Постанова № 26045509, 12.09.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2012 р. Справа № 5021/2874/2011

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Жукової Л.В. -головуючий (доповідач), Нєсвєтової Н.М., Студенця В.І.,

розглянувши касаційну скаргутовариства з обмеженою відповідальністю "Сура"на рішеннягосподарського суду Сумської області від 13.02.2012 р.та постановуХарківського апеляційного господарського суду від 21.06.2012 р.у справі № 5021/2874/2011 господарського суду Сумської областіза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Сарекс"до1. Відкритого акціонерного товариства "Сумське автотранспортне підприємство 15928"; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Урал-Енерго"; 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Альрамі"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю "Сура"провизнання недійсним договору в судовому засіданні взяли участь представники від:

позивача: Рапута В.І., Хилько Ю.І.;

відповідачів:1) не з'явилися;

2) не з'явилися;

3) не з'явилися;

3-ї особи: Кірноз Р.А.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Сумської області від 13.02.2012 р. (суддя Лиховид Б.І.) позов задоволено. Визнано договір про зміну боржника у зобов'язанні від 21.10.2009р., укладений між ТОВ "Урал-Енерго", ТОВ "Альрамі" і ВАТ "Сумське АТП-15928" недійсним з моменту укладення. Стягнуто з ТОВ "Урал-Енерго" на користь ТОВ "Сарекс" 313,66 грн. витрат по сплаті судового збору. Стягнуто з ТОВ "Альрамі" на користь ТОВ "Сарекс" 313,66 грн. витрат по сплаті судового збору. Стягнуто з ВАТ "Сумське АТП 15928" на користь ТОВ "Сарекс" 313,66 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.06.2012р. (головуючий суддя: Слободін М.М., судді: Бабакова Л.М., Гончар Т.В.), апеляційну скаргу третьої особи залишено без задоволення. Рішення господарського суду Сумської області від 13.02.2012 р. у справі № 5021/2874/2011 залишено без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сура" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати рішення господарського суду Сумської області від 13.02.2012р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.06.2012р. у справі №5021/2874/2011 та залишити позов без розгляду.

ТОВ "Сура" 05.09.2012 року подало до Вищого господарського суду України уточнення до касаційної скарги, в яких просило скасувати оскаржувані судові акти та припинити провадження у справі.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій належним чином не досліджені всі обставини справи, крім того неправильно застосовані норми чинного законодавства.

Позивач скористався правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та надіслав до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржені судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

ВАТ "Сумське АТП 15928" в запереченнях від 06.09.2012р. на вимоги ТОВ "Фірми "Сарекс" просило скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.06.2012р. та рішення господарського суду Сумської області від 13.02.2012 р. та припинити провадження у справі.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.10.2009р. між ТОВ "Урал-Енерго" (кредитор), ТОВ "Альрамі" (боржник) і ВАТ "Сумське АТП-15928" (новий боржник) було укладено договір про заміну боржника у зобов'язанні. Згідно умов договору ВАТ "Сумське АТП-15928" взяло на себе зобов'язання здійснити погашення боргу ТОВ "Альрамі" в сумі 5047055,76 грн. перед ТОВ "Урал-Енерго".

Від ВАТ "Сумське АТП-15928" договір підписано в.о. голови правління Заїкою А.М., який, на думку позивача, перевищив свої повноваження при підписанні договору, що, в силу приписів ст. 215, ч. 2 ст. 203 ЦК України є підставою для визнання такого правочину недійсним.

З абз. 11 пункт 9.3.5 Статуту ВАТ "Сумське АТП 15928" вбачається, що "Наглядова рада …погоджує правочини, що стосується господарської діяльності товариства на суму, не перевищує 10 % балансової вартості активів товариства за даними останньої річної фінансової звітності товариства".

Суди правомірно зауважили, що при підготовці Статуту у спірній його частині 1-м відповідачем допущено описку, а саме, замість слів "що перевищує 10 % балансової вартості активів" зазначено "не перевищує 10 % балансової вартості активів", оскільки у цьому ж пункту 9.3.5 абз. 9 передбачено надання наглядовою радою керівнику виконавчого органу товариства на здійснення певних правочинів (поручительства та гарантії) на суму, що перевищує 10 % балансової вартості активів.

Окрім того, пунктом 9.3.6 Статуту встановлено, що рішення наглядової ради Товариства підлягають попередньому погодженню з Фондом державного майна України щодо правочинів (угоди, договори, контракти) на суму, що перевищує 10 % балансової вартості активів товариства заданими останньої річної фінансової звітності Товариства.

Таким чином, наглядова рада товариства повинна була погодити спірний правочин, як такий, що стосується господарської діяльності товариства та укладений на суму, що перевищує 10 % балансової вартості активів товариства за даними останньої річної фінансової звітності товариства та таке рішення наглядової ради підлягало попередньому погодженню з Фондом державного майна України.

Таким чином, спірний договір про заміну боржника в зобов'язанні від 21.10.2009 року не погоджений наглядовою радою товариства та, як наслідок, таке рішення наглядової ради (за його відсутності) не було попередньо погоджено з Фондом державного майна України. В подальшому, вказаними особами він також не був схвалений, що унеможливлює застосування до спірного правочину положень ст. 241 ЦК України

За таких обставин, у в.о. голови правління ВАТ "Сумське АТП 15928" Заїки А.М. були відсутні повноваження на укладання спірного договору, що в силу приписів ст. 215, ч. 2 ст. 203 ЦК України є підставою для визнання такого правочину недійсним (особа, яка вчинила правочин, не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності).

