Постанова № 26047356, 11.09.2012, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2012 р.Справа № 16/17-2616-2011Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Разюк Г.П., Петрова М.С.

при секретарі судового засідання: Белянкіній Г.Є.

за участю представників сторін:

від позивача: Аврамов В.П. (довіреність б/н від 15.12.2011 року)

від відповідача: Левіт В.С. (довіреність б/н від 01.08.2012 року)

від ДПВ ДВС: Степаненко Г.Є. (довіреність № 20589 від 06.07.2012 року)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Південьавтотранс"

на ухвалу господарського суду Одеської області від „30" липня 2012 року про задоволення скарги на дії ДВС про визнання незаконними та скасування постанов про закінчення виконавчих проваджень

по справі № 16/17-2616-2011

за позовом Відкритого акціонерного товариства „Автобаза № 4", м. Одеса

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Південьавтотранс", м. Одеса

про зобов'язання повернути майно та стягнення 18 847,34 грн.

суб'єкт оскарження Другий Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, м. Одеса

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Одеської області від 20.09.2011 року по справі № 16/17-2616-2011, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10.11.2011 року, позов відкритого акціонерного товариства „Автобаза №4" (далі по тексту -позивач, стягувач) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Південьавтотранс" (далі по тексту -відповідач, боржник) задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по орендній платі в сумі 13 000 грн., інфляційні витрати в сумі 3 393 грн., 3 % річних в сумі 938,80 грн., пеню в сумі 273 грн., витрати зі сплати державного мита в сумі 575,99 грн., витрати на ІТЗ судового процесу в сумі 227,37 грн.. Крім того, відповідач був зобов'язаний повернути позивачу наступне майно, а саме: сідловий тягач марки „КАМАЗ 5410", рік випуску 88, колір червоний, реєстраційний номер 09295 ОВ; сідловий тягач марки „КАМАЗ 5410", рік випуску 88, колір червоний, реєстраційний номер 3369 ОДО; напівпричіп ОДАЗ, реєстраційний номер ВН 4392 ХХ; напівпричіп ОДАЗ, реєстраційний номер 0036 ОЭ.

На виконання даного рішення господарським судом Одеської області 18.11.2011 року видано відповідні накази.

30.05.2012 року ВАТ „Автобаза №4" звернулося до господарського суду Одеської області зі скаргою на дії органу ДВС. У скарзі Стягувач просив визнати незаконними та скасувати постанови органу ДВС від 09.04.2012 року про закінчення виконавчих проваджень ВП № 30144607, ВП № 30145543, ВП №30145785, ВП №30146289, складених в процесі примусового виконання рішення господарського суду від 20.09.2011 року по даній справі. Крім того, стягувач просив суд відновити пропущений строк на подання скарги, оскільки постанови про закінчення виконавчого провадження від 09.04.2012 року державним виконавцем не направлено на його адресу, чим порушено норми ст.7 Закону України „Про державну виконавчу службу", ч.1 ст.6, ч.3 ст.49 Закону України „Про виконавче провадження" та права стягувача. В зв`язку з наведеним, підприємство не мало можливості своєчасно оскаржити вказані постанови.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 30.07.2012 року по справі № 16/17-2616-2011 (суддя Желєзна С.П.) клопотання ВАТ „Автобаза №4" про поновлення строку на оскарження дій органу Державної виконавчої служби задоволено. Скарга ВАТ „Автобаза №4" на дії Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції задоволена. Визнані незаконними та скасовані постанови Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 09.04.2012 року про закінчення виконавчих проваджень ВП № 30144607; ВП № 30145543; ВП № 30145785; ВП № 30146289.

Не погоджуючись із зазначеною вище ухвалою місцевого господарського суду, ТОВ „Південьавтотранс" звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу господарського суду Одеської області від 30.07.2012 року по справі № 16/17-2616-2011 скасувати, а в скарзі ВАТ „Автобаза №4" на дії органу ДВС -відмовити в повному обсязі. Скаржник в своїх доводах та запереченнях посилається на те, що суд повно та всебічно не перевірив всі обставини справи, не дав належну правову оцінку доказам, порушив та невірно застосував норми чинного законодавства, в зв'язку з чим виніс незаконну і необґрунтовану ухвалу, яка не відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Скаржник посилається на те, що господарський суд приймаючи оскаржувану ухвалу від 30.07.2012 року, помилково дійшов висновку про те, що державний виконавець мав право винести постанову про закінчення виконавчого провадження лише за наявності окремій письмової відмови стягувача від одержання предметів, присуджених до стягнення за рішенням суду, пославшись при цьому на положення ст. 61 Закону України „Про виконавче провадження" та п.п. 4.9.1, 5.9.5 Інструкції про проведення виконавчих дії, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 15.12.1999 року №74/5.

ВАТ „Автобаза №4" у відзиві на апеляційну скаргу, просило залишити ухвалу господарського суду від 30.07.2012 року без змін вважаючи її правомірною, обґрунтованою, відповідаючою матеріалам справи та вимогам закону.

