Рішення № 26045646, 16.07.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.07.12 р. Справа № 5006/25/23/2012

Господарський суд Донецької області у складі судді Зекунова Е.В., при секретарі Павленко М.С., розглянув справу за позовом Компанії «Тенедос денижджилик ве тиджарет ширкати лтд» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СРЗ» про стягнення заборгованості у сумі 938 453,10 грн. за рахунок майна відповідача,

за участю представників сторін:

від позивача: Петрусенко І.М. за довір.

від відповідача: Шевчунаса М.А., за довір.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Компанії «Тенедос денижджилик ве тиджарет ширкати лтд» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СРЗ» про стягнення заборгованості у сумі 938 453,10 грн. за рахунок майна відповідача - теплохода «В'ячеслав Ільїн».

В обґрунтування вимог позивач посилається на надані суду копії: бункерувальної накладної від 11.10.2011р.,номінацію компанії «Construction Trades LTD», класифікаційне свідоцтво на т/х «В'ячеслав Ільїн», довідка про арешт судна, інвойс-проформи, листування з номінатором, правоустановчі документи.

Представник позивача у судових засіданнях позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував. Пояснив, що між позивачем та відповідачем відсутні будь-які правовідношення щодо виникнення у ТОВ «СРЗ» зобов'язань перед компанією «Тенедос денижджилик ве тиджарет ширкати лтд». Вважає, що у позивача відсутні підстави для пред'явлення вимог до відповідача щодо сплати коштів, витрачених Компанією на бункеровку т/х «В'ячеслав Ільїн». Просив відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 18.06.2012р., за клопотанням сторін, розгляд спору продовжено на 15 днів.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про наступне.

Відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «СРЗ», код ЄДРПОУ 32183383, юридична адреса -Донецька обл., м.Маріуполь, проспект Адмірала Луніна, б.2.(а.с.18-19). Згідно свідоцтва про право власності на судно №PV-01636 від 10.07.2008р., ТОВ «СРЗ» є власником теплохода «В'ячеслав Ільїн» (а.с.69).

Відповідно до ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Статтею 203 Кодексу торговельного мореплавства України визначено поняття договору чартеру (фрахтування) суден, згідно якої за договором чартеру (фрахтування) судна на певний час судновласник зобов'язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торговельного мореплавства на певний час. Надане фрахтувальнику судно може бути укомплектоване екіпажем (тайм-чартер) або не споряджене і не укомплектоване екіпажем (бербоут-чартер).

Згідно до статей 204, 208 цього Кодексу договір чартеру (фрахтування) судна на певний час повинен бути укладений у письмовій формі. Наявність і зміст договору чартеру (фрахтування) судна на певний час можуть бути доведені виключно письмовими доказами.

Фрахтувальник зобов'язаний здійснювати експлуатацію судна відповідно до умов фрахтування, визначених договором чартеру (фрахтування) судна на певний час.

16.11.2004 року між судновласником ТОВ «СРЗ» та Компанією «Ardemar Marine Limited», Кіпр, Нікосія було укладено стандартний бербоут-чартер для теплохода «В'ячеслав Ільїн» (далі - Договір) (а.с. 53-64).

Додатком №14 від 27.12.2010 р. до цього Договору сторони підтвердили дію договору на період до 31.12.2011 року (а.с.64).

Згідно пункту 1 частини 2 Договору, термін «Судновласник» означає особу або компанію, зареєстровану у якості власника даного судна, «Фрахтувальник» - означає бербоутних фрахтувальників.

Пунктом 9 частини 2 Договору передбачено, що Судно повинне протягом строку дії чартера знаходитися у повному володінні і в абсолютному розпорядженні для усіх цілей фрахтувальника і у всіх відношеннях знаходитися під його повним контролем. (п.п.а, строчка 106-107). Фрахтувальник зобов'язаний за власний рахунок та власні кошти укомплектувати екіпаж, харчування, судноводіння, експлуатацію, постачання, бункеровку та ремонт судна протягом дії чартеру, та сплачує усі збори і витрати будь-якого роду та характеру. Капітан, командний склад та екіпаж судна являються службовцями фрахтувальника (п.п.b, строчка.146-153).

