Рішення № 26002935, 03.09.2012, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2012 р.Справа № 5017/2013/2012

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Л.Е. Кришиневській

за участю представників:

від позивача - Лутченко М.М.,

від відповідача -не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства „Київський ювелірний завод" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 200 345, 77 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Київський ювелірний завод" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором поставки товару № 279/06 від 18.09.2006 р. в розмірі 200 345,77 грн., у т.ч. основного боргу в сумі 157 164,33 грн., інфляційних втрат в розмірі 29 075,40 грн. та 3 % річних в сумі 14 106,04 грн. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

18 вересня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством „Київський ювелірний завод", яке перейменоване у Публічне акціонерне товариство „Київський ювелірний завод" на виконання вимог щодо приведення діяльності акціонерних товариств у відповідність до Закону України „Про акціонерні товариства" згідно рішення загальних зборів акціонерів Відкритого акціонерного товариства „Київський ювелірний завод" (протокол № 8 від 22.04.2011 р.) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір поставки товару № 279/06, згідно з яким позивач зобов'язувався поставляти товар, а відповідач зобов'язувався приймати та оплачувати товар на умовах договору.

Позивачем було зазначено, що предметом поставки по даному договору є вироби із золота та срібла з коштовним та напівкоштовним камінням.

Згідно п. 2.3 договору відповідач зобов'язався оплачувати кожну партію товару поставлену позивачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача на умовах відстрочки платежу, з кінцевим розрахунком не пізніше 60-ти календарних днів з моменту поставки кожної партії товару.

Таким чином, за ствердженням позивача, станом на 28.04.2011 р. відповідач оплатив поставлений товар лише частково і заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар склала 1 037 817,33 грн. Однак, відповідач у строки визначені договором зазначену суму не сплатив, чим порушив п. 2.3. договору.

Також позивач зазначає, що, намагаючись вирішити питання про повернення відповідачем заборгованості за поставлений товар по договору, ПАТ „Київський ювелірний завод" звернулося до ФОП ОСОБА_2 з претензією від 28.04.2011 р. з вимогою розрахуватись за поставлений товар, однак відповіді від відповідача на цю претензію у вказаний у претензії строк, позивачем отримано не було. Так, лише у січні 2012 р. відповідачем було частково погашено борг зазначений у претензії. Борг за поставлений згідно видаткової накладної від 08.05.2009 р. № РНЮ-792 товар на суму 59 903,71 грн. та видаткової накладної від 08.05.2009 р. № РНЮ-789 на суму 97 260,62 грн. відповідачем погашено не було, хоча згідно п. 2.3 договору поставки оплата за поставку товару за вищевказаними видатковими накладними мала бути здійснена відповідачем не пізніше 07.07.2009 р.

Крім того, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати отриманого товару позивачем відповідно до положень ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано відповідачу інфляційні втрати в сумі 29 075,40 грн. та 3 % річних в сумі 14 106,04 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 09.07.2012 р. порушено провадження по справі № 5017/2013/2012 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за фактичною адресою та адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців згідно спеціального витягу (а.с. 52). Проте згідно поштових повідомлень, що містяться в матеріалах справи, надіслана судом поштова кореспонденція разом з ухвалами суду повернута за спливом строку зберігання, оскільки адресат відсутній.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

18 вересня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством „Київський ювелірний завод" (постачальник), яке перейменоване у Публічне акціонерне товариство „Київський ювелірний завод" на виконання вимог Закону України „Про акціонерні товариства" згідно рішення загальних зборів акціонерів Відкритого акціонерного товариства „Київський ювелірний завод" (протокол № 8 від 22.04.2011 р. (а.с. 30), та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір поставки товару № 279/06 (а.с. 33-34).

Згідно п. 1.1. договору постачальник зобов'язується поставляти покупцю певний товар, а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору. Так, п. 1.2. договору визначено, що предметом поставки є вироби з золота та срібла з коштовним та напівкоштовним камінням.

П. 2.2. договору закріплює, що покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, передбаченою у фактурах, які додаються до даного договору. Товар поставляється покупцю на умовах 20 % передоплати з остаточним розрахунком на протязі 60 календарних днів з моменту поставки кожної партії (п. 2.3 договору).

Якість і пакування ювелірних виробів, що поставляються по даному договору, має відповідати Стандартам на продукцію на підприємстві постачальника (п. 4.1 договору).

Вказаний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє на протязі двох років (п. 7.1. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, 10 вересня 2008 р. між ПАТ „Київський ювелірний завод" та ФОП ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 279/06 (а.с. 35), якою було продовжено термін дії вказаного договору до 31.12.2010 р.

