Постанова № 25963387, 10.09.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2012 р. Справа № 5017/216/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівКролевець О.А. Попікової О.В. Саранюка .І.розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд"на рішення господарського суду Одеської області від 02.04.2012 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2012 р. у справі № 5017/216/2012за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд"доВідкритого акціонерного товариства "Надлиманський"простягнення 472 586,40 грн.за участю представників:

позивача: не з'явився

відповідача: не з'явився

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю (надалі -"ТОВ") "Хліб Інвестбуд" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства (надалі -"ВАТ") "Надлиманський" про стягнення 472 586,40 грн., що складаються з 318 087,00 грн. передоплати за непоставлений товар, 109 058,40 грн. пені та 45 441,00 грн. штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з поставки оплаченого товару згідно з укладеним між сторонами Контрактом на поставку зерна майбутнього врожаю № МУ1072 від 05.05.2011 р., що зумовлює застосування до спірних правовідносин норм ст.ст. 525, 599, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.02.2012 р. задоволено заяву про відмову від позову від 06.02.2012 р. та припинено провадження у справі № 5015/216/2012 в частині вимог про зобов'язання відповідача виконати умови Контракту на поставку зерна майбутнього врожаю № МУ1072 від 05.05.2011 р. в частині поставки товару.

Рішенням господарського суду Одеської області від 02.04.2012 р. (суддя Цісельський О.В.) позов задоволено частково;

стягнуто з ВАТ "Надлиманський" на користь ТОВ "Хліб Інвестбуд" 318 087,00 грн. основного боргу, 4 592,65 грн. пені, 45 441,00 грн. штрафу та судові витрати (резолютивна частина в редакції ухвали господарського суду Одеської області від 20.40.2012 р. про виправлення описки).

Рішення місцевого господарського суду мотивоване виникненням між сторонами правовідносин поставки та порушенням відповідачем своїх зобов'язань, що зумовлює необхідність застосування норм ст.ст. 525, 526, 530, 629, 693 ЦК України. Частково відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд послався на норми ч. 2 ст. 343 ГК України та зазначив про необхідність застосування подвійної облікової ставки Національного банку України для розрахунку пені.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2012 р. (судді Ліпчанська Н.В., Андрєєва Е.І., Мацюра П.Ф.) рішення місцевого господарського суду скасовано частково та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково, стягнуто з ВАТ "Надлиманський" на користь ТОВ "Хліб Інвестбуд" 318 087,00 грн. основного боргу, 45 441,00 грн. штрафу та судові витрати.

Позиція суду апеляційної інстанції мотивована нормами ч. 3 ст. 549 ГК України та відсутністю у відповідача грошового зобов'язання перед позивачем, що унеможливлює стягнення пені.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами в частині вирішення спору про стягнення пені, ТОВ "Хліб Інвестбуд" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 02.04.2012 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2012 р. в зазначеній частині, і прийняти нове рішення, яким стягнути з ВАТ "Надлиманський" пеню в сумі 109 058,40 грн. Вимоги касаційної скарги обґрунтовані неправильним застосуванням судами норм ст. 549 ЦК України та ст.ст. 193, 217, 230, 231 ГК України.

Сторони згідно з приписами ст. 1114 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористались передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами встановлено, що 05.05.2011 р. між ТОВ "Хліб Інвестбуд" (покупець) та ВАТ "Надлиманський" (продавець) укладено Контракт на поставку зерна майбутнього врожаю № МУ1072 (надалі -"Контракт").

Сторонами у п. 1.1 Контракту погоджено, що предметом Контракту є передача продавцем у власність покупцю у визначений сторонами строк товару, а саме: пшениця 3 класу (ДСТУ - 3768-2010) в кількості 270 тон за ціною 1 683,00 грн. за 1 тону (в т.ч. ПДВ), загальною вартістю 454 410,00 грн. (в т.ч. ПДВ). Вказана сума зазначена сторонами в якості вартості Контракту у п. 1.5.

