Постанова № 25960088, 10.09.2012, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1570/2469/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2012 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Білостоцького О.В.

При секретарі: Бушанському А.В.

За участю сторін:

Представника позивача: ОСОБА_1

Представника відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі ФОП ОСОБА_2) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Малиновському районі у м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі ДПІ у Малиновському районі м. Одеси) про скасування податкового повідомлення № 0001041701 від 30.03.2012 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 21.03.2012 року по 22.03.2012 року ДПІ у Малиновському районі м. Одеси проведено документальну невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Таверс»за період травень-вересень 2012 року. За результатами перевірки було складено акт № 216/17-128/2577721576 від 22.03.2012 року, у висновках якого зазначено про порушення позивачем ч.ч 1, 5 ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з ТОВ «Таверс»; п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит по податку на додану вартість у сумі 118 973,28 грн. На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001041701 від 30.03.2012 року про збільшення ФОП ОСОБА_2 суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі: 118 974,00 грн. - основний платіж та 19 042,25 грн. - штрафні санкції.

Позивач вважає необґрунтованими висновки, викладені у акті перевірки № 216/17-128/2577721576 від 22.03.2012 року, а прийняте на його підставі податкове повідомлення-рішення № 0001041701 від 30.03.2012 року протиправним та такими, що підлягає скасуванню. При цьому позивачем зазначено, що правочини, укладені з підприємством-контрагентом ТОВ «Таверс»мали реальний характер та їх здійснення підтверджується відповідними первинними документами. На думку позивача, з його боку при формуванні ним податкового кредиту за перевіряємий період по взаємовідносинам із зазначеним контрагентом відсутні порушення вимог Податкового кодексу України.

Представник позивача у судовому засіданні, посилаючись на обґрунтування, викладені у адміністративному позові, підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.

Представник відповідача до судового засідання не з'явилась, про дату час та місце судового розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином та своєчасно. У судових засіданнях 28.05.2012 року, 18.06.2012 року та 11.07.2012 року представник відповідача приймала участь, надавала пояснення, позовні вимоги не визнала, наполягала, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим, винесеним у відповідності до вимог чинного законодавства. Зазначила, що при проведенні документальної невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Таверс» за період травень-вересень 2012 року встановлено порушення позивачем вимог ч.ч. 1, 5 ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з ТОВ «Таверс»; п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України у вигляді завищення податкового кредиту по податку на додану вартість у сумі 118 973,28 грн., у тому числі за періодами: травень 2011 року -126 96,00 грн., червень 2011 року - 30 113,00 грн., липень 2011 року -43 05,00 грн., серпень 2011 року -16 353,00 грн., вересень 2011 року -16 807,00 грн.

Судом під час офіційного з'ясування обставин у справі встановлено наступне:

ФОП ОСОБА_2 зареєстрований 31.01.2006 року виконавчим комітетом Одеської міської ради, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_1 (т.1 а.с. 27-28). Підприємець знаходиться на обліку платників податків у ДПІ у Малиновському районі м. Одеси з 13.02.2006 року (т. 1 а.с. 30).

Згідно довідки Головного управління статистки в Одеській області видами господарської діяльності ФОП ОСОБА_2 є: оптова торгівля текстильними товарами; роздрібна торгівля текстильними та галантерейними товарами (т. 1 а.с. 29).

В період з 21.03.2012 року по 22.03.2012 року згідно наказу ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 19.03.2012 року № 116, на підставі службового посвідчення серії УОД № 041867 від 10.08.2008 року головним державним податковим ревізором-інспектором відділу податкового контролю фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ОСОБА_3 було проведено документальну невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Таверс»за період травень-вересень 2012 року.

