заповідач у момент складання оспорюваного заповіту не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними.

Зазначене свідчить про те, що волевиявлення заповідача було вільним, а заповіт складений на користь відповідачки посвідчено з дотриманням форми, передбаченої вимогами ст. ст. 1247, 1251 ЦК України.

З врахуванням викладеного, колегія не вбачає підстав для скасування рішення районного суду, постановленого з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 відхилити, а рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 26 червня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді: