Постанова № 26073360, 11.07.2012, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2012 року Справа № 1170/2а-2536/11

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Черниш О.А., при секретарі судового засідання Тарасенко О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кіровограді адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агрорегіон" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрорегіон" (надалі - ТОВ "Агрорегіон") звернулося до суду з позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції (надалі - Кіровоградська ОДПІ) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000322200 від 22.06.11.

Позов мотивовано тим, що спірне податкове повідомлення-рішення, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 56 344 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 14 086 грн., прийняте Кіровоградською ОДПІ на підставі акту перевірки №42/22-00/37168328 від 06.06.11 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Агрорегіон" з питань дотримання податкового законодавства при нарахуванні податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП "Лікмардс" та ТОВ "Агроінвестсервіс К" за період з 01.12.10 по 31.12.10". За результатами перевірки податковий орган дійшов до висновку про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ПП "Лікмардс", та про те, що операції з придбання не мали товарного характеру. Позивач, стверджуючи про необґрунтованість та безпідставність вказаних висновків та доводячи дійсність господарських взаємовідносин, поставлених під сумнів відповідачем, наполягає на правомірності формування податкового кредиту з ПДВ за цими господарськими операціями, у зв'язку з чим просить суд визнати нечинним та скасувати спірне податкове повідомлення-рішення.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, та надані у справу матеріали і документи.

Ухвалою суду від 17.05.12 замінено відповідача у справі - Кіровоградську об'єднану державну податкову інспекцію - її правонаступником - Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією Кіровоградської області Державної податкової служби .

Представник відповідача у письмових запереченнях та у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, стверджуючи, що податковий кредит з ПДВ у сумі 56 344 грн. сформований позивачем за правочином з ПП "Лікмардс", який визнаний податковим органом нікчемним. Посилаючись на результати перевірки ПП "Лікмардс", якою встановлено відсутність в останнього необхідних умов для здійснення господарської діяльності, а також показання директора ПП "Лікмардс" ОСОБА_2, який заперечив провадження ним фінансово-господарської діяльності від імені цього підприємства, наполягала на правомірності висновків акту перевірки та оскаржуваного позивачем податкового повідомлення - рішення. У зв'язку з цим просила суд у позові відмовити.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази, суд встановив такі обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрорегіон" зареєстроване як юридична особа (а.с.24, 26, т.1), перебуває на податковому обліку в Кіровоградській ОДПІ, є платником податку на додану вартість (а.с. 25, т.1).

Посадовими особами Кіровоградської ОДПІ на підставі наказу №1479 від 02.06.11 (а.с. 64, т.1) проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Агрорегіон" з питань дотримання податкового законодавства при нарахуванні податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП "Лікмардс" та ТОВ "Агроінвестсервіс К" за період з 01.12.10 по 31.12.10, результати якої оформлено актом №42/22-00/37168328 від 06.06.11 (а.с. 9-17, т.1).

Висновками акту перевірки встановлено зокрема порушення позивачем пп.7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп.7.5.1 п.7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму ПДВ 56 344 грн.

На підставі цього акту Кіровоградською ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення №0000322200 від 22.06.11, яким позивачеві згідно з пп.54.3.2 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України та відповідно до ч.1 п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України, за порушення пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п. 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на вартість" збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем на суму 56 344 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 14 086 грн., усього - 70 430 грн. (а.с. 18, зв., т.1).

Перевіряючи правомірність цього рішення, суд дійшов до таких висновків.

Вбачається, що предметом спору є висновки податкового органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з ПДВ у грудні 2010 року по взаємовідносинах з ПП "Лікмардс", визнаних нікчемними правочинами. Порушення податкового законодавства кваліфіковані відповідачем за пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", чинного на момент виникнення спірних правовідносин (надалі - Закон), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За змістом наведених норм, право платника податку на додану вартість на податковий кредит виникає на підставі сукупності юридичних фактів, а саме - придбання платником податку (робіт, послуг) з нарахуванням сум податку в ціні придбання, що підлягає сплаті іншому платнику цього податку - постачальнику (робіт, послуг); характеристика товарів (робіт, послуг) з метою оподаткування як таких, що призначені для використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності покупця - платника податку; підтвердження суми податку податковою накладною, митною декларацією чи іншими подібними документами.

