Постанова № 26073147, 06.09.2012, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 вересня 2012 року Справа № 2а/1270/5798/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді Качуріної Л.С.

при секретарі Горобець В.О.

в присутності сторін:

від позивача: Мирвода А.М., довіреність від 25.10.11;

від відповідача: Купцова О.М., довіреність №29/10 від 06.08.12.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пентхауз» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.04.2012 року №0004251600, -

В С Т А Н О В И В:

27 липня 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Пентхауз» з адміністративним позовом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.04.2012 року №0004251600.

В судовому засіданні в обґрунтування заявленого позову представник позивача зазначив, що 23.07.2012 року поштовим листом на адресу позивача надійшла податкова вимога від 06.06.2012 року №1214, рішення про опис майна та лист з вимогою надати інформацію про наявне на підприємстві майно та обладнання. В подальшому було з'ясовано, що відповідно до акту від 19.03.2012 року №354/16/32065488 про результати камеральної перевірки податкової декларації з податку на додану вартість за ІІІ квартал 2009 року від 04.11.2009 року №102098, відповідачем був зроблений висновок про нікчемність правочину з ПП «Завод-Строймаркет-07» і прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, яке не засновано на приписах норм чинного законодавства України.

01 серпня 2012 року позивач надав у суд уточнення до адміністративного позову (вх.27997 від 01.08.2012р.), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську Луганської області Державної податкової служби від 26.04.2012 року №004251600, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 19166,00 грн. у тому числі 15333,00 грн. основний платіж, 3833,00 грн. штрафні санкції.

У судове засідання прибув представник відповідача, який проти адміністративного позову заперечував та просив суд відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що перевіркою було встановлено, що позивачем за декларацією з ПДВ за ІІІ квартал 2009 року, зареєстрованої у податковому органі 04.11.2009 року за вх.№102098, необґрунтовано було включено до податкового кредиту ПДВ по податковій накладній виписаній ПП «Завод-Строймаркет-07» у сумі 15333,00 грн. Вироком Жовтневого районного суду м. Луганська від 20.12.2010 року по справі №1-1147/10 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.205 КК України ОСОБА_3, який є засновником та директором ПП «Завод-Строймаркет-07», тому відповідно до ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України перевіркою встановлено нікчемний правочин, учинений позивачем по взаємовідносинам з ПП «Завод-Строймаркет-07».

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач - юридична особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Пентхауз», зареєстровано 26.06.2002 року виконавчим комітетом Луганської міської ради за адресою: 91016, м. Луганськ, вул. Демьохіна, буд.29, кв.11, є платником податку на додану вартість, свідоцтво №17310859 від 14.02.2003р., здійснює господарську діяльність у сфері архітектури, інженерної та технічної діяльності, пов'язаної з будівництвом, має відповідну ліцензію Управління містобудування та архітектури Луганської обласної державної адміністрації.

19 березня 2012 року старшим державним податковим інспектором відділу адміністрування податку на додану вартість управління оподаткування юридичних осіб Ленінської МДПІ у м. Луганську Богатирьовою О.В. складений акт №354/16/32065488 про результати камеральної перевірки податкової декларації з податку на додану вартість за ІІІ квартал 2009 року, зареєстрованої у податковому органі 04.11.2009 року за вх.№102098.

У акті зазначено, що при перевірці використані: податкова декларація з податку на додану вартість за ІІІ квартал 2009 року, вх.№102098 від 04.11.2009 року; інформаційні бази даних АІС «Реєстр платників податків», АІС «Облік податків та платежів», АРМ «Бест-звіт», «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України».

Також зазначено, що перевіркою встановлено, що ТОВ «Пентхауз» в декларацію з податку на додану вартість за ІІІ квартал 2009 року, вх.№102098 від 04.11.2009 року було включено до податкового кредиту підприємство ПП «Завод-Строймаркет-07» на суму 76665 грн., у тому числі ПДВ 15333,00 грн.

Також зазначено, що вироком Жовтневого районного суду м. Луганська від 20.12.2010 року по справі №1-1147/10 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.205 КК України, ОСОБА_3, який є засновником та директором ПП «Завод-Строймаркет-07», тому відповідно до ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України правочин з продажу та придбання товарів, укладений з ПП «Завод-Строймаркет-07» суперечить положенням ЦК України, іншим нормативно-правовим актам, моральним засадам суспільства, що є підставою для збільшення суми, що за результатами звітного періоду підлягає сплаті платником податку до бюджету на 15333,00 грн. згідно пп.200.1, пп.200.2 ст.200 та пп.201.8 ст.201.8 Податкового кодексу України, введеного в дію Законом №2755 від 02.12.2010 року.

