Постанова № 25999484, 10.09.2012, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2012 року 11:20 Справа № 0870/6581/12

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., при секретарі судового засідання Шмаріні І.О., за участю представників позивача - Калініної Ю.О. (довіреність від 15 червня 2012 року) та Дубінської О.В. (довіреність від 06 липня 2012 року), представника відповідача - Жовтоножка Д.Ф. (довіреність від 31 липня 2012 року), розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Середньодніпровське ремонтно-будівельне управління» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

06 липня 2012 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов Приватного акціонерного товариства «Середньодніпровське ремонтно-будівельне управління» (далі іменується - позивач) до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби (далі іменується - відповідач), в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.06.2012 №0000042200.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що спірне податкове повідомлення-рішення суперечить приписам ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладає на платника податків додатковий обов'язок по сплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. Так, позивач посилається на безпідставність висновків Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби про непідтвердженість реальності господарських операцій позивача з контрагентами, оскільки за даними операціями товар був поставлений, роботи виконані, оплату здійснено в повному обсязі, господарські операції відображені в первинних документах бухгалтерського та податкового обліку, відбулись реально і спричинили зміни у стані та структурі активів учасників таких операцій, товар використовувався в межах господарської діяльності платника податків.

Ухвалою судді від 07.07.2012 відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

10.09.2012 в судове засідання прибув представник позивача, підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

В судове засідання також прибув представник відповідача, підтримав, викладену в письмових запереченнях на адміністративний позов, правову позицію щодо предмета спору та просив суд відмовити позивачу в задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі.

На підставі ст. 160 КАС України вступна та резолютивна частини рішення проголошені в судовому засіданні 10.09.2012.

Згідно ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових та речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Приватне акціонерне товариство «Середньодніпровське ремонтно-будівельне управління», пройшов процедуру державної реєстрації, отримав свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №029413 від 14.09.1995, а відтак набув правового статусу суб'єкта господарювання в розумінні ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 15.05.2003 №755-IV, згідно з яким державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру (а.с. 28, том 1).

Судом встановлено, що позивач здійснює свою господарську діяльність на підставі ліцензії Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області Міністерства регіонального розвитку та будівництва України серії АВ №513407 від 23.02.2010 за видом: господарська діяльність, пов'язана із створенням об'єктів архітектури (з переліком робіт згідно з додатком) (а.с. 30, том 1).

На підставі направлень від 05.06.2012 №104 та №105 фахівцями Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби проведено перевірку Приватного акціонерного товариства «Середньодніпровське ремонтно-будівельне управління», за результатами якої складено акт «Про результати планової виїзної перевірки ПрАТ «СДРБСУ» (код за ЄДРПОУ 04720375) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2011 валютного та іншого законодавства за період 01.04.2010 по 31.12.2011» від 25.06.2012 №381\22-012\04720375 (далі іменується - Акт перевірки) (а.с. 9, том 1).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14, пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135 Податкового кодексу України, та п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» за період з 01.04.2010 по 31.12.2011; пп. 187.1 ст. 187, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, та пп. 7.2.1, пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»; п. 1.6 ст. 1, пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7, пп. 8.1.1, пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, пп. 19.2 «а» п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», внаслідок чого підприємством допущене неутримання, неперерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб на загальну суму в розмірі 3735 грн. 00 коп. (а.с. 26, том 1).

На підставі Акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 27 червня 2012 року №0000042200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1389038 грн. 50 коп., в тому числі: за основним платежем на суму в розмірі 1009459 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму в розмірі 379579 грн. 50 коп. (а.с. 8, том 1).

Не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням та висновками Акта перевірки, позивач звернувся до суду з позовом про визнання рішення суб'єкта владних повноважень протиправним та його скасування.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення, а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в Акті перевірки від 25.06.2012 №381\22-012\04720375, на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд встановив наступне.

Підставою для висновків, викладених в Акті перевірки, стало твердження відповідача про те, що позивач не врахував у складі податкових зобов'язань дохід в сумі 1670162 грн. 22 коп., отриманий від експорту товару (олії соняшникової) від комісіонера ПП «Діабаз»; та посилання на те, що ТОВ «Агрооіл Груп», ТОВ «Цоколь» та ПП «Від світанку до заходу» здійснювали діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди при ймовірному придбанні-продажу товарів від постачальників з ознакою фіктивності, з метою покриття незаконної власної діяльності та нанесенням шкоди державі в особливо великих розмірах, внаслідок чого податковими перевірками даних підприємств було встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні товару, що робить укладені ними правочини нікчемними, а правочини ТОВ «Цоколь» Актом іншої перевірки від 11.06.2010 визнані недійсними на підставі ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України.

Між позивачем та ТОВ «Агрооіл Груп» був укладений договір поставки №05\10 від 17.05.2010, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність позивачу товар по характеристикам, цінам та в кількості, передбаченим специфікаціями, які являються невід'ємними частинами договору (а.с. 12, том 2). На виконання умов даного договору між сторонами підписані: специфікація №1 від 17.05.2010, згідно якої позивачу передано у власність товар - олію соняшникову нерафіновану першого ґатунку, ГОСТ 4492:2005, в кількості 52332 кг за ціною 360000 грн. 00 коп. (а.с. 14, том 2); та видаткова накладна від 17.05.2010 №РН-0000126 на суму в розмірі 360000 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ - 60000 грн. 00 коп. (а.с. 15).

В подальшому між позивачем та ПП «Діабаз» був укладений договір комісії №4\05 від 18.05.2010, за умовами якого позивач доручив ПП «Діабаз» від його імені здійснити реалізацію на експорт олії соняшникової згідно специфікації №1 (а.с. 6-10, том 2). На виконання умов договору комісії між сторонами підписано акт приймання-передачі товару №1 від 18.05.2012 - олії соняшникової нерафінованої першого ґатунку, ГОСТ 4492:2005 в кількості 52332 кг вартістю 42127 дол. 26 центів.

