Рішення № 26085346, 20.09.2012, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

від "20" вересня 2012 р. по справі № 5004/705/12

Господарський суд Волинської області, розглянувши матеріали по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьк-Оздоббуд"

до Закритого акціонерного товариства "Демидівська спеціалізована механізована пересувна колона-3"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Луцька об'єднана державна податкова інспекція

про застосування наслідків нікчемності правочину

Головуючий суддя Філатова С.Т.

Судді Пахолюк В.А.

Кравчук А.М.

ПРЕДСТАВНИКИ:

від позивача: н/в

від відповідача: Ульчак Б.І., дов. від 10.09.2012р.

від Луцької об'єднаної державної податкової інспекції: Кузьменко О.О., дов. №73 від 06.08.2012р., Ярошик Т.В., дов. №22 від 06.03.2012р.

Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України роз'яснено право відводу суддів. Відводу суддям заявлено не було. В судовому засіданні учасникам судового процесу на підставі ст.ст. 22, 27 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцьк-Оздоббуд" звернулося з позовом до Закритого акціонерного товариства "Демидівська спеціалізована механізована пересувна колона-3" про застосування наслідків нікчемності правочину та просить застосувати наслідки нікчемності правочину - договору купівлі-продажу нерухомого майна від 02.10.2008р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцьк-Оздоббуд" та Закритим акціонерним товариством "Демидівська СПМК-3" та зобов'язати Закрите акціонерне товариство "Демидівська СПМК-3" повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Луцьк-Оздоббуд" нерухоме майно, а саме: частину приміщення гуртожитку №9 (приміщення із 2-1 по 2-40) загальною площею 476,3 кв.м., яке знаходиться за адресою м. Луцьк, пр-т Волі, буд.50.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 02.10.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцьк-Оздоббуд" та Закритим акціонерним товариством "Демидівська СПМК-3" було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна - приміщення (частина приміщення гуртожитку №9 (приміщення із 2-1 по 2-40) загальною площею 476,3 кв.м., яке знаходиться за адресою м. Луцьк, пр-т Волі, буд.50).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 14.09.2010р. по справі №2а-2252/10/0370 за позовом Луцької об'єднаної державної податкової інспекції до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьк-Оздоббуд" про стягнення суми податкових зобов'язань, визначених за непрямими методами, вказаний договір визнано нікчемним.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2011р. постанову залишено без змін.

Ухвалою суду від 26.06.2012р. за клопотанням позивача залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Луцьку об'єднану державну податкову інспекцію (м.Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 21732256).

Розгляд спору відкладався згідно зі ст.77 ГПК України у зв'язку з неявкою представника відповідача та неподанням витребуваних доказів.

Розпорядженням голови суду №01-4/121 від 10.07.2012р. розгляд справи призначено до слухання колегіально у складі головуючої судді Філатової С.Т., суддів Пахолюк В.А., Кравчук А.М.

Ухвалою суду від 28.08.2012р. сторони було зобов'язано надати суду: відповідача - довідку про включення до ЄДРПОУ, пояснення (обґрунтовані доводи та заперечення) по суті позовних вимог, правовстановлюючі документи на частину приміщення гуртожитку №9 (приміщення із 2-1 по 2-40), що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, пр. Волі, буд. №50 (свідоцтво на право власності тощо); Луцьку ОДПІ - довідку про включення до ЄДРПОУ, письмові пояснення (обґрунтовані доводи та заперечення) по суті позовних вимог щодо застосування наслідків нікчемності правочину на підставі постанови Волинського окружного адміністративного суду від 14.09.2010р. по справі №2а-2252/10/0370 за позовом Луцької об'єднаної державної податкової інспекції до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьк-Оздоббуд" про стягнення суми податкових зобов'язань, визначених за непрямими методами.

Позивач в судовому засіданні 10.09.2012р. позов підтримав з обставин, зазначених у позовній заяві. Долучив до матеріалів справи копію постанови Волинського окружного адміністративного суду №2а/0370/1835/11 від 02.08.2011р., якою постановлено стягнути з ТзОВ "Луцьк-Оздоббуд" додатково, застосовуючи дійсну (ринкову) вартість майна при відчуженні 02.10.2008р., суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) в розмірі 116 761,25грн. та суму податкового зобов'язання з податку на прибуток (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) в розмірі 145 951,25грн. Всього 262 712,50грн.