Пунктом 15 ч.2 Договору встановлено, що фрахтувальники повинні гарантувати судновласнику відшкодування збитків та забезпечити невикористання залогового права на судно, що виникає з будь-якої причини протягом строку дії чартеру, коли воно знаходиться під контролем фрахтувальника та звільнити судновласника від відповідальності у зв'язку з експлуатацією судна фрахтувальником (строчка 387-391).

Право суборенди судна передбачено статтею 206 Кодексу торговельного мореплавства України, за змістом якої фрахтувальник може в межах прав, що надаються йому за договором чартеру (фрахтування) судна на певний час, укласти від свого імені самостійний договір чартеру (фрахтування) судна з третьою особою. Укладання такого договору не звільняє фрахтувальника від виконання договору, укладеного ним із судновласником. До договору чартеру (фрахтування) судна на певний час, укладеного фрахтувальником з третьою особою, відповідно застосовуються правила глави 1 розділу VI цього Кодексу.

27.06.2011 року між Компанією «Ardemar Marine Limited», Кіпр, Нікосія та компанією «Construction Trades LTD», Tortola, British Virqin Islands, було укладено стандартний бербоут-чартер для теплохода «В'ячеслав Ільїн». Згідно протоколу приймання -передачі, судно 07.07.2011 року будо передано в чартер компанії «Construction Trades LTD» (а.с.68).

Пунктом 9 частини 2 цього Договору передбачено, що Судно повинне протягом строку дії чартеру знаходитися у повному володінні і в абсолютному розпорядженні для усіх цілей фрахтувальника і у всіх відношеннях знаходитися під його повним контролем. (п.п.а, строчка 115-117). Фрахтувальник зобов'язаний за власний рахунок та власні кошти укомплектувати екіпаж, харчування, судноводіння, експлуатацію, постачання, бункеровку та ремонт судна протягом дії чартеру, та сплачує усі збори і витрати будь-якого роду та характеру. Капітан, командний склад та екіпаж судна являються службовцями фрахтувальника (п.п.b, строчка.162-168).

07.10.2011р. компанія «Construction Trades LTD» видала номінацію Компанії «Тенедос денижджилик ве тиджарет ширкати лтд» (довірена особа), якою уповноважила цю Особу виконувати і видавати необхідні документи, робити і здійснювати вісі необхідні процедури в державних та приватних органах в Турецькій Республіці від імені компанії; зокрема, видавати, складати та підписувати будь-які документи, зобов'язання, клопотання і передавати їх будь-яким зацікавленим особам; затребувати та отримувати від імені компанії грошові кошти, здійснювати будь-які дії, необхідні компанії. (а.с.24-25)

В результаті листування між компанією «Construction Trades LTD» та позивачем (а.с.23), ними було узгоджено умови поставки, ціну та кількість паливно-мастильних матеріалів для заправки судна «В'ячеслав Ільїн». За цими умовами, позивач повинен був поставити на теплохід «В'ячеслав Ільїн» мазут та газойль на загальну суму 103700 доларів США, а «Construction Trades LTD» здійснити оплату протягом 30 днів після поставки.

11.10.2011р. узгоджена кількість товару була поставлена позивачем на теплохід «В'ячеслав Ільїн», що підтверджується бункерувально-транспортною накладною, засвідченою підписом капітана судна та судновою печаткою (а.с.20-21).

У зв'язку з несплатою коштів за поставлений товар, між позивачем та компанією «Construction Trades LTD» протягом листопада - грудня 2011 року проводилось листування за допомогою засобів електронного зв'язку, щодо спонукання компанії до виконання зобов'язань (а.с.42).

Несплата компанією «Construction Trades LTD» суми заборгованості за отриманий товар стало причиною для звернення позивача до господарського суду Донецької області з позовними вимогами до ТОВ «СРЗ» про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 938 453,10 грн. шляхом звернення стягнення на судно «В'ячеслав Ільїн», яке належить відповідачу. В обґрунтування позову, позивач посилається на норми Кодексу торговельного мореплавства України, Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна від 10.05.1952р., Міжнародної конвенції про морські застави та іпотеки від 06.05.1993р.