На виконання умов договору комісії №4\05 від 18.05.2010 між ПП «Діабаз» та фірмою «W.J. GRAIN TRADE A.G.» був укладений контракт від 19.05.2010 №AG114\138-10 на поставку товару - олії соняшникової нерафінованої першого ґатунку, ГОСТ 4492:2005 в кількості 50 тон на умовах СРТ Херсон (ООО «Херсонес») згідно міжнародних правил «Інкотермс 2000» (а.с. 22, том 2). Товар був перевезений до пункту призначення - м. Херсон на підставі актів приймання-передачі від 14.06.2010 та від 21.06.2010 (а.с. 28, 29, 31 том 2).

На підставі акта приймання-передачі №1 до Контракту фірмі «W.J. GRAIN TRADE A.G.» був переданий товар - олія соняшникова нерафінована першого ґатунку, ГОСТ 4492:2005 в кількості 52,332 тон вартістю 42127 дол. 26 центів (а.с. 32, том 2); та підписаний інвойс №9 (а.с. 33, том 2).

Згідно даних виписки РВ АТ «ОТП Банк» на рахунок ПП «Діабаз» 23.06.2010 надійшли кошти за Контрактом на суму в розмірі 404377 дол. 26 центів, що в національній валюті складає 3198785 грн. 88 коп. (а.с. 34-37).

23.06.2010 між ПП «Діабаз» та позивачем був підписаний акт-звіт №1 приймання-передачі робіт, згідно якого валютна виручка, яка підлягала перерахунку згідно договору комісії, становила 331518 грн. 58 коп. (а.с. 40, том 2).

Аналогічні операції проведені позивачем за договорами комісії №17\10 від 31.08.2010 (а.с. 41-44, том 2), №18\10 від 20.09.2010 (а.с. 45-49, том 2).

За даними правочинами відповідачем встановлено порушення пп. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14, пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135 Податкового кодексу України та п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: за період з 01.04.2010 по 31.12.2011 позивачем занижено дохід на суму в розмірі 700163 грн. 00 коп.

Відповідно до Договору комісії від 18.05.2010 №4/05, від 31.08.2010 №17/10 та від 02.09.2010 №18/10 ПрАТ «СДРБСУ» в особі комітента та ПП «Діабаз-2007» в особі комісіонера, уклали цей договір про наступне.

Комісіонер від свого імені але за рахунок комітента здійснює реалізацію на експорт олії соняшникової. Розділом 4 цього договору передбачено, що взаєморозрахунки з покупцем-нерезидентом комісіонер вчиняє самостійно. Моментом переходу права власності на Товар від комісіонера до покупця є дата оформлення експортної ВМД. (п. 4.3 Договору).

Зазначений, пункт договору прямо вказує на повноту права власності на Товар за комісіонером де він наділений не тільки правом користування, а й володіння та розпорядження. Підпунктом 4.4 цього договору передбачено, що виплата від комісіонера до комітента вартість експортованого товару не пізніше 180 календарного дня з моменту переходу права власності на товар.

Згідно ВМД №508040002/2010/003662 оформленої 09.08.2010, №508040002/2010/006198 та № 508040002/2010/006199 оформлених 20.12.2010, право власності на товар відповідно до договору комісії №4/05 від 18.05.2010, від 18.05.2010 №4/05, від 31.08.2010 №17/10 та від 02.09.2010 №18/10 та міжнародних контрактів №А0114/138-10, №А0114/282-10 ПП «Діабаз-2007» (комісіонера) до покупця-нерезидента, переходить саме в день оформлення ВМД 09.08.2010, 20.12.2010, а отже строки на оплату товару вказаного у ВМД починають спливати саме з 09.08.2010 та 20.12.2010.

Як встановлено судом, позивачем до перевірки були надані банківські виписки. Відповідно до даних виписок сплату за товар (олію соняшникову) «Діабаз-2007» перерахував на розрахунковий рахунок ПрАТ «СДРБСУ» 25.06.2010, 29.06.2010 на загальну суму 970000 грн. 00 коп.

В ході проведення перевірки було встановлено, що ПрАТ «СДРБСУ» суми, які були перераховані від «Діабаз-2007» в розмірі 970000 грн. 00 коп. не враховувались та не відображались у складі доходів звітного періоду.

Взаємовідносини ПрАТ «Середньодніпровське ремонтно-будівельне спеціалізоване управління» з приватним підприємством «Діабаз-2007» по договорам комісії від 18 травня 2010 року №4\05, від 31 серпня 2010 року №20\10, від 02 вересня 2010 року №21\10, від 21.04.2011 року №28\11 відображались бухгалтерською службою підприємства в аналітичних, а відповідно, і у синтетичних облікових регістрах на підставі первинних платіжних документів, які свідчили про надходження коштів на банківський рахунок ПрАТ «СДРБСУ», та документів про відвантаження матеріальних активів, за які були перераховані кошти підприємством «Діабаз-2007».

Оскільки, у всіх випадках при здійсненні взаємодії по перерахованим вище договорам комісії первинні документи свідчили про те, що факт перерахування підприємством «Діабаз-2007» коштів на банківський рахунок ПрАТ «СДРБСУ» передував факту відвантаження товарно-матеріальних цінностей, то в аналітичних відомостях Товариством «Середньодніпровське ремонтно-будівельне спеціалізоване управління» були зроблені наступні записи. На суму отриманої попередньої плати - по дебету рахунку другого порядку 311 «Поточні рахунки в національній валюті» рахунку 31 «Рахунки в банках» та кредиту рахунку третього порядку 6811 «Розрахунки за авансами одержаними в національній валюті» рахунку другого порядку «Розрахунки за авансами одержаними» рахунку 68 «Розрахунки за іншими операціями». На суму вартості фактично відвантажених матеріальних цінностей - по дебету рахунку третього порядку 6811 «Розрахунки за авансами одержаними в національній валюті» та кредиту рахунку другого порядку 362 «Розрахунки з іноземними покупцями» рахунку 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками». На суму збільшення (одержання) доходу від реалізації товарів - по дебету рахунку другого порядку 362 «Розрахунки з іноземними покупцями» рахунку та крезолу рахунку другого порядку 702 «Дохід від реалізації товарів» рахунку 70 «Доходи віл реалізації».