За результатами перевірки було складено акт перевірки № 216/17-128/2577721576 від 22.03.2012 року, у висновках якого відображено порушення позивачем ч.ч. 1, 5 ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з ТОВ «Таверс»; п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, в частині завищення податкового кредиту по податку на додану вартість у сумі 118 973,28 грн., у тому числі за періодами: травень 2011 року -126 96,00 грн., червень 2011 року -30 113,00 грн., липень 2011 року -43 05,00 грн., серпень 2011 року -16 353,00 грн., вересень 2011 року -16 807,00 грн. (т. 1 а.с. 12-23).

При цьому в акті перевірки податковим органом зазначено, що при проведенні перевірки правомірності нарахування ФОП ОСОБА_2 податкового кредиту з податку на додану вартість за травень-листопад 2011 року, сформованого на підставі придбання товарів у ТОВ «Таверс», використані дані акту ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 24.02.2012 року № 523/23-5/37422308 «Про неможливість проведення документальної перевірки ТОВ «Таверс»щодо формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за березень-листопад 2011 року», у якому зазначено, що податковим органом не встановлено реальність здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Таверс»з контрагентами за період 01.01.2011 року по 31.12.2011 року та підприємство визнано як «податкова яма»; отримано висновок з відділу податкової міліції ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 24.02.2012 року за №1347/26-53, згідно якого встановлені ознаки фіктивності та відсутність факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Таверс»; отримано відповідь від ДПА в Одеській області за вих. №2811/7/07-5105 від 25.02.2012р., що керівник підприємства - громадянин Левченко В.С. доходів не отримує, а також відповідь від ДПА в Одеській області за вих. №40/11/18-0508 від 25.02.2012 року про те, що на підприємстві взагалі не зареєстровано жодної особи; зазначено, що стан платника - порушено провадження у справі про банкрутство; на підприємстві відсутні основні фонди, транспортні засоби, складські приміщення. У зв'язку з тим, що ФОП ОСОБА_2 сформовано податковий кредит за період травень-листопад 2011 року за рахунок придбання товарів у підприємства, яке визнано «податковою ямою», зазначені операції з постачання товарів не мали реального характеру. Тому, на думку відповідача, ФОП ОСОБА_2 неправомірно завищено податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Таверс»за перевіряємий період у розмірі 118 973,28 грн.

На підставі висновків акту перевірки № 216/17-128/2577721576 від 22.03.2012 року ДПІ у Малиновському районі м. Одеси винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р»№ 0000372301 від 07.02.2012 року, яким ФОП ОСОБА_2 донараховано грошове зобов'язання по податку на додану вартість у сумі: 118 974,00 грн. - основний платіж та 19 042,25 грн. - штрафні санкції (т. 1 а.с. 26).

Не погодившись із вказаними податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги ПАТ «Одеська ТЕЦ»підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі ПК України) він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог, чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктами 201.1, 201.4 ст. 201 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товару (послуг).

Згідно п. 201.10 ст. 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.6 ст. 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Виходячи із вищезазначеної норми, податкова накладна є документом, що підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Водночас, ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судом встановлено, що між ТОВ «Таверс»(продавець) та ФОП ОСОБА_2 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу № 0027 від 04.05.2011 року, за яким постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар. Ціна, кількість та асортимент товару визначається в накладних, які одночасно є специфікаціями та невід'ємною частиною цього договору (т. 1 а.с. 46-47).

Факт отримання ФОП ОСОБА_2 зазначеного товару: швейної фурнітури та сплати відповідних грошових коштів за отримані товари, у т.ч. і сум ПДВ, підтверджуються оформленими та підписаними сторонами податковими накладними: № 27 від 04.05.201 року на суму ПДВ 12 695,79 грн., № 01.06.2011 року на суму ПДВ 30 112,82 грн., № 15 від 01.07.2011 року на суму ПДВ 43 005,00 грн., № 23 від 01.08.2011 року на суму ПДВ 16 352,50 грн., № 33 від 01.09.2011 року на суму ПДВ 16 807,17 грн. та відповідними видатковими накладними (т.1 а.с. 48-52, 58-62), відображеними в реєстрі отриманих податкових накладних за відповідні періоди (т.1 а.с. 178, 185, 192, 199, 206), рахунками-фактурами та платіжними дорученнями (т.1 а.с. 53-57, 63-81).

