Постанова № 26018581, 05.09.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2012 року 2а-3743/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді –Лапія С.М.,

при секретарі –Пилипчук В.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Києві справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Валкер»до державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області ДПС про оскарження дії та наказу,-

в с т а н о в и в:

ТОВ «Компанія Валкер» звернулось до суду з позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати наказ ДПІ у Вишгородському районі Київської області від 31.05.2012 № 100, визнати протиправними дії відповідача, пов’язані з проведенням документальної позапланової невиїзної перевірки, оформленої Актом від 01.06.2012 № 708/22-00/37868142 та дії щодо внесення до інформаційних баз відомостей про результати перевірки.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем порушено вимоги, зокрема, статтей 77 –79 Податкового Кодексу України в ході проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача щодо правомірності формування податкового зобов’язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 06.10.2011 по 30.04.2012 та зроблено необґрунтовані висновки про встановлення ознак нікчемності правочинів, укладених між ТОВ «Компанія Валкер»та його контрагентами – покупцями і постачальниками в перевіряємий період та порушення підприємством п. 3.4 п. 3 Порядку заповнення і надання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 166, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.07.1997 за № 250/2054 і п. 8 розділу 3 Положення про затвердження форм та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість»затвердженого наказом ДПА України від 25.01.2011 № 41, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.02.2011 за № 197/18935.

Представники сторін до судового засідання не з’явились.

Представник позивача звернувся до суду з письмовим клопотанням, яким підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив розглядати справу за його відсутності.

Представник відповідача звернувся до суду з письмовою заявою про розгляд справи за його відсутності, проти позову заперечував.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Оскільки представники сторін звернулись до суду з письмовими клопотаннями про розгляд справи за їх відсутності, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Посадовими особами ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС проведено позапланову документальну невиїзної перевірку ТОВ «Компанія Валкер» щодо правомірності формування податкового зобов’язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 06.10.2011 по 30.04.2012, за наслідками якої 01.06.2012 року складено акт № 708/22-00/37868142.

В ході перевірки встановлено, що згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 Цивільного Кодексу, має ознаки нікчемності правочини, укладені між ТОВ «Компанія Валкер»та контрагентами покупцями і постачальниками в період з 06.10.2011р. по 30.04.2012р.

Державна податкова інспекція є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має відповідати вимогам наведеної норми Конституції України та аналогічним вимогам ст. 20 та ст. 21 ПК України. Право податкової інспекції на проведення перевірки підлягає законодавчим обмеженням та реалізується з дотриманням порядку, встановленого законом.

Так, статтею 20 ПК України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Як зазначено в акті, перевірку проведено на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп.78.1.1 п.78.1 ст. 78, ст. 79 ПК України.

Відповідно до п. 79.1 ст. 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Однією із підстав для проведення позапланової документальної невиїзної перевірки відповідно до пп. 78.1.1. п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України є виявлення фактів, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Таким чином, однією із обставин, яка передує проведенню перевірки за наявності зазначених вище підстав, є письмовий запит податкової служби. Відсутність належного реагування особи, якій він направлений, протягом десяти робочих днів є підставою для проведення перевірки та винесення відповідного наказу.

Відповідачем не було надано суду доказів того, що на свої запити до позивача ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС не отримала вичерпні відповіді з копіями витребуваних первинних бухгалтерських документів. Таким чином, у відповідача були відсутні законодавчо визначені підстави для прийняття наказу про проведення перевірки 31.05.2012 № 100 і відповідачем неправильно застосовано норми, визначені в п.п. 78.1.4. п. 78.1. ст. 78 ПКУ, як підставу для проведення перевірки.

Крім того, документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі п. 75.1.2. ст.75 ПК України.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Податковим Кодексом України податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до п. 79.2 ст. 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Таким чином, податковий орган повинен пересвідчитись в тому, що платник податків повідомлений про час та місце такої перевірки, доказами чого є розписка уповноваженого представника платника податків або рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Як вбачається з оскаржуваного акту перевірки, наказ № 100 від 31.05.2012 року про призначення перевірки та повідомлення про її проведення були направлені поштою на юридичну адресу позивача 31 травня 2012 року. Зі змісту другого розділу вказаного акту видно, що перевірка розпочата 31.05.2012 року, тобто в день відправлення повідомлення про проведення перевірки поштою.