Слід зазначити, що згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України 30.11.1999 №291, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.12.1999 за №893/4186, таке відображення в бухгалтерському обліку взаємовідносин ПрАТ «СДРБСУ» з ПП «Діабаз- 2007» відповідає їх суті.

Надходження коштів від ПП «Діабаз-2007» на банківський рахунок позивача у період часу з 01 квітня 2010 року по 31 грудня 2011 року підтверджується на суму 1 670 162,22 грн., в тому числі у 2 кварталі 2010 року - на суму 300 000,00 грн., у 3 кварталі 2010 року - на суму 31518,58 грн., у 4 кварталі 2010 року - на суму 368693,64 грн., у 1 кварталі 2011 року - на суму 970000,00 грн., у 2 кварталі 2011 року - на суму 00,00 грн., у 3 кварталі 2011 року - на суму 00,00 грн., у 4 кварталі 2011 року - на суму 00,00 грн.

Суд звертає увагу на те, що в Акті перевірки відповідачем вказано, що «Відповідно до даних виписок сплату за товар (олію соняшникову) ПП «Діабаз-2007» перерахував на розрахунковий рахунок ПрАТ «СДРБСУ» 25.06.2010, 29.06.2010 на загальну суму 970000 грн.».

Але, як встановлено судом, первинними документами - виписками Першого відділення Дніпропертровської філії АТ «Індекс-банк» в місті Запоріжжя підтверджується перерахування підприємством «Діабаз-2007» на розрахунковий рахунок ПрАТ «СДРБСУ» №26001004434001\980 25 червня 2010 року та 29 червня 2010 року коштів на загальну суму тільки 200000,00 грн. А всього у другому кварталі 2010 року, а саме: 25 червня 2010 року, 29 червня 2010 року та 30 червня 2010 року, від ПП «Діабаз- 2007» надійшло 300000,00 грн.

Суду надано декларацію з податку на прибуток підприємства за 1 півріччя 2010 року, яка була зареєстрована органом державної податкової служби 05 серпня 2010 року за №9003092693. В рядку 01 «Валовий дохід від усіх видів діяльності» цієї декларації вказана сума в розмірі 4216153 грн., а у рядку 01.1 «Доходи від продажу товарів (робіт, послуг)», який є складовою частиною рядка 01, - сума у розмірі 4204065 грн.

Співставленням записів аналітичної відомості, в якій підприємством накопичено та узагальнено інформацію щодо суб'єктів господарювання, взаємовідносини з якими стали підставою до розрахунку валового доходу підприємства за 1 півріччя 2010 року, та даних декларації з податку на прибуток підприємства за 1 півріччя 2010 року було встановлено, що розмір валового доходу від усіх видів діяльності в обох документах вказаний у сумі 4216153 грн, доходи від продажу товарів (робіт, послуг) - 4204065 грн.

09 серпня 2010 року митним органом відправлення - Херсонською митницею, було посвідчено декларацію форми МД-2 (митна декларація) №508040002/2010/003662 , згідно з записами якої ПП «Діабаз-2007» фактично надало на митну територію порту міста Херсон, олію соняшникову у кількості 52332 кг. Саме ця кількість олії соняшникової була надана товариством «СДРБСУ» підприємству «Діабаз-2007» згідно з умовами договору комісії від 18 травня 2010 року №4\05 по акту №1 приймання-передачі від 18 травня 2010 року.

Згідно з вимогами підпункту 11.3.1 пункту 11.2 «Дата збільшення валового доходу» статті 11 «Правила ведення податкового обліку» Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», датою збільшення валового доходу вважається дата, яка випадає на податковий період, на протязі якого відбувається одна з подій, яка сталася раніше, в тому числі зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податків для сплати за товари (роботи, послуги), які повинні бути продані.

Як було вказано вище, подія сплати підприємством «Діабаз-2007» за олію соняшникову по договору №4\05 відбулася у другому кварталі, а відвантаження покупцю олії соняшникової-у четвертому кварталі 2010 року.

На підставі цього та з урахуванням вимог підпункту 11.3.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» потрібно визнати правомірним віднесення підприємством до складу валових доходів за 2 квартал 300000,00 грн., які були отримані від ПП»Діабаз-2007» 25 червня 2010 року, 29 червня 2010 року та 30 червня 2010 року.

Позивачем надано декларацію з податку на прибуток підприємства за три квартали 2010 року (дев'ять місяців) та яка була зареєстрована органом державної податкової служби 04 листопада 2010 року за №9004792701. В рядку 01.1 «Доходи від продажу товарів (робіт, послуг)» вказана сума у розмірі 5389703 грн.Судом встановлено, що розмір доходів від продажу товарів (робіт, послуг) в документах вказаний у розмірі 5389703 грн.

20 грудня 2010 року митним органом відправлення - Херсонською митницею було посвідчено декларацію форми МД-2 (митна декларація) №508040002/2010/006198, згідно з записами якої ПП «Діабаз-2007» фактично надало на митну територію порту міста Херсон, олію соняшникову у кількості 17340 кг вартістю 332392,51 грн. Саме ця кількість олії соняшникової була надана товариством «СДРБСУ» підприємству «Діабаз-2007» згідною договором комісії від 31 серпня 2010 року по акту №1 приймання-передачі від 10 грудня 2010 року.

Як було вказано вище, подія сплати підприємством «Діабаз-2007» за олію соняшникову відбулася у третьому кварталі 2010 року, а відвантаження покупцю олії соняшникової - у четвертому кварталі 2010 року. На підставі цього та з урахуванням вимог підпункту 11.3.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» потрібно визнати правомірним віднесення підприємством до складу валових доходів за три квартали 332392,51 грн., які були отримані від ПП «Діабаз-2007» 25.06.2010, 29.06.2010, 30.06.2010 та 05.07.2010.