Витрати на придбання зазначеного товару були обліковані ФОП ОСОБА_5 у Книзі обліку доходів та витрат громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність (т. 3 а.с. 206-208).

За наслідками виконання зазначеного договору ФОП ОСОБА_2 було включено до податкового кредиту згідно декларацій з податку на додану вартість за період травень-вересень суму ПДВ 118 973,28 грн., у тому числі за періодами: травень 2011 року -12 696,00 грн., червень 2011 року -30 113,00 грн., липень 2011 року -43 005,00 грн., серпень 2011 року -16 353,00 грн., вересень 2011 року -16 807,00 грн. (т.1 а.с. 172-176, 179-183, 186-190, 193-197, 200-204).

Судом встановлено, що ТОВ «Таверс»на момент здійснення правовідносин з ФОП ОСОБА_2 було платником податку на додану вартість на підставі свідоцтва № 1000314736 НБ № 317633 від 16.12.2010 року, виданого ДПІ у Приморському районі м. Одеси (т. 1 а.с. 215), а отже податкові накладні на виконання вищезазначених договорів були видані належною особою та відповідали вимогам податкового законодавства України. Крім того, всі податкові накладні за вказаними господарськими операціями ФОП ОСОБА_2 відображені у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних та відповідають даним, зазначеним у податковій декларації позивача за травень-вересень 2011 року.

Допитана в якості свідка головний державний податковий ревізор-інспектор ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ОСОБА_3, яка безпосередньо приймала участь у проведенні перевірки ФОП ОСОБА_2, зазначила, що під час проведення нею невиїзної документальної перевірки позивача фактичність отримання ним товарів від ТОВ «Таверс»не перевірялась. При цьому жодних зауважень з приводу наданих позивачем доказів на обґрунтування фактичності виконання ним правочинів з ТОВ «Таверс»свідок не зазначила. Пояснила, що висновок щодо завищення позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «Таверс»нею зроблений фактично лише на підставі акту ДПІ у Приморському районі від 24.02.2012 року № 523/23-5/37422308, у якому зазначено про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Таверс»за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року.

З приводу виконання господарських операцій позивач - ФОП ОСОБА_2 - у судовому засіданні пояснив, що він познайомився з керівником ТОВ «Таверс»Левченко В.С. та особисто уклав з ним вищезазначений договір купівлі-продажу. Товар поставлявся позивачу особисто керівником ТОВ «Таверс»на вантажному мікроавтобусі та зберігався позивачем у його власному гаражі (т.1 а.с. 216). Після кожної поставки позивачем та керівником ТОВ «Таверс»складалися та підписувалися податкові та видаткові накладні на поставлений товар. З огляду на те, що товар, який придбавався позивачем у ТОВ «Таверс», є дрібним, для його перевезення достатньо було автомобіля керівника контрагента. При цьому, право власності керівника ТОВ «Таверс»на автомобіль, на якому здійснювалась поставка товарів, позивачем не перевірялись, у зв'язку з відсутністю такої необхідності. Товар привозився на склад позивача особисто керівником ТОВ «Таверс»та відповідав асортименту, кількості та якості, визначених в накладних на товар. Умовами укладеного з постачальником договору було передбачено, що доставка товару здійснюється за рахунок продавця, що, в свою чергу, не передбачає участі покупця та продавця у транспортних взаємовідносинах та обов'язкового оформлення документів відносно транспортування, а тому товарно-транспортні документи на товар позивачем у контрагента не вимагались.