Відповідач вимоги ухвали суду не виконав, письмові пояснення по суті позовних вимог не надав. В судовому засіданні представник відповідача позов заперечив, посилаючись на те, що наслідки нікчемного правочину визначені ч.1 ст.208 ГК України. Заперечує належність позивача у справі.

Вказує на оскарження в касаційному провадженні постанови Волинського окружного адміністративного суду від 14.09.2010р. по справі №2а-2252/10/0370, на якій обґрунтовані позовні вимоги, та долучає касаційну скаргу від 03.08.2012р. на рішення господарського суду та постанову Рівненського апеляційного суду по справі №5004/822/11, витяг №20519093 від 09.10.2008р. про реєстрацію права власності на нерухоме майно-частину приміщення гуртожитку №9 площею 476,3кв.м. по пр.Волі, 50 в м.Луцьку за ЗАТ "Демидівською СПМК-3" .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Луцька ОДПІ у поясненні від 10.09.2012р. посилається на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 14.09.2010р. у справі за № 2а-2252/10/0370 за позовом Луцької ОДПІ Волинської області ДПС до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцьк-Оздоббуд» про стягнення суми податкових зобов'язань, визначених за непрямими методами.

Вказує, що ознаки нікчемності та висновок суду щодо нікчемності договору купівлі-продажу нерухомого майна від 02.10.2008р., укладеного між ТзОВ "Луцьк-Оздоббуд" та ЗАТ "Демидівська СПМК-3", згідно ст. 228 ЦК України зазначені у постанові Волинського окружного адміністративного суду від 14.09.2010р. у справі №2а-2252/10/0370, що набрала чинності 01.12.2011р. згідно ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду.

Адміністративним судом встановлено, що несплачені податок на прибуток і податок на додану вартість є доходом державного бюджету та власністю держави. За таких обставин правочин, укладений між ТзОВ "Луцьк- Оздоббуд" та ЗАТ "Демидівська СПМК - 3", внаслідок якого відповідачем порушено встановлений порядок формування валових доходів та податкового зобов'язання з ПДВ, що призвело до несплати податків, носить протиправний характер, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, а тому є таким, що порушує публічний порядок, тобто нікчемним.

Факти, встановлені судовим рішенням, що набуло законної сили, мають преюдиціальне значення для суду при розгляді інших справ в силу ст. 35 ГПК України.

Водночас Луцька ОДПІ звернулася до суду з позовною заявою №1138/10/10-007 від 10.09.2012р. про вступ у справу в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору та просить стягнути в дохід держави все отримане за нікчемним правочином - договором купівлі-продажу нерухомого майна від 02.10.2008р., укладеним між ТзОВ "Луцьк-Оздоббуд" та ЗАТ "Демидівська СПМК-3", а саме: із продавця - ТзОВ "Луцьк-Оздоббуд" кошти отримані внаслідок правочину - 86 464,26грн.; із покупця - ЗАТ "Демидівська СПМК-3" вартість отриманого нерухомого майна (частини приміщення гуртожитку №9 площею 476,3кв.м. по пр.Волі, 50 в м.Луцьку) - 86 464,26грн.

Ухвалою суду від 10.09.2012р. у прийнятті заяви відмовлено згідно зі ст.ст. 26, 62 ГПК України як такої, що суперечить ст.26 ГПК України.

Представник відповідача в судовому засіданні 10.09.2012р. заперечив набрання чинності постановою Волинського окружного адміністративного суду №2а/0370/1835/11 від 02.08.2011р., звернувся до суду з клопотанням від 10.09.2012р. про відкладення розгляду справи та продовження строку її вирішення на більш тривалий термін для надання витребуваних судом письмових заперечень.

Враховуючи невиконання відповідачем вимог суду щодо представлення пояснень по справі, клопотання задоволено, продовжено строк розгляду справи та відкладено розгляд справи на 20.09.2012р. на 10:00год. про що в судовому засіданні 10.09.2012р. під розписку повідомлено представників сторін та третьої особи (а.с. 151).

Позивач в судове засідання 20.09.2012р. не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, що стверджується підписом представника позивача Шевчука В.В. на повідомленні від 10.09.2012р. (а.с. 151) та додатковій ухвалі від 20.09.2012р. (а.с.160), подав суду додаткові письмові пояснення в обґрунтування позовних вимог б/н від 19.09.2012р.