20 грудня 2010 року митним органом відправлення - Херсонською митницею, було посвідчено декларацію форми МД-2 (митна декларація) №508040002/2010/006199, згідно з записами якої ПП «Діабаз-2007» фактично надало на митну територію порту міста Херсон, олію соняшникову у кількості 17340 кг.

Саме ця кількість олії соняшникової була надана товариством «СДРБСУ» підприємству «Діабаз-2007» згідно з договором комісії від 31 серпня 2010 року по акту №1 приймання-передачі від 10 грудня 2010 року.

Відтак, подія сплати підприємством «Діабаз-2007» за олію соняшникову по договору №21\10 і відвантаження покупцю олії соняшникової відбулися у четвертому кварталі 2010 року. На підставі цього потрібно визнати правомірним віднесення підприємством до складу валових доходів за 2010 рік 7141299 грн., які були отримані від ПП «Діабаз- 2007» 25 червня 2010 року, 29 червня 2010 року, 30 червня 2010 року, 05 липня 2010 року, 17 грудня 2010 року та 21 грудня 2010 року.

02 липня 2011 року митним органом відправлення - Миколаєвською митницею, було посвідчено декларацію форми МД-2 (митна декларація) №5040000/2011/001998, згідно з записами якої ПП «Діабаз-2007» фактично надало на митну територію в порту міста Миколаїв, олію соняшникову у кількості 97000 кг вартістю 997498,82 грн.

Саме ця кількість олії соняшникової була надана товариством «СДРБСУ» підприємству «Діабаз-2007» згідно з договором комісії від 21.04.2011 по акту №1 приймання-передачі від 20 квітня 2011 року.

Згідно з вимогами пункту 137.1. статті 137 «Порядок визнання доходів» Податкового кодексу України «Дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар».

Як було вказане вище, подія переходу права власності на товар від ПрАТ «СДРБСУ» по договору комісії від 21.04.2011 відбулася у третьому кварталі 2011 року. На підставі цього та з урахуванням вимог пункту 137.1. статті 137 «Порядок визнання доходів» Податкового кодексу України потрібно визнати правомірним віднесення підприємством до складу валових доходів за II і III квартали 2011 року 997498,82 грн.

Щодо правовідносин позивача з ТОВ «Агрооіл Групп», суд зазначає наступне.

Відповідачем в Акті перевірки зроблено висновки про те, що «Згідно з абз. 1, 2 п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається. Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, до убутку запасів не включається. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Так, між ПрАТ «»СДРБСУ» та ТОВ «Агрооіл групп» укладено договори купівлі-продажу олїї соняшникової №05/10 від 17.05.2010, №10/10 від 30.08.2010, №11/10 від 01.09.2010, №18/02 від 18.02.2010, предметом яких була купівля олії соняшникової для її подальшого перепродажу на експорт. Всі вищезазначені договори є ідентичними по своїй структурі та суті, змінюється лише кількість товару та ціна на нього.

На виконання вказаних договорів між ПрАТ «СДРБСУ» та ТОВ «Агрооіл групп» укладено низку договорів зберігання де ТОВ «Агрооіл групп» в особі зберігача зобов'язується зберігати товар, якій належить ПрАТ «СДРБСУ», а саме соняшникову олію, яку відповідно до договорів ПрАТ «СДРБСУ» придбало у ТОВ «Агрооил групп». В подальшому згідно договорів комісії та ВМД ПрАТ «СДРБСУ» реалізовувало ТМЦ (олію соняшникову) за кордон.

Відповідно до наданих до перевірки документів, а саме інвентаризаційного опису від 24.12.2010, встановлено, що станом на 24.12.2010 на складах ПрАТ «СДРБСУ» наявна олія соняшникова в кількості 77,913 т на загальну суму 591533,60 грн. в той час, як 20.12.2010 року, тобто в тому самому податковому періоді, зазначений товар (олія соняшникова в кількості 35,927 т. на загальну суму 368692,54 грн.) був відвантажений за кордон відповідно до ВМД № 508040002/2010/006198 та № 508040002/2010/006199.

Отже, на кінець звітного періоду за даними перевірки знаходились ТМЦ, а саме олія соняшникова в кількості 77,913 т на загальну суму 591533,60 грн., які не були відображені в податковому обліку підприємства за 2010р.

Таким чином, підприємством ПрАТ «СДРБСУ» порушено п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в наслідок чого занижено податку на прибуток у розмірі, а саме по періодах: 2010 рік - 591533,60 грн.».

Проте, суд не погоджується з висновками контролюючого органу за наступних підстав.

Судом встановлено, що у період часу з 01 квітня 2010 по 24 грудня 2010 року (дата інвентаризаційного опису, на який посилаються співробітники ДПІ в Акті перевірки) ПрАТ «Середньодніпровське ремонтно-будівельне спеціалізоване управління» уклало з ТОВ «Агрооіл групп» три договори поставки, а саме: від 17 травня 2010 року №05\10, від 30 серпня 2010 року №10\10, від 01 вересня 2010 року №11\10. Предметом усіх трьох договорів було придбання ПрАТ «СДРБСУ» у ТОВ «Агрооіл групп» олії соняшникової.

Потрібно відмітити, що згідно з записами аналітичної відомості до журналу-ордеру по рахунку другого порядку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» рахунку 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками» (у виконанні автора вона зветься оборотно-сальдова відомість) за травень 2010 року сальдо по розрахунках між ПрАТ «СДРБСУ» та ТОВ «Агрооіл групп» - показник заборгованості, - станом на 01 травня 2010 року відсутнє.

17 травня 2010 року згідно з видатковою накладною №РН-0000126 ТОВ «Агрооіл групп» передало, а ПрАТ «СДРБСУ» отримало олію соняшникову нерафіновану у кількості 52332 кг на суму 360000 грн.

25 червня 2010 року згідно з платіжним дорученням №604 ПрАТ «СДРБСУ» перерахувало на банківський рахунок ТОВ «Агрооіл групп» 100000 грн.