Другий Приморський відділ ДВС у відзиві на апеляційну скаргу просив скасувати ухвалу суду першої інстанції від 30.07.2012 року, яка прийнята з порушенням норм діючого законодавства.

Розглянувши та перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу і відзиви на неї, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що оскаржувана ухвала підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга -частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.121-2 ГПК України, скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Згідно з вимогами ч.1 ст.53 ГПК України, за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, Законом встановлено, що дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби мають бути оскаржені заінтересованою стороною на протязі десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена, можливість відновлення цього строку законодавцем пов'язується з встановленням господарським судом факту поважності його пропуску стороною у справі.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного провадження, представник ВАТ „Автобаза №4" дізнався про прийняття Другим Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції оскаржуваних постанов лише 28.04.2012 року згідно із даними Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що перебіг встановленого ч.1 ст.121-2 ГПК України десятиденного строку на оскарження постанов ДПВ ДВС про закінчення виконавчих проваджень ВП №30144607, ВП № 30145543, ВП № 30145785, ВП № 30146289 від 09.04.2012 року розпочався саме з 28.04.2012 року, в день ознайомлення скаржника з даними Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, в тому числі щодо його закінчення.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, 04.05.2012 року ВАТ „Автобаза №4" зверталось до господарського суду із заявою про зміну способу та порядку виконання рішення суду від 20.09.2011 року по даній справі, яка була обґрунтована саме фактом закінчення вищезазначених виконавчих проваджень, що унеможливлюють виконання судового рішення у встановлений спосіб. Між тим, у задоволенні вказаної позовної заяві судом було відмовлено згідно із ухвалою від 28.05.2012 року, оскільки закриття виконавчих проваджень у зв'язку із відмовою стягувача від отримання присудженого до передання майна, за умови чинності відповідних постанов органу виконавчої служби, не може бути підставою для зміни способу та порядку виконання рішення суду.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про поновлення скаржнику, ВАТ „Автобаза №4", процесуального строку для подання скарги на дії ДПВ ДВС Одеського міського управління юстиції, оскільки він пропущений з поважних причин.

Між тим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання незаконними та скасування постанов державного виконавця від 09.04.2012 року про закінчення виконавчого провадження, з наступних підстав.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) -це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Статтею 11 Закону України „Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, зобов'язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом і Законом (ч.2 ст.11 Закону).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.82 Закону України „Про виконавче провадження", рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду. Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку. Частиною сьомою зазначеної статті встановлено вимоги до скарги у виконавчому провадженні, яка зокрема, повинна містити зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та норму закону, яку порушено.

Відповідно до п.8 Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 року № 04-5/365, за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 26 грудня 2003 року № 14, заяви, подання учасників виконавчого провадження вирішуються загальним і господарським судами мотивованими ухвалами відповідно до вимог статей 232-234 ЦПК та статей 86, 121-2 ГПК. Виходячи зі змісту ст.248-24 ЦПК у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника.

З наведеного витікає, що необхідною умовою визнання того чи іншого рішення державного виконавця неправомірним, є встановлений матеріалами справи факт порушення ним в момент його ухвалення норм закону.

Як вбачається з матеріалів справи та не оспорюється сторонами, виконавче провадження відкрито державним виконавцем на підставі наказу господарського суду Одеської області, виданому на виконання рішення від 29.09.2011 року у справі № 16/17-2616-2011.

Відповідно до рішення, господарським судом вирішено позов ВАТ „Автобаза №4" задовольнити частково, та, між іншим, зобов'язати ТОВ „Південьавтотранс" повернути ВАТ „Автобаза №4" наступне майно: сідловий тягач марки „КАМАЗ 5410", рік випуску 88, колір червоний, реєстраційний номер 09295 ОВ; сідловий тягач марки „КАМАЗ 5410", рік випуску 88, колір червоний, реєстраційний номер 3369 ОДО; напівпричіп ОДАЗ, реєстраційний номер ВН 4392 ХХ; напівпричіп ОДАЗ, реєстраційний номер 0036 ОЭ, накази для примусового виконання рішення в цій частині, видані судом 18.11.2011 року.

Відповідно до ст.32 Закону України „Про виконавче провадження", заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Відповідно до ч.1 ст.61 Закону України „Про виконавче провадження", у разі присудження стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, державний виконавець вилучає ці предмети у боржника і передає їх стягувачу, про що складає акт передачі. У разі знищення предмета, що має бути переданий стягувачу в натурі, державний виконавець складає акт про неможливість виконання рішення, що є підставою для закінчення виконавчого провадження. У разі письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, державний виконавець повертає зазначені предмети боржникові під розписку і виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Порядок визначений цією статтею є особливим порядком звернення стягнення на майно, яке належить боржнику, про що свідчить те, що ця стаття міститься в Главі 4 Закону, яка регулює загальний порядок звернення стягнення на майно боржника.

