Рішення № 26077099, 06.09.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06.09.12 р. Справа № 5006/20/85/2012

Суддя господарського суду Донецької області Огороднік Д.М. при секретарі судового засідання Зіборовій Т.Є., розглянувши матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Жилье-25"

до Управління праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради

за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області;

2) Головного фінансового управління Донецької обласної державної адміністрації;

3) Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області;

4) Маріупольської міської ради

про стягнення заборгованості у розмірі 23440,09грн.

представники сторін:

від позивача: Аліпа О.Л. - представник за довіреністю;;

від відповідача: Лук'янова М.В. - представник за довіреністю; Балабанова Н.М. - представник за довіреністю;

від третьої особи-1: не з'явився;

від тертьої особи-2: не з'явився;

від третьої особи-3:Морокко Г.С. - представник за довіреністю;

від третьої особи-4: Затворницька О.М., Малащенко Л.Є. - представники за довіреністю

Відповідно до ст. 77 ГПК України

в судовому засіданні 04.09.2012

оголошувалась перерва до 06.09.2012.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Жилье-25" до Управління праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради про стягнення заборгованості у розмірі 64136,33грн., у тому числі основного боргу в розмірі 42691,32грн., пені у розмірі 13631,45грн., штраф у розмірі 5772,50грн., 3% річних у розмірі 1668,15грн. та інфляційних витрат в розмірі 372,91грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №95 про відшкодування витрат за послуги, надані населенню, що має право на отримання пільг та субсидій від 04.01.2011 в частині своєчасної та повної оплати вартості послуг, наданих населенню, що мають право на отримання пільг та субсидій.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав копії: договору №95 про відшкодування витрат за послуги, надані населенню, що має право на отримання пільг та субсидій від 04.01.2011, актів звіряння заборгованості, претензії №34 від 02.04.2012, листа №036х.012-0369-01 від 20.04.2012, опису вкладення до листа, фіскального чеку поштового відділення.

16.07.2012 відповідач через канцелярію суду подав письмові пояснення, в яких зазначив, що кредиторська заборгованість по пільгам перед позивачем у 2011 році в сумі 42691,32грн. виникла внаслідок фінансування грошовими коштами з державного бюджету не уповному обсязі, а також у зв'язку з відмовою керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Жилье-25" від застосування механізму проведення централізованих розрахунків, передбаченого постановою Кабінету міністрів України №20. Крім того, відповідачем здійснено в добровільному порядку погашення простроченої кредиторської заборгованості в розмірі 42691,32грн., що підтверджується платіжними дорученнями, наданими відповідачем до матеріалів справи.

Відповідач 25.07.2012 через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позивач належним чином не виконує умови договору, а саме принципово відмовляється від застосування механізму централізованих розрахунків, що й призвело до виникнення заборгованості, тому просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою суду від 25.07.2012 на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України судом вирішено залучити до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області.

Відповідач 07.08.2012 через канцелярію суду подав клопотання №11вх.-1098 від 03.08.2012 про залучення Головного фінансового управління Донецької міської облдержадміністрації до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. В обґрунтування клопотання відповідач посилається на те, що виконання умов договору відповідачем безпосередньо залежить від належного фінансування та від фінансових органів, в даному випадку від Головного фінансового управління Донецької міської облдержадміністрації Клопотання судом задоволено.

09.08.2012 від Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області через канцелярію суду надійшло клопотання №15-11/547-7319 від 03.08.2012 щодо заміни третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області на Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецькій області.

Ухвалою суду від 14.08.2012 на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України судом вирішено залучити до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне фінансове управління Донецької обласної державної адміністрації, Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області, Маріупольську міську раду.

Головне фінансове управління Донецької обласної державної адміністрації 03.09.2012 подало письмові пояснення, в яких зазначає, що заборгованість з пільг та субсидій перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Жилье-25" жодного разу не включалася до зведених реєстрів актів звіряння для погашення заборгованості з пільг і субсидій населенню з квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), які подає до Головного фінансового управління Донецької обласної державної адміністрації ПАТ "Донецькобленерго" для здійснення централізованих розрахунків згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 шляхом погашення заборгованості підприємств-постачальників енергоносіїв і комунальних послуг перед вказаною енергопостачальною компанією. В результаті неповного відшкодування з державного бюджету у грошовій формі наданих пільг та субсидій кредиторська заборгованість місцевих бюджетів області перед підприємствами, по яких неможливо провести клірингові розрахунки, щороку неухильно зростає.