29 червня 2010 року згідно з платіжним дорученням №606 ПрАТ «СДРБСУ» перерахувало на банківський рахунок ТОВ «Агрооіл групп» ще 100000 грн.

30 червня 2010 року згідно з платіжним дорученням №608 ПрАТ «СДРБСУ» перерахувало на банківський рахунок ТОВ «Агрооіл групп» ще 100000 грн.

05 липня 2010 року згідно з платіжним дорученням №625 ПрАТ «СДРБСУ» перерахувало на банківський рахунок ТОВ «Агрооіл групп» ще 31520 грн.

31 серпня 2010 року згідно з видатковою накладною №РН-0000176 ТОВ «Агрооіл групп» передало, а ПрАТ «СДРБСУ» отримало олію соняшникову нерафіновану у кількості 24950 кг на суму 192513,60 грн..

01 вересня 2010 року згідно з видатковою накладною №РН-0000177 ТОВ «Агрооіл групп» передало, а ПрАТ «СДРБСУ» отримало олію соняшникову нерафіновану у кількості 25000 кг на суму 192900,00 грн. У цей же день згідно з платіжним дорученням №102 ПрАТ «СДРБСУ» перерахувало на банківський рахунок ТОВ «Агрооіл групп» 28480 грн.

30 листопада 2010 року згідно з видатковою накладною №РН-0000242 та 03 грудня 2010 року згідно з видатковою накладною №0000243 ТОВ «Агрооіл групп» передало, а ПрАТ «СДРБСУ» отримало олію соняшникову нерафіновану у кількості, відповідно, 12825 кг та 15138 кг на загальну суму 324426,72 грн.

10 грудня 2010 року згідно з видатковою накладною №РН-0000259 та видатковою накладною №0000267 ТОВ «Агрооіл групп» передало, а ПрАТ «СДРБСУ» отримало олію соняшникову нерафіновану у кількості, відповідно, 17340 кг та 17340 кг на загальну суму 385413,60 грн.

У цей же день ПрАТ «СДРБСУ» повернуло товариству «Агрооіл групп» 24950 кг та 25000 кг олії соняшникової на загальну суму 385413,60 грн., про що свідчать видаткові накладні №ВП-0000004 та №ВП-0000003.

17 грудня 2010 року згідно з платіжним дорученням №452 ПрАТ «СДРБСУ» перерахувало на банківський рахунок ТОВ «Агрооіл групп» 365000 грн., а 21 грудня 2012 року згідно з платіжним дорученням №458 - ще 3643,64 грн.

Таким чином, встановлено, що ПрАТ «СДРБСУ» отримало від ТОВ «Агрооіл групп» в період часу з 01 квітня 2010 року по 24 грудня 2010 року олію соняшникову у кількості 164925 кг (52332 кг + 24950 кг + 25000 кг + 12825 кг + 15138 кг. + 17340 кг + 17340 кг) загальною вартістю 1279622,34 грн. (360000 грн., + 192513,60 грн. + 192900,00 грн. + 324426,72 грн. + 385413,60 грн.).

У період часу з 01 квітня 2010 року по 20 грудня 2012 року (остання дата у 2010 році посвідчення митним органом декларації форми МД-2) ПрАТ «СДРБСУ» реалізувало 87012 кг олії соняшникової та повернуло постачальнику 49950 кг олії соняшникової.

Тобто, станом на 20 грудня 2012 року кількісний залишок олії соняшникової згідно з обліковими документами повинен був бути не меншим ніж 27963 кг (164925 кг - 87012 кг - 49950 кг) і цей показник не змінився й станом на 24 грудня 2012 року.

Таким чином, станом на 03 грудня 2010 року кількість олії соняшникової,яка належала ПрАТ «СДРБСУ», складала 77913 кг, а станом на 24 грудня 2012 року - 27963 кг.

Суд зазначає, що співробітниками податкової служби в даному випадку не були виконані свої обов'язки, які передбачені п. 8 ст. 10 «Функції державних податкових інспекцій в районах, містах без районного поділу, районах в містах, міжрайонних та об'єднаних державних податкових інспекцій» розділу II «Функції органів державної податкової служби» Закону України «Про державну податкову службу в Україні», а саме те, що державні податкові інспекції «проводять перевірки фактів приховання па заниження сум податків та зборів (обоє' язкових платежів) у порядку встановленому цим Законом та іншими законами України».

Визначеним використанням аналітичного та синтетичного методів ревізії є і процес, при якому ревізія йде від первинних документів про конкретні операції, діє через їх розрахунок і до самих сумарних результатів. Такий хід від окремих обставин до їх узагальнення або результату визначається, як поступовий метод. В даному випадку перевіряючі мали можливість використати й ретроградний метод ревізії, який працює тоді, коли мають місце негативні результати та необхідно встановити вплив різних факторів.

Як вже було вказано вище, факт нестачі олії соняшникової у кількості 77913 кг на загальну суму 591533,60 грн. не підтверджується документально. Такий висновок було зроблено відповідачем тільки на підставі одного єдиного первинного документа - інвентаризаційного опису.

В Акті перевірки відповідач стверджує, що підприємством завищено валові затрати на суму нестачі олії соняшникової у кількості 77913 кг вартістю 591533,60 грн., внаслідок чого занижено податок на прибуток за 2010 рік у розмірі 591 533,60 грн. Тобто співробітниками ДПІ для ПрАТ «Середньодніпровське ремонтно-будівельне спеціалізоване управління» у цьому випадку на відміну від законодавця встановлено ставку податку на прибуток у розмірі 100% від прибутку, хоча пунктом 10.1. статті 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» прибуток платників податків оподатковувався податком по ставці 25% від об'єкта оподаткування.

Також відповідачем в Акті перевірки зазначено наступне.