Статтею 215 ЦК України передбачено, що для визнання правочину недійсним достатньо встановлення факту недодержання стороною (сторонами) в момент вчинення правочину лише однієї з вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже, спірний договір є недійсним з підстав відсутності у особи, яка його вчинила з боку 1-го відповідача, необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, що зміст оспорюваного договору в частині зобов'язань сторін, які наведені вище, суперечить таким загальним засадам цивільного законодавства, як добросовісність, розумність та справедливість (ст. 3 ЦК України), на яких має ґрунтуватися згідно з ч. 3 ст. 509 ЦК України, зобов'язання, а також суперечить меті діяльності першого відповідача (пункт 2.1 статуту 1-го відповідача).

Окрім того, спірний договір укладено за 2 місяці до порушення провадження у справі про банкрутство 1-го відповідача, що може бути свідченням про надання переваги окремому кредитору перед іншими.

Як зазначив позивач, він є кредитором у справі № 6/225-09 про банкрутство ВАТ "Сумське АТП 15928", оскільки ВАТ "Сумське АТП 15928" були не виконані зобов'язання перед позивачем за договорами безпроцентних цільових позик на зворотній основі та в рамках виконань вимог договору КПП-514 від 06.07.2007 року купівлі-продажу 50 відсоткового пакету акцій ВАТ, укладеного між ТОВ "Сарекс" та Фондом державного майна України.

Отже, ТОВ "Сарекс", як набувач у свою власність 50 відсоткового пакету акцій товариства, виконуючи зобов'язання за договором КПП-514 від 06.07.2007р. укладеного з Фондом державного майна України, надаючи безпроцентні цільові позики на зворотній основі ВАТ "Сумське АТП 15928" мало за мету відновлення його платоспроможності та забезпечення сталої рентабельної фінансово-господарської діяльності підприємства, за рахунок прибутків від якої планувало погашення боргів за договорами позичок, а укладання спірного договору може призвести до неможливості погашення заборгованості позивача по вказаним договорам.

Також господарськими судами встановлено, що факт придбання позивачем у власність 50 відсоткового пакету акцій товариства 1-го відповідача підтверджується матеріалами справи. Відповідний договір не визнано недійсним в судовому порядку, а відтак, в силу приписів ст. 204 ЦК України він є правомірним.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановили, що на момент розгляду даної справи питання про визнання кредиторських вимог позивача у справі № 6/225-09 про банкрутство першого відповідача ще не вирішено, однак наявні у справі докази свідчать про своєчасне звернення позивача з заявою про визнання його кредиторських вимог.

У відповідності до приписів ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", кредитор -юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що станом на час подання позовної заяви у даній справі, станом на час прийняття оскаржуваного рішення на та на час апеляційного перегляду даного рішення, сторонами не надано доказів того, що вимоги позивача у справі про банкрутство відхилені (судом відмовлено у включенні таких вимог до реєстру).

Таким чином, суди попередніх інстанцій правомірно задовольнили позовні вимоги, оскільки наявність спірного договору за яким 1-й відповідач прийняв на себе зобов'язання іншого боржника по сплаті боргу перед кредитором дає можливість цьому кредитору (чи його правонаступникам) звернутися до суду з вимогами до боржника у процедурі його банкрутства. У разі ж включення такої особи до реєстру вимог кредиторів, позивач, як кредитор тієї ж черги, значною мірою може бути позбавлений можливості на отримання своєї частки (при включенні його до реєстру), оскільки для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредитору однієї черги (ч. 3 ст. 31 Закону про банкрутство).

Посилання скаржника на те, що відповідні вимоги позивача повинні бути предметом розгляду у справі про банкрутство, не приймаються судом касаційної інстанції з огляду на наступне.

До компетенції господарських судів віднесено розгляд усіх справ про банкрутство. Зазначені справи відповідно до частини другої статті 41 ГПК розглядаються в порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законами України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та "Про банки і банківську діяльність".

Господарський суд вирішує у межах розгляду справи про банкрутство спори, безпосередньо пов'язані із здійсненням провадження в такій справі, в тому числі про: визнання недійсними правочинів, вчинених керуючим санацією (ліквідатором); визнання права власності на майно боржника; оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року №10).

Положеннями Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" право оскаржувати певні угоди (зокрема, ті, якими надана перевага одному кредитору перед іншими) надана керуючому санацією боржника, ліквідатору.

Таким чином, позивачем обрано вірний спосіб захисту свого порушеного (оспорюваного) права та охоронюваного законом інтересу, який узгоджується з положеннями ст. 1 ГПК України, ст. ст. 15, 16 ЦК України та ст. 20 ГК України. Обраний позивачем спосіб захисту не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, а позовні вимоги правомірно задоволено господарськими судами попередніх інстанцій.

Решта доводів скаржника, викладені у касаційній скарзі зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, натомість обґрунтованих доводів про порушення судами норм процесуального права та матеріального права скаржником суду касаційної інстанції не наведено.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сура" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 13.02.2012 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.06.2012 р. у справі № 5021/2874/2011 залишити без змін.

Головуючий Жукова Л.В.

Судді Нєсвєтова Н.М.

Студенець В.І.