Представником Маріупольської міської ради 04.09.2012 надано до матеріалів справи лист Фінансового управляння Маріупольської міської ради, в якому зазначається, що на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 (зі змінами та доповненнями) Товариству з обмеженою відповідальністю "Жилье-25" необхідно щомісячно проводити централізовані розрахунки, що дозволить заощаджувати їм оборотні кошти при розрахунках за енергоносії і повністю відновити витрати на надання пільг та субсидій населенню. Кошти, що надходять готівкою з Державного бюджету на погашення заборгованості за надані пільги й субсидії населенню на оплату спожитих енергоносіїв надходять не у повному обсязі від наданої заявки до Головного фінансового управління, що призводить до збільшення заборгованості бюджету перед підприємствами міста Маріуполь, у тому числі і ТОВ "Жилье-25". Поточна заборгованість бюджету перед ТОВ "Жилье-25" за надані пільги та субсидії населенню станом на 01.08.2012 згідно даних Управління праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради складає 44959,18грн. Фінансове управляння Маріупольської міської ради звертає увагу на те, що ними неодноразово були направлені листи у 2009-2011 роках до позивача стосовно вирішення питання щодо стовідсоткового погашення заборгованості бюджету перед підприємством шляхом проведення централізованих розрахунків, але відповідей від ТОВ "Жилье-25" щодо вирішення цих питань до теперішнього часу до Фінансового управляння не надходило.

Маріупольською міською радою подані заперечення проти позову, в яких остання вказує на те, що відповідно до п. 2.2.2 договору №95 сторонами погоджено розрахунки іншими механізмами, передбаченими відповідно до чинного законодавства. Інший механізм проведення розрахунків передбачений Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №20. Відповідно до вказаного порядку державна казначейська служба перераховує суми субвенцій на рахунки обласних бюджетів. Облдержадміністрації в свою чергу розподіляють перераховані субвенції між бюджетами районів і міст обласного значення згідно із загальними плановими обсягами субвенцій. Райдержадміністрації та виконавчі органи рад міст обласного значення розподіляють отримані субвенції між головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів. За таких обставин, на думку третьої особи саме облдержадміністрація визначає порядок розподілу субвенцій. Згідно щомісячних листів Головного фінансового управління Донецької облдержадміністрації кошти субвенції із загального фонду державного бюджету у грошовій формі на надання пільг та субсидій населенню необхідно спрямувати виключно на оплату послуг підприємствам, по яких не можливо провести розрахунки згідно з механізмом визначеним постановою №20. Кошти, що надходять готівкою з бюджету на погашення заборгованості за надані пільги й субсидії населенню на оплату спожитих енергоносіїв надходять не у повному обсязі (приблизно 2%) від наданої заявки до Головного фінансового управління, що призводить до збільшення заборгованості перед підприємствами м. Маріуполь. Враховуючи підпорядкованість фінансових установ України, фінансове управління Маріупольської міської ради проводить розподіл коштів згідно з вказівками Головного фінансового управління облдержадміністрації. У зв'язку з неналежними фінансуванням, відповідач протягом 2009-2011 років направляє позивачу листи стосовно вирішення питання щодо стовідсоткового погашення заборгованості бюджету перед позивачем шляхом проведення централізованих розрахунків. За таких обставин, третя особа вважає, що відповідачем вчинені усі необхідні дії для виконання зобов'язань. Крім того на думку третьої особи, відповідач не порушив права позивача, оскільки власних коштів не має, а здійснює розподіл коштів згідно вказівок Головного фінансового управління облдержадміністрації та за наявності відповідної вказівки здійснює перерахування коштів протягом 5 банківських днів. Також третя особа вказує на те, що відповідач згідно умов договору №95 наділений правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом проведення централізованих розрахунків. Крім того, третя особа вказує на безпідставність вимог позивачем про стягнення 3% річних, інфляційних втрат, пені, оскільки відповідач своїх коштів не має та діє дише в межах повноважень, згідно чинного законодавства. З огляду на викладене, третя особа просить суд відмовити у задоволенні позову.

04.09.2012 позивачем суду до прийняття рішення по справі подана заява про зменшення позовних вимог №5006/20/85/2012 від 04.09.2012 в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, якою просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 14704,83грн., штраф у розмірі 5772,50грн., 3% річних у розмірі 2096,78грн. та інфляційних витрат в розмірі 865,98грн.

Заява позивача про зменшення позовних вимог прийнята судом. Спір вирішується в межах вимог заявлених у такій заяві. Новою ціною позову вважати: пеню в розмірі 14704,83грн., штраф у розмірі 5772,50грн., 3% річних у розмірі 2096,78грн. та інфляційних витрат в розмірі 865,98грн.

Позивач у судове засідання 06.09.2012 з'явився, наполягав на задоволенні позовних вимог, надав усні пояснення по суті спору.

Відповідач у судове засідання з'явився, проти позову заперечував.

06.09.2012 представники Маріупольської міської ради у судовому засіданні надали заперечення проти позову, в яких позовні вимоги позивача вважають незаконними та необґрунтованими та просять суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У судове засідання 06.09.2012 представник Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області з'явився, проти позову заперечував.