Приймаючи ухвалу про задоволення скарги, суд першої інстанції послався на положення п.5 ч.1 статті 49, статті 61 Закону України „Про виконавче провадження", п.п. 4.9.1, 5.9.5 Інструкції про проведення виконавчих дій та дійшов висновку, що державний виконавець мав право винести постанову про закінчення виконавчого провадження лише за наявності окремої письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника при виконанні рішення про їх передачу стягувачеві.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції пославшись на певну норму матеріального права вільно на свій розсуд розтлумачив положення Закону та Інструкції, оскільки вищеназваними Законом та Інструкцією не передбачено у якій саме формі має бути складено така письмова відмова.

Як встановлено матеріалами справи, 04.04.2012 року державний виконавець прибув на територію ТОВ „Південьавтотранс" за адресою: м. Одеса, вул. Сортувальна, 2-б, де у присутності понятих була встановлена наявність майна, яке вказано у виконавчих документах та запропоновано стягувачу отримати майно, але представник ВАТ „Автобаза №4" відмовився від отримання майна посилаючись на некомплектність рухомого складу, відсутність складових частин автомобілів, відсутність реєстраційних документів, про що був складений відповідний акт, який до речи підписаний, у присутності понятих, представниками як стягувача так і боржника.

Як було вище зазначено, згідно наказів господарського суду необхідно було повернути ВАТ „Автобаза №4": напівпричіп ОДАЗ, реєстраційний номер 0036 ОЭ; сідловий тягач „КАМАЗ 5410", 1988 року випуску, колір червоний, реєстраційний номер 09295 ОВ; сідловий тягач марки „КАМАЗ 5410", 1988 року випуску, колір червоний, реєстраційний номер 3369 ОДО; напівпричіп ОДАЗ, реєстраційний номер ВН 4392 ХХ.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Закону України „Про виконавче провадження" встановлено, що державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з актом державного виконавця від 04.04.2012 року, складеного у присутності понятих та представників сторін вказане вище майно дійсно знаходилось на території ТОВ „Південьавтотранс".

Крім того, будь-яких посилань на комплектність рухомого складу, повернення реєстраційних документів на майно у вказаних наказах суду відсутні, у зв'язку з чим відмова стягувача на отримання майна на підставі наведених вище обставинах була необґрунтована.

Більш того, в процесі розгляду справи у суді апеляційної інстанції, представником ВАТ „Автобаза №4" були надані копії: договору оренди №17 від 02.01.2008 року про передачу в оренду автомобіля марки „КАМАЗ 5410" держномер 092 95 та напівпричепу ОДАЗ держномер 00-3607 підписаний сторонами по справі; приймально-здавчий акт від 01.08.2008 року, згідно якого був переданий в оренду вищевказаний автомобіль з указаніям його індивідуальних ознак, а саме: номерів двигуна та шасі. За таких обставинах, а саме при складанні державним виконавцем акту 04.04.2012 року, представник ВАТ „Автобаза №4" маючи договір оренди, акт приймання-здачі автомобіля, мав можливість перевірити відповідність передаваемого майна співпоставивши індивідуальні ознаки (номери двигуна, шасі), а не відмовлятися від одержання майна з причин некомплектності рухомого складу, відсутності реєстраційних документів, складових частин автомобіля.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що державним виконавцем правильно обрано такий порядок, а саме застосовано положення п.5 ч.1 ст.ст. 49, 50 Закону України „Про виконавче провадження" та винесені 09.04.2012 року постанови про закінчення виконавчого провадження, що повністю спростовує твердження скаржника щодо порушення державним виконавцем способу і порядку виконання наказу господарського суду Одеської області в цій справі.

Судова колегія також вважає, що усі доводи, заперечення та вимоги ВАТ „Автобаза №4", викладені в скарзі на дії ДВС є необґрунтованими, безпідставними та підлягають частковому відхиленню з підстав, викладених в мотивувальній частині постанови.

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що ухвала господарського суду Одеської області від 30.07.2012 року по справі № 16/17-2616-2011 частково не відповідає вимогам чинного законодавства та матеріалам справи, а тому вона підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга ТОВ „Південьавтотранс" -частковому задоволенню.

Керуючись статтями 49, 99, 101-106, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Південьавтотранс" задовольнити частково.

2. Ухвалу господарського суду Одеської області від „30" липня 2012 року про задоволення скарги на дії ДВС про визнання незаконними та скасування постанов про закінчення виконавчих проваджень по справі № 16/17-2616-2011 скасувати частково.

В задоволенні скарги Відкритого акціонерного товариства „Автобаза №4" на дії Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про визнання незаконними та скасування постанов про закінчення виконавчих проваджень від 09.04.2012 року ВП № 30144607; ВП №30145543; ВП № 30145785; ВП № 30146289 -відмовити.

Решту ухвали залишити без змін.

3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Автобаза №4" (65003, м.Одеса, вул. Церковна,29, код ЄДРПОУ 05526238) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Південьавтотранс" (65000, м. Одеса, вул. Жуковського,10, код ЄДРПОУ 23991329) судовий збір за розгляд апеляційної скарги в сумі 536,50 грн.

Постанова в порядку статті 105 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови

складено „14" вересня 2012 року.

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.П. Разюк

Суддя М.С. Петров