У поясненнях зазначає з посиланням на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 02.08.2011р. по справі №2а/0370/1835/11, що правочин носить протиправний характер, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, а тому є таким, що порушує публічний порядок, тобто, нікчемним.

Зауважує, що до аналогічного висновку Волинський окружний адміністративний суд дійшов і в постанові від 14.09.2010р. у справі №2а-2252/10/0370. Факти, встановлені судовим рішенням, що набуло законної сили, мають преюдиціальне значення для суду при розгляді інших справ в силу ст. 35 ГПК України.

Стверджує, що у ст. 228 ЦК України (в редакції на момент підписання нікчемного договору) не визначені безпосередньо правові наслідки нікчемності.

Згідно з ч.1 ст. 208 ГК України (на момент укладення нікчемного договору від 02.10.2008р.:) якщо господарське зобов'язання (а не господарський договір чи інший правочин, адже недійсним має визнаватися договір як одна лише з підстав виникнення господарського зобов'язання) визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Вважає, що судом мають застосуватися загальні правові наслідки, передбачені ст. 216 ЦК України.

Відповідно до п. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання правочину.

Відповідачем на вимогу суду подані письмові заперечення на позовну заяву від 20.09.2012р., в яких позов заперечено з посиланням на наступне:

Укладений спірний правочин купівлі-продажу приміщення гуртожитку в м.Луцьку по пр-ту Волі, 50 не є нікчемним, а рішення судів, які встановлювали дану обставину мають бути скасовані. Однак розуміючи, що рішення Волинського окружного суду, у якому встановлено факт нікчемності договору, набрало законної сили, звертає увагу суду на тій обставині, що акціонерним товариством у даній справі подано касаційну скаргу і Вищим адміністративним судом України відкрито касаційне провадження у даній справі. За таких обставин спір остаточно судами не вирішено.

Окрім того, виходячи з тієї обставини, що судами все-таки констатовано факт нікчемності даного спірного договору і рішення є такими, що набрали законної сили - щодо позиції позивача зауважує, що до даних правовідносин слід застосовувати положення ч.І ст.208 ГК України, оскільки судами констатовано про те, що зобов'язання є таким, що суперечить інтересам держави і суспільства з міркувань того, що умисел був в обох сторін. В такому випадку все отримане за такою угодою мало б стягуватися в дохід держави. Тому позивач обрав не належний спосіб захисту свого права, він не може бути належним позивачем у даній справі.

Заперечує преюдиційне значення для справи постанови Волинського окружного адміністративного суду від 02.08.2011р. у зв'язку з оскарженням її в апеляційному порядку (лист-інформація Волинського окружного адміністративного суду від 14.09.2012р. №2а/0370/1835/11/16027/12 (а.с. 163)).

Зважаючи на те, що позивач належним чином був повідомлений про дату і час судового засідання (а.с. 151, 160), явку представників сторін не було визнано обов'язковою та позивачем долучені до матеріалів справи додаткові пояснення від 19.09.2012р., пояснення представників позивача заслухані в попередніх судових засіданнях, суд дійшов висновку слухати справу за його відсутності.

Представник відповідача позов заперечив з підстав, зазначених у запереченні від 20.09.2012р.

Представник третьої особи в судовому засіданні стверджує неможливість застосування загальних наслідків, оскільки законодавчо визначені спеціальні наслідки нікчемного правочину, що порушує публічний порядок.

Заслухавши пояснення представників відповідача, третьої особи та дослідивши долучені до матеріалів справи докази, господарський суд, -

встановив:

В 2010р. позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцьк-Оздоббуд" звернулося з позовом до Закритого акціонерного товариства "Демидівська спеціалізована механізована пересувна колона-3" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 02.10.2008р., укладеного між ТзОВ "Луцьк-Оздоббуд" та ЗАТ "Демидівська СПМК-3" та застосування наслідків визнання угоди недійсною.

Позовні вимоги обгрунтовувало тим, що:

02.10.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцьк-Оздоббуд" в особі генерального директора Гнатюка Володимира Ярославовича (продавець) та Закритим акціонерним товариством "Демидівська спеціалізована пересувна механізована колона - 3" в особі голови правління Гнатюка Юрія Ярославовича (покупець) укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме частини приміщення гуртожитку №9 (приміщення із 2-1 по 2-40) в спільному користуванні: тамбур І пл. 2,5 кв.м., сходова II пл. 9,5 кв.м., сходова III пл. 3,4 кв.м., сходова IV пл. 3,4 кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, м. Луцьк, пр. Волі, буд. №50.

