Постанова № 26045015, 13.09.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2012 р. Справа № 5019/556/12 Вищий господарський суд України у складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого, Бакуліної С.В., Глос О.І.,розглянувши матеріали касаційної скарги Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Сонячна домівка"на постановувід 16.07.2012 Рівненського апеляційного господарського судуу справі господарського суду Рівненської області № 5019/556/12за позовомПриватного підприємства -фірми "Інтерекопласт"до- Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Престиж Буд" - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Сонячна домівка"провизнання правочину недійсним, за участю представників:позивача - Ткачук О.М.відповідачів -не з'явилисьВ С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство -фірма "Інтерекопласт" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Престиж Буд" (далі -відповідач-1) та Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Сонячна домівка" (далі -відповідач-2) про визнання недійсним з моменту вчинення правочину щодо приймання-передачі житлового комплексу або його частини за адресою: м. Рівне, вул. Струтинської 2 "Б" з балансу на баланс, який оформлений актом приймання-передачі від 01.12.2010.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 06.06.2012 у справі №5019/556/12 (суддя Павленко Є.В.) провадження припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.07.2012 (колегія суддів у складі головуючого судді Коломис В.В., суддів Огороднік К.М., Тимошенко О.М.) ухвалу господарського Рівненської області від 06.06.2012 скасовано, а справу передано на розгляд по суті до господарського суду Рівненської області.

Відповідач-2, не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16.07.2012, натомість ухвалу господарського суду Рівненської області від 06.06.2012 залишити в силі, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме ст. ст. 12, 20, 43, п. 1. ч.1 ст. 80 ГПК України, ст. 202 ЦК України, ч. 1 ст. 11 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" та положень Порядку передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2002 №1521. Зокрема, скаржник вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що акт приймання-передачі житлового будинку з балансу відповідача-1 на баланс відповідача-2 не є ні правочином, ані актом, які б можна було визнати недійсними, даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Представники відповідачів своїми процесуальними правами на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористались, про дату, час і місце судового засідання були належним чином повідомлені ухвалою Вищого господарського суду України від 03.09.2012.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі рішення загальних зборів членів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Сонячна домівка" від 27.10.2010 між відповідачами у справі 01.12.2010 був складений, підписаний і скріплений печатками акт приймання-передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс, відповідно до якого житловий комплекс, що знаходиться за адресою м. Рівне, вул. Струтинської 2"Б", переданий з балансу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Престиж Буд" на баланс Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Сонячна домівка".

Позивач, посилаючись на ту обставину, що він є власником і балансоутримувачем частини 61,8% цього житлового комплексу, вважає, що дії відповідачів з приймання-передачі всього будинку, тобто, розпорядження і його частиною майна без його згоди, здійснені з порушенням ст. 11 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного житлового будинку", Порядку передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2002 №1521, що і стало підставою звернення Приватного підприємства -фірми "Інтерекопласт" до господарського суду Рівненської області з даним позовом про визнання недійсним з моменту вчинення правочину, оформленого актом приймання-передачі від 01.12.2010, вимоги якого обґрунтовані приписами ст. ст. 202, 317, 321 ЦК України.

Припиняючи провадження у справі на підставі норми п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд Рівненської області виходив з того, що оспорюваний акт приймання-передачі не є актом в розумінні ст. 12 ГПК України та не є правочином в розумінні ст. 202 ЦК України, оскільки засвідчує лише факт приймання передачі майна, відтак, даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що правочином у розумінні ст. 202 ЦК України є рішення загальних зборів ОСББ "Сонячна домівка" про прийняття будинку на свій баланс, оформлене протоколом № 2 від 27.10.2010.

Натомість, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку та, скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду з направленням справи для розгляду по суті до суду першої інстанцій, виходив з того, що позовними вимогами у даній справі є визнання недійсним правочину щодо приймання передачі житлового комплексу з балансу на баланс, вчиненого між відповідачами та оформленого актом приймання-передачі від 01.12.2010, що відповідає способам захисту, визначеним ст. 16 ЦК України, отже, такий спір підлягає вирішенню в господарських судах України. Щодо твердження суду першої інстанції, що акт приймання-передачі не є актом у розумінні ст. 12 ГПК України, то, як визначив суд апеляційної інстанції, позов заявлено саме про визнання недійсним правочину, а не визнання недійсним самого акту приймання-передачі майна.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком апеляційного господарського суду щодо підвідомчості даної справи господарським судам України та вважає, що доводи касаційної скарги цього висновку не спростовують, виходячи з наступного.

Підвідомчість -це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції (ст. 12 Господарського процесуального кодексу України). З огляду на приписи ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 41, 12 ГПК України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Таким чином, господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:

- участь у спорі суб'єкта господарювання;

- наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;

- наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом;

- відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на викладене, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, в т.ч. пов'язані з укладенням, зміною, виконанням і розірванням усіх господарських договорів та визнанням їх недійсними.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми.

Дво- та багатосторонні правочини є договорами і водночас угодами, які засвідчують домовленість сторін, мають вольову спрямованість, яка характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання осіб, що реалізується через відповідну об'єктивно виражену форму волевиявлення у вигляді вчинення юридичних дій, направлених на свідоме створення конкретного цивільного правового результату (наслідку), тому не можуть розглядатись як правочини ті фактичні дії (вчинки) осіб, які не призводять безпосередньо до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, висновок суду першої інстанції, що правочином у розумінні ст. 202 ЦК України є рішення загальних зборів ОСББ "Сонячна домівка" про прийняття будинку на свій баланс, оформлене протоколом № 2 від 27.10.2010, є помилковим, адже, це рішення не призводить безпосередньо до будь-якого правового результату до моменту його реалізації, тобто, волевиявлення, оформленого актом приймання-передачі майна від 01.12.2010, отже, для позивача таке внутрішнє рішення ОСББ не тягне будь-яких правових наслідків, відтак, він не в змозі здійснити захист свого права шляхом оскарження цього рішення. Натомість, оформлення актом від 01.12.2010 дій сторін з приймання-передачі житлового комплексу з балансу на баланс, спрямованих на припинення відповідачем-1 прав і обов'язків балансоутримувача і набуття відповідачем-2 прав і обов'язків з управління майном, підпадає під ознаки правочину, адже, являє собою більш широке поняття, ніж власне фіксація виконання будь-якого правочину відповідним актом.

Щодо твердження суду першої інстанції, що акт приймання-передачі не є актом у розумінні ст. 12 ГПК України, то, як правильно відзначив суд апеляційної інстанції, позов заявлено саме про визнання недійсним правочину, а не визнання недійсним самого акту приймання-передачі, відтак, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку щодо підвідомчості даної справи господарським судам України.

Наведене свідчить, що господарський суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду про припинення провадження у справі за ознаками непідвідомчості та скеровуючи її для розгляду по суті до суду першої інстанції, не припустився порушення або неправильного застосування норм процесуального права, відтак, підстав для скасування або зміни постанови суду апеляційної інстанції колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Сонячна домівка" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16.07.2012 у справі №5019/556/12 господарського суду Рівненської області залишити без змін.

Головуючий суддя К.В.Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І.Глос