Рішення № 25965446, 11.09.2012, Виноградівський районний суд Закарпатської області

Виноградівський районний суд Закарпатської області

___________________

Справа № 703/2811/12

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.09.2012 м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі:

головуючого - судді Леньо В.В.,

при секретарі - Дорда Д.В.,

за участі представника позивача - Софілканич Д.Д.,

представника відповідачів - адвоката ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду місті Виноградів цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними,

В С Т А Н О В И В :

ПАТ КБ "Приватбанк" звернулося з позовною заявою до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідач ОСОБА_4 пред'явив зустрічний позов до ПАТ КБ "Приватбанк" про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, який об'єднаний в одне провадження з первісним позовом.

Первісний позов мотивовано тим, що між Банком та відповідачем ОСОБА_4 укладено кредитний договір МКV0GL0000000002 від 13.06.2008 року. 13.06.2008року відповідач ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 40869,22 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 17,52% на рік з кінцевим терміном повернення 13.06.2028року.

Зобов'язання за даним кредитним договором забезпечено договором іпотеки №1748 від 13.06.200року, згідно якого відповідач ОСОБА_3 надала в іпотеку нерухоме майно: квартиру загальною площею 68.60 кв. м, яка розташована за адресою АДРЕСА_1, яке належить відповідачу ОСОБА_3 на праві власності на підставі рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 21.05.1997 року.

Свої зобов'язання за кредитним договором позивач виконав в повному обсязі надавши відповідачу ОСОБА_4 кредит в розмірі 40869,22 доларів США, але відповідач ОСОБА_4 в порушення умов кредитного договору взяті на себе зобов'язання щодо погашення кредиту та сплати відсотків не виконує. Станом на 07.03.2012 року заборгованість відповідача ОСОБА_4 становить 60965,12 доларів США, з яких заборгованість за кредитом - 37153,54 доларів США, заборгованість по процентам за користування кредитом - 14471,09 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом - 2488,46 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 3919,12 доларів США, штраф (фіксована частина) - 31,30 доларів США, штраф (процентна складова) - 2901,61 доларів США, які позивач просить стягнути шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, з одночасним виселенням відповідачів та інших осіб які зареєстровані або проживають у квартирі, яка є предметом іпотеки. Також стягнути з відповідачів по справі судові витрати.

Відповідач ОСОБА_4 пред'явила зустрічний позов до ПАТ КБ "Приватбанк" про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, який об'єднаний в одне провадження з первісним позовом. Зустрічний позов мотивовано тим, що 03 червня 2008 року між відповідачем ОСОБА_4 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступник якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», було укладено кредитний Договір № МКV0GL0000000002 від 13.06.2008 року, відповідно до якого Банк зобов'язався надати їй на споживчі цілі кошти в сумі 39252,50 доларів США у вигляді не поновлюваної лінії з кінцевим терміном повернення 13.06.2028 року, а вона зобов'язалася сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 1,46% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним Договором № МКV0GL0000000002 від 13.06.2008 року між ОСОБА_4 та Банком був укладений Договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за №1749 від 13.06.2008 року, відповідно до якого нею передано Банку в іпотеку нерухоме майно - квартиру загальною площею 68.60 кв. м., за адресою АДРЕСА_1, яка на даний час використовується її сім'єю.

До моменту укладення договору, Банк не надав ОСОБА_4 повної інформації щодо умов кредиту в тому числі орієнтовної сукупної вартості кредиту чим умисно увів її в оману щодо вигідності для неї укладення Договору на підписаних нею умовах.

Кредитний договір повинен укладатися в порядку, визначеному законом, а його умови повинні відповідати, як загальним вимогам, встановленими ст. ст. 3, 6, 13, 192, 203, 215, 216, Цивільного кодексу України, так і вимогам спеціального законодавства, зокрема Закону України „ Про захист прав споживачів". Відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, при наданні кредиту банк діє як професійний учасник на ринку фінансових послуг, саме банк розробляє зміст кредитного договору і пропонує його клієнтові, а тому саме на банку лежить основний обов'язок по забезпеченню дотримання законності.

Метою Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», як сказано в його преамбулі, є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг.

