Рішення № 25964623, 06.09.2012, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2012 р. Справа № 5019/1280/12

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом приватного підприємства "Авентин" (далі - ПП "Авентин") до приватного підприємства "АРТ-МАЙСТЕР" (далі - ПП "АРТ-МАЙСТЕР") про стягнення заборгованості в сумі 77 914 грн. 84 коп.,

за участю представників:

позивача: Силенка О.Ю. за дов. від 1 вересня 2012 року,

відповідача: Прищепи О.С. за дов. від 20 серпня 2012 року № 21,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2012 року ПП "Авентин" звернулося до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що на виконання умов договору № AV-56-12 та специфікацій до нього № 1 і № 2, укладених між позивачем та ПП "АРТ-МАЙСТЕР" 5 березня 2012 року, останньому згідно видаткових накладних був переданий у власність товар -пакувальний матеріал на загальну суму 74 551 грн. 49 коп. Оскільки відповідач взяте на себе за вказаним договором зобов'язання по оплаті вартості переданої йому продукції не виконав, позивач просив суд стягнути з ПП "АРТ-МАЙСТЕР" вищезазначену суму боргу, а також 2 817 грн. 65 коп. пені та три проценти річних у розмірі 545 грн. 70 коп., нарахованих у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків.

Ухвалою господарського суду Рівненької області від 9 серпня 2012 року порушено провадження у справі № 5019/1280/12, розгляд якої було призначено на 23 серпня 2012 року.

Крім того, у порядку статей 66, 67 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) з метою забезпечення позову ПП "Авентин" у своїй позовній заяві також просило суд накласти арешт на майно відповідача та його банківські рахунки.

Статтею 66 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами необхідності вжиття заходів до забезпечення пред'явленого ним позову, суд дійшов висновку про те, що вищезазначене клопотання є необґрунтованим, у зв'язку з чим в його задоволенні слід відмовити.

Ухвалою суду від 23 серпня 2012 року розгляд справи відкладено на 6 вересня 2012 року.

Представник позивача у судовому засіданні 6 вересня 2012 року позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача проти позову заперечував, обґрунтовуючи свою позицію тим, що видаткові накладні, за якими передавався товар згідно договору від 5 березня 2012 року № AV-56-12, не містять підписів уповноваженої особи відповідача на отримання вказаного у них товару, а також не скріплені печаткою підприємства. Оскільки даний товар не був переданий ПП "АРТ-МАЙСТЕР", останнє вважало позовні вимоги ПП "Авентин" безпідставними, у зв'язку з чим просило суд відмовити у задоволенні цього позову.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

5 березня 2012 року між ПП "АРТ-МАЙСТЕР" та ПП "Авентин" був укладений договір № AV-56-12, за умовами якого, з урахуванням специфікацій № 1 та № 2, що являються невід'ємними частинами цього договору, позивач взяв на себе обов'язок поставити відповідачу пакувальний матеріал (плівку, готові пакети), а останній, у свою чергу, -прийняти та своєчасно оплатити його вартість (а.с. 9-16).

Даний договір та специфікації підписані уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб'єктів господарювання, що не заперечується ні позивачем, ні відповідачем.

Частинами 1, 2 статті 712 Цивільного Кодексу України (далі -ЦК України) встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар, або надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

За пунктами 4.2.1-4.2.2 договору виконавець зобов'язаний поставити товар на склад у місті Вишгороді у строки, що вказані у відповідній специфікації після надання замовником затвердженого оригінал-макету, та передати вказаний товар ПП "АРТ-МАЙСТЕР".

Згідно з вимогами частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що структура матеріалу, кількість товару, строки поставки та вартість товару обумовлюються сторонами у специфікаціях, які складаються окремо на кожну партію товару.

Пунктами 1.3 специфікацій до договору № 1 і № 2 встановлено, що загальна сума цих специфікацій складає відповідно 38 880 грн. 00 коп. та 35 979 грн. 00 коп.

За пунктами 2.1 зазначених специфікацій замовник перераховує грошові кошти на поточний рахунок виконавця у розмірі 100% від вартості партій товару, що вказані у даних специфікаціях, протягом 30 календарних днів з моменту підписання видаткової накладної.

Пунктом 5.3 договору встановлений перелік супроводжувальних документів на товар, до якого входить товарна накладна, податкова накладна, а також копія гігієнічного висновку МОЗ України.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги щодо наявності у відповідача заборгованості за вищезазначеним договором купівлі-продажу, ПП "Авентин" посилалося на видаткові накладні від 7 березня 2012 року № АВ-0020 та № АВ-0021 (а.с. 19-20).