«За період з 01.04.2011 по 31.12.2011 ПрАТ «СДРБСУ» задекларовано витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у сумі 3619848 грн. Перевіркою повноти визначення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за період з 01.04.2011 по 31.12.2011 встановлено їх завищення на загальну суму 273010,00 грн., в тому числі: за 2 квартал 2011 року у сумі 273010,00 грн.; за 2-3 квартали 2011 року у сумі 273010,00 грн.; за 2-4 квартали 2011 року у сумі 273010,00 грн. Господарські операції, які здійснюються підприємством мають нести реальні зміни майнового стану платника податків.

В ході проведення перевірки встановлено, що до складу валових витрат ПрАТ «СДРБСУ» віднесло суми по операціях з наступними підприємствами: ТОВ «АГРООІЛ ГРУПП», ТОВ «Фоззі Січ», ТОВ «Фірма ПСВ», ТОВ «Цоколь», здійснювали діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням та наданням податкової вигоди при «ймовірному» придбанні-продажу товарів від постачальників з ознакою «фіктивності» та подальшому продажу по ланцюгу постачання підприємствам - набувачам «податкової вигоди», збільшивши як суми податкових зобов'язань, так і суми податкового кредиту, з метою прикриття власної незаконної діяльності, організації та створення ряду фіктивних суб'єктів господарювання, та нанесенням шкоди Державі в особливо великих розмірах.

Перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) з 01.03.2008 по 15.04.2010, які підпадають під визначення ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення/зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судом встановлено, що взаємовідносини ПрАТ «Середньодніпровське ремонтно-будівельне спеціалізоване управління» з ТОВ «Агрооіл групп» в період часу з 01 квітня 2010 року по 31 грудня 2011 року підтверджуються первинними документами, дані яких в повному обсязі відображені в аналітичних та синтетичних облікових регістрах.

Діяльність ПрАТ «Середньодніпровське ремонтно-будівельне спеціалізоване управління» з ТОВ «Фірма ПСВ» підтверджується первинними документами, дані яких накопичено в аналітичних облікових регістрах по рахунках у другого порядку 311 та 631 та перенесено до Головних книг підприємства за відповідні періоди, а потім і до податкової звітності.

Так, 29 жовтня 2010 року згідно з видатковою накладною №29\10-57 ТОВ «Фірма ПСВ» передало, а ПрАТ «СДРБСУ» отримало товарно-матеріальні цінності на загальну суму 705,66 грн.

30 листопада 2010 року згідно з видатковими накладними №29\11-571, №29\11-572, №29X11-573 ТОВ «Фірма ПСВ» передало, а ПрАТ «СДРБСУ» отримало товарно-матеріальні цінності на загальну суму 45729,98 грн. (відповідно, 35261,56 грн., 679,74 грн., 9788,68 грн.).

28 грудня 2010 року згідно з видатковими накладними №2812572, №2812571 ТОВ «Фірма ПСВ» передало, а ПрАТ «СДРБСУ» отримало товарно-матеріальні цінності на загальну суму 22053,17 грн. (відповідно, 12015,01 грн., 10038,16 грн.).

18 січня 2011 року згідно з платіжними дорученнями №№ 25, 26, 27, 28 ПрАТ «СДРБСУ» перерахувало на банківський рахунок ТОВ «Фірма ПСВ» кошти у розмірі, відповідно, 705,66 грн., 9788,68 грн., 679,74 грн., 35261,56 грн. Про це в аналітичному обліку було зроблено записи по дебету субрахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» та кредиту субрахунку 311«Поточні рахунки в національній валюті» на загальну суму 46435,64 грн.

31 січня 2011 року згідно з видатковими накладними №3101571, №3101572 ТОВ «Фірма ПСВ» передало, а ПрАТ «СДРБСУ» отримало товарно-матеріальні цінності на загальну суму 197988,23 грн. (відповідно, 61188,23 грн., 136800,00 грн.).

25 лютого 2011 року згідно з видатковими накладними №2502571, №2502572 ТОВ «Фірма ПСВ» передало, а ПрАТ «СДРБСУ» отримало товарно-матеріальні цінності на загальну суму 260976,84 грн.

Станом на 01 березня 2011 року кредитове сальдо-показник заборгованості товариства «СДРБСУ» перед ТОВ «Фірма ПСВ» складало 481018,24 грн. та не змінювалося до травня 2011 року.

26 травня 2011 року ПрАТ «СДРБСУ» платіжними дорученнями №№111, 112, 113 перерахувало на банківський рахунок ТОВ «Фірма ПСВ» кошти на загальну суму 173241,40 грн., а 01 червня 2011 року - 307776,84 грн.

Таким чином, судом встановлено, що первинними документами, записи яких накопичено в аналітичному обліку акціонерного товариства «Середньодніпровське ремонтно-будівельне спеціалізоване управління» та узагальнено в його синтетичному обліку, документально підтверджується здійснення господарських операцій ПрАТ «СДРБСУ» з ТОВ «Фірма ПСВ».

В Акті перевірки не наведено посилань на судові рішення про визнання недійсними установчих документів ТОВ «Фірма ПСВ», або скасування їх державної реєстрації, або про визнання недійсними правочинів, укладених цими підприємствами.

Відтак, висновки про нікчемність всіх правочинів, укладених між ПрАТ «СДРБСУ» та ТОВ «Фірма ПСВ», зроблені працівниками ДПІ безпідставно, оскільки відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Отже, визнання договору недійсним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, не може входити до компетенції співробітників податкової служби.

Господарча взаємодія між ПрАТ «Середньодніпровське ремонтно-будівельне спеціалізоване управління» та ТОВ «Фоззі Січ» підтверджується одним первинним документом - фіскальним чеком від 13 квітня 2010 року регістратора розрахункових операцій, який було встановлено у магазині «Сільпо», власником якого є ТОВ «Фоззі-Січ». Вказаний чек, як свідчить його інформапія отримала ОСОБА_4

Згідно з даними вказаного документу 13 квітня 2010 року в магазині «Сільпо» за готівковий розрахунок було придбано 6 рулонів папіру туалетного вартістю 1,75 грн. за рулон на загальну суму 10,50 грн., перчатки гумові вартістю 7,56 грн., засіб миючий вартістю 16,09 грн., 30 штук пакетів для сміття вартістю 3,46 грн., 80 штук пакетів для сміття вартістю 8,98 грн., 30 штук пакетів для сміття вартістю 3,46 грн. Загальна сума по чеку №5\863\510 вказана у розмірі 50,05 грн., в тому числі ПДВ.