- Відповідно до статей п.2 ч.2 ст.11, ст.18, ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також п.2.1 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши також певні умови кредитування.

Згідно п. 2.4. вказаних Правил, банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією. Однак Банком, ця інформація до підписання договору взагалі не була надана відповідачці ОСОБА_4

Також при укладенні договору про надання кредиту, саме Банком було запропоновано

їй укласти договір про надання кредиту в іноземній валюті (долар США), запевнивши

її у вигідності таких умов для неї. При цьому Банк не попередив відповідачку ОСОБА_4 про можливі для неї валютні ризики, які можуть виникнути при виконанні зобов'язань за цим

Договором. Тобто, Банком порушено п.3.8, вказаних вище Правил, а саме, у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору:

- попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач;

- надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.

Хоча, згідно п. 5.2 Договору у випадку невиконання зобов'язання по видачі кредиту Банк сплачує Позичальнику пеню в розмірі 0,1% за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.

Тобто, Банк, як професійний учасник на ринку фінансових послуг усвідомлював та володів достатніми відомостями про можливі валютні ризики, передбачивши для себе сплати пені у гривнях, про що ОСОБА_4, як споживача фінансових послу не попередив. Крім того, Банк завідомо вніс у договір незаконні умови, маючи за мету неправомірно збагатитися за рахунок відповідачки ОСОБА_4, безпідставно включивши до умов договору різного роду винагороди, які не є послугами згідно Закону України «Про захист прав споживачів», про які її проінформовано не було і замовляти які вона не мала наміру, а саме:

- відповідно до п.2.2.9 на мене покладено обов'язок відшкодувати затрати на отримання Банком правової допомоги;

- згідно п.8.1 Договору сплатити винагороду Банку за надання фінансового інструменту в розмірі 1.50% від суми виданого кредиту;

- сплатити Банку 525.00 дол. США винагороди за надання фінансового інструменту в момент надання кредиту п.8.1 ;

- винагороди за резервування ресурсів у розмірі 1.80 % від суми зарезервованої суми;

- винагороди за проведення додаткового моніторингу в момент погашення

кредиту за інформацію щодо наявності заборгованості Позичальника п.2.2.1, що дорівнює

сумі залишку коштів між сплаченими Позичальником на день здійснення моніторингу

коштами і нарахованими Банком на останній термін сплати;

- згідно п.8.2 Договору винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі

525.00 дол. США.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону України «Про захист прав споживачів». Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Визнання договору не дійсним може бути визнано і з тих причин, що Банк

передбачив для себе можливість в односторонньому порядку змінювати умови договору, а саме збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом п. 2.3.1. при цьому зазначає такі підстави, як зміни облікової ставки НБУ, хоча, Національний банк України не є емітентом долара СІЛА, облікову ставку якого встановлює Федеральна резервна система США, розмір якої за останні роки весь час знижувався.

Також, Банком порушено принцип рівності сторін договору, а саме відповідальності

сторін за невиконання умов договору та їх прав.

Право розірвати договір в односторонньому порядку надається тільки банку. Практично згідно Договору ОСОБА_4 взагалі не має можливості захистити свої права.

При наданні кредиту Банк оцінював фінансові можливості ОСОБА_4, однак у

зв'язку із настанням фінансової кризи, наслідки якої вона передбачити не могла, відбулось

стрімке подорожчання іноземної валюти в тому чисті дол. США у зв'язку з чим

платежі по Договору у гривневому еквіваленті зросли майже удвічі при цьому її

доходи з моменту підписання договору по сьогоднішній час не збільшились, а навіть

зменшились у-зв'язку із загальним подорожчанням товарів та послуг.

За таких несправедливих, жорстких та дискримінаційних умов Договору щодо відповідачки по справі ОСОБА_4, а саме застосування непомірних штрафних санкцій та пені, які в даному випадку є не інструментом дисциплінування позичальника, а засобом незаконного збагачення та створення умов за яких виконати кредитні зобов'язання є практично не можливо навіть за умови продажі заставного майна.