Договором визначено, що продаж частини приміщення гуртожитку №9, що знаходиться за адресою: Волинська область, м. Луцьк, пр. Волі, буд. №50 здійснено за 86 464,26грн. - суму, яка включає в себе податок на додану вартість, що підтверджується довідкою ТзОВ "Луцьк-Оздоббуд" від 25.09.2008 року №131.

Згідно п.4.1 договору покупець (ЗАТ "Демидівська спеціалізована пересувна механізована колона - 3") зобов'язувався сплатити продавцеві (ТзОВ "Луцьк-Оздоббуд") суму в розмірі 86 464,26грн. шляхом готівкового або безготівкового розрахунку на протязі чотирнадцяти днів після нотаріального посвідчення договору.

Договір нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі за №1722.

Господарським судом Волинської області у справі №5004/822/11 досліджено, що 02.10.2008р. між ТзОВ "Луцьк-Оздоббуд" та ЗАТ "Демидівська спеціалізована пересувна механізована колона - 3" на підставі заяви Гнатюка В.Я. від 02.10.2008р. було укладено угоду.

Згідно п.2 угоди ЗАТ "Демидівська спеціалізована пересувна механізована колона - 3" зобов'язувалось перерахувати кошти в сумі 76 464,26грн. на рахунок Гнатюка В.Я. (на той час директора ТзОВ "Луцьк-Оздоббуд", якого 04.02.2008р. рішенням загальних зборів учасників було звільнено з посади директора) (пояснення відповідача від 04.03.2009р. №74).

Продавець ТзОВ "Луцьк-Оздоббуд" оспорювало договір від 02.10.2008р., як такий, що укладений директором ТзОВ "Луцьк-Оздоббуд" з перевищенням повноважень, оскільки ринкова вартість предмету договору є більшою ніж 5% статутного капіталу товариства, з посилкою на ч.2 ст. 203 ЦК України та просило застосувати наслідки недійсного правочину згідно ст.216 ЦК України - реституцію (заява від 19.02.2010р.), а саме: зобов'язати ЗАТ "Демидівська СПМК-3" повернути ТзОВ "Луцьк-Оздоббуд" приміщення (частина приміщення гуртожитку №9 (приміщення із 2-1 по 2-40) загальною площею 476,3 кв.м., яке знаходиться за адресою: м.Луцьк, пр-т Волі, буд.50), яке було відчужене за договором купівлі-продажу від 02.10.2008р.(Т.1 а.с. 101).

Рішенням господарського суду Волинської області від 14.02.2012р. по справі №5004/822/11, що набрало чинності згідно з постановою Рівненського апеляційного господарського суду Волинської області 07.05.2012р., у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьк-Оздоббуд" до Закритого акціонерного товариства "Демидівська спеціалізована пересувна механізована колона - 3" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 02.10.2008р. та зобов'язання ЗАТ "Демидівська спеціалізована пересувна механізована колона - 3" повернути частину приміщення гуртожитку №9 загальною площею 476,3к.в.м, яке знаходиться за адресою м.Луцьк, пр.Волі, 50, відмовлено.

При цьому суд виходив із наступного:

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 14.09.2010р. по справі №2а-2252/10/0370, що набрала чинності згідно з ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2011р. №35399/10/9104, встановлено, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 02.10.2008р. носить протиправний характер, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, а тому є таким, що порушує публічний порядок, тобто є нікчемним;

Встановлення адміністративним судом нікчемності договору від 02.10.2008р. відповідно до ст. 228 ЦК України, як такого, що порушує публічний характер, не потребує в подальшому визнання того ж самого правочину недійсним з інших підстав;

Зважаючи на те, що позивач просив застосувати загальні наслідки недійсності правочину як укладеного з перевищенням повноважень при тому, що іншим судом встановлений факт нікчемності цього правочину, що передбачає особливі наслідки, у позові про застосування наслідків недійсного правочину згідно ст. 216 ЦК України, а саме: зобов'язання ЗАТ "Демидівська СПМК-3" повернути ТзОВ "Луцьк-Оздоббуд" приміщення (частина приміщення гуртожитку №9 (приміщення із 2-1 по 2-40) загальною площею 476,3 кв.м., яке знаходиться за адресою: м.Луцьк, пр-т Волі, буд.50), яке було відчужене за договором купівлі-продажу від 02.10.2008р., відмовлено.

