Рішення № 26080032, 21.09.2012, Богодухівський районний суд міста Донецька (до 25.04.2025 - Будьоннівський районний суд м. Донецька)

21.09.2012 < Номер справи >

Справа № 2/0504/1848/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Донецьк 07 вересня 2012 р.

Будьоннівський районний суд м. Донецька в складі:

головуючого судді: Сибірцева В.П.,

при секретарі: Перевертайло І.В.,

за участю представника відповідачів: ОСОБА_1,

розглянувши у судовому засіданні в залі Будьоннівського районного суду м. Донецька цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мемфіс і К" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 про визнання договорів недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Мемфіс і К" звернулось до суду з позовом, посилаючись на те, що 18 жовтня 2007 року між ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_5 був укладений договір про спільну діяльність, згідно якого сторони прийняли на себе зобов'язання спільно діяти, без створення юридичної особи, в будівництві двохповерхового будинку з напівпідвалом з метою розміщення в ньому кафе та промтоварного магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Означений договір був посвідчений 18 жовтня 2007 року приватним нотаріусом і зареєстрований в реєстрі за №3631. 28 грудня 2009 року сторони внесли зміни до договору про спільну діяльність, якими прийняли до складу простого товариства ОСОБА_3, який вніс грошовими коштами вклад у розмірі 500 000,00 гривень. Сторони передбачили, що після введення будівлі в експлуатацію право власності на об'єкти, які входять до її складу, розподіляються наступним чином: напівпідвал будівлі переходить у власність ФОП ОСОБА_7; перший, другий та мансардний поверхи переходять у власність ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_5 і ОСОБА_3 в частках: ФОП ОСОБА_6 отримує у власність 30%, ФОП ОСОБА_5 -25%, а ОСОБА_3 -45% площі.

30 травня 2012 року на загальних зборах учасників договору про спільну діяльність було прийняте рішення, яким учасники затвердили факт належного виконання договору в частині досягнення уречевленого результату, а саме, повного завершення будівництва будівлі універсального магазину з кафе загальною площею 1384,8 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, а також прийняття будівлі в експлуатацію. На цих же зборах учасникам ОСОБА_3 і ОСОБА_5 було погоджено процедуру відступлення права вимоги за договором на користь ТОВ «Мемфіс і К». ФОП ОСОБА_7 на загальні збори не з'явилася, хоча про час та місце проведення була повідомлена належним чином.

30 травня 2012 року між ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_5 та ТОВ «Мемфіс і К»були укладені договори про відступлення права вимоги, згідно яких до ТОВ «Мемфіс і К»перейшло право вимоги на отримання частини результату спільної діяльності (об'єкту, який збудований в результаті спільної діяльності), у розмірі 70% площі першого, другого та мансардного поверхів вищезазначеного об'єкту.

20 січня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 був укладений договір позики, згідно якого останній надав у позику ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 500000,00 гривень зі строком повернення до 31 травня 2012 року. Цього ж дня між вказаними особами був укладений договір застави майнових прав №20/01, згідно якого в якості забезпечення виконання своїх зобов'язань за договором позики ОСОБА_6 передав в заставу ОСОБА_4 майнове право за договором про спільну діяльність від 18.10.2007 року, укладеним між ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_5, з урахуванням усіх наступних змін і доповнень, а саме: право на отримання частини результату спільної діяльності (об'єкту, який має бути збудований в результаті спільної діяльності), у розмірі 30% площі першого, другого та мансардного поверхів вищезазначеного об'єкту.

Оскільки зобов'язання за договором позики ОСОБА_6 належним чином не виконав, то 31.05.2012 року ОСОБА_4 розпочав процедуру досудового звернення стягнення на предмет застави, передбачену п. 5.6. договору про заставу майнових прав №20/01 від 20.01.2010 року.