Отже, подальше виконання кредитного Договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного з принципів цивільно-правових відносин, які закріплені в ст.З Цивільного кодексу України - принципу справедливості. Такі умови кредитного договору є несправедливими, так, як в супереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду ОСОБА_4, як Позичальника, споживача кредитних послуг.

Згідно зі ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, окрема, ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

А тому відповідач ОСОБА_4 просить суд визнати кредитний договір №МКV0GL0000000002 від 13.06.2008 року та договір іпотеки №1748 від 13.06.200року недійсними та зобов'язати приватного нотаріуса Виноградівського нотаріального округу виключити з Державного реєстру іпотек запис за №1749 від 13.06.2008року.

Представник позивача Софілканич Д.Д. у судовому засіданні первісні позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити з підстав наведених у позовній заяві, а щодо задоволення зустрічного позову заперечив, мотивуючи наступним. ОСОБА_4 26 травня 2008 року звернулася з заявою про надання кредиту на купівлю житла, заповнила заяву-анкету на видачу кредиту якою підтвердила про ознайомлення з умовами кредитування та сукупною вартістю кредиту. 13.06.2008 року ОСОБА_4 і ПАТ КБ ПриватБанк уклали кредитний договір №МКV0GL0000000002 від 13.06.2008 року, відповідно до якого ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 40869.22 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 17.52 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 13.06.2028 року. Даний кредитний договір відповідає нормам Статті 203 ЦК України. Відповідно до статті 1046 ЦК України Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей визначених родовими ознаками. Відповідно до умов кредитного договору, а саме П. 8.1 №МКV0GL0000000002 від 13.06.2008 року ПАТ КБ ПриватБанк надав грошові кошти шляхом видачі готівки через касу, на підтвердження даних обставин Позивач за первісним позовом надав касові документи. Також, ОСОБА_4 виконувала належним чином умови кредитного договору №МКV0GL0000000002 від 13.06.2008 року, а саме вносила деякий час місячні платежі. В зустрічній позовній заяві ОСОБА_4 жодних доказів або посилань на докази не зазначає щодо недійсності кредитного договору передбачених ст. 215 ЦК України.

Таким чином, кредитний договір № МКV0GL0000000002 від 13.06.2008 року відповідає нормам чинного законодавства та позивачем не наведено жодної обставини, що до недійсності кредитного договору.

Крім того, згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Оспорюваний кредитний договір укладено № МКV0GL0000000002 від 13.06.2008 року, а позовні вимоги стосовно визнання кредитного договору недійсним заявлені позивачем за зустрічним позовом у серпні 2012 року, тобто зі спливом строку позовної давності. Тобто, позивач ОСОБА_4 без поважних причин пропустив строк позовної давності.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, я підставою для відмови від позову. В даному випадку ПриватБанк просить суд (відповідно до ч. З ст. 267 ЦК України) застосувати строк позовної.

Представник відповідача - адвокат ОСОБА_2 в судовому засіданні первісні позовні вимоги заперечила, просила відмовити в задоволенні таких, стосовно поданого зустрічного позову та просила такий задоволити з підстав наведених в ньому. Також додатково пояснила, що Відповідач за зустрічним позовом подав до суду Заперечення на зустрічний позов про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним. У вказаних Запереченнях заявлено вимогу про відмову суду у прийнятті зустрічної позовної заяви з підстав спливу строку давності. Таке твердження не відповідає дійсності, оскільки ст.264 ЦК України встановлює, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. ОСОБА_4 не знала про порушення, що підтверджується тим, що нею частково було погашено кредит на умовах, що були виставлені Банком (відповідачем за зустрічним позовом). Останній платіж нею було здійснено 19.04.2010 року, що підтверджується наданим до матеріалів справи Розрахунком суми заборгованості за № МКV0GL0000000002 від 03 червня 2008 року, а строк договору ще триває до 13.06.2028 року. Тому не можна вважати, що строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав ОСОБА_4 пропустила.