Необхідною умовою віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, що безпосередньо впливає на зменшення суми податкових (грошових) зобов'язань, є, зокрема, фактична наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Адже наслідки у податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції.

Таким чином, витрати по сплаті податку на додану вартість для цілей включення до складу податкового кредиту та визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судом установлено, що виявлені Кіровоградською ОДПІ під час перевірки позивача порушення в частині правомірності формування податкового кредиту з ПДВ стосуються господарських зобов'язань, що випливають із договору купівлі-продажу (оптової партії товару) №21/12 від 21.12.10, укладеного між позивачем та ПП "Лікмардс". (а.с. 22, т.1).

За умовами цього договору ПП "Лікмардс" (продавець) зобов'язується поставити та передати у власність ТОВ "Агрорегіон" (покупця) товар - ячмінь вагою 222,409 т загальною вартістю 338 061,68 грн., в т.ч. ПДВ - 56 343,61 грн., а покупець зобов'язується прийняти й оплатити товар на умовах, що передбачені цим договором.

Передача товару оформлена видатковою накладною №Л-00000140 від 22.12.10 (а.с. 19 зв., т.1) із видачею податкової накладної №140 від 22.12.10 (а.с. 20, т.1), а оплату за товар покупцем проведено згідно з рахунком - фактурою №Л-00000140 від 22.12.10 (а.с. 20, зв., т.1) в безготівковій формі, що підтверджується копією платіжного доручення №256 від 28.01.11(а.с. 21, т.1).

Суму ПДВ з вказаної операції за податковою накладною №140 від 22.12.10 у розмірі 56 343,61 грн. віднесено позивачем до складу податкового кредиту декларації з ПДВ за грудень 2010 року.

Досліджуючи обставини реальності спірної господарської операції, суд виходив з того, що за своєю правовою природою договір купівлі-продажу №21/12 від 21.12.10, укладений між позивачем та ПП "Лікмардс", є договором поставки.

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічне визначення міститься у частині 1 статті 265 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Пунктами 3, 6 договору купівлі-продажу №21/12 від 21.12.10 передбачені строки та умови поставки товару, згідно з якими товар повинен бути поставленим покупцю на протязі 3-х банківських днів з моменту укладання договору, продавець зобов'язаний здійснити поставку товару на умовах ЕХW - ВАТ "Новомиргородський елеватор".

Відповідно до офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати "Інкотермс" в редакції 2000 року, видання МТП №560, які введені в дію з 01.01.00, термін ЕХW "франко-завод" означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. ін.), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб. Цей термін покладає мінімальні обов'язки на продавця, а покупець несе всі витрати і ризики у зв'язку з перевезенням товару з площ продавця до місця призначення. Продавець зобов'язаний надати товар у розпорядження покупця в названому місці поставки, без завантаження на будь-який приймаючий транспортний засіб, в узгоджений день чи в межах погодженого періоду або, якщо такого часу не обумовлено, у строк, звичайний для поставки аналогічних товарів. Якщо сторони не узгодили конкретної точки в межах названого місця поставки, і наявні декілька придатних для цього точок, продавець може вибрати таку точку в межах місця поставки, яка найбільш відповідає його цілям.

Судом установлено, що поставка товару від ПП "Лікмардс" до ТОВ "Агрорегіон" відбулася на ВАТ "Новомиргородський елеватор", який є сертифікованим зерновим складом, та з яким позивачем укладено договір складського зберігання зерна №110 від 22.12.10 (а.с. 113-119, т.1).

За визначенням наведеним у пункті 15 частини 1 статті 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", зерновий склад - це юридична особа, що має на праві власності зерносховище та сертифікат на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки.

Відповідно до статті 24 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах. При прийманні зерна на зберігання зерновий склад зобов'язаний здійснити аналіз його якості. Зерновий склад зобов'язаний вживати усіх заходів, передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання. Видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи. Кожна із сторін договору складського зберігання зерна при відвантаженні зерна має право вимагати перевірки його якості. Витрати, пов'язані із проведенням аналізу його якості, несе сторона, що зажадала його перевірки.

Згідно зі статтею 25 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерновий склад є складом загального користування і зобов'язаний приймати на зберігання зерно від будь-якої особи.

Частинами 1, 2, 3 статті 26 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" передбачено, що договір складського зберігання зерна є публічним договором, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України. За договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна. Договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа.

