Рішення № 26085512, 11.09.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11.09.12 р. Справа № 5006/16/107/2012

Господарський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Осадчої А.М.

за участю секретаря

судового засідання Мітронової А.Р.

розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТНК-ВР Коммерс» м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ОМЕГА-СЕРВИС» м.Донецьк

про стягнення 27869грн.60коп.

За участю представників сторін:

від позивача : не з'явився

від відповідача: Юр`єв М.Г. за довіреністю б/н від 03.04.2012р.

у судовому засіданні 04.09.2012року згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 11.09.2012року о 10.00, сторони повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать особисті підписи уповноважених представників сторін на повідомленні про оголошення перерви

СУТЬ СПРАВИ:

11.07.2012року Товариство з обмеженою відповідальністю «ТНК-ВР Коммерс» м.Київ (далі - ТОВ «ТНК-ВР Коммерс») звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «ОМЕГА-СЕРВИС» м.Донецьк (далі - ТОВ «ОМЕГА-СЕРВИС») з позовними вимогами про стягнення заборгованості у розмірі 27869грн.00коп., мотивуючи свої вимоги тим, що на підставі укладеного договору субліцензійного договору №0013-08/СЛ від 19.02.2008року позивач за винагороду надав відповідачу дозвіл для використання знаку для товарів та послуг «ТНК», що охороняється свідоцтвом №19697, однак у порушення вимог договору відповідач оплату винагороди згідно п.4.1 договору своєчасно та в повному не здійснив, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 27869грн.00коп., що стало підставою для звернення до суду з позовом.

Ухвалою від 13.07.2012 року господарським судом Донецької області позовна заява ТОВ «ТНК-ВР Коммерс» прийнята до розгляду, порушено провадження у справі №5006/16/107/2012.

На підтвердження зазначених у позові обставин позивач надав суду належним чином засвідчені копії: субліцензійного договору №0012-08/СЛ про надання дозволу на використання знака для товарів та послуг від 19.02.2008року, додатків №2-№6 до договору, акту звірки взаємних розрахунків станом на 24.06.2012року, що підписаний особою, яка його склала, рахунків - фактур за період дії договору, а також оригінал довідки ПАТ «ОТП Банк» №70-1-1/914 від 08.06.2012року з додатком, таблиці офіційного курсу НБУ за 2008 -2012роки.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує статтями 526, 530, 610 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

У письмових пояснення від 04.09.2012року позивач зазначив, що умовам спірного договору не передбачено обов'язок позивача направляти рахунки відповідачу, відповідач зобов'язаний самостійно визначати суму попередньої оплати за використання знаку для товарів та послуг (ТНК) на підставі відповідної формули та своєчасно проводити оплату, позивач для зручності виконання умов договору добровільно самостійно визначав розмір вказаної винагороди на 25 число кожного місяця та направляв відповідний рахунок за допомогою електронної пошти та кур'єром на адресу ТОВ «ОМЕГА-СЕРВИС». Крім того, позивачем згідно клопотання від 04.09.2012року наданий суду розрахунок ціни позову.

З заявами в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України щодо зміни предмету або підстави позову, зменшення або збільшення позовних вимог позивач до суду у встановленому порядку не звертався.

Відповідач у відзиві №11 від 23.07.2012року зазначив, що згідно п.4.1 договору визначена вартість винагороди в розмірі 454грн.50коп. за одну АЗС на протязі одного календарного місяця, згідно якої можлива зміна оплати на підставі зміни курсу долару США по відношенню до гривні, але позивач не надавав відповідачу розрахунку щодо збільшення ціни оплати, ціна змінювалась в односторонньому порядку, механізм нарахування з повним розрахунком у договорі відсутній, тому відповідач вважає, що сторонами не узгоджено порядку здійснення зміни вартості оплати за договором у залежності від зміни курсу долару США до гривні, відповідно сплаті підлягає первісно зазначена сума, тому відповідачем фактично здійснена переплата в сумі 4660грн.40коп. Згідно п. 1.3.1 субліцензійного договору позивач разом з наданням права на використання знаку повинен був сприяти продажу через АЗС відповідача бензину, дизельного палива та олій моторних, отриманих від позивача, але зобов'язання в частині постачання товарів з 2011року частково не виконувались, тому відповідач вважає, що у 2011році не використовував знак для товарів та послуг у повному обсязі. ТОВ «ТНК-ВР Коммерс» протягом дії договору не надавало відповідачу для ознайомлення субліцензійний договір №0012-06/СЛ від 18.11.2006року, що укладений між позивачем та СП ТОВ «Кершер», та за яким позивачу надано право надавати ліцензію на використання знаку, та документу, що б свідчив про згоду СП ТОВ «Кершер» видавати субліцензію. Відповідач переобладнав АЗС за вимогами, які передбачені додатками до субліцензійного договору, враховуючи попередньо наявну домовленість з позивачем, щодо відшкодування даних витрат, зокрема, шляхом підписання договору безпроцентної позики, проект якого наявний, але який сторонами не був підписаний.

