Рішення № 26062868, 12.09.2012, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" вересня 2012 р.Справа № 5017/1939/2012

За позовом: дочірнього підприємства "Межирицький вітамінний завод" державної акціонерної компанії "Укрмедпром"

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Вітус"

про стягнення 44 514,43 грн.

Суддя Цісельський О.В.

за участю представників сторін:

Від позивача: Сигляк В.А. за довіреністю від 30.05.2012р.

Від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: Позивач, дочірнього підприємства "Межирицький вітамінний завод" державної акціонерної компанії "Укрмедпром", звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Вітус" 44514,43 грн., де 36390,40 грн. - сума основного боргу, 1819,52 -5% штрафу, 6304,51 -пені.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.04.2012р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження по справі, присвоєно № 5017/1939/2012 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

06.09.2012р. на адресу господарського суду Одеської області надійшли письмові пояснення позивача вх. № 27342/2012, де позивач навів видаткові накладні, на підставі яких було здійснено поставку товару.

Представник позивача у судовому засіданні на позовних вимогах наполягає, та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

30.07.2012р. на адресу господарського суду надійшла заява відповідача вх. № 23484/2012 про застосування позовної давності щодо нарахування штрафних санкцій.

30.07.2012р. відповідач подав до суду відзив на позов за вх. № 23485/2012, із змісту якого вбачається, що ТОВ ВКФ "Вітус" заявлені позивачем позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі.

Клопотання відповідача про продовження строку розгляду справи від 01.08.2012р. за вх. № 23853/2012 судом задоволено, про що свідчить відповідна ухвала.

Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, а саме, за його юридичною адресою, підтвердженою Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 03.07.2012р., про що свідчать корінці про вручення поштових відправлень наявні в матеріалах справи, але в судове засідання не з'явився.

Згідно п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006р. № 01-8\1228 та п.11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. №01-8\123 до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Справа розглядається в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи та заслухавши пояснення позивача, суд встановив:

23.06.2010р. між ТОВ виробничо-комерційної фірми "Вітус" (Покупець) та ДП "Межирицький вітамінний завод" державної акціонерної компанії "Укрмедпром" (Продавець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов п.п. 1., 1.1., 1.2., 1.3., якого Продавець зобов'язується передати у власність, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити на протязі року наступний товар: лікарський засіб "Медасепт", "Медасепт 70", "Глоду настойка". розфасований по флаконам 100 мл, у кількості згідно поданих заявок, за ціною згідно виставлених рахунків.

Відповідно до п.п. 4.1., 4.3. Договору якість товару повинна відповідати вимогам ФС 42У -17-1139-01. Продавець не несе відповідальності за якість товару при порушенні Покупцем умов зберігання та транспортування продукції.

Із змісту п. 7.1. Договору вбачається, що дійсний договір вступає в силу після представлення необхідних для одержання продукції документів.

Як свідчать матеріали справи на виконання вимог Договору № 25 позивачем 12.04.2011р., відповідачу було продано лікарські засоби, зокрема "Медасепт", "Медасепт 70" та "Глоду настойка" на загальну суму 47520,00 грн. Зазначений товар відповідачем був прийнятий, про що свідчить відповідний підпис уповноваженого представника на видатковій накладній № 000120 від 12.04.2012 на суму 47520,00 грн. та на товарно-транспортній накладній № 10ААВ від 12.04.2012р. на суму 47520,00 грн.

Однак як зазначає позивач відповідачем в порушення умов п. 2.1. Договору, прийняті на себе зобов'язання щодо оплати вартості отриманих лікарських засобів виконані не були, оскільки останній мав здійснити оплату вартості всієї парті отриманого товару, по факту поставки. Проте відповідачем була здійснена лише часткова оплата отриманого товару в сумі 7000 грн., у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість за отриманий товар перед позивачем в сумі 36390,40 грн.

Згідно п. 3.1. Договору Покупець, у разі невиконання умов дійсного договору сплачує штраф 5 % від вартості неоплаченого товару, а також пеню у розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день протермінування.

За порушення відповідачем прийнятих за Договором зобов'язань позивач просить суд стягнути з відповідача штраф в розмірі 5 % від вартості неоплаченого товару в сумі 1819,52 грн. та пеню в сумі 6304,51 грн.

З огляду на невиконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем, останній був вимушений звернутись до суду з відповідним позовом, для захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій -це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п.4 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та матеріальної шкоди.

За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог зазначеного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем в порушення вищезазначених приписів закону та договору, договірні зобов'язання виконувались не своєчасно та не в повному обсязі, тому суд вважає позовні вимоги в частині стягнення суми основної заборгованості у розмірі 36390,40 грн. підлягають задоволенню, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами, які наявні в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 549 Цивільного Кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Зі змісту п.п. 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України вбачається, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Перевіривши розрахунок позивача штрафу в сумі 1819,52 грн. суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, у зв'язку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 6304,51 грн. суд дійшов до висновку, що ця вимога задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Також із змісту заяви відповідача від 30.07.2012р. 23484/2012 про застосування позовної давності щодо нарахування штрафних санкцій вбачається, що відповідач просить суд застосувати положення п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, якою передбачено, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Як встановлено матеріалами справи, відповідач повинен був сплатити кошти за отриманий товар 12.04.2011р., таким чином в силу вищенаведеної статті ГК України 13.04.2012р. у позивача сплив строк на право пред'явлення вимоги до відповідача щодо сплати пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Підсумовуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги дочірнього підприємства "Межирицький вітамінний завод" державної акціонерної компанії "Укрмедпром" підлягають частковому задоволенню, а саме слід стягнути з відповідача на користь позивача суму основної заборгованості у розмірі 36390,40 грн., 1819,52 грн. штрафу. В решті заявлених позовних вимог суд відмовляє.

Згідно статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати слід стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст.32,33,44,49,75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Вітус" (65014, м. Одеса, пров. Лермонтовський, б. 6, код ЄДРЮОФОП 23993529) на користь дочірнього підприємства "Межирицький вітамінний завод" державної акціонерної компанії "Укрмедпром" (26510, Кіровоградська обл., Голованівський район, с. Межирічка, код ЄДРЮОФОП 00374999) 36390 (тридцять шість тисяч триста дев'яносто) грн. 40 коп. основного боргу, 1819 (одна тисяча вісімсот дев'ятнадцять) грн. 52 коп. штрафу, 1381 (одна тисяча триста вісімдесят одна) грн. 43 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає чинності в порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення складено 17.09.2012р.

Суддя Цісельський О.В.