Відповідно до записів звіту про використання коштів, виданих під звіт або на відрядження від 14 квітня 2010 року №А0-0000031 усі вказані вище цінності були перераховані у другий частині звіту, інформація якого свідчить, що бухгалтерською службою ПрАТ «СДРБСУ» папір туалетний, перчатки гумові, засіб миючий, пакети для сміття було оприбутковано, про що в регістрах бухгалтерського обліку товариства зроблено запис по дебету рахунку другого порядку 209 «Інші матеріали» рахунку першого порядку 20 «Виробничі запаси» на відповідні суми без ПДВ. На суми ПДВ зроблено запис по дебету рахунку другого порядку 641 «Розрахунки за податками».

Правовідносини позивача та приватного підприємства «Від світанку до заходу» підтверджується первинними документами.

Так, 01 липня 2010 року між ПрАТ «СДРБСУ», як генпідрядником та ПП «Від світанку до заходу» було укладено договір субпідряду №10. Згідно з умовами цього договору «Від світанку до заходу» було доручено виконати частину робіт реконструкції та ремонту будівель, які належать ВАТ «Завод напівпровідників». Загальна вартість робіт по договору субпідряду складала 237778,31 грн.

Потрібно вказати, що документальний облік у суб'єктів господарювання, які займаються будівельною діяльністю здійснюється згідно з нормами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІУ та Положень (стандартів) бухгалтерского обліку. Пунктом 6 статті 6 Закону України №996-ХІУ іншим міністерствам й органам виконавчої власті надано право розроблять тільки методічні рекомендації відносно їх використовування .

Згідно визначень терминів, які прописані в Положенні (стандарті) бухгалтерского обліку 18 «Будівельні контракти», яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року №92, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 року за №288/4509, будівництво - це споруда нового об'єкту, реконструкція, добудова, розширення, реставрація та ремонт об'єктів.

В правилах визначення вартості будівництва, які затверджено наказом Державного комітету України по будівництву та архітектурі №174 від 28 серпня 2000 року вказано, що планову вартість будівництва потрібно розраховувати на підставі нормативної потреби.

Первинним обліковим документом, який підтверджує здійснення видатків по будівельному контракту є «Акт приймання виконаних підрядних робіт» форми КБ-2, типова форма якого затверджена наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 04 грудня 2009 року №554 «Про затвердження форм первинних документів по обліку у будівництві».

Згідно з наданими первинними документами, фактичне виконання будівельних робіт ПП «Від світанку до заходу» по договору субпідряду №10, підтверджують належним чином оформлені акт приймання виконаних субпідрядних робіт за липень 2010 року, акт приймання виконаних субпідрядних робіт за липень 2010 року , акт приймання виконаних субпідрядних робіт за липень 2010 року.

На підставі цих первинних документів, які містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення, можливо стверджувати про те, що в період часу з 01 липня 2010 року по 30 липня 2010 року (дата підписання актів) підприємством «Від світанку до заходу» було виконано антикорозійний захист металоконструкцій колон непрохідної технологічної естакади в цеху №23 ВАТ «Завод напівпровідників», вартістю 19568,17 грн., посилення несущих конструкцій дільниці №3 міжцехової естакади парогазоматеріалів до головного фасаду (відсік АБК) корпусу цеху №18 цеху №23 ВАТ «Завод напівпровідників» вартістю 33697,20 грн., реконструкцію з розширенням виробництва полікристалічного кремнію корпусів 101 та 106 цеху №23 ВАТ «Завод напівпровідників» вартістю 184512,94 грн.

На підставі цього, висновки про нікчемність всіх правочинів, укладених між ПрАТ «СДРБСУ» та ПП «Від світанку до заходу» та ТОВ «Фоззі Січ», зроблені працівниками ДПІ безпідставно, оскільки відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судим недійсним (оспорюваний правочин).

Судом встановлено, що операції між ПрАТ «Середньодніпровське ремонтно-будівельне спеціалізоване управління» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Цоколь» підтверджується первинними документами, дані яких накопичено в аналітичних облікових регістрах по рахунках другого порядку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», інших кореспондуючих з ним рахунках та перенесено до Головних книг підприємства за відповідні періоди, а потім і до податкової звітності.

Так, 01 квітня 2010 року між ПрАТ «СДРБСУ», як генпідрядником та ТОВ «Цоколь» було укладено договір субпідряду №6. Згідно з умовами цього договору ТОВ «Цоколь» було доручено виконати частину робіт по реконструкції та ремонту кабельної естакади, яка належить ВАТ «Завод напівпровідників». Загальна вартість робіт по договору субпідряду складала 217908,54 грн.

Як вже було вказано вище, первинним обліковим документом, який підтверджує здійснення видатків по договорам на виконання будівельних робіт є «Акт приймання виконаних підрядних робіт» форми КБ-2, типова форма якого затверджена наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 04 грудня 2009 року № 554 «Про затвердження форм первинних документів по обліку у будівництві».

Згідно з наданими первинними документами, фактичне виконання будівельних робіт ТОВ «Цоколь» по договору субпідряду №6, підтверджує належним чином оформлений акт №4-12-09\4 приймання виконаних субпідрядних робіт за квітень 2010 року.