Представник позивача 05.09.2012 через канцелярію суду подав клопотання щодо фіксації судового процесу, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався із застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані позивачем, відповідачем та третіми особами документи і матеріали, заслухавши їх пояснення, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до Положення про управління праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради в новій редакції, копія якого є в матеріалах справи, остання є виконавчим органом Маріупольської міської ради, підзвітна та підконтрольна міській раді, є юридичною особою, має самостійний баланс, поточні та реєстраційні рахунку в установах Державного казначейства. Серед основних напрямків роботи зазначено призначення та виплати державної допомоги, компенсацій та інших соціальних виплат, встановлених законодавством, надання субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого нічного побутового палива.

04.01.2011 між Управлінням праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради, як платником (відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Жилье-25", як виконавцем (позивач) укладено договір №95 про відшкодування витрат за послуги, надані населенню, що має право на отримання пільг та субсидій (далі - договір), строком дії, згідно п. 7.1 договору, до 31.12.2011.

Відповідно до п. 1.1 договору предметом цього договору є відносини сторін щодо організації роботи по відшкодуванню витрат, пов'язаних з наданням послуг населенню, що має право на отримання пільг та субсидій.

Пунктом 1.2 договору визначено, що згідно з умовами договору виконавець надає послуги населенню, що має право на пільги та субсидію, а платник здійснює відшкодування пільг та субсидій, пов'язаних з наданням послуг населенню, що має відповідні пільги та субсидії в межах субвенцій з державного бюджету та коштів місцевого бюджету, згідно з Законом України: "Про Державний бюджет України" на відповідний рік та рішенням Маріупольської міської "Про міський бюджет м. Маріуполя" на відповідний рік.

Згідно п. 2.1.1 договору виконавець зобов'язався надавати послуги населенню, що має право на отримання пільг та субсидій.

Відповідно до п. 2.1.2 договору виконавець зобов'язався щомісяця до 22 числа, що йде за звітним, подавати платнику списки та розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою "2-Пільга" на електронних носіях в алфавітному порядку на українській мові та в паперовому вигляді.

Пунктом 2.1.3 договору визначено, що виконавець зобов'язаний щомісяця до 15 числа, що йде за звітним, надавати платнику списки та розрахунки, необхідні для фінансування пільг за рахунок місцевого бюджету, а по субсидії - всі зміни, що стосуються розрахунків вартості послуг.

Виконавець зобов'язаний щомісяця до 3 числа, що йде за звітним, подавати платнику акти звіряння дебіторської та кредиторської заборгованості, які відображають споживання наданих послуг населенню, що має право на пільги та субсидії (п. 2.1.5 договору).

Відповідно до п. 2.2.1 договору платник зобов'язався звіряти інформацію, що знаходиться в реєстрі, з інформацією, яка надходить від виконавця. В разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не проводить розрахунків, що стосуються розбіжностей до уточнення цієї інформації.

Платник зобов'язався передбачити кошторисом доходів та витрат кошти, які будуть спрямовані на фінансування пільг та субсидій, що відповідатимуть витратам виконавця, в межах виділених платнику субвенцій з державного (місцевого) бюджету (п. 2.2.3 договору).

Пунктом 2.2.2 договору визначено, що платник зобов'язаний протягом п'яти банківських днів з моменту отримання субвенцій з державного (місцевого) бюджету на розрахунковий рахунок платника здійснювати перерахування коштів, передбачених на відповідні витрати, пов'язані з наданням пільг та субсидій, або проводити розрахунки іншими механізмами, передбаченими відповідно до чинного законодавства.

У випадках неможливості досягнення згоди шляхом переговорів спір передається на вирішення господарського суду і розглядається у встановленому законодавством порядку згідно з умовами цього договору (п. 6.3 договору).

На виконання умов договору позивачем було надано послуги населенню, що має право на пільги та субсидію, на загальну суму 84069,39 грн., що підтверджується актами звіряння заборгованості станом на кожний місяць 2011 року: "КФК 090405, КЕКВ 1343" на суму 25031,02 грн.; "КФК 090201, КЕКВ 1343" на суму 47594,32грн.; "КФК 090204, КЕКВ 1343" на суму 7087,15грн.; "КФК 090215, КЕКВ 1343" на суму 1469,40грн.; "КФК 090207, КЕКВ 1343" на суму 2887,50грн., які підписані сторонами, скріплені печатками сторін та наявні в матеріалах справи.

Відповідачем жодних заперечень щодо надання позивачем послуг та їх вартості населенню, що має право на пільги та субсидію, на підставі договору, не надано.

Згідно із ч.1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

Оскільки договір є видом правочину, для його укладення та чинності сторонами необхідно дотримуватись усіх тих вимог, які визначені у ст. 203 Цивільного кодексу України для всякого виду правочину.