Для вирішення даного спору суду необхідно з'ясувати наявність господарських зобов'язань у ТОВ «СРЗ» перед Компанією «Тенедос денижджилик ве тиджарет ширкати лтд» та наявність підстав для звернення стягнення на майно Товариства.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) іноземні підприємства і організації мають право звернення до господарських судів згідно з встановленою підвідомчістю і підсудністю господарських спорів за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

При цьому правовідносини, пов'язані з усіма видами зовнішньоекономічної діяльності в Україні, регулюються положеннями Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", а питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право".

Закон України "Про міжнародне приватне право" (пункт 1 частини 1 статті 1) визначає приватноправові відносини як відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи.

Згідно зі статтею 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

За статтею 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності у справах з іноземним елементом, передбачених у статті 77 цього Закону.

Статтею 17 Угоди між Україною та Турецькою Республікою про правову допомогу та співробітництво в цивільних справах, ратифікованої Законом України 5 липня 2001 року N 2605-III, передбачено, якщо ця Угода не встановлює іншого, то суди Договірних Сторін мають юрисдикцію розглядати будь-які спори щодо цивільних справ, де відповідач має місце проживання. За позовами до юридичних осіб суди Договірних Сторін є компетентними, де юридична особа має орган управління чи представництво.

Відповідно до абзацу 9 пункту 1 Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій» від 31.05.2002 р. N 04-5/608 у розгляді справ у спорах за участю іноземних підприємств і організацій господарським судам України слід виходити із встановленої частиною третьою статті 4 ГПК пріоритетності застосування правил міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо правил, передбачених законодавством України.

За змістом статей 41, 12 - 17, 123 ГПК для іноземних суб'єктів господарської діяльності передбачено національний режим судового процесу для розгляду справ, підвідомчих господарським судам.

Господарським судом встановлено, що угода між позивачем та відповідачем щодо постачання палива на судно «В'ячеслав Ільїн» не укладалася, отже не визначалося і місце виконання будь-яких зобов'язань відповідачем із зазначеного приводу.

Враховуючи, що відповідач знаходиться на території України, суд дійшов висновку про необхідність застосування до правовідносин сторін право держави місцезнаходження відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «СРЗ» - держави Україна, тому застосуванню до спірних правовідносин підлягають відповідні норми Господарського кодексу України № 436-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями), Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями), які регулюють загальні положення про зобов'язання, питання виконання зобов'язань.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст.614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

У відповідності до статті 4 Кодексу торговельного мореплавства України до цивільних, адміністративних, господарських та інших правовідносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульовані цим Кодексом, відповідно застосовуються правила цивільного, адміністративного, господарського та іншого законодавства України.

Як встановлено у судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, поставка паливно-мастильних матеріалів на судно «В'ячеслав Ільїн» здійснювалось позивачем на підставі номінації виданої позивачу компанією «Construction Trades LTD» від 07.10.2011р., заявки капітана цього судна та підтверджується бункерувально-транспортною накладною від 11.10.2011р. (а.с. 20-21,24-25)

Наступне листування за допомогою засобів електронного зв'язку між позивачем та компанією «Construction Trades LTD» щодо виконання зобов'язань по сплаті за отриманий товар підтверджує наявність договірних відносин саме між цими суб'єктами (а.с.41-42)

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що фактично між Компанією «Тенедос денижджилик ве тиджарет ширкати лтд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СРЗ» договори поставки чи купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів, якими у жовтні 2011 року було проведено бункерування судна «В'ячеслав Ільїн», не укладалися.

Отже, що між позивачем та відповідачем відсутні правовідношення, в яких одна сторона (ТОВ «СРЗ») зобов'язана вчинити на користь другої сторони (Компанії) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Позивач не надав суду жодного доказу, яким підтверджується наявність будь-яких правовідношень щодо виникнення саме у відповідача - ТОВ «СРЗ» зобов'язань перед позивачем.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що у позивача відсутні підстави для пред'явлення вимог до ТОВ «СРЗ» щодо сплати коштів, витрачених Компанією «Тенедос денижджилик ве тиджарет ширкати лтд» на придбання товару для виконання умов номінації виданої компанією «Construction Trades LTD».