На підтвердження заперечень, що викладені у відзиві на позовну заяву, відповідач надав суду належним чином засвідчені копії: банківських виписок за період з жовтня 2010року по травень 2011року, проекту договору безвідсоткового цільового займу №006-08/СЛ від 01.12.2008року, договору №1 від 18.04.2008року між Приватним підприємством «ВОК» та відповідачем, договору №1 від 26.05.2008року між Приватним підприємцем Беловим О.А. та відповідачем, платіжних доручень.

У судовому засіданні 04.09.2012року відповідач надав письмові пояснення, в яких вказав, що не звертався до позивача з вимогами про розірвання субліцензійного договору №0012-08/СЛ про надання дозволу на використання знака для товарів та послуг від 19.02.2008року, вказаний договір не визнавався недійсним.

У судовому засіданні 04.09.2012року представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, в обґрунтування яких послався на факти і обставини, викладені у позовній заяві.

У судовому засіданні 11.09.2012року представник відповідача підтримав відзив на позовну заяву.

У судове засідання 11.09.2012року уповноважений представник ТОВ «ТНК-ВР Коммерс» не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про оголошення перерви у судовому засіданні, яке містить особистий підпис уповноваженого представника позивача.

Представники сторін клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляли, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу. Відповідно до положень статті 811 ГПК України судом складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Вислухавши пояснення представників сторін, які з'явилися у судові засідання, дослідивши представлені сторонами в порядку статті 43 ГПК України докази, вивчивши матеріали справи, суд у межах заявлених позовних вимог встановив наступне.

Згідно приписів ст. 1109 ЦК України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

19.02.2008року між ТОВ «ТНК-ВР Коммерс» (Ліцензіар) та ТОВ «ОМЕГА-СЕРВИС» (Ліцензіат) укладено субліцензійний договір №0013-08/СЛ, за умовами п.1.1 якого Ліцензіар надає Ліцензіату за винагороду на строк до 17 грудня 2013року невиключну ліцензію на використання знаку в порядку та на умовах, які передбачені даним договором.(арк. справи 8-16).

Як вбачається з преамбули вказаного договору, Ліцензіар володіє невиключним правом на використання знаку для товарів та послуг, який охороняється Свідоцтвом №19697, що видане 15.05.2011року Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти та науки України (далі - знак) на підставі субліцензійного договору №0012-06/СЛ від 18.11.2006року.

Договір, на який посилається позивач, як на підставу позовних вимог, за правовою природою є субліцензійним договором.

Як передбачено п. 10.09 договору, договір вступає в силу та вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками підприємств без складання протоколу розбіжностей. Доказів внесення змін та доповнень до умов договору у встановленому порядку сторонами до матеріалів справи не додано.

Розділ 9 вказаного договору передбачає порядок розірвання вказаного договору.

Відповідач згідно письмових пояснень, які надані у судовому засіданні 04.09.2012року, не звертався до позивача з вимогами про розірвання субліцензійного договору №0012-08/СЛ про надання дозволу на використання знака для товарів та послуг від 19.02.2008року. Вказаний договір не визнавався у судовому порядку недійсним.