Для того, щоб договір вважався укладеним, сторони у належній формі повинні досягнути згоди з усіх істотних його умов, які поділені на чотири групи: умови про предмет; умови, що визначені законом як істотні; умови, які є необхідними для договорів даного виду; умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір від 04.01.2011 № 95 укладений уповноваженими особами позивача та відповідача, між сторонами досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, станом на момент вирішення судом даного спору, договір недійсним не визнавався, спрямований на настання реальних наслідків, законність його укладення підтверджена сторонами.

В даному випадку суд виходить з положень ст. 204 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

За таких обставин, на підставі укладеного позивачем та відповідачем договору №95 у останніх виникли певні права та обов'язки, а саме у позивача надавати послуги населенню, що має пільги та субсидію, надавати відповідачу списки та розрахунки щодо вартості послуг, надавати акти звіряння а у відповідача здійснити відшкодування пільг та субсидій в межах субвенцій з державного бюджету та коштів місцевого бюджету.

В матеріалах справи наявні докази виконання сторонами договору №95 у повному обсязі. Спору між сторонами щодо списків та розрахунків вартості послуг, наданих пільговикам у 2011 році не має.

Даний спір виник у зв'язку з несвоєчасним, на думку позивача, виконання відповідачем своїх зобов'язань по договору № 95 щодо перерахування на рахунок позивача коштів субвенцій з державного (місцевого) бюджету.

Відповідач та третя особа-4 заперечують проти доводів позивача щодо порушення умов договору №95 та вказують на недотримання вимог чинного законодавства, а саме постанови Кабінету Міністрів України №20 щодо форми розрахунків самим позивачем. У зв'язку з чим відповідач та третя особа-4 вважають, що вина відповідача у виникненні даного спору відсутня, тому вимоги позивача про стягнення пені, штрафу, 3% річних, інфляційних втрат є необґрунтованими.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається зі змісту договору, при укладенні договору сторони керувались постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 із змінами та доповненнями, прийнятими постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2006 №430, постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 №848 із змінами та доповненнями, прийнятими постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.2004 №973, постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 №117 із змінами та доповненнями, прийнятими постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2006 №180, постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 із змінами та доповненнями.

Згідно п. 9 ст. 87 Бюджетного кодексу України видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України.

Відповідно до п. 1 ст. 102 Бюджетного кодексу України видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" п. 4 ч. 1 ст. 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 № 848 із змінами та доповненнями затверджено Порядок надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива".

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117 із змінами та доповненнями затверджено положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги".

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256 із змінами та доповненнями (в редакції чинній на момент укладення договору та його виконання) затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенції з державного бюджету, яким визначено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо компенсаційних виплат пільг та субсидій окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Згідно пунктів 3, 5, 6,7, 8, 12 зазначеного Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення;

головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) у строки передбачені пунктом 5 даного Порядку;

фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі у строки передбачені пунктом 6 даного Порядку;

державна казначейська служба перераховує до 10 числа поточного місяця субвенцію на виплату допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам та тимчасової державної допомоги дітям;

у разі виникнення додаткових зобов'язань головні розпорядники коштів місцевих бюджетів надсилають щомісяця до 18 числа фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) уточнену інформацію про фактично нараховані у поточному місяці суми. Зазначені фінансові органи готують уточнені реєстри нарахованих у поточному місяці сум та подають їх до 20 числа Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі;

державна казначейська служба перераховує щомісяця до 25 числа субвенцію на виплату допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам та тимчасової державної допомоги дітям згідно з уточненою інформацією про фактично нараховані у поточному місяці суми допомоги;

міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові органи обласних держадміністрацій протягом двох операційних днів після отримання коштів субвенцій надають органам Державної казначейської служби платіжні доручення щодо перерахування цих коштів на рахунки районних бюджетів, бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення пропорційно фактичним зобов'язанням з пільг, субсидій, допомоги та компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян відповідних бюджетів на дату проведення платежів з їх оплати;

щомісячні суми субвенцій перераховуються органами Державної казначейської служби на рахунки місцевих бюджетів з урахуванням їх обсягів, передбачених у бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних бюджетах для відповідних місцевих бюджетів;

органи Державної казначейської служби протягом операційного дня з часу отримання відповідних платіжних доручень направляють кошти субвенцій на рахунки місцевих бюджетів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби;

отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків;

головні розпорядники коштів місцевих бюджетів у п'ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних соціальних послуг; погашення кредиторської заборгованості за зазначеними державними програмами соціального захисту населення, яка утворилась станом на початок року, провадиться позачергово.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 затверджено Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій із змінами та доповненнями.

Слід зазначити, що редакція на яку посилається відповідач та треті особи даного Порядку діє з 27.01.2011 року.