Враховуючи той факт, що зобов'язання за договором позики ОСОБА_6 не були виконані і протягом додатково встановленого 30-ого строку, 06 липня 2012 року ОСОБА_4 скористався своїм правом заставодержателя і продав від імені заставодавця (ОСОБА_6) вищезазначене майнове право третій особі-покупцю. Так, 06 липня 2012 року з ТОВ «Мемфіс і К» був укладений договір купівлі-продажу майнового права, згідно якого у власність позивача перейшло майнове право за договором про спільну діяльність від 18.10.2007 року, укладеним між ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_5, посвідченим 18.10.2007 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрованим в реєстрі за №3631, з урахуванням усіх наступних змін і доповнень, а саме: право на отримання частини результату спільної діяльності (об'єкту, який збудований в результаті спільної діяльності), у розмірі 30% площі першого, другого та мансардного поверхів вищезазначеного об'єкту.

В позовній заяві позивач вважає, що вищезазначені договори мають бути визнані судом недійсними, оскільки, спірні договори укладались в момент існування заборони на їх укладання (згідно ухвали Дніпровського районного суду міста Херсона про забезпечення позову від 29 травня 2012 року по справі №2110/3987/12). Крім того, ПАТ «СЕБ Банк», який є іпотекодержателем нерухомого майна: універсального магазину з кафе, не надавав своєї згоди на внесення змін до договору про спільну діяльність. Позивач також вважає, що оскільки ці договори є недійсними, то і договори про відступлення права вимоги також є недійсними. На його думку недійсним також є договір застави майнових прав №20/01 від 20.01.2010 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, та договір купівлі-продажу майнових прав від 06.07.2012 року, укладений між ФОП ОСОБА_6, в особі ОСОБА_4 та ТОВ «Мемфіс і К», оскільки на його укладання банк також згоди не давав. Крім того, на думку позивача, сторони за договором про спільну діяльність, не мали права відчужувати свої частки без згоди всіх співвласників. Крім того позивач вказав що, договір застави майнових прав №20/01 від 20.01.2010 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, та договір купівлі-продажу майнових прав від 06.07.2012 року, укладений між ФОП ОСОБА_6, в особі ОСОБА_4 та ТОВ «Мемфіс і К», укладені в простій письмовій формі, хоча повинні були укладатися в нотаріальній формі (ч.1 ст. 513 ЦК України).

Представник позивача в суд не з'явився, звернувся з письмовою заявою про розгляд справи за його відсутністю.

Представник відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6 -ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Представник відповідачів ОСОБА_1 пояснив, що згідно зі ст. 190 ЦК України майном вважається також майнові права та обов'язки. Згідно із Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»ст. 4 заборона яка виникла на підставі ухвали Дніпропетровського райсуду м. Херсона від 29.05.2012 року відноситься до публічних обтяжень.

У відповідності з ч.2 ст. 37 Закону публічне обтяження набирає силу з моменту його реєстрації в Державному реєстрі. Однак на момент укладання спірних договорів про відступлення права вимоги обтяження ці не були зареєстровані в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна й сторони мали законні права для їх укладання. Крім того на думку представника відповідачів, до договорів купівлі-продажу майнових прав не повинно застосовуватись існуюче обтяження суду.

Пояснив, що крім того згідно з ухвалою суду заборонено ОСОБА_6 вчиняти будь які дії по відступленню та відчуження своєї частки. Однак відчуження було здійснено не ОСОБА_6, а ОСОБА_4, який хоча і діяв від імені ОСОБА_6, але уклав договір за власною ініціативою і без згоди ОСОБА_6 Відчуження майнових прав було здійснено у порядку досудового стягнення на предмет застави. Договір застави майнових прав укладався в той час, коли частка ОСОБА_6 була вільна від обтяжень.

Пояснив, що за спільними договорами відчужувалися не майно збудоване, яке належить до спільної часткової власності, а майнові права учасників, які є особистою власністю, тому при укладанні спірних договорів згода інших учасників договору про спільну діяльність не потрібна.

Крім того на думку представника відповідачів ОСОБА_1, хоча у відповідності з Законом України «Про іпотеку»правочин, щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна без згоди іпотекодавцем є недійсним, але по умовам спірних договорів не здійснювалося відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майно, а здійснювалося відчуження особистих майнових прав і ст. 12 Закону України «Про іпотеку»не може застосовуватись оскільки предметом іпотеки є нерухомий об'єкт -універсальний магазин, а не право вимоги за договором про спільну діяльність від 18.10.2007 року.