Ствердження відповідача, що ані на момент укладання договору, ані у подальшому йому не надавалась для ознайомлення субліцензійний договір №0012-06/СЛ від 18.11.2006року, що укладений між позивачем та СП ТОВ «Кершер», та за яким позивачу надано право надавати ліцензію на використання знаку, та документу, що б свідчив про згоду СП ТОВ «Кершер» видавати субліцензію, за наявності укладеного між сторонами договору, який на даний час є діючим та який у судовому порядку недійсним не визнавався, правового значення для вирішення даного спору не має.

Територією дії договору, відповідно до пункту 1.2., є об'єкти рухомого майна, які використовуються на автозаправних станціях/комплексах (далі -АЗС) - одяг обслуговуючого персоналу та нерухомого майна - зовнішні та/або внутрішні елементи оформлення АЗС, які є власністю лацензіата та/або знаходяться в правомірному користуванні у ліцензіата в Україні:

1) Донецька область, м.Донецьк, вул.Данилевського, буд.2-А (далі - АЗС-1);

2) Донецька область, м.Донецьк, вулКраснооктябрська, буд.4 (далі - АЗС-2) ;

3) Донецька область, м.Донецьк,вул..Артема, буд.273-А(далі - АЗС-3).

Перелік АЗС перелічено також у Додатку №2 до договору (додаток № 2 до договору)(арк. справи 17 -18).

Сторонами договору підписані без заперечень також інші додатки до договору.(арк. справи 19-53).

Згідно п.1.3 договору обсяг прав, який передається за цим договором від Ліцензіара до Ліцензіата складається з частини послуг 35 класу Міжнародної класифікації товарів та послуг, а саме: сприяння продажу через АЗС бензинів (моторних) та /або палива (дизельного) та/або олій моторних, виключно отриманих (придбаних) від Ліцензіара.(1.3.1); рекламування товарів шляхом зовнішнього оформлення об'єктів АЗС та іншими засобами на умовах даного договору.

До зобов'язань Ліцензіара відноситься не чинити перепон Ліцензіату у реалізації прав при умові дотримання останнім умов, передбачених даним договором, протягом строку дії даного договору.(п. 2.1.1 договору).

В свою чергу Ліцензіат зобов'язаний згідно п. 3.1.12 договору почати реалізацію прав на об'єктах/АЗС у відповідності з вимогами даного договору в строки вказані у Додлатку№2 до договору. Не допускати перерви у використанні прав на всіх об'єктах /АЗС протягом строку дії даного договору.

Як вбачається з Додатку №2 до договору, стосовно АЗС -1 даний строк встановлено з 15.03.2008року, АЗС-2 - з 20.04.2008року, АЗС-3 відповідно з 20.05.2008року.

Сторонами у справі не заперечується, що у встановлені строки відповідач отримав відповідні права та використання знаку та приступив до використання знаку у встановленому договором порядку.

Пунктом 4.1. даного договору встановлено, що винагорода за використання права становить 454грн.50коп.1 ( 1- числова та прописна гривнева сума дорівнює 90 доларам США згідно курсу НБУ на момент укладання договору) за одну АЗС строком протягом одного календарного місяця. Розмір щомісячної винагороди за надане право визначається по наступній формулі: щомісячна винагорода = (дорівнює) винагорода х (помножити на) кількість АЗС х (помножити на) корегуючий коефіцієнт, де: щомісячна винагорода - загальна сума винагороди, яка повинна бути оплачена ліцензіатом за відповідний місяць; кількість АЗС - кількість АЗС, вказаних в додатку № 2 до даного договору; винагорода - 454грн.50коп.; корегуючий коефіцієнт - перемінна величина, яка визначається як співвідношення вартості гривневої вартості одного долара США, встановленого Національним банком України на 25 число місяця, передуючого місяцеві, у якому повинна бути здійснення виплата щомісячної винагороди передплатою, до гривневої вартості одного долара США, встановленого Національним банком України на день укладання даного договору. Вартість долара США, встановлена Національним банком України на день укладення даного договору становить 5,05грн.

При цьому, у випадку надання права на неповний календарний місяць - розмір винагороди розраховується і сплачується в співвідношенні з вищевказаною формулою без будь-яких вирахувань та /або перерахунків.

Виплата винагороди за період 1 місяця в перший раз здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на рахунок ліцензіара не пізніше 15 робочих днів з моменту укладення даного договору та підписання додатку № 2 до даного договору, без застосування корегуючого коефіцієнта.

