Рішення № 25986374, 11.09.2012, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32 ______

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.09.12 Справа № 26/5014/2021/2012

Суддя Єжова С.С., за участю секретаря судового засідання Антонової І.В., розглянувши матеріали справи за позовом

Приватного акціонерного товариства „Шведсько-Українська група - „SU GROUP", м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрводбудкомплект", м.Луганськ

про стягнення заборгованості за договором поставки №0113/10-00 від 30.06.2010 в сумі 4675771 грн. 07 коп. та пені в сумі 881114 грн. 39 коп.

в присутності представників сторін:

від позивача -представник за довіреністю Данилов Ю.В., довіреність №9 від 08.04.2012;

від відповідача -не прибув.

В С Т А Н О В И В:

Обставини справи: заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки №0113/10-00 від 30.06.2010 в сумі 4675771 грн. 07 коп. та пені в сумі 881114 грн. 39 коп.

Заявою від 28.08.2012 за №10/2808-01 позивач просив суд вжити заходів по забезпеченню позову та додатково накласти арешт на грошові кошти відповідача, що знаходяться на рахунку №26001010717702 в ПАТ „Альфа-Банк" у м.Києві, МФО 300346; №26002301142797 в ПАТ „Банк Форум", МФО 322948; №26046010717701 в ПАТ „Альфа-Банк" у м.Києві, МФО 300346; №26109010717701 в ПАТ „Альфа-Банк" у м.Києві, МФО 300346.

Суд відмовляє у задоволенні вказаної заяви, враховуючи наступне.

Відповідно до абзацу 2 п.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №16 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст.33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Частиною 1 ст.33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В даному випадку позивач документально не обґрунтував необхідності додаткового накладення арешту на рахунки відповідача, як і не надав документального підтвердження, що рахунки, які зазначені ним у заяві №10/2808-01, належать саме відповідачу і що на них є грошові кошти.

В судовому засіданні 21.08.2012 позивач надав розрахунок пені (а.с.119) з урахуванням приписів Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (а.с.110), з якого вбачається, що позивач збільшив період нарахування пені та зазначив період з 29.05.2012 по 20.08.2012, тоді як в позовній заяві був заявлений період з 29.05.2012 по 23.07.2012. В розрахунку позивач зазначив пеню з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ і сума пені за цим розрахунком зменшилась в розмірі порівняно з заявленою в позовній заяві. Але суд, враховуючи приписи ст.22 Господарського процесуального кодексу України, не може розцінювати вказаний розрахунок як заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені, оскільки від позивача не надходило відповідної заяви про це, але збільшення періоду нарахування пені позивачем суд приймає до уваги.

Відповідач не скористався своїм правом, передбаченим ст.22 Господарського процесуального кодексу України, не забезпечив участі повноважного представника у судовому засіданні.

Згідно до п.п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №14492917 місцезнаходженням відповідача є: кв.Пролетаріату Донбасу, б.166А, м.Луганськ. На вказану адресу господарський суд і надсилав поштову кореспонденцію.

Відповідно до п.3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи-підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ст. 17 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців").

Згідно з ст.18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003 №755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Також відповідач не надав суду відзив на позовну заяву, а ненадання відзиву на позовну заяву та неприбуття у судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, згідно положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається по наявних у ній матеріалах.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представника позивача, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, господарський суд Луганської області дійшов наступного.

Між Закритим акціонерним товариством „Шведсько-Українська група - „SU GROUP", яке в подальшому було перейменовано в Приватне акціонерне товариство „Шведсько-Українська група - „SU GROUP" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Укрводбудкомплект" (покупець, відповідач) 30.06.2010 був укладений договір поставки №013/10-00 обладнання (далі -договір), за умовами якого постачальник зобов'язався в строки та на умовах, викладених в цьому договорі поставити та передати у власність покупця насосне обладнання, зазначене у додатках, які є невід'ємною частиною даного договору (п.1.1 договору).

Згідно п.1.2 договору покупець зобов'язується своєчасно прийняти продукцію та оплатити її вартість, вказану у видаткових документах. Кількість продукції, ціна, загальна вартість, розмір податку на додану вартість узгоджується сторонами у додатках.