Відповідно до Порядку №20 в редакції чинній з 27.01.2011 року останній визначає механізм перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, пільг з послуг зв'язку та інших передбачених законодавством пільг (далі - субвенція).

Пунктами 2,3,4,5,6 Порядку передбачено, що Державна казначейська служба перераховує суми субвенцій на рахунки бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, бюджетів мм. Києва та Севастополя, відкриті в органах Державної казначейської служби, згідно з розписом державного бюджету в межах зобов'язань місцевих бюджетів за видатками, зазначеними в пункті 1 цього Порядку, які підтверджуються заявками Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій;

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації розподіляють перераховану відповідно до пункту 2 цього Порядку субвенцію між бюджетами районів і міст обласного значення згідно із загальними плановими обсягами субвенцій, визначених бюджетам районів і міст обласного значення у рішеннях про затвердження бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів і бюджетів мм. Києва та Севастополя;

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації можуть приймати рішення про централізоване перерахування субвенцій, отриманих згідно з цим Порядком, без розподілу їх між бюджетами районів і міст обласного значення пропорційно за видами послуг, за згодою відповідних місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

Управління Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі на підставі платіжних доручень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій перераховують зазначені кошти на рахунки районних бюджетів і бюджетів міст обласного значення, відкриті в органах Державної казначейської служби;

райдержадміністрації та виконавчі органи рад міст обласного значення розподіляють отримані субвенції між головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів відповідно до бюджетної класифікації видатків у межах вартості ресурсів (товарів, послуг), наданих їх постачальниками, пропорційно або диференційовано за видами послуг;

органи Державної казначейської служби на підставі платіжних доручень головних розпорядників коштів місцевих бюджетів перераховують кошти на рахунки постачальників ресурсів (товарів, послуг);

для проведення розрахунків відповідно до цього Порядку всі учасники відкривають рахунки в органах Державної казначейської служби. Розрахункове обслуговування цих рахунків здійснюється на умовах, визначених договором, що укладається між органами Державної казначейської служби та суб'єктами підприємницької діяльності. Розрахунки проводяться за згодою учасників на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків.

Також пунктом 8 Порядку №20 передбачено, що у разі проведення розрахунків за спожиту електроенергію кошти перераховуються на поточні рахунки із спеціальним режимом використання енергопостачальних компаній, відкриті в уповноваженому банку, для подальшого спрямування їх через поточні рахунки із спеціальним режимом використання державним підприємством "Енергоринок" на рахунки виробників електроенергії, які поставляють її на оптовий ринок електроенергії, з наступним перерахуванням цих коштів на рахунки суб'єктів підприємницької діяльності, які є постачальниками та транспортувальниками природного газу.

Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію визначається Міністерством енергетики та вугільної промисловості, Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" і Державною казначейською службою.

Спільним наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості, Національної акціонерної компанієї "Нафтогаз України" і Державною казначейською службою від 03.02.2009 №55/57/43 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України №342/16358) із змінами та доповненнями затверджений Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію.

Розділом №1 Порядку затвердженого спільним наказом передбачено, що останній визначає взаємовідносини між органами Державної казначейської служби України, Міністерством фінансів Автономної Республіки Крим, головними фінансовими управліннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", ДП "Енергоринок" та іншими учасниками розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, що проводяться відповідно до Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 N 20 (із змінами).

Розрахунки, передбачені в пункті 1.1 цього Порядку, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню (далі - акти звіряння) або договорів, що визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) та спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, форма якого наведена у додатку 1, спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію, форма якого наведена у додатку 2.

Усі учасники розрахунків відкривають рахунки в органах Державної казначейської служби України.

Кошти на підставі спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків зараховуються: за природний газ та теплопостачання - до загального фонду Державного бюджету України; за електроенергію - на рахунок ДП "Енергоринок" за умови відсутності у суб'єктів підприємницької діяльності, які є постачальниками та транспортувальниками природного газу, можливості взяти участь у проведенні розрахунків за спожиту електроенергію відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 N 20 .

Дослідивши норми вищезазначених положень, суд приходить до висновку про те, що Державна казначейська служба перераховує суми субвенцій на рахунки обласних бюджетів; обласні міські державні адміністрації розподіляють перераховану субвенцію між бюджетами районів і міст обласного значення та перераховують зазначені кошти на рахунки районних бюджетів і бюджетів міст обласного значення; райдержадміністрації та виконавчі органи рад міст обласного значення розподіляють отримані субвенції між головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів; органи Державної казначейської служби на підставі платіжних доручень головних розпорядників коштів місцевих бюджетів перераховують кошти на рахунки постачальників ресурсів (товарів, послуг).

Крім того, вищезазначеними постановами Кабінету Міністрів передбачено централізоване перерахування субвенцій без розподілу їх між бюджетами районів і міст обласного значення пропорційно за видами послуг.

