Постанова № 26072746, 11.09.2012, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2012 року Справа № 2а/0370/2658/12

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Волдінера Ф.А.,

при секретарі судового засідання Литвиненко І.П.,

за участю представника позивача Щербатова А.Л.,

представника відповідача Копка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Західна Аграрна Компанія» до Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Західна Аграрна Компанія» звернулося з позовом до Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000152301/3/82 від 24 травня 2012 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі акту № 196/22-36205714 від 11 травня 2012 року відповідачем винесене податкове повідомлення-рішення від № 0000152301/3/82 від 24 травня 2012 року, яким приватному підприємству «Західна Аграрна Компанія» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 4818 грн. та застосовані штрафні санкції в розмірі 1204, 50 грн.

З висновками, наведеними в акті перевірки та податковим повідомленням-рішенням позивач не погоджується, так-як вважає, що господарські операції між ПП «Західна Аграрна Компанія» та ТОВ «Медео-Захід», що мали місце в серпні 2011, спричинили реальні зміни майнового стану сторін і були спрямовані на реальне настання правових наслідків. Товар був придбаний з метою його використання в господарській діяльності, про що свідчить його подальша реалізація. Факт поставки товару ТОВ «Медео-Захід» підтверджується видатковими та податковими накладними. Згадані операції поставки товару відображені ПП «УПК» в бухгалтерському і податковому обліках, та підтверджені первинними фінансовими та бухгалтерськими документами, які в свою чергу, проігноровані відповідачем при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення. З урахуванням наведених обставин, позивач просить позов задовольнити та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000152301/3/82 від 24 травня 2012 року.

В судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві,.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав викладених в поданому письмовому запереченні, мотивуючи тим, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Медео-Захід» є нікчемними, оскільки в ході проведеної перевірки ПП «Західна Аграрна Компанія» з'ясовано, що операції із придбання товарів не мали реального характеру, відсутні первинні документи. Документи мають силу первинних лише у разі фактичного здійснення господарської операції, якщо ж вони складені формально, але фізичного переміщення товару не відбулося від продавця до покупця, ці документи не можуть вважатися первинними та слугувати підставою для відображення операції в податковому обігу. Оскільки податковими перевірками встановлено відсутність можливостей з боку постачальників виконати господарську операцію, а також не надано доказів фізичного переміщення товару, то позивач не підтвердив право на податковий кредит.

Відповідач посилається на правомірність висновків податкового органу, зроблених при проведенні перевірки та вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення сформоване у відповідності до норм діючого законодавства і підстав для його скасування немає, просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов до задоволення не підлягає з таких підстав.

Позивач зареєстрований 12.02.2009 року у Локачинській районній державній адміністрації, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію від 12.02.2009 року, взяте на податковий облік 13.02.2009 року за № 2139.

Судом встановлено, що з 25.04.2012 року по 03.05.2012 року Володимир-Волинською ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Західна аграрна компанія» з питань правовідносин ТОВ «Медео-Захід» за серпень 2011 року та відображення проведених операцій в податковому обліку, за результатами якої складено акт за № 196/22-36205714 від 11 травня 2012 року.

Перевіркою встановлено порушення підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, п.198.1-198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.7 ст. 201, п.209.1, п.209.2 ст.209 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення податку на додану вартість на загальну суму 14456 грн. та занижено сум податку на додану вартість, які мали бути перераховані на спеціальний рахунок за вересень 2011 року на суму 4818грн.; статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Західна аграрна компанія» з ТОВ «Медео-Захід» при придбанні та продажу товарів (робіт, послуг).

За наслідками перевірки Нововолинською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000152301/3/82 від 24 травня 2012 року, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ в сумі 6022, 50 грн., в тому числі 4818 грн. - за основним платежем та 1204, 50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Висновки перевірки вмотивовані тим, що ПП «Західна аграрна компанія» до складу податкового кредиту включило суми із придбання товару за господарськими операціями з ТОВ «Медео-Захід», які не спричинили реального настання правових наслідків та носять безтоварний характер, а виписані з метою мінімізації сплати ПДВ первинні документи не можуть бути підставою для формування сум податкового кредиту та впливати на від'ємне значення суми податку на додану вартість, що встановлено за даними аналізу наданих позивачем первинних документів, податкової звітності, автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України, а також відповідно до висновків викладених у акті перевірки Луцької ОДПІ № 753/23-3/35594018 від 18.04.2012 року.