В п.2.1 договору сторони передбачили, що якість продукції, що постачається на умовах цього договору, повинна відповідати стандартам, діючим в Україні та нормам технічної документації заводу-виробника.

Відповідно до п.4.1 договору поставка продукції здійснюється постачальником відповідно до вимог цього договору та згідно п.6 підписаних сторонами додатків.

Згідно п.5.2 договору покупець за порушення строків оплати сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,5 % від вартості продукції за кожний день прострочення, починаючи з 5 дня прострочення, але не більше ніж 10% від суми договору, що не звільняє покупця від виконання умов цього договору.

30.06.2010 між сторонами був укладений додаток №1 до договору, в якому в п.1 сторони узгодили найменування продукції, її кількість, ціну, терміни поставок.

Так, загальна вартість продукції, що буде поставлятися, сторонами визначена в розмірі 3428163 грн. 60 коп., в т.ч. ПДВ (п.4 додаткової угоди №1).

Відповідно до п.4.1 вказаної угоди покупець зобов'язаний здійснити авансування за продукцію в розмірі, що становить 1428401 грн. 50 коп. згідно графіку №1, який є невід'ємною частиною даного додатку.

Остаточний розрахунок, в розмірі, що становить 1999762 грн. 10 коп., в т.ч. ПДВ, здійснюється покупцем не пізніше ніж через 545 календарних днів з моменту отримання продукції покупцем (п.4.2).

30.06.2010 між сторонами був підписаний додаток №2 до договору поставки, в п.1 якого сторони узгодили найменування продукції, її кількість, ціну, терміни поставок.

Згідно п.4 вказаного додатку №2 загальна вартість продукції за цим додатком складає 4587444 грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ.

Відповідно до п.4.1 додатку №2 покупець зобов'язаний здійснити авансування за продукцію, в розмірі, що становить 1911435 грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ згідно графіку №1, який є невід'ємною частиною даного договору.

Остаточний розрахунок, що становить 2676009 грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ, здійснюється покупцем не пізніше, ніж через 545 календарних днів з моменту отримання продукції покупцем (п.4.2).

Також, між сторонами був підписаний графік оплати №1 (а.с.23).

14.09.2010 між сторонами був підписаний додаток №3 до договору, за умовами якого постачальник зобов'язався в строки та на умовах, викладених в цьому додатку поставити та передати у власність покупця продукцію - насос Р254/4 з електродвигуном 6000 В 50 Гц в кількості 2 штук на суму 5499984 грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ (п.1).

Відповідно до п.4.1 договору покупець зобов'язався здійснити авансування за продукцію в розмірі, що становить 1126800 грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ, не пізніше 16.10.2010.

Остаточний розрахунок в розмірі, що становить 4373184 грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ, здійснюється покупцем не пізніше ніж через 5 календарних днів з моменту отримання продукції покупцем (п.4.2 додатку №3).

Як зазначив позивач, на виконання умов укладеного договору та додатку №3 до договору насосне обладнання було поставлене позивачем в повному обсязі на загальну суму 5499984 грн. 00 коп., а відповідач своєчасно і в повному обсязі здійснив оплату за нього.

На виконання умов укладеного договору, додатку №1 та №2 до договору насосне обладнання було поставлено відповідачу на загальну суму 8015607 грн. 60 коп., що підтверджується матеріалами справи (а.с.39-60).

Відповідач частково оплатив поставлене обладнання в сумі 3339836 грн. 53 коп., що підтверджується відповідними банківськими виписками (а.с.61-80).

30.01.2012 позивач звернувся до відповідача з листом №10/3001-02 (а.с.26-28), в якому пропонував підписати графік оплати по договору.

Відповіддю на вказаний лист №03/54 від 14.02.2012 (а.с.29-30) відповідач відмовився від підписання графіку, запропонованого позивачем, та зазначив, що не бачить необхідності змінювати основні умови договору, яким чітко встановлені строки оплати: дата оплати продукції згідно додатку №1 -23.05.2012, дата оплати продукції згідно додатку №2 -24.06.2012.

Листом №10/1904-05 від 19.04.2012 (а.с.31-32) позивач нагадав відповідачу про строки здійснення останнім оплати.