Так, відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, вищевказаний договір поставки, є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як з'ясовано судом та вбачається з матеріалів справи, на виконання вказаного договору поставки позивачем було поставлено ФОП ОСОБА_2 товар -ювелірні вироби згідно видаткової накладної від 08.05.2009 р. № РНЮ-792 на суму 59 903,71 грн. (а.с. 38-39) та згідно видаткової накладної від 08.05.2009 р. № РНЮ-789 на суму 97 260,62 грн. (а.с. 36-37).

Між тим у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку про виконання позивачем своїх зобов'язань за укладеним з відповідачем договором.

Так, за статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Відтак, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказаний товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Виходячи з умов п. 2.3 договору поставки, оплата за поставлений товар згідно вищевказаних видаткових накладних мала бути здійснена відповідачем не пізніше 07.07.2009 р. Однак, як з'ясовано судом та не спростовано відповідачем, останнім не було здійснено оплату товару в обумовлений договором строк.

Так, як вказує позивач, ПАТ „Київський ювелірний завод" було направлено відповідачу претензію від 28.04.2011 р. (а.с. 45-46) з вимогою розрахуватись за поставлений товар на суму 1 037 817,33 грн., однак відповіді від відповідача на вказану претензію у зазначений в претензії строк позивачем отримано не було. За ствердженнями позивача, у січні 2012 р. відповідачем було частково погашено борг, зазначений у претензії, але борг за поставлений товар згідно вищевказаних видаткових накладних відповідачем не було погашено.

До того ж під час розгляду справи позивачем було направлено відповідачу акт звірки взаєморозрахунків від 16.07.2012 р. (а.с. 57), підписаний головою правління та головним бухгалтером ПАТ „Київський ювелірний завод", в якому зазначено найменування товару та його вартість, яка складає суму боргу в розмірі 157 164,33 грн. Але відповіді щодо вказаного акту звірки не було надано відповідачем.

Таким чином, суд доходить до висновку про невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань щодо оплати поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим у останнього виникла сума заборгованості в розмірі 157 164,33 грн.

Відповідні докази, які б підтверджували факт оплати відповідачем поставленого позивачем товару у встановлений строк, або неможливості виконання цього зобов'язання з поважних причин, в матеріалах справи відсутні. Адже частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Так, відмовою сплатити позивачу суму заборгованості за поставлений товар відповідач порушив умови договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості в розмірі 157 164,33 грн.

Разом з тим невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим слід зазначити, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому вони є складовою частиною основного боргу. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Приймаючи до уваги вищезазначене, суд вважає правомірним нарахування позивачем інфляційних витрат за період з 08.07.2009 р. по 03.07.2012 р. на спірну суму боргу що складають за розрахунком позивача (а.с. 47) 29 075,40 грн. (157 164,33 грн. х 1,185 (сукупний індекс інфляції) - 157 164,33).

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 3% річних суд зазначає наступне.

Згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в договорі № 279/06 не встановлено іншого відсотку, відповідно сплаті підлягають 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів, поряд з інфляційними втратами, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати товару, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних на суму у період з 08.07.2009 р. по 03.07.2012 р. (1092 дн.), що складають за розрахунком позивача (а.с. 48) 14 106,04 грн. (157164,33 грн./100% х 3% /365 дн. х 1092 дн.).

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 200 345,77 грн. (157 164,33 грн. основного боргу + 29075,40 грн. інфляційних втрат + 14 106,04 грн. 3% річних).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства „Київський ювелірний завод" про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 200 345,77 грн. цілком обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід віднести за рахунок відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Публічного акціонерного товариства „Київський ювелірний завод" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 200 345,77 грн. задовольнити

2. СТЯГНУТИ з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (68000, АДРЕСА_1; ІПН НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства „Київський ювелірний завод" (03039, м. Київ, вул. Голосіївська, 17; код ЄДРПОУ 00227229; п/р 260013030018 в АТ „Банк „Таврика" в м. Києві; МФО 300788) суму боргу за договором поставки № 279/06 від 19.09.2006 р. в розмірі 157164/сто п'ятдесят сім тисяч сто шістдесят чотири/грн. 33 коп., інфляційні втрати в розмірі 29075/двадцять дев'ять тисяч сімдесят п'ять/грн. 40 коп., 3 % річних в розмірі 14106/чотирнадцять тисяч сто шість/грн. 04 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 4006/чотири тисячі шість /грн. 92 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 10.09.2012 р.

Суддя Петров В.С.