Як вбачається з матеріалів справи - податковий кредит позивачем сформований на підставі податкових накладних № 27 від 08.08.2011 року на суму 110368 грн., в т.ч. ПДВ 18394, 70 грн. та № 59 від 15.08.2011 року на суму 16456,87 грн., в т.ч. ПДВ 2742, 81 грн.

Суми податку на додану вартість по перерахованих вище податкових накладних віднесені товариством до складу податкового кредиту в податковій декларації з податку на додану вартість за вересень 2011 року.

Поряд з тим, позивачем суду не надано шляхових листів та товарно-транспортних документів від ТОВ «Медео-Захід». Доручення, сертифікати відповідності та посвідчення якості на товари зазначені у видаткових накладних також відсутні.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Розділом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року за №363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за №128/2568, визначено товарно-транспортну накладну, як єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи; а також подорожній лист, як первинний документ про облік вантажних автомобільних перевезень, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство.

Таким чином, належними та допустимими доказами перевезення товарів є належним чином оформлені товарно-транспортні накладні та подорожні листи.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Правові підстави віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту визначено статтею 198 Податкового кодексу України, пунктом 198.1 якої визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Пунктами 198.2. та 198.3 статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже законодавець встановлює обов'язкові ознаки необхідні для формування податкового кредиту, серед яких є придбання або виготовлення товарів.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, нормами податкового законодавства встановлено, що податкова накладна є звітним та одночасно розрахунковим документом. Наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Отже, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, які є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Однак, ні в ході перевірки, ні в судовому засіданні позивач не надав документів про фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю. ТМЦ не транспортувались та не отримувались, ТТН, шляхові листи, копії сертифікатів, документів відповідності отриманих запчастин із зазначенням виробника відсутні.

При цьому суд враховує, що наявність у позивача видаткових і податкових накладних, платіжних документів сама по собі не свідчить про фактичне здійснення та реальність вчинення господарських операцій. Встановлена перевіркою та судом відсутність реально вчиненої господарської операції вказує на юридичну дефектність відповідних первинних документів, з огляду на що такі документи за змістом пункту 44.1 ПК України не можуть бути законною підставою для формування податкового обліку платника податку.

Суд не бере до уваги доводи позивача про те, що реальність здійснення господарських операцій з контрагентом ТОВ «Медео-Захід» підтверджується наявними в матеріалах справи: копіями актів списання, копіями накладних на внутрішнє переміщення, звітом про наявні запасні частини на складі, договором купівлі-продажу приміщення складу запчастин, оскільки вказані документи є внутрішніми документами підприємства і не мають відношення до первинних документів, що підтверджують реальність здійснення господарських операцій ПП «Західна аграрна компанія» та її контрагентів. Окрім того, з наданих представником позивача документів не вбачається за можливе ідентифікувати запасні частини, як такі, що придбані саме у ТОВ «Медео-Захід».

Таким чином, суд вважає, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки № 196/22-36205714 від 11 травня 2012 року, про відсутність реального здійснення господарських операцій із ТОВ «Медео-Захід» знайшли своє підтвердження в ході з'ясування обставин у справі по суті, а тому прийняте на підставі матеріалів перевірки податкове повідомлення-рішення є правомірним.

Згідно з ч. 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

При цьому, акт перевірки не може доводити умислу позивача на порушення публічного порядку.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, визначається законом як фіктивний (ст. 234 Цивільного кодексу України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Однак, наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Встановлення факту недійсності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не спростовано належними та допустимими доказами факти, викладені в акті перевірки, не підтверджено реальності здійснення господарських операцій щодо поставки товару від ТОВ «Медео-Захід», не доведено незаконності дій податкового органу при підготовці та проведенні перевірки, а тому у задоволенні адміністративного позову приватного підприємства «Західна аграрна компанія» слід відмовити повністю.

Керуючись частиною третьою статті 160, статтями 162, 163 КАС України та на підставі Податкового кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається позивачем та відповідачем протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, яка буде складена у повному обсязі 17 вересня 2012 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ф.А. Волдінер