Таким чином, відповідач приступив до проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, не просто не пересвідчившись про обізнаність платника податків про таку перевірку, але й будучи упевненим в тому, що позивач не отримає таке повідомлення.

Внаслідок таких дій посадових осіб ДПІ у Вишгородському районі Київської області позивач був обмежений в можливості захисту своїх прав при підготовці до перевірки та участі в перевірці, що призвело до необ'єктивних висновків Акту перевірки.

Також, згідно з пунктом 86.4 статті 86 ПК України, Акт (довідка) документальної невиїзної перевірки складається у двох примірниках, підписується посадовими особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, та реєструється в органі державної податкової служби протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів).

Акт (довідка) документальної невиїзної перевірки після його реєстрації вручається особисто платнику податків або його законним представникам.

Слід зазначити, що позивач не отримував жодного повідомлення (запрошення) про можливість ознайомлення та отримання копії зазначеного акту.

Отже, відповідач позбавив права позивача ознайомитися з актом перевірки та скористатися його правом надати заперечення до акту.

Таким чином, враховуючи відсутність у відповідача передбачених у ст.ст. 78, 79 ПК України необхідних підстав і умов, з наявністю яких законодавець пов’язує проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, суд дійшов висновку, що дії ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС по проведенню згаданої перевірки є протиправними.

Щодо висновків про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, викладених в акті перевірки, суд зазначає наступне.

В акті перевірки з цього приводу цитуються ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦК України, але жодною з них не встановлюється, що правочини є нікчемними.

Статтею 228 ЦК України, яка містить поняття правочину, що порушує публічний порядок, чітко визначений перелік дій, які закон вважає такими, що порушують публічний порядок. Про жодну з таких дій у акті не зазначено.

У пункті 18 Постанови № 9 від 06.11.2009 Пленум Верховного Суду України зазначив перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Окрім цього, Пленум зазначив також, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними (доведено листом Верховного Суду України від 24.11.2008 року) правочин це –правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.

Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК та може бути спростована, насамперед, нормою закону, яка містить відповідну заборону.

Зважаючи на все вищевикладене, факт існування нікчемного правочину матеріалами перевірки не доведено, обґрунтування нікчемності здійснено без врахування фактичних обставин справи.

Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Так, згідно ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 2 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані –якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

З наведених в акті висновків щодо недійсності угоди вбачається, що угоди, які були визнані відповідачем нікчемними, є оспорюваними угодами, оскільки їх недійсність прямо не встановлена законом, а тому може бути визнана недійсною лише за рішенням суду. Разом з тим, в акті немає жодного посилання на наявні заперечення сторін або заінтересованої особи щодо дійсності угод.

Статтею 234 ЦК України встановлено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. При цьому в акті немає жодного посилання на наявність будь-якого судового рішення, яке б підтверджувало б такий факт.

Також, відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. При цьому в Акті немає жодного посилання на наявність будь-якого судового рішення або доказів, які б підтверджували такий факт.

Всупереч нормам чинного законодавства України ДПІ у Вишгородському районі Київської області зроблено висновок про нікчемність укладених між TOB «Компанія Валкер» та підприємствами –покупцями правочинів поза судовим порядком, що виходить за межі повноважень податкових органів. Адже недійсність оспорюваного правочину може бути встановлено тільки судом.

Податковий кодекс України та Наказ ДПА України від 22 грудня 2010 року №984 «Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства»(далі - Порядок) не надають посадовим особам податкової служби права юридичної оцінки договорів, у тому числі і права робити висновок стосовно їхньої відповідності (відповідності їхньої форми) чинному законодавству і можливої недійсності (нікчемності). Виходячи із вищевикладеного, при складанні акту контролюючим органом порушено п.5.2. розділу II Порядку, яким забороняється відображення в перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджуючих доказів.