Саме на таку форму отримання позивачем субвенції з бюджету наполягає відповідач. Відповідач надав до матеріалів справи листи адресовані позивачу про застосування централізованих розрахунків передбачених постановою №20, також надав протоколи нарад з питання погашення кредиторської заборгованості по пільгам та субсидіям ТОВ "Жилье-25". Однак позивач не перейшов на централізовану систему розрахунків передбачену постановою №20.

З огляду на викладене, судом встановлено, що нормами чинного законодавства передбачено дві форми розрахунків з постачальниками послуг, які надаються особам, що мають пільги, перша з яких передбачає перерахунок органами Державної казначейської служби на підставі платіжних доручень головних розпорядників коштів місцевих бюджетів на рахунки постачальників ресурсів (послуг) на підставі актів звіряння або договорів, друга передбачає централізований розрахунок шляхом проведення взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, за електроенергію.

Відповідно до умов договору № 95 сторонами обрана перша форма розрахунків. В матеріалах справи відсутні докази погодження позивача та оформлення відповідних документів на проведення централізованих розрахунків, порядок яких передбачений постановою №20.

Розглядаючи даний спір суд виходить з того, що централізовані розрахунки, як це передбачено спільним наказом, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню або договорів, що визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) та спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію; відкриваються спеціальний рахунок.

За таких обставин, судом не приймають заперечення відповідача та третьої особи -4 щодо наявності винних дій позивача у зв'язку з не переходом останнім на централізовані розрахунків.

Також судом відхиляються доводи відповідача про те, що ним на виконання вказівок Головного фінансового управління Донецької облдержадміністрації кошти, які надходили з бюджету правомірно не перераховувались позивачу, оскільки такі кошти повинні були бути спрямовані тільки виключно на оплату послуг, підприємствам, по яким неможливо було провести розрахунки згідно з механізмом передбаченим постановою Кабінету Міністрів України №20. Як встановлено судом вище, позивач відноситься до підприємств з яким не можливо було провести централізовані розрахунки, оскільки не це не було згоди позивача.

Відповідачем надано відомості щодо дати отримання та розміру субвенцій з державного (місцевого) бюджету на виконання договору від 04.01.2011 №95, з яких вбачається, що субвенції з державного бюджету до місцевого надходили:

- КФК 090201 - 31.01.2011 у розмірі 31918,97 грн., 01.03.2011 у розмірі 32412,71 грн., 30.03.2011 у розмірі 30130,11 грн., 29.04.2011 у розмірі 31495,50 грн., 31.05.2011 у розмірі 37481,61 грн., 30.06.2011 у розмірі 20874,34 грн., 28.07.2011 у розмірі 26550,58 грн., 30.08.2011 у розмірі 29364,02 грн., 29.09.2011 у розмірі 36804,07 грн., 02.11.2011 у розмірі 57647,60 грн., 30.11.2011 у розмірі 91288,35 грн., 29.12.2011 у розмірі15520,66 грн., але кошти були перераховані лише 01.03.2011 в рахунок заборгованості за 2010 рік, в рахунок погашення заборгованості за 2011 рік, відповідачем кошти перераховані 02.04.2012 у розмірі 13364,72 грн., 27.06.2012. у розмірі 34229,60 грн.;

- КФК 090204 - 31.01.2011 у розмірі 4734,63 грн., 01.03.2011 у розмірі 4185,90 грн., 30.03.2011 у розмірі 3868,26 грн., 29.04.2011 у розмірі 4319,99 грн., 31.05.2011 у розмірі 4940,40 грн., 30.06.2011 у розмірі 2028,48 грн., 28.07.2011 у розмірі 2147,22 грн., 30.08.2011 у розмірі 2506,69 грн., 29.09.2011 у розмірі 3396,11 грн., 02.11.2011 у розмірі 5349,18 грн., 30.11.2011 у розмірі 9152,85 грн., 29.12.2011 у розмірі 1913,85 грн., але кошти були перераховані лише 29.09.2011 в рахунок заборгованості за 2010 рік, в рахунок погашення заборгованості за 2011 рік, відповідачем кошти перераховані 02.04.2012 у розмірі 1572,79 грн., 27.06.2012 у розмірі 5514,36 грн.;

- КФК 090207 - 31.01.2011 у розмірі 1371,30 грн., 01.03.2011 у розмірі 1485,29 грн., 30.03.2011 у розмірі1128,60 грн., 29.04.2011 у розмірі 1171,50 грн., 31.05.2011 у розмірі 1327,82 грн., 30.06.2011 у розмірі 771,50 грн., 28.07.2011 у розмірі 1035,45 грн., 30.08.2011 у розмірі 1114,41 грн., 29.09.2011 у розмірі 1298,76 грн., 02.11.2011 у розмірі 2253,29 грн., 30.11.2011 у розмірі 4035,63 грн., 29.12.2011 у розмірі 1279,20 грн., але кошти були перераховані лише 29.09.2011 в рахунок заборгованості за 2010 рік, в рахунок погашення заборгованості за 2011 рік, відповідачем кошти перераховані 02.04.2012 у розмірі 456,43 грн., 27.06.2012 у розмірі 2431,07 грн.;