Водночас судом встановлено, що на оригіналах вказаних товаро-розпорядчих документів відсутній підпис особи, уповноваженої відповідачем на отримання зазначеного у них товару, а також відсутній відбиток печатки ПП "АРТ-МАЙСТЕР".

Також зі змісту даних накладних вбачається, що товар, поставлений за цими товаро-розпорядчими документами від імені відповідача мала отримати Тарасевич Олена Вікторівна на підставі виданої ПП "АРТ-МАЙСТЕР" довіреності від 1 березня 2012 року № 70 (а.с. 17-18).

Однак з тексту наданої позивачем вищезазначеної довіреності відповідача вбачається, що вона видана Тарасевич Олені Олександрівні.

Крім того, у судовому засіданні, а також у відзиві на позовну заяву (а.с. 59-60) представник відповідача вказував на те, що Тарасевич Олена Вікторівна не перебуває у трудових відносинах з ПП "АРТ-МАЙСТЕР".

Зі змісту частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" вбачається, що накладна за своєю правовою природою є первинним документом бухгалтерського обліку.

Згідно з частиною 2 вищезазначеної статті первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити, як назву особи, від імені якої складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки надані позивачем оригінали видаткових накладних не містять особистого підпису особи, уповноваженої відповідачем на отримання вказаного у них товару, суд дійшов висновку про те, що вищезазначені товаро-розпорядчі документи не можуть вважатися належним та допустимим доказом, який підтверджує факт передачі ПП "АРТ-МАЙСТЕР" товару за договором від 5 березня 2012 року № AV-56-12.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами частини 2 статті 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування

Враховуючи те, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту передачі товару відповідачу за договором від 5 березня 2012 року № AV-56-12 загальною вартістю 74 551 грн. 49 коп., а також факту наявності у відповідача заборгованості за вказаним договором, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з ПП "АРТ-МАЙСТЕР" вищезазначеної суми основного боргу.

Враховуючи те, що вказана позовна вимога не підлягає задоволенню, у суду також відсутні підстави для задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь ПП "Авентин" 2 817 грн. 65 коп. пені та трьох процентів річних в розмірі 545 грн. 70 коп., нарахованих позивачем на вищезазначену суму основного боргу.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Згідно з частиною 2 статті 4 Закону ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат. За подання заяви про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову сплачується судовий збір, який складає 1,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду (частина 1 вищезазначеної статті).

Оскільки сума даного позову складає 77 914 грн. 84 коп., позивач на підставі вищевказаної статті Закону мав сплатити судовий збір у розмірі 1 609 грн. 50 коп.

Проте з наявного у матеріалах справи платіжного доручення від 4 липня 2012 року № 428 (а.с. 8) вбачається, що за подачу даної позовної заяви позивач перерахував до Державного бюджету України 1 558 грн. 30 коп. судового збору.

Крім того, позивач подав до суду заяву про забезпечення позову. Оскільки ПП "Авентин" не надало документи, що підтверджують сплату судового збору за подання вказаної заяви, ухвалами суду від 9 серпня 2012 року та від 23 серпня 2012 року позивача було зобов'язано надати такі докази. Проте дана вказівка суду не була виконана позивачем.

У пункті 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 23 травня 2012 року № 01-06/704/2012 визначено, що підпунктом 3 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону передбачено справляння судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову. Водночас ГПК України не передбачено наслідків неподання доказів сплати названого збору в установленому порядку і розмірі. Відтак господарський суд повинен розглянути зазначену заяву й за відсутності таких доказів, а розподіл відповідних сум судового збору здійснити між сторонами за правилами статті 49 ГПК України в залежності від результатів розгляду заяви про вжиття заходів до забезпечення позову. Про такий розподіл може бути зазначено в рішенні (постанові) господарського суду або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

Оскільки ПП. "Авентин" було відмовлено у задоволенні позовних вимог, а також у задоволенні його заяви про забезпечення позову, суд дійшов висновку про те, що недоплачену суму судового збору за подачу позовної заяви в розмірі 51 грн. 20 коп., а також судовий збір за подачу заяви про вжиття запобіжних заходів в сумі 1 609 грн. 50 коп. слід стягнути з позивача в доход Державного бюджету України.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, частиною 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Стягнути з приватного підприємства "Авентин" (99008, місто Севастополь, вулиця Пожарова, будинок 22, ідентифікаційний код: 36758943) в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 660 (одна тисяча шістсот шістдесят) грн. 70 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11 вересня 2012 року

Суддя Є.В. Павленко