Зміст п. 5.2 розділу II Порядку, який чітко встановлює, що будь-яке виявлене під час перевірки порушення має обґрунтовуватись вказівкою на первинний документ на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, та інші докази, що достовірно підтверджують факти порушення.

Окрім того, ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину. Так, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 6, п.1. ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 638 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 2 вищезазначеної статті передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні за відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч.1 ст.208 ГК України).

Положення ст.ст.207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

З наведених норм законодавства слідує, що висновки про нікчемність правочинів, тим більш визнання правочинів нікчемними відносяться виключно до компетенції судів, а не податкових органів.

На підстави викладеного суд приходить до висновку, що дії відповідача, які полягають, зокрема, в наданні в Акті перевірки висновків щодо нікчемності угод позивача не відповідають нормам чинного законодавства України та порушують законні права позивача. І хоча за результатами проведеної перевірки та складеному Акту відповідач рішення не приймав, зроблені ним висновки порушують не тільки законні інтереси позивача, але й тягнуть за собою реальні негативні правові наслідки, в тому числі і на майбутнє, та покладають на позивача певні обов'язки.

Так, згідно положень ст.ст.215, 216 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін, тобто є імперативними.

Таким чином, якщо суб'єктом владних повноважень (податковим органом) в своєму офіційному документі (акті перевірки) встановлено факт недійсності (нікчемності) правочину, то у платника податків виникає імперативний обов'язок повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. А відповідно до положень ст. 140.2 ПК України такий платник податків зобов'язаний здійснити також перерахунок доходів та витрат (балансової вартості основних засобів) у звітному періоді (періодах), в якому витрати та доходи (балансова вартість основних засобів) за правочином, визнаним недійсним (нікчемним), були враховані в обліку сторони правочину. При цьому законом не вимагається прийняття додаткових рішень податковим органом.

Юридичні наслідки визнання правочинів нікчемними проявляються у вигляді обов'язку внести зміни до податкових декларацій зі сплатою штрафів та поверненні усього отриманого на виконання правочину. Крім того, зазначений в акті перевірки обов'язок позивача коригувати податковий кредит та податкові зобов'язання з ПДВ теж є юридичним наслідком. Так, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Щодо коригування сум податкового кредиту за нікчемними правочинами суд зазначає, що з наведених вище мотивів відповідач не має права визнавати правочини нікчемними та зобов'язувати позивача коригувати суми податкового кредиту.

Крім того, норми, як п. 198.6 ст.198, так і ст. 20 «Права органів державної податкової служби»Податкового Кодексу України не дають права податковим інспекторам здійснювати оцінку правильності оформлення податкових накладних. Таку оцінку може бути зроблено виключно сертифікованим судово-бухгалтерським експертом за встановленою процедурою.

Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем. В той же час, фактичне здійснення господарських операцій з придбання товару у постачальника ТОВ «Сервіспром-альянс»з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності TOB «Компанія Валкер»підтверджується документально.

Покупець не може нести відповідальність за несплату податку продавцями, оскільки відповідальною за сплату податку на додану вартість до бюджету є особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи.

Наявність у TOB «Компанія Валкер»виданої йому податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, є достатніми підставами для визначення податкового кредиту.

Первинні документи складені відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Щодо позовних вимог про внесення до інформаційних баз відомостей про результати перевірки суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5.9 Методичних рекомендацій щодо взаємодії органів ДПС при проведенні перевірок податкових декларацій з ПДВ з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов`язань та податкового кредиту з ПДВ у розрізі контрагентів, затверджених Наказом ДПА України від 18.04.08 року № 266 «Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів» при виявленні договору, що суперечить інтересам держави та суспільства і є нікчемним, податковий орган з’ясовує факт подальшого використання платником ПДВ (отримувачем) у господарській діяльності товару, який був предметом зазначеного договору, встановлюється платник ПДВ –наступний покупець вказаного товару. Інформація про виявлену нікчемність направляється до органу ДПС, в якому такий платник обліковується, з метою визначення підстав визнання договору, укладеного між другою парою контрагентів, нікчемним та, відповідно, зменшення суми податкового кредиту. Такі дії вчиняються за ланцюгом придбання товару, який був предметом договору, виявленого нікчемним, до платника ПДВ, що має достатні активи для сплати податкових зобов’язань.