Твердження Заперечень на зустрічний позов про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним носять декларативний характер та жодним доказом (достатнім і допустимим) не спростовують підстави, на яких заявлено зустрічний позов. Анкета-заява, підписана ОСОБА_4, є документом, що містить лише намір укласти кредитний договір та не є документом, що стверджує її обізнаність (у письмовому виді) про орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо). Такі відомості повинні бути викладені в окремому письмовому документі, що в якості невід'ємного додатку долучається до кредитного договору. Той факт, що на момент подання заперечень на зустрічний позов Банком не додано до матеріалів справи названий документ, свідчить про його відсутність в об'єктивній реальності та про не ознайомлення ОСОБА_4 з усіма умовами кредитних правовідносин, що, відповідно до вимог чинного законодавства, дає підстави для визнання судом кредитного договору недійсним. Крім того, протиправність дій Банку (відповідача за зустрічним позовом) доводить ще й наступна обставина. У Додатковому договорі до іпотечного договору від 13 червня 2008 року (п.1), укладеному 28 листопада 2009 року зазначено, що частина суми коштів Кредиту в розмірі 4252,50 доларів США спрямована не на споживчі цілі, а на сплату страхових платежів. Вказану суму коштів ОСОБА_4 не отримувала, проте на неї Банком здійснювалось нарахування відсотків, що є порушенням ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», якою регламентовано, що Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Заслухавши учасників процесу, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Так, в судовому засіданні належними доказами достовірно встановлено, що між позивачем за первісним позовом та відповідачем за первісним позовом ОСОБА_4 укладено кредитний договір №МКV0GL0000000002 від 13.06.2008 року. 13.06.2008року відповідач ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 40869,22 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 17,52% на рік з кінцевим терміном повернення 13.06.2028року (а.с.15-19).

Згідно договору поруки від 13.06.2008року за №МКV0GL0000000002 поручителем за виконання ОСОБА_4 перед Банком зобов'язань за кредитним договором, виступила ОСОБА_3 (а.с.20-21)

Зобов'язання за даним кредитним договором забезпечено договором іпотеки №1748 від 13.06.200року, згідно якого відповідач ОСОБА_3 надала в іпотеку нерухоме майно: квартиру загальною площею 68.60 кв. м, яка розташована за адресою АДРЕСА_1, яке належить відповідачу ОСОБА_3 на праві власності на підставі рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 21.05.1997 року (а.с.22-25).

Свої зобов'язання за кредитним договором позивач виконав в повному обсязі надавши відповідачу ОСОБА_4 кредит в розмірі 40869,22 доларів США, але відповідач ОСОБА_4 в порушення умов кредитного договору взяті на себе зобов'язання щодо погашення кредиту та сплати відсотків не виконала. Станом на 07.03.2012 року заборгованість відповідача ОСОБА_4 становить 60965,12 доларів США, з яких заборгованість за кредитом - 37153,54 доларів США, заборгованість по процентам за користування кредитом - 14471,09 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом - 2488,46 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 3919,12 доларів США, штраф (фіксована частина) - 31,30 доларів США, штраф (процентна складова) - 2901,61 доларів США (а.с.10-12).

Розглядаючи вказану справу на підставі наведених і встановлених у судовому засідання фактів суд констатує, що вони регулюються правовідносинами, визначеними нормами ЦК України 2003р. та нормами Закону України "Про іпотеку"

Так, відповідно до ст. 526,527,530 ЦК України, який набрав чинності 01.01.2004 року, зобов'язання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору і вимог закону.

Відповідно до ч.2 ст. 1050 та ч.2 ст. 1054 ЦК України наслідками порушення Відповідачем зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Згідно з ч.1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання боржником основного зобов'язання Іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

За приписами ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення публічних торгів або застосування процедури продажу, встановленою ст. 38 Закону, яка передбачає продаж предмета будь-якій особі-покупцеві.

Статтею 25 ч.2 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень встановлено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження, спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур.

Оскільки в судовому засіданні встановлено, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_4 в порушення умов кредитного договору, та в порушення ст. 526 ЦК України взяті на себе зобов'язання щодо погашення кредиту та сплати відсотків не виконує, позовні вимоги позивача слід задовольнити частково та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором МКV0GL0000000002 від 13.06.2008 року в розмірі 60965,12 доларів США, що еквівалентно 486989,38 гривень звернути стягнення стягнення на квартиру, загальною площею 68,60 м.кв., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки.