26 квітня 2012 року відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №004251600, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 19166,00 грн. у тому числі 15333,00 грн. за основним платежем, та 3833,00 грн. штрафні санкції.

Позивач вважає таке податкове повідомлення-рішення протиправним, оскільки воно не засновано на приписах чинного законодавства України з питань оподаткування.

Враховуючи встановлені по справі обставини та наявні докази суд погоджується з позивачем.

Втім суд сприяв сторонам, які брали участь у справі, у доказуванні шляхом витребування та надання доказів, уточнення норми матеріального права, яка підлягає застосуванню, та кола фактів, які необхідно доказати.

Відповідно до частини 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Стаття 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює право і обов'язок суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і повному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Отже, вирішуючи дану справу суд виходить з того, що на час виникнення спірних правовідносин платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначалися Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР, який діяв до 01.01.2011 року.

Пунктом 1.7 ст.1 цього закону визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно пп.4.1.1. та 4.1.2. п.4.1. ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону). Доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами.

Відповідно пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Відповідно пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Суд установив, що 29.07.2009 року між позивачем (Замовник) в особі директора Цибулі А.Н., та ПП «Завод-Строймаркет-07» (підрядник) в особі директора ОСОБА_3. був укладений договір №15 від 29.07.2009 року, згідно якого Підрядник зобов'язався в порядку і на умовах, визначених цим договором, по замовленню Замовника виконати роботи, а саме: п.1.2 виконання окремих розділів робочого проекту «Реконструкція будівлі за адресою: м. Луганськ, вул. Расковой, 7а». Згідно п.2.1 Договору загальна сума Договору склала 92000 грн. у тому числі ПДВ в сумі 15333,33 грн. Згідно п.2.2. Договору оплата виконаних робіт здійснюється Замовником в безготівковій формі шляхом перерахування встановленої п.2.1. Договору суми на банківський рахунок Підрядника. Згідно п.3.1. Договору строк виконання робіт з 29.07.2009 року по 29.09.2009 року. (а.с.16-17).

Згідно акту здачі-приймання виконаних робіт по договору №15 від 29.07.2009 року Підрядник здав, а Замовник прийняв виконані роботи, а саме: виконання окремих розділів робочого проекту «Реконструкція будівлі за адресою: м. Луганськ, вул. Расковой, 7а», сума договору склала 92000 грн. у тому числі ПДВ в сумі 15333,33 грн. (а.с.18).

30.09.2009 року Підрядником Замовник виписана податкова накладна №134 від 30.09.2009 року за проектні роботи по вул. Расковой, 7а, на суму 92000 грн. у тому числі ПДВ в сумі 15333,33 грн. (а.с.19).

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, оскільки підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 6 Цивільного кодексу України допускається існування любого договору, з принципу свободи договору, особи мають право врегульовувати свої відносини на власний розсуд. Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладанні договору.

Відповідач в обґрунтування своєї правової позиції щодо нікчемності (недійсності) правочину позивача з контрагентом ПП «Завод-Строймаркет-07» не навів доказів а ні у акті перевірки, а ні у судовому засіданні, що досліджуючи укладений позивачем правочин, його суттєві умови, первинні документи, що підтверджують їх виконання, встановив фактичні дані недійсності зазначеного правочину, його суперечності моральним засадам суспільства і держави, не навів доказів про існуючі обмеження щодо права директора контрагента ПП «Завод-Строймаркет-07» укладати угоди, зокрема, договір №15 від 29.07.2009 року на час його укладання.

В той же час, відповідно до статей 213 та 637 Цивільного кодексу України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється тільки двома суб'єктами: учасниками договору і судом.

Загальні положення про договір підряду, визначені ст.837 ЦК України і встановлюють для однієї сторони (підрядник) обов'язок на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Обов'язок підрядника виконати роботи на свій ризик означає, що він не може відмовитись від прийняття на себе певних негативних наслідків, які виникають при підрядних роботах.

Відповідач не зазначив в акті перевірки і навів суду будь-якого доказу, що позивачем та його контрагентом ПП «Завод-Строймаркет-07» укладений договір №15 від 29.07.2009 року був не виконаний.