Листом №10/2905-02 від 29.05.2012 (а.с.33-34) позивач повторно нагадав відповідачу про строки оплати поставленої продукції та просив дати обґрунтовану відповідь у 5-ти денний термін.

Відповіді на вказаний лист позивач не отримав, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України.

Згідно ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1, ч.2, ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В п.4.2 додатків №1 та №2 до договору поставки №0113/10-00 сторони визначили, що остаточний розрахунок здійснюється покупцем не пізніше ніж через 545 календарних днів з моменту отримання продукції покупцем, який відповідачем не дотриманий.

Факт поставки позивачем продукції відповідачу підтверджений матеріалами справи (а.с.39-60) та останнім не заперечений.

Крім того, листом №03/54 від 14.02.2012 (а.с.29-30) відповідач завіряв позивача в належному виконанні умов договору в частині своєчасної оплати поставленої продукції та зазначав дати отримання та дати оплати продукції.

Таким чином, враховуючи викладені приписи законодавства, умови договору поставки, суд дійшов висновку про обґрунтованість та задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки №0113/10-00 від 30.06.2010 в сумі 4675771 грн. 07 коп.

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частинами 2 та 3 вказаної статті визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В п.5.2 договору сторони передбачили, що покупець за порушення строків оплати сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,5 % від вартості продукції за кожний день прострочення, починаючи з 5 дня прострочення, але не більше ніж 10% від суми договору, що не звільняє покупця від виконання умов цього договору.

Позивач заявив до стягнення пеню за період з 24.05.2012 по 15.08.2012 в сумі 881114 грн. 39 коп., виходячи з розміру 0,5% від вартості неоплаченої продукції.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, позивач неправомірно і в порушення вказаних приписів законодавства при розрахунку суми пені неправомірно застосував пеню в розмірі 0,5%, в той час як слід було застосовувати дві облікові ставки НБУ за період прострочення.

Суд вважає належним наступний розрахунок пені за договором поставки, враховуючи його умови (п.5.2) та умови додатків №1 та №2 до нього (п.4.2) за період з 29.05.2012 по 20.08.2012 по додатку №1 та за період з 30.06.2012 по 20.08.2012 по додатку №2 відповідно:

- згідно додатку №1 -2 х 7,5% (розмір облікової ставки НБУ) х 1999976 грн. 10 коп. (сума заборгованості) х 84 (кількість днів прострочення)/366/100=68851 грн. 64 коп.;

- згідно додатку №2 - 2 х 7,5% (розмір облікової ставки НБУ) х 2676008 грн. 97 коп. (сума заборгованості) х 52 (кількість днів прострочення)/366/100=57029 грн. 70 коп.

Загальна сума пені, яку суд вважає обґрунтованою і яка підлягає стягненню з відповідача, складає 125881 грн. 34 коп.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

Відповідач позов не оспорив, доказів відсутності заборгованості суду не подав.

Згідно п.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №16 „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала, або змінились певні обставини, що спричинились до застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що підстав для скасування заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача, що знаходяться на поточному рахунку №26002010717701 в ПАТ „Альфа-Банк" м.Києва, код банку 300346 у межах заявлених позовних вимог, а саме у розмірі 4740151 грн. 07 коп., які застосовані ухвалою господарського суду Луганської області від 21.08.2012 по справі №26/5014/2021/2012 на день винесення рішення по справі немає, а тому вказані заходи є чинними.

Судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог, згідно ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 11.09.2012 були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Керуючись ст.ст.44, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області

В И Р І Ш И В:

1. Позов Приватного акціонерного товариства „Шведсько-Українська група - „SU GROUP" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрводбудкомплект" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрводбудкомплект", кв.Пролетаріату Донбасу, б.166а, м.Луганськ, код 35080083 на користь Приватного акціонерного товариства „Шведсько-Українська група - „SU GROUP", вул.Вірменська, б.5-а, м.Київ, код 23534069 заборгованість в сумі 4675771 грн. 07 коп., пеню в сумі 125881 грн. 34 коп., судовий збір в сумі 55630 грн. 15 коп., видати наказ позивачу.

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.У задоволенні додаткової заяви позивача №10/2808-01 від 28.08.2012 про забезпечення позову відмовити.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складання рішення: 14.09.2012.

Суддя С.С. Єжова