Також пояснив, оскільки по спільним договорам здійснювалось відчуження майнових прав шляхом укладання договору купівлі-продажу, то нотаріальне посвідчення цих договорів не є обов'язковим у відповідності зі ст. 657 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника відповідачів ОСОБА_1, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав. Суд вважає доводи представника відповідачів ОСОБА_1 такими, що заслуговують уваги, а позивач у відповідності за ст. 60 ЦПК України не надав достатніх доказів своїм вимогам.

18 жовтня 2007 року між ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_5 був укладений договір про спільну діяльність, згідно якого сторони прийняли на себе зобов'язання спільно діяти, без створення юридичної особи, в будівництві двохповерхового будинку з напівпідвалом з метою розміщення в ньому кафе та промтоварного магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

За умовами цього договору ФОП ОСОБА_7 внесла, як вклад у спільну діяльність, право користування земельною ділянкою площею 0,0812 га, що розташована за вищезазначеною адресою і належить їй на праві оренди. Цей вклад учасниками простого товариства був оцінений у розмірі 450000,00 гривень. ФОП ОСОБА_6 і ФОП ОСОБА_5 внесли в спільну діяльність грошові кошти в сумі 350000,00 гривень -кожний, на будівництво напівпідвалу (п. 4.2., 4.3. договору).

Відповідно до пункту 2.1.3. договору ФОП ОСОБА_7 зобов'язана була до 05.03.2008 року зареєструвати за свої кошти в Херсонському державному бюро технічної інвентаризації право власності на недобудовану будівлю, яка буде до цього часу зведена за цією адресою, як об'єкт незавершеного будівництва, та виступити поручителем по цільовому кредиту на будівництво ФОП ОСОБА_6, шляхом передачі в іпотеку цього об'єкта незавершеного будівництва.

Підпункт 2.1.4 договору передбачав, що недобудована будівля, право власності на яку буде реєструвати на своє ім'я ФОП ОСОБА_7, повинна складатися із напівпідвалу з несущими конструкціями та міжповерховим перекриттям.

Отже, як вбачається зі змісту договору, с самого початку об'єкт будувався за рахунок власних коштів ФОП ОСОБА_6 і ОСОБА_5, а ФОП ОСОБА_7 внесла як вклад лише право оренди земельною ділянкою.

Згідно з п. 4.2. договору сторони передбачили, що залишок коштів на будівництво кафе та промтоварного магазину, згідно затвердженої проектно-кошторисної документації, вноситься ФОП ОСОБА_6 після отримання цільового кредиту на будівництво, майновим поручителем по якому буде виступати ФОП ОСОБА_7, як власник недобудованої будівлі.

Цим же пунктом договору передбачалося, що у випадку не повернення ФОП ОСОБА_6 цільового кредиту на будівництво та переходу права власності на предмет іпотеки (недобудовану будівлю, напівпідвал) до іпотекодержателя (банку), ФОП ОСОБА_6 гарантує виплатити ФОП ОСОБА_7 грошову компенсацією збитків в розмірі 450000,00 гривень.

Відповідно до п.6.4. договору після введення будівлі в експлуатацію право власності на об'єкти, які входять до складу, розподіляються наступним чином:

напівпідвал будівлі переходить у власність ФОП ОСОБА_7;

- перший, другий і мансардний поверхи переходять у власність ФОП ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_5 пропорційно понесеним витратам на будівництво об'єктів.

01.04.2008 року сторони договору уклали доповнення до договору про спільну діяльність, згідно яких ФОП ОСОБА_6 за згодою ФОП ОСОБА_7 доручив отримати цільовий кредит громадянину України ОСОБА_9. При цьому сторони домовились, що ФОП ОСОБА_7 буде виступати його майновим поручителем, як власник об'єкту незавершеного будівництва.