Рішення набрало чинності згідно з постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.05.2012р.

08.06.2012р. (у даній справі) позивач ТзОВ "Луцьк-Оздоббуд" звернувся з позовом про застосування наслідків нікчемності правочину, визнаного нікчемним згідно ст.228 ЦК України згідно з постановою Волинського окружного адміністративного суду від 14.09.2010р. у справі №2а-2252/10, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2011р. №35399/10/9164.

У відповідності з постановою Волинського окружного адміністративного суду від 14.09.2010р. у справі №2а-2252/10, що набрала чинності:

Згідно ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Відповідно до ст.215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Відповідно до ст.9 Бюджетного кодексу України до доходів бюджету належать податкові надходження, якими визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.

Підпунктом 3.2.1 п.3.2 ст.3 Закону України «Про порядок погашення платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено, що у будь-яких випадках, коли платник податків згідно із законами з питань оподаткування уповноважений утримувати податок, збір (обов'язковий платіж), якими оподатковуються інші особи, у тому числі податки на доходи фізичних осіб, дивіденди, репатріацію, додану вартість, акцизні збори, а також будь-які інші податки, що утримуються з джерела виплати, сума таких податків, зборів (обов'язкових платежів) вважається бюджетним фондом, який належить державі або територіальній громаді та створюється від їх імені.

Таким чином, несплачені податок на прибуток і податок на додану вартість є доходом бюджету та власністю держави. За таких обставин правочин, укладений між ТзОВ «Луцьк-Оздоббуд» та ЗАТ «Демидівське СПМК-3», внаслідок якого відповідачем порушено встановлений порядок формування валових доходів та податкового зобовязання з ПДВ, що призвело до несплати податків, носить протиправний характер, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, а тому є таким, що порушує публічний порядок, тобто нікчемним.

Звертаючись з позовом про застосування наслідків нікчемності правочину, позивач обґрунтовує вимоги посиланням на ст.ст. 203, 205, 215, 216 ЦК України.

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину; ст. 205 ЦК України - форми правочину, способи волевиявлення; ст. 215 ЦК України - визначення та підстави недійсного (нікчемного та оспорюваного) правочину.

Стаття 216 ЦК України містить правові наслідки недійсності правочину.

1. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

2. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

3. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

4. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

5. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Норма ч.1 ст. 216 ЦК України, на який обґрунтовані позовні вимоги, є загальною. Зокрема, відповідно до ч.3 ст. 216 ЦК України вона застосовується, якщо законом не встановлено особливі умови застосування наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом.

На цьому зауважено Верховним Судом України у Листі від 24.11.2008р. "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Вищий господарський суд України у Листі від 07.04.2008р. №01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" зазначає, що абзац перший частини третьої статті 6 ЦК України, згідно з яким сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, слід застосовувати разом із абзацом другим, де сказано, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, сторони не можуть врегулювати свої відносини на власний розсуд не тільки тоді, коли в нормі сказано "сторони в договорі не можуть відступити від положень..." або міститься подібний вираз (наприклад, частина 4 статті 216 ЦК України), а і тоді, коли обов'язковість для сторін положень певної норми випливає з її змісту - тобто тоді, коли зі змісту норми можна зробити висновок, що норма є імперативною.

Отже, зміст частини третьої статті 6 ЦК України полягає у законодавчому закріпленні співвідношення між диспозитивними та імперативними нормами: імперативна норма встановлює правила, які не можуть бути змінені сторонами в договорі, а диспозитивна норма дозволяє таку зміну. До набрання чинності ЦК України це співвідношення відображалося лише у теорії права.

Нормою частини 4 статті 216 ЦК України імперативно унормовано, що правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Верховний Суд України у Постанові Пленуму від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно ст. 228 ЦК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Тобто, стаття 228 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) не містила наслідків правочину, який порушує публічний порядок.

Водночас такі наслідки на той час були визначені статтею 208 ГК України, а саме, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, оскільки відповідають визначенню, закріпленому у ч.1 ст.238 ГК України.

Ця судова практика знайшла відображення, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 26.06.2007р, 18.09.2008р., 09.02.2010р. №21-1547, ухвалах Вищого адміністративного суду від 09.06.2011р. №К-16723/08, від 15.06.2011р. №К-7952/08, від 17.11.2011р. №К-7925/08, 18.11.2011р. №К-19060/07, від 22.11.2011р. №К-13370/09 тощо.