Як встановлено судом жодного податкового повідомлення-рішення відповідачем щодо ТОВ «Компанія Валкер»на підставі висновків зазначеного акту перевірки не виносилося.

Згідно п. 2.21 Методичних рекомендацій підсумки перевірок за результатами автоматизованого співставлення податкової звітності з ПДВ на центральному рівні відображаються в додатку до акта перевірки (камеральної, документальної невиїзної, планової, позапланової перевірки) або довідки у розрізі періодів та операцій з одним контрагентом та фіксуються в АС «Аудит». По мірі підписання актів перевірки та узгодження податкових зобов’язань, визначених податковим повідомленням-рішенням, прийнятим за результатами таких перевірок, уточнюються результати автоматизованого співставлення на центральному рівні податкової звітності з ПДВ за поданням підрозділу, яким завершено процедуру такого узгодження та яким прийнято таке повідомлення-рішення.

Також суд звертає увагу, що Методичні рекомендації на даний час не зареєстровані в Міністерстві юстиції України, а тому вчинення державними органами на їх підставі дій, які можуть мати наслідком застосування до суб’єктів підприємницької діяльності санкцій або вчинення інших дій, є неправомірним.

Враховуючи, що договір між позивачем та його контрагентом не є нікчемним, а також те, що за результатами перевірки не було прийнято жодного рішення, відповідачем протиправно було внесено до програмного забезпечення (АС-АУДИТ) висновки акту перевірки від 01.06.2012 № 708/22-00/37868142 про нікчемність правочину між ТОВ «Компанія Валкер»і його контрагентом, що вплинуло на результати системи автоматизованого співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Щодо доводів відповідача про неможливість судового оскарження платником податків акту перевірки суд зазначає, що згідно позиції Верховного Суду України, викладеної в Постанові від 24.01.2006 року за скаргою АКБ «Мрія»у справі № 9/175-04, суд може захистити право платника податку у разі проведення перевірки за відсутності для цього належних юридичних підстав та з порушенням правил, процедури, встановлених законом. Наявність негативних наслідків такої перевірки для можливості судового захисту законом не вимагається. Право на судовий захист пов’язане з самою протиправністю дій.

Отже, дії податкового органу по проведенню перевірки мають вплив на права, свободи та інтереси позивача, а тому можуть бути предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства.

Вчиняючи дії щодо проведення перевірки TOB «Компанія Валкер», відповідач повинен був мотивувати свої дії зазначивши законні підстави для її проведення, чого ним, як суб'єктом владних повноважень зроблено не було, а не посилатися на припущення. Таким чином, відсутні підстави вважати перевірку проведеною відповідно до вимог чинного законодавства України.

Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.

Суд, заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а висновки податкового органу про нікчемність вказаних правочинів є безпідставними та непідтвердженими жодними доказами, тому позовні вимоги про визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у сумі 32,19 грн. (квитанція від 02.08.2012 № 150210039), які підлягають стягненню з Державного бюджету України на його користь.

На підставі викладеного, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 122, 124, 157-163, 167, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області ДПС від 31.05.2012 № 100.

Визнати протиправними дії державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області ДПС пов’язані з проведенням документальної позапланової невиїзної перевірки оформленої Актом від 01.06.2012 № 708/22-00/37868142.

Визнати протиправними дії державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області ДПС щодо внесення до програмного забезпечення (АС-АУДИТ) висновків акту перевірки від 01.06.2012 № 708/22-00/37868142.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Валкер» (код ЄДРПОУ 37868142) судові витрати у сумі 32 (тридцять дві) грн. 19 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.