В обґрунтування підстав для звернення стягнення на судно позивач посилається на норми Кодексу торговельного мореплавства України, Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна від 10.05.1952р., Міжнародної конвенції про морські застави та іпотеки від 06.05.1993р.

Позивач вважає, що борг за зобов'язанням іде слідом за судном, незалежно від зміни права власності чи зміни реєстрації. Проте, суд не приймає вищевикладені доводи позивача з огляду на наступне.

Статтею 42 Кодексу торговельного мореплавства України встановлено, що судно може бути арештоване тільки на морські вимоги. Морська вимога - це вимога, що виникає з права власності та інших майнових прав на судно, будівництво судна, управління, експлуатацію або комерційне використання судна, заставу судна чи здійснення заходів, пов'язаних з рятуванням судна, а саме вимога у зв'язку з зокрема з постачанням продуктів харчування, матеріалів, палива, запасів, обладнання, включаючи контейнери, для експлуатації судна або утримання його (п.13); дисбурсменськими витратами, які здійснюються щодо судна капітаном, власником, фрахтувальником або агентом (п.17).

Згідно до частини 2 ст. 43 КТМУ будь-яке судно або судна можуть бути арештовані, якщо на момент початку процедури, пов'язаної з арештом судна або суден, вони перебувають у власності особи, яка несе відповідальність за морською вимогою і яка на час виникнення вимоги була власником судна, стосовно якого морська вимога виникла, або фрахтувальником такого судна за бербоут-чартером, тайм-чартером або рейсовим чартером.

У статті 1 Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна від 10.05.1952р. зазначено, що "Морська вимога" означає вимогу, що виникає на підставі одного чи більше із зазначених статтею пунктів, зокрема з поставок товарів або матеріалів, що здійснюються для судна з метою його експлуатації або технічного обслуговування, незалежно від того, де ці поставки здійснюються ( пункт k).

"Арешт" означає затримання судна за ухвалою суду для забезпечення морської вимоги, але не включає конфіскацію судна на виконання судового рішення.

Частиною 4 статті 3 цієї Конвенції передбачено, якщо у випадку договору оренди судна з передачею володіння фрахтувальнику, то фрахтувальник, а не зареєстрований власник несе відповідальність щодо морської вимоги, яка стосується цього судна, позивач може накласти арешт на таке судно чи на будь-яке інше судно, що належить такому фрахтувальникові, з дотриманням положень цієї Конвенції, але жодне інше судно, що належить зареєстрованому власникові, не може бути піддано арештові у зв'язку з такими морськими вимогами.

Положення цього пункту застосовуються до будь-якого випадку, коли особа, яка не є зареєстрованим власником судна, є відповідальною щодо морської вимоги, яка стосується цього судна.

За змістом статті 8 Міжнародної конвенції про морські застави та іпотеки від 06.05.1993р. з урахуванням положень статті 12 цієї Конвенції, морські застави ідуть слідом за судном незалежно від зміни права власності, зміни реєстрації чи зміни прапора.

У зв'язку із наявністю боргу, який виник у компанії «Construction Trades LTD» перед позивачем внаслідок поставок товару на судно, за заявою Компанії «Тенедос денижджилик ве тиджарет ширкати лтд», 21.12.2011р. уповноваженим органом Турецької Республіки (генеральним управлінням берегової поліції Фіндіклі - Стамбул) було порушено справу проти боржника - судна «В'ячеслав Ільїн» та накладено арешт на вказане судно (а.с.32-36).

У травні 2012 року Компанія «Тенедос денижджилик ве тиджарет ширкати лтд» звернулась до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення боргу до власника судна «В'ячеслав Ільїн» - ТОВ «СРЗ».

Для визначення меж відповідальності ТОВ «СРЗ» за зобов'язаннями компанії «Construction Trades LTD» перед Компанією «Тенедос денижджилик ве тиджарет ширкати лтд», пов'язаними з бункеруванням судна «В'ячеслав Ільїн», яке знаходилось у субфрахті «Construction Trades LTD», суду необхідно з'ясувати, яким чином співвідносяться поняття "судновласник" і "власник судна"?