Розділом 3 Контракту визначено порядок розрахунків. Так, згідно з п. 3.1 покупець протягом трьох робочих днів з моменту вступу в силу договору застави майбутнього врожаю (п. 2.2 Контракту), зобов'язується перерахувати кошти (авансовий платіж) на поточний рахунок продавця в розмірі 50 % від вартості Контракту, передбаченої у п. 1.5. цього Контракту, за вирахуванням суми передбаченої у п. 3.1.1 цього Контракту (страховий платіж в розмірі 3,70 % від суми Контракту).

Наступний платіж здійснюється покупцем у розмірі 20 % від вартості Контракту (п. 1.5 Контракту) виключно на підставі отриманого листа-заявки Продавця, але не раніше 2 місяців з моменту отримання ним першого авансового платежу (п. 3.2 Контракту).

Остаточний розрахунок у розмірі 30 % від вартості поставленої партії товару здійснюється покупцем протягом п'ятнадцяти робочих днів з моменту отримання покупцем документів, передбачених в п. 2.3 цього договору (п. 3.3). Остаточний розрахунок за поставлений товар покупець здійснює за мінімальними інтервенційними цінами, затвердженими центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики, чинними на дату такого розрахунку, виходячи з обсягу поставленого товару (п. 3.3.1 Контракту).

Судами встановлено, що позивачем 10.05.2011 р. перераховано на поточний рахунок відповідача авансовий платіж у розмірі 210 391,83 грн., що дорівнює 50 % від вартості Контракту за вирахуванням страхового платежу та відповідає умовам п. 3.1 Контракту.

30.05.2011 р. на підставі листа-заявки відповідача на поточний рахунок ВАТ "Надлиманський" перераховано платіж на виконання п. 3.2 Контракту в розмірі 90 882,00 грн., що дорівнює 20 % вартості Контракту.

Крім того, судами встановлено перерахування позивачем 11.05.2011 р. на рахунок страховика (ПАТ СК "Статус") страхового платежу за Договором комплексного страхування майбутнього врожаю с/г культур № 000307 від 23.04.2011 р. у розмірі 16 813,17 грн. (3,70 % вартості Контракту).

Сторонами у п. 1.2 Контракту погоджено, що поставка товару здійснюється відповідачем до 15.09.2011 р. Втім, як встановлено судами, даного зобов'язання ВАТ "Надлиманський" виконано не було.

Пунктом 4.4 Контракту (в редакції Додаткової угоди № 1 від 16.05.2011 р.) визначено, що у разі невиконання продавцем своїх зобов'язань або за наявності очевидних підстав у покупця вважати, що він не виконає своїх зобов'язань у встановлений строк або виконає їх не в повному обсязі, покупець має право зупинити виконання своїх зобов'язань (в т.ч. передбачені п.п. 3.2, 3.3 Контракту), відмовитися від їх виконання частково або в повному обсязі. В такому випадку продавець зобов'язаний повернути покупцю все отримане за цим Контрактом протягом 10 днів з моменту такого встановлення, що підтверджується листом-вимогою покупця.

Із дотримання даних положень Контракту ТОВ "Хліб Інвестбуд" надіслано на адресу ВАТ "Надлиманський" лист від 07.12.2011 р. за вих. № 1659/12 з вимогою про повернення грошових коштів в загальному розмірі 318 087,00 грн. протягом десяти днів з моменту отримання вимоги. Судами встановлено, що вказаний документ відповідачем отримано 13.12.2011 р., однак залишено без відповіді та реагування.

Суди мотивовано звернули увагу на виникнення між сторонами правовідносин поставки, що регулюються, зокрема, ст. 712 ЦК України, якою визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 693 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

В той же час, ч. 2 ст. 693 ЦК України надає покупцю право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати, у випадку якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк.

Судами враховано, що згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк виконання зобов'язання не встановлений, боржник повинен виконати обов'язок по оплаті в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором.