Позивач також зазначив, що він при укладанні договору купівлі-продажу з ТОВ «Таверс» діяв з належною обачністю та обережністю щодо обрання свого контрагента, перевірив усі загальнодоступні відомості та встановив, що підприємство зареєстровано як суб'єкт підприємницької діяльності та є платником податку на додану вартість. Інформація щодо наявності у контрагента-постачальника основних фондів, найманих працівників, а також податкова інформація щодо стану цього підприємства в податкових органах не є загальнодоступною, а тому позивачем перевірена бути не могла.

Крім того ФОП ОСОБА_2 пояснив, що його угода з ТОВ «Таверс»мала по суті посередницький характер, позивач придбавав продукцію і надалі перепродував її іншим суб'єктам підприємницької діяльності з метою отримання прибутку, що відповідає цілям його діяльності, виду господарської діяльності за КВЕД та не суперечить положенням законодавства. На підтвердження зазначеного, позивачем до суду були надані договори купівлі-продажу з: ПАТ «Швея», ЗАТ «Ужгородська швейна фабрика», ТОВ «ВКФ «АРТ-ПРЕСС», ТОВ ПО «Харків», ПП «Торговий дім «Мілана», ПП «Фрі Тайм Спорт», ПКФ «Кінг ЛТД», ВТФ «Селена», ТОВ «ВТС СУВЕНИР», ПП Камея», ТОВ «ВКФ «Мандарин», ТОВ «Салон моди «Мастер-7», ТОВ «ОЛпринт», ТОВ «Шик-Групп», ПАТ «Володарка», ЗАТ «АСТРА ЛЮКС», ТОВ «Швейна фабрика «Грегори Арбер», ТОВ «ОЛТЕКС», ОАТ «Лебединська швейна фабрика», ПП «Фірма СВАЕкспресс», ПрАТ «КСК «Чексіл», ТОВ «Євросувенір», ТОВ «РІФ-1», ТОВ «Союз-Текстиль»ТОВ «Компанія «Золотой век», ТОВ «Униколь», ТОВ », ТОВ «Техномедика», ТОВ «СПЕШЛ ТЕКСТАЙЛ ГРУП», ТОВ «Тайнек», ТОВ «Швейна фабрика Ніни Онілової», ТОВ «АР ЖИ БИ», ТОВ «С.У. Дизайн», ТОВ «Фірма Стугна ЛТД»ТОВ «Тексика», (т. 1 а.с. 218-250, т.2 а.с. 1-43), належним чином оформлені та підписані сторонами податкові та видаткові накладні, довіреності та платіжні документи (т. 2 а.с. 44-250, т.3 а.с. 1-195).

Проти зазначених фактів представником відповідача заперечень та зауважень в судовому засіданні надано не було.

Отже з урахуванням зазначеного, суд вважає, що відповідач безпідставно посилається на те, що перевіркою ФОП ОСОБА_2 встановлено відсутність поставки товару від ТОВ «Таверс», що на думку відповідача свідчить про укладення угоди без мети настання реальних наслідків.

Сукупність досліджених під час розгляду справи документів, які зазвичай супроводжують виконання операцій такого роду, не дають підстав для висновку про нездійснення спірних операцій, а відповідачем в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували їх виконання, а тому суд вважає, що ДПІ у Малиновському районі м. Одеси не доведено відсутність у позивача підстав для формування податкового кредиту внаслідок фактичної відсутності поставки товару, тобто ДПІ не доведено нездійснення спірних операцій, а відтак і не доведено відсутності у позивача підстав для формування спірних сум податкового кредиту. Надана позивачем сукупність первинних документів щодо здійснення спірних операцій, а також документальні підтвердження щодо подальшого руху придбаного товару та його поставку іншим особам та той факт, що позивач по суті здійснював перепродаж придбаного у третьої особи товару на користь інших осіб, на думку суду, є достатньою для підтвердження фактичності поставок товару.

Крім того суд зазначає, що в силу приписів податкового законодавства України органам Державної податкової служби України відповідно до покладених на них функцій та повноважень не надано права визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними при перевірці діяльності платників податків.