Відповідно до частин 1, 2 статті 37 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію. Складський документ на зерно виписується після передачі зерна на зберігання не пізніше наступного робочого дня.

Судом від ВАТ "Новомиргородський елеватор" витребувано документи, на підставі яких вівся облік та оформлення операцій з зерном, придбаним позивачем.

На запит суду ПрАТ "Новомиргородський елеватор" (правонаступник ВАТ "Новомиргородський елеватор") надано копії документів, з яких вбачається, що факт прийняття зерновим складом ВАТ "Новомиргородський елеватор" від поклажодавця ТОВ "Агрорегіон" зерна ячменю вагою 222,409 кг підтверджено видачею складської квитанції на зерно №0807 від 22.12.10 (серія АУ №310356) (а.с. 121, т.1), згідно з приміткою до якої вказане зерно переоформлено на ТОВ "Агрорегіон" від попереднього власника - ПП "Лікмардс".

Порядок переоформлення зерна від одного власника іншому регламентований пунктом 2 розділу V Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України від 13.10.08 №661, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.11.08 за №1111/15802, згідно з яким переоформлення зерна від одного власника іншому проводиться в їх присутності або в присутності уповноважених ними осіб згідно з заявою власника про переоформлення. У заяві вказуються культура, клас, обсяг переоформлення, реквізити нового власника. При переоформленні зерна ВТЛ зернового складу надає бухгалтерії аналізну картку з відміткою "переоформлення". Якість зерна визначається на дату переоформлення і відповідає якості, що склалася в партії на момент переоформлення та зареєстрована в журналі форми №ЗХС-49 "переоформлення". До заяви додаються складські документи і доручення, видається наказ керівника зернового складу (форма №16), складається акт приймання-передавання зерна, який підписується в тристоронньому порядку (перший власник зерна, новий власник зерна і керівник зернового складу), оформляється договір складського зберігання зерна з новим власником. Обсяг переоформленого зерна визначається актом-розрахунком, який складається підприємством на момент переоформлення, після чого новому власнику видаються переоформлені складські документи. Процедура переоформлення відображується в особовому рахунку власника зерна в книзі кількісно-якісного обліку хлібопродуктів (форма №36 з відміткою "переоформлення"). Відповідно вносяться зміни в звіт форми №ЗХС-37. Перед переоформленням зерна перший власник повинен повністю розрахуватися з підприємством за послуги з приймання, очищення, сушіння та зберігання зерна, вирішити питання щодо використання побічних продуктів і відходів, що належать йому.

На підтвердження переоформлення зерна ячменю з ПП "Лікмардс" на ТОВ "Агрорегіон" зерновим складом ПрАТ "Новомиргородський елеватор" суду надано копії договору складського зберігання №110 від 22.12.10, укладеного між ВАТ "Новомиргородський елеватор" та ПП "Лікмардс" (а.с. 101-108, т.1), заяви директора ПП "Лікмардс" ОСОБА_2 (а.с.112, т.1), наказу голови правління ВАТ "Новомиргородський елеватор" на переоформлення №NM-0000471 від 22.12.10 (а.с. 109, т.1), витяг з книги кількісно-якісного обліку хлібопродуктів форми №36 (а.с. 100, т.1) з яких вбачається, що 222,409 кг ячменя 22.12.10 переоформлено з ПП "Лікмардс" на ТОВ "Агрорегіон".

У свою чергу, ПП "Лікмардс" став власником цієї сільськогосподарської продукції шляхом переоформлення її з рахунку попереднього власника - ФОП ОСОБА_3, про що свідчать надані ПрАТ "Новомиргородський елеватор" на запит суду документи, передбачені Інструкцією про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах №661 (а.с. 172-185, т.1)

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_3 дала суду показання, що з 2008 року займається підприємницькою діяльністю, перебуває на спрощеній системі оподаткування, не є платником податку на додану вартість. У грудні 2010 року вона придбала з прилюдних торгів, організованих Головним управлінням юстиції у Кіровоградській області, ячмінь вагою 222,409 кг, який зберігався на ВАТ "Новомиргородський елеватор", та того ж дня реалізувала ячмінь ПП "Лікмардс", від імені якого діяв його директор ОСОБА_2, оформивши з ним на складі ВАТ "Новомиргородський елеватор" необхідні документи та провівши розрахунки.

Таким чином, у ході судового розгляду справи на підставі належних доказів встановлено факт придбання товару позивачем у ПП "Лікмардс" та спростовано висновки податкового органу про безтоварність цієї операції.

