Постанова № 26056545, 23.08.2012, Тернопільський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2-а/1970/2856/12

"23" серпня 2012 р. м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Мандзія О.П.

при секретарі Бойко Н.Б.

за участю:

представника позивача Гафтко Н.Л.

представника відповідача Панченко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі справу за адміністративним позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства «Бекерай»про стягнення адміністративно -господарських санкцій та пені на суму 15111,77 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до приватного підприємства «Бекерай»(надалі відповідач) про стягнення адміністративно -господарських санкцій та пені на суму 15111,77 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач в порушення ст. ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не забезпечив у 2011 році 1 робочого місця для працевлаштування інвалідів, як передбачено нормативом та до 15.04.2012 року самостійно не сплатив адміністративні санкції в сумі 15111,77 грн., у зв'язку з чим, нараховано пеню, виходячи із 120 відсотків річних облікової ставки НБУ за кожен календарний день прострочення, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки на весь її строк.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з мотивів, передбачених у позові, просила позов задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив. Пояснив, що підприємством з метою працевлаштування інвалідів створено необхідна кількість робочих місць, про що регулярно повідомлялось Кременецький районний центр зайнятості після звільнення працюючого інваліда у червні 2011. Оскільки, на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню нормативної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування, вважає стягнення нарахованих штрафних санкцій необгунтованим та безпідставним.

Вказав що станом на травень 2011 року на підприємстві працювало три особи по інвалідності, тому звіти про наявність вакансій подавали з липня 2011 року.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, оцінивши представлені у справі докази у їх сукупності, на підставі чинного законодавства, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 19 Закону України № 875-ХІІ від 21.03.1991року «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (надалі Закон № 875), для підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників особового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості 1 робочого місця.

Пунктом 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою КМ України №70 від 31.01.2007 Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження форми звітності N 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів»та Інструкції щодо заповнення форми звітності N 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів»№42 від 10.02.2007 було затверджено звіт форми 10-ПІ.

Судом встановлено, що згідно з даними акту перевірки, складеного 04.04.2012 року, та звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011 рік, поданого відповідачем середньооблікова кількість штатних працівників становить 83 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність -2 осіб, кількість інвалідів -штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях -3 осіб, середньорічна заробітна плата штатного працівника -14821,28 грн.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 20 Закону №875, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120% річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до ст. 18 Закону № 875 забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захист інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інвалідам, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома.

Законом від 23 лютого 2006 року № 3483-IV Закон № 875 доповнено статтею 18-1, за змістом якої інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на відповідача покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування. Такий обов'язок згідно ст. ст. 18, 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»покладено, зокрема, на державну службу зайнятості.

Відповідно до наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420 затверджено форму звітності № 3-ПН про наявність вільних робочих місць (вакансій), яку повинні подавати підприємства, установи, організації відповідно до положень ч. 4 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення».

Таким чином, єдиною обов'язковою формою інформування підприємством, установою, організацією, незалежно від форм власності, щодо наявності у них вільного робочого місця (вакантної посади) для працевлаштування інваліда є затверджена форма звітності - форма № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій».

Судом встановлено, що на виконання Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», відповідачем створені робочі місця для інвалідів, підтвердженням чого є копії «Звітів про наявність вакансій»(форма 3-ПН) станом на 11.07.2011 року, 01.08.2011 року та 01.10.2011 року, у яких відповідачем вказано про потребу в працівників-інвалідів. У поданих відповідачем у 2011 році звітах за формою № 3-ПН останній вказував про потребу в працівниках - інвалідах, зокрема, наявність робочих місць: формувальника тіста (1 особу), менеджер по збуту продукції (1 особу), головного енергетика (1 особу) (а.с 9-11).

Згідно довідки Кременецького районного центру зайнятості від 09.07.2012 року №03/727 на подані підприємством «Бекерай»вакансії менеджера зі збуту та головного енергетика направлення безробітним -інвалідам не видавались. Вакансія електромонтера укомплектована безробітним -інвалідом ОСОБА_3 23.08.2011 року.

При цьому, згідно довідки Кременецького районного центру зайнятості від 15.08.2012 №03/822 вакансії, створені для приватного підприємства «Бекерай»з метою працевлаштування інвалідів у 2011 році залишались актуальними до 05 квітня 2012 року та зняті на вимогу роботодавця (а.с. 25).

Суд вважає, що хоча відповідачем не надано достатніх доказів про звільнення одного працюючого інваліда у червні 2011, то неподання відповідачем до центру зайнятості звітів про наявність вакансій з січня по червень 2011 року про необхідність працевлаштування одного інваліда не є безумовною підставою для стягнення адміністративно-господарські санкції в розмірі середньої річної заробітної плати.

На думку суду, відповідачем достатньо здійснено передбачені чинним законодавством заходи щодо створення умов для працевлаштування інвалідів та заходи щодо інформування вищезазначених органів про наявність на підприємстві робочих місць для працевлаштування інвалідів, чим надано можливість виконання органами, зазначеними в ст. 18 Закону України №875, свого обов'язку стосовно безпосереднього працевлаштування інвалідів.

Разом із тим, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

При цьому слід враховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини, як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання.

Суд вважає, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, оскільки роботодавець вжив необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, тому застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, є безпідставним.

Позивач як суб'єкт владних повноважень не довів в суді, що вказана кількість інвалідів не була прийнята на роботу по вині відповідача, хоча в адміністративному процесі був зобов'язаний це зробити.

З наявних в матеріалах справи доказів суд приходить до переконання, що відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування чи відмову інваліда від працевлаштування у зв'язку із невеликою заробітної платнею, а сам факт відсутності працюючого інваліда, ще не є підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

За сукупністю наведених обставин, повно і всебічно дослідивши матеріали справи та перевіривши їх наявними в справі доказами, суд вважає, що позивачем не доведено правомірності стягнення адміністративно -господарських санкцій та пені, а надані докази не спростовують заперечення відповідача, а відтак позовні вимоги до задоволення не підлягають.

Судові витрати по справі згідно ч. 4 ст. 94 КАС України з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст. 50, 71, 86, 94, 158, 160-163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства «Бекерай»(код 35846436) про стягнення адміністративно -господарських санкцій та пені на суму 15111,77 грн. -відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд в порядку і строки, передбачені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Мандзій О.П.

копія вірна

Суддя Мандзій О.П.