На підставі цього первинного документу, який містить відомості про господарську операцію та підтверджуює її здійснення, можливо стверджувати те, що в період часу з 01 квітня 2010 року по 30 квітня 2010 року (дата підписання акту) ТОВ «Цоколь» було виконано роботи по посиленню нижнього поясу металевих стропильних та під стропильних ферм профільною сталлю на кабельній естакаді, яка належить ВАТ «Завод напівпровідників», виготовлення індивідуальних металоконструкцій різного призначення переважно з товстолистової сталі, виготовлення сходів прямолінійних з листової, просічної, рифленої та круглої сталі вартістю 19568,17 грн., посилення несущих конструкцій дільниці №3 міжцехової естакади парогазокягеріалів до головного фасаду (відсік АБК) корпусу цеху №18 цеху ВАТ «Завод напівпровідників» вартістю вартістю 33697,20 грн., реконструкція цеху №23 ВАТ «Завод напівпровідників» вартістю 217908,54 грн.

В Акті від 25.06.2012 №381/22-012/04720375 і не наведено посилань на проведену співробітниками податкової інспекції перевірки щодо фактичного виконання або невиконання вказаних вище будівельних робіт на ВАТ «Завод напівпроводників». Немає в акті посилань на судові рішення про визнання недійсними правочину, укладеного ПрАТ «СДРБСУ» та ТОВ «Цоколь».

На підставі цього, висновки про нікчемність всіх правочинів, укладених між ПрАТ «СДРБСУ» та ТОВ «Цоколь», зроблені працівниками ДНІ у Заводському районі міста Запоріжжя, безпідставно, оскільки відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, визнання договору недійсним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, не може входити до компетенції співробітників податкової служби.

Таким чином судом встановлено, що первинними документами, які є доказами здійснення господарчих операцій, повністю підтверджується факти господарчої взаємодії ПрАТ «СДРБСУ» з ТОВ «Агрооіл групп» та виконання ТОВ «Фоззі Січ», ТОВ «Фірма ПСВ», ТОВ «Цоколь» на замовлення ПрАТ «СДРБСУ» будівельних робіт.

За приписами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару та робіт визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Оцінивши сказані правочини за правилами ст. 86 КАС України, суд відзначає, що вони укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечать закону, їх предметом є речі, що не обмежені в цивільному обороті, а сторони правочинів мають правовий статус платників ПДВ.

Суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

За приписами пп. 2.1.1 п. 2.1 ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР (далі іменується - Закон України №334/94-ВР) платниками податку є: з числа резидентів - суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Пунктом 3.1 ст. 3 Закону України №334/94-ВР встановлено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно п. 4.1 ст. 4 Закону України №334/94-ВР валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2 ст. 5 Закону України №334/94-ВР до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України «Про податок на додану вартість».

За приписами п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку - це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податкових кредит - це сума на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, що визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкових кредит звітного періоду визначається із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг, основних фондів) для подальшого використання у межах господарської діяльності.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як зазначено у пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Згідно з абз.1 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Суд зазначає, що вказана норма Закону містить імперативну норму, тобто у разі, якщо у платника податку списані грошові кошти у якості оплати товару (робіт, послуг) та/або йому відвантажено товари (послуги), однак даний факт не підтверджується податковою накладною, платник податку не має права на декларування податкового кредиту.

Законом України «Про податок на додану вартість» передбачено лише єдиний випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - це відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

При цьому абз. 2 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами, лише у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

Як свідчать матеріали справи позивачем надані як до перевірки, так і до суду податкові накладні та всі без винятку документи у підтвердження оплати товару.

Будь-яких зауважень щодо оформлення податкових накладних та порушень вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» акт перевірки не містить. Не міститяться в акті перевірки й зауваження щодо оплати товару.

Згідно з пп. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку. За наявності оригіналу податкової накладної не включення її до зазначеного реєстру не є підставою для відмови у зарахуванні суми податку, визначеної у такій податковій накладній, до складу податкового кредиту такого платника податку. В акті перевірки не зафіксовано порушень з боку позивача наведених положень п. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування) не ставив таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань зі сплати ними сум податку.

Чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податквого кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття «добросовісний платник податків». Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві. У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року.

На переконання суду, порушення юридичною особою-контрагентом вимог законодавства про оподаткування не може призводити до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Що стосується посилання відповідача на нікчемність угод, зазначених а Акті перевірки, суд дійшов висновку, що їх зміст не суперечить актам цивільного законодавства; а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Відповідачем зроблені висновки про порушення позивачем приписів ст.ст. 203, 215, 655, 656, 662 Цивільного кодексу України.

Так, у відповідності до ст. 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України).

Статтею 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Приписами ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом не дійсним (ст. 204).

Так, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ст. 215); нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ст. 236); недійний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ст. 216).

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 228 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Аналізуючи вище викладені норми ЦК України, суд вважає за необхідне зазначити, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі. Проте, статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності цивільних правочинів, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо правочин не визнано судом недійсним. Тобто, зі змісту цієї норми випливає, що підстави недійсності правочинів можуть бути передбачені виключно законами. Правочин може бути визнано недійсним тільки на підставі і за наслідками, передбаченими законом. Також нормами ЦК України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Зі змісту Акту вбачається, що відповідачем зроблений висновок про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 228 ЦК України. Проте, відобразивши в Акті певні фактичні дані, не можна довести нікчемність правочину.

В податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного Кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Не є обов'язковою передумовою для визнання контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладаються за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на факт реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).

Відповідачем по справі не надано жодних доказів, які свідчили б про визнання укладених угод недійсними в судовому порядку.

В ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб платника податків та наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Вказане підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини, а також практикою Верховного Суду України, врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст. 244-2 КАС України.

Під час розгляду справи відповідачем за правилами ч. 2 ст. 71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету України за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином. У ході розгляду справи відповідачем не доведений факт несумісності предмету перелічених правочинів з напрямом господарської діяльності позивача. Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагенти є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірними правочинами були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не подав.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд, оцінивши докази по справі у їх сукупності, приходить до висновку, що відповідачем не доведено обставини встановлені в Акті перевірки та не спростовані докази позивача.

За приписами ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 2, 4, 7 - 12, 14, 86, 158 - 163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби від 27 червня 2012 року №0000042200.

Повернути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Середньодніпровське ремонтно-будівельне управління» суму сплаченого судового збору в розмірі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 00 (нуль) коп.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.М.Недашківська