Натомість позивач надав суду в якості письмового доказу фактичного виконання підрядником робіт, готовий проект реконструкції нежилих приміщень під торгово-виставковий центр за адресою: м. Луганськ, вул. Расковой, 7а.

Цивільний кодекс України встановлює цілком визначений перелік об'єктів (цивільних прав), які можуть бути порушені вчиненням правочину, що тягне його нікчемність, а саме: якщо він був направлений на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина; знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи; держави; Автономної Республіки Крим; територіальної громади; незаконне заволодіння ним.

Відповідач не навів у акті перевірки жодного доказу в обґрунтування своєї правової позиції щодо нікчемності правочину із контрагентом ПП «Завод-Строймаркет-07», чи був він направлений на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, чи знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, чи держави, чи Автономної Республіки Крим, або територіальної громади, чи незаконне заволодіння ним.

Не є доказом припущення відповідача у акті перевірки №354/16/32065488 від 19.03.2012 року про те, що оскільки вироком Жовтневого районного суду м. Луганська від 20.12.2010 року по справі №1-1147/10 визнано винним ОСОБА_3, який є засновником та директором ПП «Завод-Строймаркет-07», у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.205 КК України, то ПП «Завод-Строймаркет-07» не могло здійснювати умови договору №15 від 29.07.2009 року, укладеного з позивачем у періоді, що перевірявся.

Також, відповідачем не було наведено суду жодного доказу того, що позивач був обізнаним про те, що ПП «Завод-Строймаркет-07» на момент укладання і здійснення господарської операції у періоді, що перевірявся, через порушення чинного законодавства мав будь-які дефекти у своєму правовому статусі, чи у директора ОСОБА_3 були відсутні повноваження на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо, а позивач знаючи про це свідомо укладав з ним правочини.

Суд вважає, що при обгрунтуванні підстав недійсності правочину відповідач необгрунтовано дійшов висновку, що факт винесення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_3 по справі №1-1147/10 може бути підставою недійсності всіх правочинів, у тому числі укладеного між позивачем та ПП «Завод-Строймаркет-07» і господарських зобовязань за ними.

Факт проголошення обвинувального вироку і визнання винним ОСОБА_3 у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.205 КК України лише засвідчує, що компетентний суд в порядку, визначениму кримінально-процесуальним законодавством України встановив винуватість конкретної фізичної осудної особи у вчиненні зазначеного злочину, а саме створення або придбання субєкта підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, за попередньою змовою групою осіб.

Причому, виходячи з диспозиції ст.205 КК України, даний злочин вважається закінченим з моменту державної реєстрації субєкта підприємництва (юридичної особи) або набуття права власності на нього.

Це означає, що субєкт гоподарювання - ПП «Завод-Строймаркет-07» створений і зареєстрований ОСОБА_3 у відповідності з порядком, визначеним Законом України «Про державну реєстраціяю юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 року та згідно з іншим цивільним законодавством України, після його державної реєстрації здійснював зареєстровану господарську діяльність.

Суд також не приймає наявність вироку стосовно ОСОБА_3 як належний доказ нікчемності правочину між позивачем і ПП «Завод-Строймаркет-07» і з тих підстав, що цим вироком ніяким чином не досліджувався факт укладення та виконання договору №15 від 29.07.2009 року.

Таким чином відповідач не уточнив а ні в акті перевірки, а ні в судовому засіданні на підставі яких саме обставин та фактичних даних договір №15 від 29.07.2009 року має ознаки фіктивності (нікчемності). Тобто, за змістом акту перевірки №354/16/32065488 від 19.03.2012 року характер використаної відповідачем інформації про ознаки фіктивності є цілком загальний і суд не установив їх відношення до господарських відносин між позивачем та його контрагентом.

Тому відповідач необґрунтовано послався на ст. 215 Цивільного кодексу України, згідно частини другої якої визнання судом недійсним правочину, який учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не вимагається, оскільки як видно з матеріалів справи відповідачем не проаналізовано положення ст.203 ЦК України, згідно якої підставою для визнання правочину недійсним є недотримання в момент його здійснення стороною вимог правомірності правочину.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Тільки вказана суперечність, відповідно до ст.215 ЦК України, є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідач же не навів суду жодного доказу, яку саме вимогу закону було порушено при укладенні правочинів між позивачем та його контрагентами ПП «Завод-Строймаркет-07».