В силу частини 2 ст. 208 ГК України лише у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав (а не такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства) можливе застосування загальних наслідків недійсності правочинів, визначених статтею 216 ЦК України.

Суд зауважує, що саме з метою чіткого визначення спеціальних правових наслідків правочину, який порушує публічний порядок, статтю 228 ЦК України доповнено згідно із Законом України від 02.12.2010р. №2756-УІ частиною 3, згідно з якою у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Вказані наслідки об'єктивно випливають із історії розвитку українського законодавства (ст.147 ЦК УРСР 1922р. та ст. 49 ЦК УРСР 1963р.).

Тобто, підсумовуючи зазначене, суд дійшов висновку, що на даний час чинним судовим рішенням (Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 14.09.2010р.), що має для суду преюдиціальне значення і саме на якому обґрунтовані вимоги позивача про повернення майна, визнано договір купівлі-продажу нерухомого майна від 02.10.2008р. таким, що порушує публічний порядок згідно ст. 228 ЦК України і нікчемним, а правові наслідки такого правочину на час виникнення спірних правовідносин були визначені ст. 208 ГК України і передбачають щодо вказаного правочину застосування заходів конфіскаційного характеру, а тому застосування загальних наслідків правочину згідно ч.1 ст.216 ЦК України є неможливим в силу приписів ч.ч. 3, 4 ст.216 ЦК України та ст. 208 ГК України.

Аналізуючи діюче законодавство та чисельну судову практику (постанови Верховного Суду України від 26.06.2007р, 18.09.2008р., 09.02.2010р. №21-1547, ухвали Вищого адміністративного суду від 09.06.2011р. №К-16723/08, від 15.06.2011р. №К-7952/08, від 17.11.2011р. №К-7925/08, 18.11.2011р. №К-19060/07, від 22.11.2011р. №К-13370/09 тощо) вбачається, що виконання правочину, який порушує публічний порядок, створює не цивільноправові наслідки, а конфіскаційні, які відповідно до ч.1 ст.208 ГК України застосовує суд, що відповідає прямій нормі статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Зважаючи на те, що позивач просить застосувати загальні наслідки недійсності правочину, що порушує публічний порядок, при тому, що законодавчо визначені особливі наслідки, у позові про застосування наслідків нікчемного правочину згідно ст. 216 ЦК України, а саме: зобов'язанні ЗАТ "Демидівська спеціалізована пересувна механізована колона - 3" повернути ТзОВ "Луцьк-Оздоббуд" нерухоме майно, а саме: частину приміщення гуртожитку №9 (приміщення із 2-1 по 2-40), що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, пр. Волі, буд. №50, слід відмовити.

Суд не приймає твердження позивача, що норма ч.1 ст. 208 ГК України поширюється на господарські зобов'язання, "а не на господарський договір чи інший правочин, адже недійсним може визнаватися договір як одна лише з підстав виникнення господарського зобов'язання", оскільки це є його власним тлумаченням змісту законодавства та суперечить як ст.ст. 173-175 ГК України, так і визначенню господарського договору, наведеному у ст. 179 ГК України.

Судовий збір згідно зі ст. 49 ГПК України відшкодуванню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 203, 208, 215, 216, 228 ЦК України, ст. 208 ГК України, ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

вирішив:

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьк-Оздоббуд" до Закритого акціонерного товариства "Демидівська спеціалізована пересувна механізована колона - 3" про застосування наслідків нікчемності правочину-договору купівлі-продажу нерухомого майна від 02.10.2008р., укладеного між ТзОВ "Луцьк-Оздоббуд" в особі генерального директора Гнатюка В.Я. з однієї сторони та ЗАТ "Демидівська спеціалізована пересувна механізована колона - 3" в особі Гнатюка Ю.Я. та зобов'язання ЗАТ "Демидівська спеціалізована пересувна механізована колона - 3" повернути ТзОВ "Луцьк-Оздоббуд" нерухоме майно, а саме: частину приміщення гуртожитку №9 (приміщення із 2-1 по 2-40), що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, пр. Волі, буд. №50, відмовити.

Повний текст рішення складено

21.09.2012р.

Головуючий суддя С.Т.Філатова

Судді В.А.Пахолюк

А.М.Кравчук