- КФК 090215 - 31.01.2011 у розмірі 1863,01 грн., 01.03.2011 у розмірі 1315,30 грн., 30.03.2011 у розмірі 1496,70 грн., 29.04.2011 у розмірі 1479,05 грн., 31.05.2011 у розмірі 1661,07 грн., 30.06.2011 у розмірі 916,45 грн., 28.07.2011 у розмірі 1123,91 грн., 30.08.2011 у розмірі 1171,11 грн., 29.09.2011 у розмірі 1389,79 грн., 02.11.2011 у розмірі 2632,46 грн., 30.11.2011 у розмірі 4773,63 грн., 29.12.2011 у розмірі 824,67 грн., але кошти були перераховані лише 01.03.2011 та 29.09.2011 в рахунок заборгованості за 2010 рік, в рахунок погашення заборгованості за 2011 рік, відповідачем кошти перераховані 02.04.2012 у розмірі 953,11 грн., 27.06.2012 у розмірі 516,29 грн.;

- КФК 090405 - 31.01.2011 у розмірі 27550,73 грн., 01.03.2011 у розмірі 39870,60 грн., 30.03.2011 у розмірі 22080,15 грн., 29.04.2011 у розмірі 17875,07 грн., 31.05.2011 у розмірі 10528,05 грн., 30.06.2011 у розмірі 10079,00 грн., 28.07.2011 у розмірі 5972,92 грн., 30.08.2011 у розмірі 5838,37 грн., 29.09.2011 у розмірі 5246,62 грн., 02.11.2011 у розмірі 7756,46 грн., 30.11.2011 у розмірі 10438,59 грн., 29.12.2011 у розмірі 12180,32 грн., але кошти були перераховані 02.03.2011 в сумі 727,41грн., 29.09.2011 в сумі 2976,15грн. та 29.09.2011 у розмірі 4201,03грн за 2010 рік, а за 2011 рік було перераховано тільки 02.11.2011 у розмірі 1508,27грн., 23.12.2011 у розмірі 96,78грн. та 02.04.2012 у розмірі 23425,97 грн.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що кошти на рахунок відповідача надходили щомісячно, проте відповідач кошти, які надійшли протягом 2011 року перерахував позивачу частково по КФК 090405, решта коштів була перерахована тільки у 2012 році.

Доводи відповідача стосовно розподілу фінансування в грошовій формі субвенцій з державного бюджету у місцевий відповідно до питомої ваги витрат по позивачу складає: КФК 090201 - 0,56%, КФК 090204 - 0,38%, КФК 090207 - 0,69%, КФК 090215 - 0,41%, КФК 090405 - 0,58% судом не приймаються, оскільки уклавши договір незалежно від його правової природи, сторони зв'язані умовами його виконання, тому відповідач повинен був виконати свої зобов'язання з позивачем згідно умов договору.

В матеріалах справи наявна копія претензії №34 від 02.04.2012, в якій позивач вимагає від відповідача погасити заборгованість у розмірі 82464,34грн. у місячний строк з дня отримання претензії, та докази її надіслання на юридичну адресу відповідача: опис вкладення до листа від 02.04.2012 з печаткою поштового відділення та фіскальний чек поштового відділення.

Відповідач листом №03вх.012-0369-01 від 20.04.2012 надав відповідь на претензію №34 від 02.04.2012, у якому підтвердив суму заборгованості перед позивачем за 2011 рік у розмірі 82464,38грн. та зазначив, що по результатам першого кварталу 2012 року з'явилася можливість додатково провести 01.04.2012 грошове фінансування підприємств району , тому позивачу перераховано суму 39773,02грн. для погашення заборгованості 2011 року. Крім того, відповідач рекомендував позивачу забезпечити умови для проведення централізованих розрахунків.