Частинами 1 та 5 ст. 203 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини -це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч.1 ст.216 ЦКУ), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч.2 ст.215 ЦКУ) та оспорювані (ч.3 ст. 215 ЦКУ), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі, що передбачено ст. 236 ЦК України.

Господарський кодекс України зазначеного поділу не передбачає, а фактично розглядає як оспорювані всі ті зобов'язання, які виникають з правочинів, які за приписами Цивільного кодексу України є нікчемними.

Так, відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Для прийняття рішення щодо визнання нікчемними правочинів з таких підстав, на думку суду, необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідома суперечна інтересам суспільства мета укладання угоди, в якій мірі її виконано сторонами, а також вину сторін у формі умислу. Наявність умислу у сторін (чи сторони) угоди означає, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи, яка є стороною угоди, не може вважатися встановленою.

Судом встановлено, що в акті перевірки від 22.03.2012 року не мається посилань на вину позивача, яка виразилася в намірі порушити публічний порядок, а також на те, що зміст укладеного договору не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, незаконне заволодіння ним. Зазначений акт також не містить посилань на обставини, в яких виразилось таке порушення.

Правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Під час розгляду справи ДПІ не надала рішення суду, яке набрало законної сили, прийнятого в порядку ст. 234 ЦК України щодо фіктивності правочину між позивачем та його контрагентом. Відповідачем також не надано в обґрунтування своїх висновків доводів про суперечність спірних операцій інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, рішень суду про визнання правочину з контрагентом недійсним з цих підстав, як-то передбачено приписами ч. 3 ст. 228 ЦК України. Суд також зазначає, що відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки товарів, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача по господарським відносинам зі своїм контрагентом були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Також при прийнятті рішення по справі, суд приймає до уваги ту обставину, що ДПІ у Малиновському районі м. Одеси з 06.02.2012 року по 24.02.2012 року було проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання ФОП ОСОБА_2 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року, та складено за результатами її проведення акт від 02.03.2012 року № 9/17-128/2577721576. При цьому будь-яких порушень з боку позивача при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з ТОВ «Таверс», які мали місце з травня 2011 року до вересня 2011 року, тобто в межах перевіряємого періоду, встановлено не було (т. 1 а.с. 82-105). Крім того, з податкової інформації ДПІ у Приморському районі м. Одеси, що була досліджена в судовому засіданні, ТОВ «Таверс»здійснювало реалізацію товарів народного споживання та декларувало податкові зобов'язання по господарським операціям з ФОП ОСОБА_2 в обсязі податкового кредиту, заявленого позивачем у перевіряемому періоді 2011 року (т. 1 а.с. 135-162).

Зазначені обставини представником відповідача у судовому засіданні не заперечувались.

Таким чином, висновки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси в акті перевірки перевірки № 216/17-128/2577721576 від 22.03.2012 року про порушення позивачем вимог ч.ч 1, 5 ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з ТОВ «Таверс»; п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України у вигляді завищення податкового кредиту по податку на прибуток у сумі 118 973,28 грн., не ґрунтуються на законі та зроблені без урахування усіх обставин, що мають значення, а тому суд вважає, що позивач правомірно відніс до податкового кредиту суми сплаченого ним податку на додану вартість по господарських взаємовідносинах з ТОВ «Таверс»у перевіряємий період.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.

Згідно з ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

З огляду на викладене суд вважає, що відповідач у судовому засіданні не довів правомірності та обґрунтованості спірного податкового повідомлення-рішення № 0001041701 від 30.03.2012 року, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 138 016,25 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 69-71, 86, 122, 158-163, 167, 186, 254 КАС України , суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби № 0001041701 від 30.03.2012 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України - з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на постанову, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 10 вересня 2012 року.

Суддя Білостоцький О.В.

10 вересня 2012 року.

.