Так, статтею 20 Кодексу торговельного мореплавства України (далі - КТМУ) встановлено, що судновласником у цьому Кодексі визначається юридична або фізична особа, яка експлуатує судно від свого імені, незалежно від того, чи є вона власником судна, чи використовує на інших законних підставах. Власником судна є суб'єкт права власності або особа, яка здійснює відносно закріпленого за нею судна права, до яких застосовуються правила про право власності.

З огляду на норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Кодексу торговельного мореплавства України право володіння судном означає можливість фактичного перебування у власника цього транспортного засобу. Право користування судном може належати власнику або іншому учаснику господарських відносин.

При цьому повноваження щодо використання судна іншою, ніж власник особою, може мати певні обмеження, які встановлюються, як правило, самим власником (наприклад, власник морського судна може передати його у фрахт без надання фрахтувальникові права здавати це судно у субфрахт).

На відміну від правомочностей володіння й користування, право розпорядження, як правило належить власнику судна, який вправі визначити його юридичну чи фактичну долю (крім випадків конфіскації, примусового продажу тощо у встановленому законом порядку).

Зміст статті 20 визначає судновласником юридичну або фізичну особу, яка експлуатує судно від свого імені, незалежно від того, чи є вона власником судна чи використовує на інших законних підставах. Тому, судновласником може бути будь-який законний володілець судна, у тому числі власник судна. Проте, власник може і не виступати судновласником (наприклад, не використовувати судно задля перевезень), але нести визначені у зв'язку з цим обов'язки.

Отже, категорію "судновласник" характеризують такі ознаки: по-перше, це є суб'єкт господарювання, який експлуатує судно від свого імені; по-друге зазначене використання має здійснюватися лише на законних підставах.

Тому поняття "судновласник" є ширшим за поняття "власник": будь-який власник судна може бути судновласником, але не кожний судновласник є власником судна.

Відповідно до вимог ст. 348 Кодексу торговельного мореплавства судновласник відповідає за своїми зобов'язаннями майном, що йому належить, на яке згідно з чинним законодавством України може бути звернено стягнення. Тобто, зазначеною нормою передбачені межі відповідальності судновласника.

Поряд з цим суд зазначає, що загальною в цьому контексті є норма ч. 1 ст. 219 Господарського кодексу України, якою передбачено, що за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.

Як встановлено у судовому засіданні, компанія «Construction Trades LTD» не є власником судна «В'ячеслав Ільїн», це судно не закріплене за ним на праві господарського відання чи оперативного управління.

Власником судна «В'ячеслав Ільїн» згідно реєстраційних документів є ТОВ «СРЗ».

Тобто, за наявності у ТОВ «СРЗ» господарських зобов'язань перед кредитором, ТОВ «СРЗ» мав відповідати належним йому майном, у тому числі теплоходом «В'ячеслав Ільїн».

З огляду на вищевикладене суд вважає, що за відсутності у ТОВ «СРЗ» господарських зобов'язань перед Компанією «Тенедос денижджилик ве тиджарет ширкати лтд» (кредитор), у позивача відсутні підстави для вимоги до відповідача щодо погашення боргу, який виник внаслідок здійснення господарської діяльності між позивачем та компанією «Construction Trades LTD» (боржником), за рахунок майна ТОВ «СРЗ» - теплохода «В'ячеслав Ільїн».

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За змістом статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Усупереч вказаним нормам позивач не надав господарському суду належних доказів, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене господарський суд вважає, що позовні вимоги компанії «Тенедос денижджилик ве тиджарет ширкати лтд» до ТОВ «СРЗ» задоволенню не підлягають.

Судові витрати відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволені позову Компанії «Тенедос денижджилик ве тиджарет ширкати лтд» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СРЗ» про стягнення заборгованості у сумі 938 453,10 грн. за рахунок майна відповідача - відмовити повністю.

Рішення прийняте у нарадчій кімнаті, його вступну та резолютивну частини проголошено у судовому засіданні 16 липня 2012 року.

Повний текст рішення буде складено та підписано 18 липня 2012 року.

Рішення господарського суду Донецької області набирає законної сили за правилами, встановленими частиною 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Зекунов Е.В.