Ці доповнення також зобов'язували ФОП ОСОБА_6 в строк 2 місяці після здачі в експлуатацію вищезазначеного об'єкту та отримання на нього в компетентному органі правовстановлюючих документів, провести заміну предмету іпотеки, виступивши майновим поручителем по зобов'язанням ОСОБА_9 цим майном або його окремими частинами.

Означеними доповненнями також був змінений п. 4.1. договору, відповідно до якого збільшився вклад ФОП ОСОБА_7 до суми 1 000 000,00 гривень. Також передбачалося, що у випадку не повернення ОСОБА_9 цільового кредиту на будівництво та переходу права власності на предмет іпотеки (недобудовану будівлю, напівпідвал) до іпотекодержателя (банку), ФОП ОСОБА_6 гарантує виплатити ФОП ОСОБА_7 грошову компенсацією збитків в розмірі 1 000 000,00 гривень.

21.10.2008 року сторони уклали чергову додаткову угоду до договору про спільну діяльність, згідно якої ФОП ОСОБА_5 вніс додаткові гроші в спільну діяльність, збільшивши свій вклад на суму 332 946,00 гривень.

28.12.2009 року сторони внесли останні зміни до договору про спільну діяльність, якими прийняли до складу простого товариства ОСОБА_3, який вніс грошовими коштами вклад у розмірі 500 000,00 гривень.

В зв'язку з вступом до складу простого товариства нового учасника, сторони передбачили, що після введення будівлі в експлуатацію право власності на об'єкти, які входять до її складу, розподіляються наступним чином: напівпідвал будівлі переходить у власність ФОП ОСОБА_7; перший, другий та мансардний поверхи переходять у власність ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_5, ОСОБА_3 в наступних частках: ФОП ОСОБА_6 отримує у власність 30%, ФОП ОСОБА_5 -25%, а ОСОБА_3 -45% площі зазначених поверхів.

Сторони договору також встановили, що доля ФОП ОСОБА_7, яку вона повинна отримати внаслідок розподілу результатів спільної діяльності, тобто напівпідвал, є остаточною і змінам після закінчення будівництва об'єкта та вводу його до експлуатації не підлягає.

Отже, укладений сторонами договір про спільну діяльність чітко визначив, які витрати або дії має зробити кожен з учасників, і який результат кожен з учасників має отримати. В даному випадку ФОП ОСОБА_7 повинна була передати в користування земельну ділянку, оформити право власності на об'єкт незавершеного будівництва, який буде збудований за кошти ФОП ОСОБА_6 і ФОП ОСОБА_5, виступити майновим поручителем за зобов'язаннями ОСОБА_9 і за це мала права отримати у власність напівпідвал будівлі. Збільшення вкладу ФОП ОСОБА_7 до 1 000 000,00 на розподіл результату сумісної діяльності не впливає, а лише міг би впливати на розмір компенсації, яку вона могла заявити до ФОП ОСОБА_6 у разі переходу права власності на предмет іпотеки (недобудовану будівлю, напівпідвал) до іпотекодержателя (банку).

Так і інші учасники договору про спільну діяльність, незалежно від суми внесених вкладів, повинні були отримати у власність перший, другий та мансардний поверхи у чітко встановлених частках.

Враховуючи той факт, що всі основні дозвільні документи, включаючи дозвіл на виконання будівельних робіт №248/07 від 02 жовтня 2007 року та договір оренди земельної ділянки від 04.06.2007 року видавалися ФОП ОСОБА_7 до моменту укладання договору про спільну діяльність від 18.10.2007 року, замовником будівництва відповідного об'єкту виступала саме ФОП ОСОБА_7

Майнові права, які були відчужені за спірними договорами, не були об'єктом спільної часткової власності простого товариства, а належали кожному учаснику договору про спільну діяльність у чітко визначених частках на праві приватної власності (в силу умов договору, зокрема, п. 6.4. договору про внесення змін та доповнень до договору про спільну діяльність від 28.12.2009 року). Об'єктом спільної часткової власності учасників договору було нерухоме майно: універсальний магазин з кафе, розташований за адресою: АДРЕСА_1, який був введений в експлуатацію 16.05.2011 року. Проте, в зв'язку з тим, що право на означене нерухоме майно було зареєстроване лише за одним учасником (ОСОБА_7.), ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_5, ОСОБА_3 мали всі законні підстави для відчужування майнових прав (прав вимоги за договором про спільну діяльність від 18.10.2007 року), які належали кожному з них на праві приватної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються також майнові права та обов'язки.

