Ухвала суду № 26088371, 18.09.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/2194/12

Головуючий у 1-й інстанції: Яремчук К.О.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Матохнюка Д.Б. Мельник-Томенко Ж. М.

секретар судового засідання: Собчук І.Е.

за участі:

представника позивача - Кліща А.О.

представника відповідача - Цимбал В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25 червня 2012 року у справі за адміністративним позовом закритого акціонерного товариства "Подільський цукор" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

В вересні 2012 року закрите акціонерне товариство "Подільський цукор" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 25.06.2102 р. адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25 червня 2012 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного, не всебічного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи.

Представник позивача подав заперечення на апеляційну скаргу, в якому вказав на відповідність висновків суду обставинам справи та на законність і вмотивованість оскаржуваного рішення.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 03.03.2012 р. на підставі рішення Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції №7 від 03 березня 2011 року анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість ЗАТ "Подільський цукор".

26 липня 2011 року на підставі акту перевірки №131/16-31576304 від 14 липня 2011 року Вінницькою МДПІ винесено податкове повідомлення-рішення №0000671600, яким збільшено суму грошового зобов'язання ЗАТ "Подільський цукор" з податку на додану вартість в розмірі 679634 грн.

Підставою збільшення грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість слугувало порушення останнім п. 184.7 ст. 184 Податкового кодексу України, що полягало в невизнанні умовного постачання товарів та в ненарахуванні податкового зобов'язання по податку на додану вартість.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вищезгадане податкове повідомлення-рішення є протиправним, а тому підлягає скасуванню.

Колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду погоджується із даним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 184.7 статті 184 Податкового кодексу України, якщо в останньому звітному (податковому) періоді на обліку у платника податку залишаються товари та необоротні активи, при придбанні яких суми податку були включені до податкового кредиту, платник податку не пізніше дати подання заяви про анулювання його реєстрації як платника податку зобов'язаний визнати умовне постачання таких товарів та необоротних активів та нарахувати податкові зобов'язання виходячи із звичайної ціни відповідних товарів чи необоротних активів, крім випадків реорганізації платника податку шляхом приєднання, злиття, перетворення, поділу та виділення відповідно до закону.

Тобто, у разі анулювання реєстрації як платника податку на додану вартість особа зобов'язана визнати умовний продаж за наявності всіх умов, наведених у вказаній нормі.

Так, однією із обов'язкових умов виникнення в особи обов'язку визнати умовне постачання таких товарів й необоротних активів та нарахувати податкові зобов'язання виходячи із звичайної ціни відповідних товарів чи необоротних активів є анулювання її реєстрації як платника податку з ініціативи самого платника податків, оскільки положення пункту 184.7 статті 184 Податкового кодексу України визначають, що платник податку повинен визнати умовне постачання товарів та необоротних активів й нарахувати податкові зобов'язання не пізніше дати подання заяви про анулювання його реєстрації як платника податку, тобто платник податків повинен анулювати реєстрацію як платника податків добровільно.

З матеріалів справи вбачається, що реєстрацію платника податку на додану вартість ЗАТ "Подільський цукор" анульовано на підставі рішення Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції №7 від 03 березня 2011 року, тобто з ініціативи податкового органу.

Також, зі змісту пункту 184.7 статті 184 Податкового кодексу України випливає, що обов'язок платника податку щодо визнання умовного продажу товарів за звичайними цінами виникає лише за умови нарахування податкового кредиту по факту їх придбання в минулих або поточному податкових періодах.

Відповідно до п.184.6 ст.184 ПК України останнім звітним (податковим) періодом для платника ПДВ є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем

попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.

Таким чином, при анулюванні реєстрації платника податку на додану вартість об'єктом оподаткування є залишки товарів, необоротних активів, стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих або поточному податкових періодах, однак, якщо за вказаними товарами податковий кредит не формувався, то й відсутні умови для визнання платником податків умовного продажу.

Крім того, для здійснення умовного продажу необхідно встановити, чи товари, необоротні активи перебувають на обліку, чи вони були придбані із нарахуванням чи без нарахування податкового кредиту.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, податковим органом не було досліджено в ході перевірки та не надано під час судового розгляду належних доказів, які б підтвердили наявність у позивача на момент проведення перевірки залишків товарів та необоротних активів, за якими нараховано податковий кредит.

Колегія суддів апеляційної інстанції не бере до уваги доводи апелянта про наявність у позивача залишків товарів та необоротних активів, при придбанні яких суми податку були включені до податкового кредиту, з огляду на наступне.

Представниками відповідача на підтвердження власних доводів в цій частині надано податкову звітність товариства - додаток К1/1 до податкової декларації з податку на прибуток товариства за І квартал 2010 року, в якому зазначена балансова вартість запасів в розмірі 3398172 грн.

Однак, дана звітність не може вважатись належним доказом наявності, способу та часу (періоду) придбання запасів позивача, так як вказаний період в даному випадку не є останнім або поточним звітним (податковим) періодом в розумінні ст.186 ПК України з огляду на те, що анулювання реєстрації платника податку на додану вартість здійснене 03 березня 2011 року, а звітність подана за І квартал 2010 року. Крім того, даний додаток містить інформацію лише про балансову вартість запасів та основних фондів позивача, проте не містить даних щодо способу їх придбання, що унеможливлює ідентифікувати товари, при придбанні яких суми ПДВ включені/не включені до податкового кредиту, адже дані податкових декларацій з податку на додану вартість та податку на прибуток не дають можливості встановити факт нарахування податкового кредиту саме стосовно товарів та активів, які знаходилися в залишку платника податку на день такого анулювання.

Як зазначалось вище, платник податку зобов'язаний визнати умовне постачання таких товарів та необоротних активів та нарахувати податкові зобов'язання виходячи із звичайної ціни відповідних товарів чи необоротних активів.

Колегія суддів, надаючи оцінку, визначенню податковим органом рівня звичайної ціни при нарахуванні податкового зобов'язання виходить з того, що методи та порядок визначення звичайної ціни визначені статтею 39 Податкового кодексу України, однак дана норма набирає чинності з 01 січня 2013 року, тому до вступу її в дію у відповідності до пункту 8 підрозділу 10 Перехідних положень Податкового кодексу України застосуванню підлягає пункт 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Згідно із підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 згаданого Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому Законом.

Однак, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції констатує факт невиконання податковим органом даного обов'язку, що вказує на необґрунтованість визначення відповідачем грошового зобов'язання позивача зі сплати податку на додану вартість в податковому повідомленні-рішенні №0000671600 від 26.07.2011 р.

Вказані обставини свідчать про необґрунтованість висновків податкового органу, зроблених під час камеральної перевірки, щодо порушення позивачем податкового законодавства в частині невизнання умовного продажу залишків товарів й необоротних активів та ненарахування податкових зобов'язань виходячи із звичайної ціни відповідних товарів чи необоротних активів.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню. Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірність прийнятого на їх підставі рішення.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25 червня 2012 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 25 вересня 2012 року .

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Матохнюк Д.Б.

Мельник-Томенко Ж. М.