Щодо подальшого використання товару, представник позивача у ході судового розгляду справи пояснив, що придбаний ТОВ "Агрорегіон" за договором купівлі-продажу №21/12 від 21.12.10 ячмінь був реалізований останнім 24.01.11 ТОВ "Агро-Інкам-Трей", що представником відповідача не заперечувалось.

Отже, обставини, наведені відповідачем, як підстави для невизнання податкового кредиту, сформованого позивачем за рахунок сум податку на додану вартість, нарахованих (сплачених) у зв'язку з придбанням товарів у ПП "Лікмардс", знаходяться поза межами вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", оскільки право на податковий кредит у позивача по взаємовідносинах з ПП "Лікмардс" виникло внаслідок фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування, товар придбаний з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, сума ПДВ, що віднесена до складу податкового кредиту, підтверджена належним чином оформленою податковою накладною.

Воднораз, заперечуючи право позивача на податковий кредит по взаємовідносинах з ПП "Лікмардс", відповідач в акті перевірки послався на те, що ці взаємовідносини є нікчемним правочином, який не направлений на досягнення мети. В підґрунтя цього покладено висновки акту перевірки Кіровоградської ОДПІ №14/23-6/37168050 від 17.03.11 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП "Лікмардс" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.12.10 по 31.12.10", яким встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям. Господарські операції ПП "Лікмардс" за перевіряємий період не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничих ресурсів, складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій. У зв'язку з цим встановлено, що ПП "Лікмардс" здійснювало діяльність, спрямовану на проведення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам. За висновком податкового органу, усі операції купівлі-продажу ПП "Лікмардс" не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними. (а.с. 58-61, т.1)

Посилаючись на встановлені вказаним актом обставини, відповідач, здійснюючи перевірку позивача, дійшов до висновку, що угода, укладена позивачем з ПП "Лікмардс" на придбання товарів, згідно зі статтею 228 ЦК України є нікчемним правочином, оскільки спрямована на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, вважається такою, що порушує публічний порядок.

За визначенням, наведеним у частині 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі статтею 228 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладання та виконання спірного договору) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як роз'яснено у пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.09 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

У ході розгляду справи зазначені факти відповідачем не доведено, так само як і не надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, що згідно зі статтею 215 ЦК України є підставою для визнання правочинів недійсними.

Як передбачено частиною 3 статті 228 ЦК України (у редакції Закону України від 02.12.10 №2756-VI, який набрав чинності 01.01.11), у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Доказів наявності судових рішень про визнання недійсними угод, укладених між позивачем та ПП "Лікмардс", ініційованих податковим органом у порядку, передбаченому частиною 3 статті 228 ЦК України, або щодо фіктивної діяльності останнього, визнаної такою у порядку, передбаченому статтею 55-1 ГК України, відповідачем суду не надано.

У ході розгляду справи, доводячи обставини, на яких ґрунтуються заперечення, представник відповідача посилалась на те, що у періоді, що перевірявся, відповідальним за фінансово-господарську діяльність ПП "Лікмардс" значився директор ОСОБА_2, який, будучи допитаним 26.05.11 як свідок у кримінальній справі №56-2659, дав показання, що став директором вказаного підприємства на пропозицію знайомого та за умови отримання грошової винагороди, наміру самостійно здійснювати фінансово-господарську діяльність від імені ПП "Лікмардс" не мав, податкову звітність до податкової інспекції не подавав, фінансово-господарську діяльність не вів, жодних фінансово-господарських документів ПП "Лікмардс" не підписував, а також нікого не уповноважував від свого імені вести будь-яку фінансово-господарську діяльність, складати та підписувати первинні документи. (а.с. 65 зв.-66, т.1).

З метою перевірки достовірності показань ОСОБА_2, відображених у протоколі його допиту від 26.05.11, на який посилалася представник відповідача, суд неодноразово викликав ОСОБА_2 в якості свідка у судові засідання. Однак судові повістки про виклик до суду повернуті поштою за закінченням терміну зберігання. Ухвала про привід вказаного свідка органами внутрішніх справ не виконана у зв'язку з неможливістю встановлення фактичного місця його перебування.