Кожна наступна виплата винагороди здійснюється передплатою за період 1 місяць шляхом перерахування грошових коштів на рахунок ліцензіара не раніше 25 числа і не пізніше останнього числа місяця, який передує оплаті. (п. 4.1. договору).

Датою платежу є дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Ліцензіара.(п.4.4 договору).

Ствердження відповідача, що згідно п.4.1 договору визначена вартість винагороди в розмірі 454грн.50коп. за одну АЗС на протязі одного календарного місяця, згідно якої можлива зміна оплати на підставі зміни курсу долару США по відношенню до гривні, але механізм нарахування з повним розрахунком у договорі відсутній, тому, як вважає відповідач, сторонами не узгоджено порядку здійснення зміни вартості оплати за договором у залежності від зміни курсу долару США до гривні, не приймається судом виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно з ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Статтею 189 ГК України визначено, що ціна (тариф) у цьому кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

У відповідності до ст. 190 ГК України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

З огляду на зазначені вище норми чинного законодавства вбачається, що винагорода за використання права (ціна у спірному договорі) не регулюється державою, а визначається виключно за домовленістю сторін.

Положення ч.2 ст. 632 ЦК України надає сторонам можливість включення до договору умови про порядок і підстави зміни ціни під час виконання договорів. Для можливості зміни ціни в договорах повинна обов'язково бути зазначена така умова.

З матеріалів справи вбачається, що в оспорюваному договорі сторони визначили порядок зміни винагороди за використання права, що не суперечить чинному законодавству України, оскільки є погодженою сторонами умовою при укладанні договору.

Зокрема, контрагенти визначили ціну винагороди за використання знаку, і передбачили корегування її розміру фактично виключно в залежності від курсу гривні до долару США НБУ України на певну дату, сторонами договору чітко і однозначно встановлений порядок розрахунку такої винагороди за формулою, наведеною у п.4.1 договору, її складові частини та порядок розрахунку, дані, які потрібні для розрахування корегуючого коефіцієнта за даною формулою щомісяця є загальновідомими.

Відповідно заперечення відповідача щодо не визначення механізму розрахування винагороди спростовуються вищевикладеним.

Суд зазначає, що у матеріалах справи містяться рахунки - фактури, в яких позивачем визначалась сума винагороди, яка повинна бути сплачена відповідачем за спірним договором кожного місяця. За умовами договору обов'язок здійснювати розрахунок згідно п.4.1 договору та направляти рахунок на позивача не покладався, відповідач зобов'язаний самостійно визначати суму попередньої оплати за використання знаку для товарів та послуг на підставі відповідної формули та своєчасно проводити оплату. Як вбачається з письмових пояснень ТОВ «ТНК-ВР Коммерс», які залучені до матеріалів справи, вказані рахунки для зручності виконання умов договору, в яких позивач добровільно самостійно визначав розмір вказаної винагороди на 25 число кожного місяця, направлялись відповідачу за допомогою електронної пошти та кур'єром на адресу ТОВ «ОМЕГА-СЕРВИС».

Як вбачається з довідки ПАТ «ОТП Банк» №70-1-1/914 від 08.06.2012року з додатком, банківських виписок, які містяться в матеріалах справи, відповідачем за час дії договору сплачено позивачу 78 705грн.90коп. з посиланням в якості підстави здійснення платежу на умови спірного договору.

Під час вирішення спору судом встановлено, що розбіжності щодо хронології сплати відповідачем та періоду, за який оплати зараховані позивачем, між сторонами відсутні.

Предмет позовних вимог - стягнення заборгованості з ТОВ «ОМЕГА-СЕРВИС» у розмірі 27869грн.00коп., яка виникла за період липень 2010року, липень 2011року - червень 2012року (період виникнення заборгованості визначений згідно розрахунку позову від 04.09.2012року).

Договір, як визначено в статті 629 ЦК України, є обов'язковим до виконання сторонами.