З цього суд робить висновок, що причиною цього є необґрунтоване трактування Відповідачем ч.2 ст.215 ЦК України, яка передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) і що у такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, а отже лише за таких обставин податковий орган має право визнати правочин недійсним.

В той же час, за приписами ст.215 ЦК України нікчемність правочину дозволяє сторонам, які уклали договір, без звернення до суду відмовитися від виконання правочину, а також без жодного доведення його недійсності вимагати від суду примусового вживання правових наслідків нікчемності правочину від іншої сторони.

Суд, перевіривши доводи відповідача приходить до висновку, що правовідносини між позивачем та його контрагентом ПП «Завод-Строймаркет-07» об'єктивно не містять відомостей не виконання зобов'язань сторонами і це підтверджується реальним прямим зв'язком цієї господарської операції з господарською діяльністю позивача, наявністю у позивача для здійснення господарської діяльності приміщень, основних засобів, найманих працівників, інших відповідних засобів для виконання здійснюваної позивачем господарської діяльності.

За загальним правилом ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, з аналізу наявних у справі доказів суд приходить до висновку, що відповідач безпідставно зробив висновок про нікчемність правочичну у періоді, що перевірявся, між позивачем та його контрагентом ПП «Завод-Строймаркет-07».

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008 р. - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

До того ж Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини - це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч.1 ст.216 ЦКУ), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч.2 ст.215 ЦКУ) та оспорювані (ч.3 ст. 215 ЦКУ), принципова відмінність між яким полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі, що передбачено ст.236 ЦК України.

Господарський кодекс України зазначеного поділу не передбачає, а фактично розглядає як оспорювані (ч.1 ст.207 ГКУ) всі ті зобов'язання, які виникають з правочинів, які за приписами Цивільного кодексу України є нікчемними.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідач не надав судового рішення компетентного суду про визнання недійсним договору №15 від 29.07.2009 рокуміж позивачем та ПП «Завод-Строймаркет-07».

Тлумачення такої категорії як «суперечність інтересам держави і суспільства» міститься у Роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року №02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними», зі змінами, згідно з яким до угод, що підпадають під ознаки угоди, яка суперечить інтересам держави і суспільства, належать, зокрема угоди, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її набрами, іншими природними ресурсами (ст.ст. 14, 15 Конституції України, розділ ІІ Закону України «Про власність»), на придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обіг яких обмежено, на приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу субєкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні), - шкоду інтересам суспільтсва, правам, свободі і гідності громадян.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обствин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Суд установив, що податкова накладна №134 від 30.09.2009 року, видана ПП «Завод-Строймаркет-07» позивачу, повністю відповідає вимогам підпункту 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що діяв на час спірних правовідносин, яким визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є)повну та скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно п.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом ДПА України від 30.05.1997 року №165, зареєстрованим в Мінюсті України 23.06.1997 року за номером №233/2037, із змінами та доповненнями, що діяв на час спірних правовідносин, передбачено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно п.5 цього ж Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Інших вказівок на умови недійсності податкової накладої в указаному Порядку не міститься.

З аналізу дії зазначених норм права суд робить висновок, що відповідно до правил п.2 указаного Прядку ПП «Завод-Строймаркет-07» був особою, зареєстрованою як платник податку в податковому органі, якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість, яка обгрунтовано виписала вище вказану податкову накладну, а отже зазначена податкова накладна відповідає вимогам як п.2 зазначеного Порядку так і вимогам п.п.7.2.1 Закону України «Про податок на додану вартість».

Таким чином, враховуючи встановлені по справі у судовому засіданні обставини суд вважає, що представник позивача надав докази та навів обставини, що обґрунтовують його вимоги згідно з чинним законодавством, тому, з урахуванням викладеного суд приходить висновку, що позовні вимоги позивача відповідають чинному законодавству України, документально обґрунтовані, підтверджені доказами та підлягають задоволенню.

Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, у якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом 5-денного строку.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158, - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Пентхауз» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.04.2012 року №0004251600, задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську Луганської області Державної податкової служби від 26.04.2012 року №004251600, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 19166,00 грн. у тому числі 15333,00 грн. основний платіж, 3833,00 грн. штрафні санкції.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пентхауз» судові витрати у сумі 32 грн.19 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10днів з дня проголошення постанови, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.

Постанову складено у повному обсязі та підписано 11 вересня 2012 року.

СуддяЛ.С. Качуріна