В ході розгляду справи, відповідачем надано копії платіжних доручень на загальну суму 42691,32грн.: №4066 від 27.06.2012 на суму 522,19грн., №4067 від 27.06.2012 на суму 477,22грн., №4068 від 27.06.2012 на суму 477,22грн., №4069 від 27.06.2012 на суму 477,22грн., №4070 від 27.06.2012 на суму 477,22грн., №4071 від 27.06.2012 на суму 271,39грн., №4072 від 27.06.2012 на суму 244,90грн., №4053 від 27.06.2012 на суму 477,22грн.2863,85, №4058 від 27.06.2012 на суму 3434,59грн., №4057 від 27.06.2012 на суму 7398,06грн., №4056 від 27.06.2012 на суму 7928,51грн., №4055 від 27.06.2012 на суму 7981,85грн., №4054 від 27.06.2012 на суму 8057,33грн., №4060 від 27.06.2012 на суму 232,95грн., №4065 від 27.06.2012 на суму 584,06грн., №4064 від 27.06.2012 на суму 1168,12грн., №4062 від 27.06.2012 на суму 1168,12грн., №4063 від 27.06.2012 на суму 1168,12грн., №4061 від 27.06.2012 на суму 1192,99грн., відповідно до яких відповідач вищезазначеними погасив позивачу прострочену кредиторську заборгованість в розмірі 42691,32грн. Дані платіжні доручення надані відповідачем та містяться в матеріалах справи.

Судом встановлено, що відповідач 27.06.2012 повністю погасив суму заборгованості в розмірі 42691,32грн., у зв'язку з чим позивач в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України зменшив позовні вимоги.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, приписи ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем порушено п.п 2.2.2 договору № 95, яким передбачено що відповідач зобов'язаний протягом 5 банківських днів з моменту отримання коштів перерахувати їх позивачу.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Господарський враховує рішення Європейського суду з прав людини у рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (від 18.10.2005) вказано, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є виправданням бездіяльності органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

З огляду на вказані обставини, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань взятих по договору №95.

За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 2096,78 грн. та інфляційних втрат в розмірі 865,95грн.

Стаття 625 Цивільного кодексу України не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, за вимогою кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних суд визнає його частково не вірним, оскільки позивачем не вірно визначена дата з якої починається нарахування 3% річних та інфляційних втрат. Нарахування 3% річних та інфляційних втрат починається через 5 банківських днів з наступного дня після дня, коли кошти надійшли на рахунок відповідача, а не з дня надходження коштів на рахунок відповідача, як розраховує позивач.

За розрахунком суду здійсненим за допомогою програми "Ліга "Калькулятори" з урахуванням строку оплати та розміру передбаченого у зведеному акту розмір 3% річних за визначені у розрахунку періоди становить 2041,53грн.

Перевіривши розрахунок позивача інфляційних втрат суд визнає його не вірним.

За розрахунком суду здійсненим за допомогою програми "Ліга "Калькулятори" розмір інфляційних втрат за визначені у розрахунку періоди становить 838,42грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 14704,83грн. та штраф в розмірі 5772,50грн. на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені та штрафу в розмірі 7% за договором задоволенню не підлягають, на підставі наступного.

Позивач в обґрунтування своїх вимог за договором в частині стягнення штрафу посилається ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Отже, покладена позивачем в основу своїх вимог частина 2 статті 231 Господарського кодексу України визначає відповідальність за порушення виконання виключно не грошового зобов'язання.

Такий висновок щодо умов застосування частини 2 статті 231 Господарського кодексу України викладений в постанові Верховного суду України від 20 грудня 2010 року у справі №06/113-38 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Варто» до дочірнього підприємства "Волинський облавтодор" відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення суми.

Відповідно до статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Таким чином, вищевказана постанова Верховного суду України від 20 грудня 2010 року у справі №06/113-38 має бути обов'язково враховано у спірних правовідносинах стосовно умов застосування частини 2 статті 231 Господарського кодексу України.

З урахуванням цього, суд зазначає, що оскільки обов'язок відповідача по оплаті послуг наданих населенню, що має право на отримання пільг та субсидій, на підставі договору №95 від 04.01.2011 є грошовим, то до спірних правовідносин частина 2 статті 231 Господарського кодексу України застосуванню не підлягає, у зв'язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені та штрафу за договором задоволенню не підлягають.

Беручи до уваги викладене суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню частково, а саме в частині вимог про стягнення 3% річних у розмірі 2041,53 грн. та інфляційних втрат у розмірі 838,42 грн., в решті вимоги позивача необґрунтовані та такі, що не підлягають задоволенн.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам. У зв'язку зі зменшенням позовних вимог сплачений позивачем судовий збір поверненню не підлягає, оскільки позивачем сплачено мінімальний розмір за подання майнового позову.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради (пр. Металургів, буд. 35, м. Маріуполь, Донецька область, 87500, ЄДРПОУ 26010964, з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Жилье-25" (пр. Леніна, буд. 95, м.Маріуполь, Донецька область, 87500, ЄДРПОУ 31891569) 3% річних у розмірі 2041 (дві тисячі сорок одна) грн. 53 коп., інфляційних втрат у розмірі 838 (вісімсот тридцять вісім) грн. 42 коп., судовий збір у розмірі 197 (сто дев'яносто сім) грн. 75 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Дата складення повного рішення 11.09.2012.

Суддя Огороднік Д.М.