З огляду на дані норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з позицією про правомірність вимог ТОВ "Хліб Інвестбуд" щодо стягнення з ВАТ "Надлиманський" отриманої за Контрактом попередньої оплати.

Щодо вирішення спору у справі в частині стягнення з відповідача сум штрафу та пені, колегія суддів зазначає наступне.

Статтями 610, 611 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно норм зазначених статей, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. При цьому ст. 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Пунктом 5.3. Контракту передбачено стягнення штрафу у розмірі 10 % вартості цього Контракту за прострочення понад 30 днів.

Відповідно до встановлених господарськими судами обставин справи правомірним є висновок про стягнення з ВАТ "Надлиманський" штрафу в розмірі 45 441,00 грн.

Крім того, сторонами у п. 5.3 Контракту погоджено, що у разі виконання покупцем п. 3.1 та невиконання продавцем п. 1.1. цього Контракту з продавця стягується пеня у розмірі 0,2 % вартості недопоставленого Товару за кожен день прострочення. З посиланням на дані положення Контракту ТОВ "Хліб Інвестбуд" заявлено до стягнення з ВАТ "Надлиманський" 109 058,40 грн. пені, виходячи з вартості невиконаного зобов'язання з поставки товару на суму 454 410,00 грн. та прострочення поставки на 120 днів (з 16.09.2011 р. по 13.01.2012 р.).

Місцевим господарським судом до спірних правовідносин застосовано ч. 2 ст. 343 ГК України та зазначено про необхідність розрахунку пені виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня. В свою чергу, апеляційний господарський суд не погодившись з даним висновком суду першої інстанції та пославшись на приписи ст. 549 ЦК України зазначив про можливість нарахування пені лише за прострочення виконання грошового зобов'язання та відмовив у позові повністю в цій частині.

Втім, колегія суддів не може визнати таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, жодний із вказаних висновків.

Так, статтею 3 ЦК України в якості однієї з загальних засад цивільного законодавства встановлено свободу договору, яка передбачає, зокрема, і свободу у визначенні його умов. Статтею 6 вказаного кодексу передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Положеннями ч. 4 ст. 179 ГК України також передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Таким чином, відповідно до вимог законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами відповідальність за прострочення виконання зобов'язання не суперечить матеріальному праву України та відповідно не тягне за собою правових наслідків у вигляді задоволення позову з наведених підстав.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. В той же час, ч. 2 ст. 231 ГК України передбачає настання відповідальності за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не лише грошових. Статтею 193 ГК України також закріплено, що господарські санкції, зокрема пеня, застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання.

Отже, з огляду на умови укладеного між сторонами Контракту слід дійти висновку про те, що позиція як місцевого, так і апеляційного господарських судів ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до ст. 1115 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Згідно зі ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення, припинити провадження у справі. Згідно зі ст. 4 ГПК України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом. В силу вищезазначених порушень судові рішення попередніх інстанції вказаним вимогам не відповідають.

Згідно з ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки колегією суддів встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмету доказування в цій справі, з'ясовані судом першої та апеляційної інстанції з достатньою повнотою, але допущено помилки в застосуванні норм матеріального права, через що висновки місцевого та апеляційного судів не відповідають цим обставинам, оскаржувані судові акти підлягають частковому скасуванню із прийняттям нового рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" задовольнити.

Рішення господарського суду Одеської області від 02.04.2011 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2012 р. у справі № 5017/216/2012 в частині вирішення спору про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Надлиманський" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" суми пені скасувати.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити та стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Надлиманський" (67812, Одеська обл., Овідіопольський р-н, с. Надлиманське, вул. Леніна, 139, код 00413268) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12, код 33307354) 109 058,40 грн. пені та 2 001,52 грн. в рахунок відшкодування судових витрат, понесених позивачем у зв'язку з поданням апеляційної та касаційної скарг.

Господарському суду Одеської області доручити видати відповідний наказ.

Головуючий суддяО. Кролевець Судді О. Попікова В. Саранюк