Частина 1 ст. 319 передбачає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Оскільки майнові права, що відчужувались, належали кожному з учасників простого товариства на праві приватної власності, згода інших учасників на укладання спірних договорів була не потрібна.

Основним нормативним документом, який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна є ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Отже, при вирішенні цієї справи першочерговому правозастосуванню підлягає саме цей Закон.

Заборона, яка виникла на підставі ухвали Дніпровського районного суду міста Херсона від 29.05.2012 року по справі №2110/3987/12, відноситься до публічних обтяжень.

Частина 2 ст. 37 Закону встановлює, що публічне обтяження набирає чинності з моменту його реєстрації в Державному реєстрі.

Враховуючи той факт, що в момент укладання спірних договорів про відступлення права вимоги в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна не було відомостей про вищезгадане обтяження(копії витягів з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №№37404718, 37404819, 37404951 від 16.08.2012 року), сторони мали всі законні підстави на їх укладання.

Що стосується договору купівлі-продажу майнового права, то до цих правовідносин взагалі не повинно застосовуватися існуюче обтяження. Так, ухвалою Дніпровського районного суду м. Херсона було заборонено ФОП ОСОБА_6 вчиняти будь-які дії по відступленню та відчуженню своєї частки, вказаної в додатковій угоді від 28.12.2009 року до договору про спільну діяльність від 18 жовтня 2007 року.

Проте, відчуження було здійснено не ОСОБА_6, а ОСОБА_4, який, хоча і діяв від імені ОСОБА_6, але укладав договір за власною ініціативою і без згоди ОСОБА_6 Відчуження майнового права було здійснено в межах досудового звернення стягнення на предмет застави.

Так, 20 січня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 був укладений договір позики, згідно якого останній надав у позику ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 500 000,00 гривень зі строком повернення до 31 травня 2012 року.

Цього ж дня між вказаними особами був укладений договір застави майнових прав №20/01, згідно якого в якості забезпечення виконання своїх зобов'язань за договором позики ОСОБА_6 передав в заставу ОСОБА_4 майнове право за договором про спільну діяльність від 18.10.2007 року, укладеним між ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_5, посвідченим 18.10.2007 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрованим в реєстрі за №3631, з урахуванням усіх наступних змін і доповнень, а саме: право на отримання частини результату спільної діяльності (об'єкту, який має бути збудований в результаті спільної діяльності), у розмірі 30% площі першого, другого та мансардного поверхів вищезазначеного об'єкту.

При цьому, договір застави майнових прав укладався в той момент, коли частка ОСОБА_6 була вільна від означеного обтяження. Оскільки зобов'язання за договором позики ОСОБА_6 належним чином не виконав, то 31.05.2012 року ОСОБА_4 розпочав процедуру досудового звернення стягнення на предмет застави, передбачену п. 5.6. договору про заставу майнових прав №20/01 від 20.01.2010 року.

Враховуючи той факт, що зобов'язання за договором позики ОСОБА_6 не були виконані і протягом додатково встановленого 30-ого строку, 06 липня 2012 року ОСОБА_4 скористався своїм правом заставодержателя і продав від імені заставодавця (ОСОБА_6) вищезазначене майнове право ТОВ «Мемфіс і К».

Отже, твердження позивача в позовній заяві про неможливість укладання договорів при наявності незареєстрованої в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна заборони, яка виникла на підставі ухвали Дніпровського районного суду міста Херсона про забезпечення позову від 29 травня 2012 року по справі №2110/3987/12, є необґрунтованим.

Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про іпотеку»правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Проте, за умовами договорів про внесення змін до договору про спільну діяльність не здійснювалося відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна. Цими угодами регулювалась поточна діяльність простого товариства, зокрема, перерозподілялися частки кожного учасника, які не були предметом іпотеки, в майбутній спільній частковій власності. При цьому, об'єкт передавався в іпотеку вже в момент існування договору про спільну діяльність. Так, іпотечний договір був укладений 11.04.2008 року, а договір про спільну діяльність -18.10.2007 року. Отже, на момент передачі об'єкта в іпотеку, кожен з учасників вже мав право на певну частку в цьому майні. З моменту укладання іпотечного договору і до здачі об'єкта в експлуатацію власник предмету іпотеки не змінювався. Отже, правові наслідки, передбачені ст. 12 ЗУ «Про іпотеку», не можуть застосовуватися до цих угод.

Стаття 12 ЗУ «Про іпотеку»не повинна застосовуватися і до угод, за якими були відчуженні майнові права. Адже, предметом іпотеки є нерухомий об'єкт (універсальний магазин з кафе, розташований за адресою: АДРЕСА_1), а не право вимоги за договором про спільну діяльність від 18.10.2007 року, укладеним між ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_5

Крім цього суд вважає що, факт укладання спірних угод без згоди іпотекодержателя жодним чином не порушує інтереси позивача.

Як вбачається зі змісту договору купівлі-продажу майнового права від 06.07.2012 року, укладеного між ФОП ОСОБА_6, в особі ОСОБА_4 та ТОВ «Мемфіс», предметом цього договору є право вимоги, яке не має особистого характеру.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

На думку суду предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Стаття 657 ЦК України передбачає, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Таким чином, на думку суду при вирішенні питання щодо форми договору купівлі-продажу майнового права першочерговому правозастосуванню підлягає ст. 657 ЦК України, як більш спеціальна норма по відношенню до загальної норми, викладеної у ч. 1 ст. 513 ЦК України. Враховуючи той факт, що за договором купівлі-продажу майнового права від 06.07.2012 року відчужувались майнові права, які належать до об'єктів рухомого майна, нотаріальне посвідчення цього договору не було обов'язковим.

Відповідно до ст. 13 ЗУ «Про заставу»договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. У випадку, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів.

Суд вважає переконливими доводи представника відповідачів ОСОБА_1, про те, що за договором застави майнових прав № 20/01 від 20.01.2010 року передавались в заставу майнові права, які належать до об'єктів рухомого майна, нотаріальне посвідчення цього договору не було обов'язковим.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається зі змісту договору про відступлення права вимоги, укладеного 30.05.2012 року між ФОП ОСОБА_5 та ТОВ «Мемфіс і К», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстрованого в реєстрі за №796, договору про відступлення права вимоги, укладеного 30.05.2012 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Мемфіс і К», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстрованого в реєстрі за №797, договору купівлі-продажу майнових прав від 06.07.2012 року, укладеного між ФОП ОСОБА_6, в особі ОСОБА_4, та ТОВ «Мемфіс і К», договору застави майнових прав №20/01 від 20.01.2010 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, всі вони відповідають вимогам ст. 203 ЦК України, тому у суда не має підстав визнавати їх недійсними.

За таких обставин суд вважає необхідним відмовити позивачу в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 5-11, 60, 79, 88, 208, 209, 213, 214, 215, 294 ЦПК України, ст. 4, 37ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ст. 12 ЗУ «Про Іпотеку», ст. 13 ЗУ «Про заставу», ст. ст. 203, 215, 512, 513, 655, 656, 657 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мемфіс і К" про визнання договору про відступлення права вимоги, укладений 30.05.2012 року між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мемфіс і К", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстрований в реєстрі на № 797, не дійсним; про визнання договору про відступлення права вимоги, укладений 30.05.2012 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мемфіс і К", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстрований в реєстрі на № 796, не дійсним; про визнання договору купівлі-продажу майнових прав від 06.07.2012 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6, в особі ОСОБА_4, та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мемфіс і К", не дійсним; про визнання договору застави майнових прав № 20/01 від 20.01.2010 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, не дійсним - відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Донецької області через Будьоннівський районний суд м. Донецька. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: