Постанова № 26055476, 09.08.2012, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2012 року Справа № 2а/0370/2286/12

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Лозовського О.А.,

при секретарі судового засідання Козак О. А.,

з участю представників позивача Головатого В.П., Щербюка О.Ю.,

представника відповідача Килиби О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Ковельські ковбаси» до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0000442300 від 20.04.2012 року та податкового повідомлення-рішення №0000452300 від 20.04.2012 року в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 100259,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Ковельські ковбаси» звернулось з позовом до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0000442300 від 20.04.2012 року та податкового повідомлення-рішення №0000452300 від 20.04.2012 року в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 100259,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 27 лютого 2012 року по 26 березня 2012 року проводилась планова виїзна перевірка приватного акціонерного товариства «Ковельські ковбаси» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 31 грудня 2011 року.

За результатами перевірки складений акт за №103/22-30381257. На підставі вказаного акту відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення №0000452300 від 20.04.2012 року в зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 228024 грн. з яких за основним платежем - 215229 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 12795 грн.

02.08.2012 року позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог в якій просить визнати нечинним також податкове повідомлення-рішення № 0000442300 від 20.04.2012 року яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 18933 грн. з яких за основним платежем - 15372 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 3561 грн.

Позивач не погоджується з висновками податкового органу про нікчемність правочинів, укладених з ФОП ОСОБА_4, ТзОВ «Укрхолод», ТзОВ «ТПП Брік», ТзОВ «Грандторг», ПП «Велес ЛВ», ТзОВ «Оптімабренд», ПП «Артбуд Вектор», ТзОВ ТПК «Ресурс-Поділля» та ТзОВ «Міркос-Торпорей», оскільки сторони договору поставки в повному обсязі виконали свої зобов'язання, що підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами.

09.08.2012 року позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог в якій останній просить визнати нечинним податкове повідомлення-рішення №0000452300 від 20.04.2012 року в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 100259,00 грн. та визнати нечинним податкове повідомлення-рішення №0000442300 від 20.04.2012 року.

В судовому засіданні представники позивача адміністративний позов підтримали з підстав, викладених в позовній заяві. Додатково пояснили, що ряд контрагентів, нікчемність правочинів з якими встановлено податковим органом, а саме: ТзОВ «Укрхолод», TзOB ТПК «Ресурс-Поділля» поставляли м'ясосировину Порядок поставки м'ясосировини має свої особливості, так як на кожну партію товару повинне бути виписане ветеринарне свідоцтво. Відповідно до правил перевезення тварин, птиці та інших вантажів, які підлягають державному ветеринарно-санітарному контролю затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 09.12.2002 N 873 додатку №20 м'ясопродукція відноситься до переліку продуктів на які в межах держави обов'язково видається ветеринарне свідоцтво.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про ветеринарну медицину» ветеринарне свідоцтво - разовий документ, виданий державним інспектором ветеринарної медицини, що підтверджує ветеринарно-санітарний стан партії тварин, продуктів тваринного походження, репродуктивного матеріалу, біологічних продуктів, кормів тваринного та рослинного походження, включаючи обов'язкове зазначення результатів лабораторних досліджень та ветеринарно-санітарного статусу території (потужності) походження, а для тварин - засвідчення проведення вакцинації та діагностичних досліджень.

Відповідно до пункту 3.1. порядку видачі ветеринарних документів, затверджених наказом Державного комітету ветеринарної медицини України від 13.04.2009 року N 85 посадова особа при видачі ветеринарного документа засвідчує тільки те, у чому особисто переконана, або те, що підтверджується іншими ветеринарними документами встановленої форми, виданими ветеринарними фахівцями, що мають право на оформлення цих документів.

Відповідно до пункту 3.2 при відправленні товарів чи при переміщенні тварин автомобільним транспортом ветеринарний документ передається водію (експедитору) як додаток до товарно-транспортних документів з подальшою передачею його одержувачу в пункті призначення.

Наявність ветеринарних свідоцтв спростовує доводи податкового органу про нікчемність правочинів.

Крім того, вказують, що на адресу товариства від відповідача надійшов лист за № 4809/22-121 від 01.08.2012 року про відкликання акту перевірки TзOB ТПК «Ресурс-Поділля» від 23.11.2011 року № 87-23-33273446 з зазначенням про його недійсність, який став підставою для встановлення нікчемності правочину укладеного ПрАТ «Ковельські ковбаси» з вищезгаданим контрагентом.

Просили позов задовольнити повністю з врахуванням змінених позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні та в поданих запереченнях позов не визнав та пояснив, що податковим органом на підставі акту перевірки правомірно встановлено порушення позивачем вимог Податкового кодексу України та Закону України «Про податок на додану вартість. Вказує на те, що правочини, укладені між позивачем та ФОП ОСОБА_4, ТзОВ «Укрхолод», ТзОВ «ТПП Брік», ТзОВ «Грандторг», ПП «Велес ЛВ», ТзОВ «Оптімабренд», ПП «Артбуд Вектор», ТзОВ ТПК «Ресурс-Поділля», ТзОВ «Міркос-Торпорей» є нікчемними, що підтверджується актами перевірок відповідних ДПІ де останні перебувають на обліку, в результаті чого встановлено відсутність у вказаних контрагентів необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів і транспортних засобів, а отже і відсутня фінансово-господарська діяльність. Таким чином, перевіркою встановлено проведення транзитних операцій, що спрямовано на здійснення операцій з отримання (надання) податкової вигоди з метою штучного формування податкового кредиту.

Вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені у відповідності до норм діючого на момент спірних правовідносин законодавства і підстав для визнання їх нечинними немає. Просить в позові відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Судом встановлено, що в період з 27.02.2012 року по 26.03.2012 року Ковельською ОДПІ проведено планову виїзну перевірку Приватного акціонерного товариства «Ковельські ковбаси», за результатами якої 02.04.2012 року складено акт №103/22-30381257 «Про результати планової виїзної перевірки Приватного акціонерного товариства «Ковельські ковбаси» (далі - ПрАТ «Ковельські ковбаси») з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2011 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ч.1 статті 203, ч. 1 статті 207, статті 215, ч. 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України в результаті чого занижено ПДВ в періоді, що перевірявся, на загальну суму 189715 грн. та встановлено заниження ПДВ по декларації переробного підприємства на загальну суму 15372 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем винесені податкове повідомлення-рішення №0000452300 від 20.04.2012 року в зв'язку з чим позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 228024 грн. з яких за основним платежем - 215229 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 12795 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0000442300 від 20.04.2012 року яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 18933 грн. з яких за основним платежем - 15372 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 3561 грн.

Штрафні (фінансові) санкції застосовані відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем 09.08.2012 року подано заяву про зменшення позовних вимог в якій останній просить визнати нечинним податкове повідомлення-рішення №0000452300 від 20.04.2012 року в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 100259,00 грн. та визнати нечинним податкове повідомлення-рішення №0000442300 від 20.04.2012 року.

Суд вважає податкові повідомлення-рішення податкового органу протиправними з наступних підстав.

На виконання умов договорів поставки протягом перевіряємого періоду позивачем було придбано у ФОП ОСОБА_4, ТзОВ «Укрхолод», ТзОВ «ТПП Брік», ТзОВ «Грандторг», ПП «Велес ЛВ», ТзОВ «Оптімабренд», ПП «Артбуд Вектор», ТзОВ ТПК «Ресурс-Поділля», ТзОВ «Міркос-Торпорей» матеріальних цінностей. За придбаний товар позивач розрахувався з контрагентами повністю.

Суд не погоджується з позицією відповідача щодо нікчемності вищезазначених правочинів, з огляду на таке.

Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України (ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до частини 2 статті 215 частини 1 статті 216 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, зокрема це: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

З матеріалів справи вбачається, що правочини, укладені між позивачем та ПП його контрагентами виконані обома сторонами.

Податковим органом не доведено, що господарські зобов'язання між позивачем та ФОП ОСОБА_4, ТзОВ «Укрхолод», ТзОВ «ТПП Брік», ТзОВ «Грандторг», ПП «Велес ЛВ», ТзОВ «Оптімабренд», ПП «Артбуд Вектор», ТзОВ ТПК «Ресурс-Поділля», ТзОВ «Міркос-Торпорей» вчинені з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Згідно зі статтею 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Сторони самостійно визначають форму договору. В силу статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про відсутність волевиявлення за істотними умовами договору однією із сторін; спір між сторонами щодо недійсності договору відсутній.

Факт придбання товару підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами: договорами, копіями видаткових накладних, податкових накладних, банківських виписок, ветеринарних свідоцтв та специфікаціями.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, що підтверджують господарські операції позивача з вищевказаними контрагентами (договори, видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки, ветеринарні свідоцтва та специфікації) відповідають зазначеним вимогам законодавства, оскільки містять усі вищевказані реквізити.

Ковельською ОДПІ не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, чи ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом, а тому зазначені документи є підставою для бухгалтерського обліку.

Згідно із пунктом 1.31 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Пунктом 5.1, підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону передбачено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 цього Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 вказаного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Оскільки витрати ПрАТ «Ковельські ковбаси» підтверджені відповідними первинними документами, суд вважає, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат суми, сплачені при придбанні товару у ФОП ОСОБА_4, ТзОВ «Укрхолод», ТзОВ «ТПП Брік», ТзОВ «Грандторг», ПП «Велес ЛВ», ТзОВ «Оптімабренд», ПП «Артбуд Вектор», ТзОВ ТПК «Ресурс-Поділля», ТзОВ «Міркос-Торпорей».

Визначаючи позивачу податкові зобов'язання з ПДВ, відповідач вказував на порушення з боку останнього підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно із пунктом 1.4 статті 1 зазначеного Закону поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 цього Закону передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Актами перевірок відповідних ДПІ де контрагенти позивача перебувають на обліку, підтверджується, що протягом періоду, що перевірявся, останні були платниками ПДВ відповідно до виданих свідоцтв платника ПДВ, тому мали право виписувати податкові накладні в підтвердження господарських операцій з позивачем.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У позивача право на податковий кредит виникало з дати отримання податкових накладних, що засвідчують факт придбання платником податку товарів.

Стаття 10 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачає індивідуальну відповідальність платників податків за визначення сум податку на додану вартість, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону. Вказане означає, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови стосовно його формування та має необхідні документальні підтвердження його розміру і не може свідчити про наявність умислу уникнути від сплати податків. Згідно з п. п. 14.1.181. ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Кодексу.

Відповідно п. 198.1. ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення, серед іншого, операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2. ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 11 статті 201 цього Кодексу).

Виходячи з аналізу вищезазначених норм права податковим кодексом чітко визначено необхідні умови для формування податкового кредиту з податку на додану вартість - наявність належним чином оформленої податкової накладної або іншого документа, передбаченого пунктом 201.11 статті 201 ПК України, які позивач виконав в повному обсязі.

З урахуванням вищезазначених положень чинного законодавства суд вважає, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми з ПДВ, сплаченого в ціні товару, придбаного у у ФОП ОСОБА_4, ТзОВ «Укрхолод», ТзОВ «ТПП Брік», ТзОВ «Грандторг», ПП «Велес ЛВ», ТзОВ «Оптімабренд», ПП «Артбуд Вектор», ТзОВ ТПК «Ресурс-Поділля», ТзОВ «Міркос-Торпорей».

Разом з тим суд не приймає до уваги, висновки викладені в актах перевірок відповідних ДПІ де вищевказані контрагенти перебувають на обліку, в результаті чого встановлено відсутність у вказаних контрагентів необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів і транспортних засобів, а отже і відсутня фінансово-господарська діяльність, оскільки протягом періоду, що перевірявся останні були платниками ПДВ, тому мали право виписувати податкові накладні в підтвердження господарських операцій з позивачем.

Податковий кодекс України не ставить право на податковий кредит в залежність від обов'язкового підтвердження декларування відповідної суми податкових зобов'язань контрагентом. Податок на додану вартість є непрямим податком і сплачується при придбанні товару не безпосередньо до бюджету, а постачальнику товарів. І лише у такого постачальника товарів який у складі вартості проданого товару отримав податок на додану вартість виникають зобов'язання стосовно подання звітності та сплати податку до бюджету. При цьому, покупець товарів не може нести відповідальність за постачальника. Відповідно, неподання звітності, несплата податку на додану вартість постачальником сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту зазначеного податку Товариству, яке віднесло до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену в ціні товару.

За таких обставин суд приходить до висновку, що ПрАТ «Ковельські ковбаси» для отримання податкового кредиту виконано всі, передбачені Податковим кодексом умови, що дають право на отримання податкового кредиту. Сума, яка була включена до складу податкового кредиту, підтверджена належним чином оформленими податковими накладними та первинними бухгалтерськими документами, що засвідчують факт придбання товарів та підтверджують правомірність формування товариством податкового кредиту. Для отримання податкового кредиту з податку на додану вартість законодавство України не передбачає норм, які б вказували, що не подання звітності та несплата податку продавцем при фактичному здійсненні господарської операції впливає на податковий кредит покупця та суму податкового кредиту. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на його формування у разі, якщо останній виконав усі передбачені Законом умови щодо його отримання і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що позивач при формуванні податкового кредиту діяв відповідно до вимог чинного законодавства, а висновки відповідача безпідставні.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони : на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При вирішенні спору судом податкові повідомлення-рішення №0000442300 від 20.04.2012 року та податкове повідомлення-рішення №0000452300 від 20.04.2012 року, прийняті відповідачем як суб'єктом владних повноважень, перевірялися на відповідність вимогам частини 3 статті 2 КАС України.

Згідно із частиною 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, відповідач не довів правомірності винесених податкових повідомлень-рішень №0000442300 від 20.04.2012 року та №0000452300 від 20.04.2012 року, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Приймаючи рішення у даній справі, суд виходить із повноважень, визначених суду частиною 2 статті 162 КАС України, а саме: у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про скасування рішення суб'єкта владних повноважень, попередньо визнавши його протиправним. Тому адміністративний позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень Ковельської ОДПІ №0000442300 від 20.04.2012 року та №0000452300 від 20.04.2012 року.

Керуючись статтями 11, 17, 158, частиною 3 статті 160, статтями 162, 163, 186 КАС України, на підставі Закону України "Про податок на додану вартість", суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції №0000442300 від 20.04.2012 року та податкове повідомлення-рішення №0000452300 від 20.04.2012 року в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 100259,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Ковельські ковбаси» витрати по сплаті судового збору в розмірі 2336,00 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 14 серпня 2012 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий О.А.Лозовський