Суд зауважує, що протокол допиту ОСОБА_2 не підтверджує ні нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ПП "Лікмардс", ні фіктивність діяльності останнього, створеного з метою надання податкової вигоди суб'єктам господарювання, на чому наголошував відповідач, позаяк відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Належним доказом у даному випадку може бути вирок суду щодо кримінальної відповідальності осіб, які фактично створили юридичну особу ПП "Лікмардс", за ст. 205 КК України за фіктивне підприємництво - створення суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона. Між тим, такого вироку суду відповідачем не надано.

Як установлено судом, у кримінальній справі №56-2659, порушеній за ч.2 ст.205 КК України, яка перебуває у провадженні СУ ПМ ДПС у м. Києві, рішення відносно службових осіб ПП "Лікмардс" не приймалося. (а.с. 200, 229, т.1)

Отже відповідачем суду не надано належних доказів наявності у діях ОСОБА_2, який діяв з боку ПП "Лікмардс" у взаємовідносинах з позивачем та підписав первинні документи, наміру (умислу) порушити публічний порядок, як обов'язкової умови визнання нікчемним укладеного правочину, що б тягло за собою негативні наслідки для позивача у вигляді зменшення податкового кредиту.

Наведені в акті перевірки доводи щодо відсутності у ПП "Лікмардс" необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, як обставини, які за висновками відповідача, ставлять під сумнів реальність виконання спірної поставки, суд визнає неспроможними, оскільки зміст укладених договорів купівлі-продажу зерна ячменю, якими опосередковувалися спірні господарські операції, дає підстави для висновку про те, виконання цих операцій не вимагало фізичного руху товару, його фактичного переміщення від постачальника до покупця, оскільки приймання - передача товару відбувалася на зерновому складі, де зерно зберігалося знеособлено.

Крім того, суд зазначає, що за умови фактичного виконання спірної операції з поставки незнаходження постачальника позивача за місцем реєстрації, порушення ним податкової дисципліни, на чому наголошувала представник відповідача, не може бути причинами позбавлення позивача права на податкову вигоду за умови відсутності доказів недобросовісності позивача як платника.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.09 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Дослідивши у судовому засіданні обставини здійснення господарської операції, на підставі яких сформовані дані податкового обліку, поставлені під сумнів відповідачем, та оцінивши відносини, які склалися безпосередньо між учасниками цієї операції, дійшов до висновку, що господарська операція з придбання позивачем у ПП "Лікмардс" товару мала місце та фактично здійснена.

Відомості про цю господарську операцію містяться у первинних документах, які наявні у позивача та відповідають вимогам частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 за №168/704. У судовому засіданні достовірність цих документів відповідачем не спростовано та не доведено, що викладені у них відомості не відповідають дійсності.

У ході судового розгляду судом не здобуто доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання операції з поставки товару позивачеві, невідповідність цієї операції дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтвердили недобросовісність позивача як платника податків та позбавляли його права на податковий кредит.

Відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України (у редакції, чинній на момент винесення спірного рішення) контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно з частиною 3 статті 113 ПК України штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Оскільки відповідачем не доведено суду фактів порушення ТОВ "Агрорегіон" норм податкового законодавства при формуванні податкового кредиту з ПДВ у грудні 2010 року, тому збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на суму 56 344 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених частиною 1 пункту 123.1 статті 123 ПК України, у розмірі 14 086 грн. не відповідає вимогам чинного законодавства.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У судовому засіданні відповідачем не доведено правомірність податкового повідомлення - рішення Кіровоградської ОДПІ №0000322200 від 22.06.11, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

Зі змісту даної норми вбачається, що встановлені способи захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним - правового акту індивідуальної дії.

Таким чином, враховуючи, що предметом оскарження у даному спорі є рішення суб'єкта владних повноважень, яке є правовим актом індивідуальної дії, наслідком задоволення позовних вимог за правилами Кодексу адміністративного судочинства України може бути лише визнання такого акту протиправними та його скасування.

Згідно з частиною 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Зважаючи на задоволення позову, суд вважає за необхідне присудити позивачеві з державного бюджету здійснені ним судові витрати у сумі 3,40 грн.

Керуючись ст.ст. 11, 71, 86, 94, 158 - 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Агрорегіон" задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції №0000322200 від 22.06.11.

Присудити товариству з обмеженою відповідальністю "Агрорегіон" з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3 грн. 40 коп.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня отримання її копії апеляційної скарги, з одночасним надісланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду О.А. Черниш