Відповідно до ст.40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців предмету іпотеки відбувається у разі відмови добровільно звільнити житловий будинок у встановлений сторонами строк, протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. В даному випадку суд, не вбачає підстав для примусового виселення відповідача та інших осіб, які зареєстровані або проживають в квартирі.

Розглядаючи поданий ОСОБА_4 зустрічний позов суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, зокрема з договорів та інших правочинів.

Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч.3 ст.203 ЦК України, про загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до п.7 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Твердження позивача за зустрічним позовом про те, що, подальше виконання кредитного Договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного з принципів цивільно-правових відносин, а саме - принципу справедливості, та що такі умови кредитного договору є несправедливими, так, як в супереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду ОСОБА_4, як Позичальника, споживача кредитних послуг, не може бути прийнята судом до уваги, оскільки сам позивач за зустрічним позовом, будучи дієздатною особою, уклав кредитний договір добровільно та на відомих йому умовах, адже надав відповідні документи, які разом із кредитним договором сам і завірив своїми підписами (а.с. 15-19, 30-31, 35).

Тому, позивачем за зустрічним позовом не доведено наявність, передбачених ст.215 ЦК України, підстав для визнання правочину недійсним.

Оскільки судом встановлено, що позивач за зустрічним позовом не довів наявність, передбачених ч.1 ст.215 ЦК України підстав для визнання правочину недійсним; кредитний договір та договір іпотеки укладені з дотриманням письмової форми договору; кредитний договір підписаний особисто ОСОБА_4, тому суд прийшов до висновку про правомірність таких договорів і відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності та взаємозв'язку, суд приходить до висновку, що зустрічні позовні вимоги про визнання кредитного договору №МКV0GL0000000002 від 13.06.2008 року та договору іпотеки №1748 від 13.06.200року недійсними та зобов'язання приватного нотаріуса Виноградівського нотаріального округу виключити з Державного реєстру іпотек запис за №1749 від 13.06.2008року не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та не підлягають задоволенню, тому в задоволенні зустрічного позову слід відмовити повністю.

Статтею 256 ЦК України визначено поняття позовної давності, згідно якої - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 256 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.3, 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З матеріалів справи вбачається, що днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права є день підписання кредитного договору, оскільки в цей день особа було обізнана з всіма умовами укладеного договору, тобто початком перебігу строку позовної давності є наступний день після підписання кредитного договору, тобто 13.06.2008 року. На вказані правовідносини поширюється загальний строк позовної давності у три роки. Зустрічний позов позивачем до суду подано 23.08.2012 року року, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції (а.с.68). Обставин, які зупиняли або переривали строк позовної давності, передбачені ст.ст.263, 264 ЦК України судом не встановлено.

За таких обставин, суд констатує, що звернення до суду з вимогою визнати оскаржувані договори є способом ухилення від взятих на себе цивільних обов'язків за кредитним договором. Крім того позивач за зустрічним позовом звернувся до суду з даним зустрічним позовом через три роки після укладення договорів, які просить визнати недійсними. Оскільки зустрічним позивачем пропущено строк позовної давності, а представник відповідача ПАТ КБ "Приватбанк". просить застосувати строк давності, у задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалене рішення, суд присуджує з іншої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. З матеріалів справи вбачається, що позивач за первісним позовом сплатив 3219 гривень судового збору та 107,3 гривень за подання заяви про забезпечення позову (а.с.1), а відтак, з урахуванням вищенаведеного понесені позивачем за первісним позовом судові витрати підлягають стягненню з відповідачів за первісним позовом.

Керуючись ст.ст.10, 31, 60, 212-215, ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки -задоволити частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором МКV0GL0000000002 від 13.06.2008 року в розмірі 60965,12 доларів США, що еквівалентно 486989,38 гривень звернути стягнення на квартиру, загальною площею 68,60 м.кв., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" (49094, м.Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені Відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "Приватбанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства "Приватбанк" судові витрати - 3219 гривень судового збору та 107,30 гривень за подання заяви про забезпечення позову.

У задоволенні решти позовних вимог -відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

ГоловуючийВ. В. Леньо