У статті 526 ЦК України зазначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст. 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Положеннями п.4 ст.129 Конституції України, статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач, який у відповідності з п.4.1 договору зобов'язаний був сплатити передбачену договором винагороду передплатою за період 1 місяць шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Ліцензіара не раніше 25 числа і не пізніше останнього числа місяця, який передує оплаті, та на якого, відповідно до вимог ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, покладається обов'язок доказування, не надав жодних доказів на підтвердження проведення повної оплати за використання знаку для товарів та послуг (копії платіжних доручень або будь-які інші докази розрахунків за використання знаку для товарів та послуг) в сумі 27869грн.00коп. за спірний період.

Заперечення відповідача, що у спірний період - липень 2011року - червень 2012року відповідачем не використовувались права, передані йому на підставі субліцензійного договору №0012-08/СЛ про надання дозволу на використання знака для товарів та послуг від 19.02.2008року внаслідок неналежного виконання позивачем умов п.1.3.1 договору також не підтверджуються належними доказами у справі. Зокрема, відповідач не надав суду доказів у підтвердження звернення до позивача з вимогами щодо належного виконання з боку позивача умов договору, у тому числі п. 1.3.1, будь-яких претензій щодо ненадання можливості користуватись правами, які передані за договором. Крім того, згідно п.3.1.12 саме на Ліцензіата (відповідача) покладений обов'язок не допускати перерви у використанні прав на всіх об'єктах /АЗС протягом строку дії договору.

Факт того, що відповідач переобладнав АЗС за вимогами, які передбачені додатками до субліцензійного договору, враховуючи попередньо наявну домовленість з позивачем, щодо відшкодування даних витрат, зокрема, шляхом підписання договору безпроцентної позики, проект якого наявний у матеріалах справи, але який сторонами не був підписаний, безпосередньо не пов'язаний з позовними вимогами щодо стягнення заборгованості. Дані факти можуть бути предметом окремого судового розгляду.

Виходячи з вищевикладеного, матеріалами справи доведено факт виконання позивачем своїх зобов'язань за договором №0012-08/СЛ про надання дозволу на використання знака для товарів та послуг від 19.02.2008року, строк виконання зобов'язання Ліцензіата щодо їх оплати настав, при здійсненні розрахунку вартості за кожний місяць позивачем застосований вірний корегуючий коефіцієнт, що підтверджується даними з таблиці офіційного курсу НБУ України гривні до долару США у спірний період, які містяться в матеріалах справи, тому ТОВ «ОМЕГА-СЕРВИС» зобов'язано здійснити оплату винагороди, тоді як, матеріали справи не містять доказів у підтвердження оплати відповідачем суми заборгованості у розмірі 27869грн.00коп., тому позовні вимоги обґрунтовані.

Суд зазначає, що згідно позовної заяви у вступній частині заяви зазначено, що сума позову складає 27869грн.61коп., одночасно у описовій та резолютивній частині позовної заяви сума, яка належить до стягнення зазначена у розмірі 27869грн.00коп. Також сума 27869грн.61коп. зазначена у розрахунку до позовної заяви.

Однак, оскільки з письмовими заявами на підставі ст. 22 ГПК України щодо збільшення позовних вимог, а також з будь-якими заявами щодо здійснення описки у тексті позовної заяви, позивач до суду не звертався, у резолютивній частині позовної заяви зазначена сума 27869грн.00коп., суд не вбачає підстав згідно ст. 83 ГПК України для виходу за межі позовних вимог, та вважає, що належить до стягнення сума 27869грн.00коп.

У відповідності до ст.49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволені повністю, судові витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 530, 533, 629, 632, 1109 Цивільного кодексу України; ст.ст.189,190, 193, 202 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 44, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТНК-ВР Коммерс» м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОМЕГА-СЕРВИС» м.Донецьк про стягнення заборгованості у розмірі 27869грн.00коп. задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОМЕГА-СЕРВИС» м.Донецьк (83048, м.Донецьк, вул. Університетська, буд.95, ідентифікаційний код 23427942) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТНК-ВР Коммерс» м.Київ (03110, м.Київ, вул. Солом'янська, буд.11, ідентифікаційний код 33500195) заборгованість у розмірі 27869грн.00коп., витрати по оплаті судового збору в сумі 1609грн.50коп.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У судовому засіданні 11.09.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 17.09.2012р.

Суддя Осадча А.М.