Ухвала суду № 25961075, 11.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2012 року м. Київ К-26809/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Тячівському районі Закарпатської області

на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2008 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2010 року

у справі № 2а-2075/08

за позовом Дочірнього підприємства «Закарпатський облавтодор»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»

до Державної податкової інспекції у Тячівському районі Закарпатської області

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2010 року, позов Дочірнього підприємства «Закарпатський облавтодор»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»(позивач) до Державної податкової інспекції у Тячівському районі Закарпатської області (відповідач) задоволено повністю. Визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 480/0001801732/0/03450830/17071 від 08 травня 2008 року, № 0001801732/1 від 04 червня 2008 року та № 0001801732/3/888/1732/03450838/13310 від 15 вересня 2008 року. Присуджено до стягнення з Державного бюджету України на користь ДП «Закарпатський облавтодор»ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»понесені судові витрати в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Тячівському районі Закарпатської області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2008 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2010 року та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову документальну перевірку філії «Тячівський райавтодор» ДП «Закарпатський облавтодор»ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2006 року по 31 грудня 2007 року, за результатами якої складено акт № 372-231/03450838 від 24 квітня 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 480/0001801732/0/03450830/17071 від 08 травня 2008 року, яким філії «Тячівський райавтодор»ДП «Закарпатський облавтодор»ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів з найманих працівників в розмірі 38 399,31 грн. (12 799,77 грн. -основний платіж, 25 599,54 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження скарги філії залишено без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001801732/1 від 04 червня 2008 року та № 0001801732/3/888/1732/03450838/13310 від 15 вересня 2008 року.

Перевіркою встановлено порушення підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 889-IV) у зв'язку з неутриманням та неперерахуванням до бюджету податку з доходів фізичних осіб із виплачених працівникам підприємства надбавок за роз'їзний характер роботи.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до абзацу 3 пункту 1.1 статті 1 Закону № 889-IV для цілей цього Закону під терміном «заробітна плата»розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Частиною 3 статті 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці»передбачено, що до інших заохочувальних та компенсаційних виплат відносяться виплати у формі винагороди за наслідком роботи за рік, премії за спеціальними системами та положеннями, компенсації та інші грошові та матеріальні виплати, які не передбачені актами діючого законодавства, або які здійснюються поза установленими вказаними актами норми.

Відповідно до пункту 3.16 розділу 3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, до фонду оплати праці не належать надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер у розмірах, визначених чинним законодавством.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 1999 року № 490 «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджуваних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний характер)»(далі -Постанова № 490) передбачено, що підприємства, установи, організації самостійно встановлюють надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником.

Граничні розміри надбавок (польового забезпечення) працівникам за день не можуть перевищувати граничні норми витрат, установлених Кабінетом Міністрів України для відряджень у межах України.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, розмір надбавок за роз'їзний характер роботи, що виплачувався працівникам філії «Тячівський райавтодор» ДП «Закарпатський облавтодор»ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», визначений колективним договором ДП «Закарпатський облавтодор», погоджений із замовниками робіт та не перевищує граничних добових витрат, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордоном»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Постанова № 663).

Крім того, згідно з пунктом 3 Постанови № 490 витрати на проїзд до місця відрядження і назад, а також на наймання житлового приміщення зазначеним працівникам відшкодовуються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України для відряджень у межах України і за кордон.

При цьому, норми відшкодування витрат на відрядження встановлені Постановою № 663 лише у вигляді добових, а тому надбавки за роз'їзний характер роботи фактично замінюють відшкодування на добові витрати.

Таким чином, якщо робота працівника носить роз'їзний характер, його поїздки не вважаються відрядженням з їх відповідним оформленням, а виплата відповідних надбавок прирівнюється за своєю суттю до виплати добових відрядженому та, відповідно до вимог підпункту 4.3.2 пункту 4.3 статті 4 Закону № 889-IV, не відноситься до складу доходів працівника, що підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Тячівському районі Закарпатської області відхилити, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.