Рішення № 25950075, 03.09.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2012 р.Справа № 5023/3057/12 вх. № 3057/12

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Бережановій Ю.Ю.

за участю

позивача - не з'явився

відповідача - Старецького В.В. (дов. № 1451 від 18.07.2012 р.)

розглянувши справу за позовом Фізичної особи ОСОБА_2, смт. Комсомольське

до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Провізор" в особі голови ліквідаційної комісії ОСОБА_3, смт. Комсомольське

про визнання права власності, стягнення коштів, зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фізична особа ОСОБА_2, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про: - визнання права власності на нежитлове приміщення в порядку завершення ліквідаційної процедури; - визнання рішення ліквідаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Провізор", оформлене протоколом від 20.12.2011 р. про ліквідацію майна Товариства - незаконним; - стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Провізор" в особі голови ліквідаційної комісії ОСОБА_3 (надалі - Відповідач) спричинених збитків, завданих знищенням майна, відповідно до вартості належної йому 50% активів товариства в розмірі 4 875,50 грн.; - зобов'язання Відповідача завершити ліквідацію Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Провізор" шляхом подання державному реєстратору документів, передбачених законом для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в установлений законом строк та стягнення судового збору.

Позивач та уповноважений представник у судове засідання не з'явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили. У наданій, 28 серпня 2012 р., заяві просить суд залишити позовну заяву без розгляду, у зв'язку з початком позасудового врегулювання спору.

Представник Відповідача у судовому засіданні та у наданому відзиві проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. Проти заяви Позивача про залишення позовних вимог без розгляду заперечує.

Суд дослідивши заяву Позивача про залишення позовних вимог без розгляду відмовляє у її задоволенні, на підставі наступного. У статті 81 ГПК України зазначено, що господарський суд залишає позов без розгляду, якщо: 1) позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано; 2) у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав; 4) позивач не звертався до установи банку за одержанням з відповідача заборгованості, коли вона відповідно до законодавства мала бути одержана через банк; 5) позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору; 6) громадянин відмовився від позову, який було подано у його інтересах прокурором. Перелік підстав залишення позову без розгляду є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами), а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі - ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач є співзасновником Товариства з обмеженою відповідальністю - фірми «Провізор», яке було створене як правонаступник ТОВ «Зміїв-Фармація» 29.08.2000 року.

Згідно додаткової угоди до Установчого договору ТОВ фірма «Провізор» № 1-2891 від 08.12.2001 року Позивач передав до статутного фонду Товариства належну йому на праві приватної власності однокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі рішення виконкому Комсомольської селищної ради Зміївського району Харківської області № 95 від 19.04.2002 року вище зазначена квартира була переведена у нежитловий фонд та переобладнана в аптечний пункт.

26.02.2003 року виконкомом Комсомольської селищної ради Зміївського району Харківської області було видане Свідоцтво про право колективної власності на нежитлове приміщення ТОВ фірмі «Провізор», зареєстроване в КП «Зміївське бюро технічної інвентаризації» за № 273885 від 11.03.2003 року.

01.03.2007 року до складу учасників ТОВ фірма «Провізор» вступила ОСОБА_3 на підставі протоколу № 8 від 01.03.2007 року.

14.03.2007 року була затверджена нова редакція Статуту ТОВ фірми «Провізор», згідно якої учасниками Товариства є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Розмір часток учасників в рівних долях склав по 50% від статутного фонду.

15.11.2007 року на загальних зборах засновників було прийнято рішення про припинення ТОВ фірми «Провізор» шляхом ліквідації та призначено ліквідаційну комісію в складі: ОСОБА_3 - голова ліквідаційної комісії ОСОБА_2, ОСОБА_4 - члени ліквідаційної комісії.

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги Позивача не підлягають задоволенню, у зв'язку з чим суд відмовляє в позові в повному обсязі виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 115 ЦК України, ст. 85 ГК України, ст. 12 ЗУ "Про господарські товариства" господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Таким чином, ТОВ фірма "Провізор" є законним власником нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Статтею 148 ЦК України передбачено, що учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства, при цьому порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

Відповідно до 54 ЗУ "Про господарські товариства" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю, а у даному випадку при виході позивача з товариства у зв'язку з ліквідацією, йому повинна виплачуватись вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

При цьому, в натуральній формі та без винагороди учаснику, який вибув, повертається лише майно, яке надано товариству в користування, а внесено до статутного фонду.

Відповідно до статті 30 Статуту ТОВ фірма "Провізор" передбачено, що учаснику повертається в натуральній формі лише майно передане в користування, за винятком випадків, коли майно було передано до статутного фонду товариства.

Позивачем - ОСОБА_2 з каси підприємства було отримано 5 910,69 грн. як повернення внеску в статутний фонд, що підтверджується прибутковим касовим ордером серії 01АААП № 260350 та видатковим касовим ордером серії 02АААЖ № 638303.

Правова позиція Верховного Суду України, з цього приводу, викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", де зазначено, що при визначенні порядку і способу обчислення вартості частини майна товариства та частини прибутку, яку має право отримати учасник при виході (виключенні) з ТОВ, а також порядку і строків їх виплати господарські суди мають застосовувати відповідні положення установчих документів товариства.

Аналогічна позиція викладена також в Рекомендації Президії Вищого Господарського Суду України від 28.12.2007 № 04-5/14 "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин», із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Вищого господарського суду N 04-06/83 від 18.06.2009, N 04-06/190 від 28.12.2009.

Таким чином, вимоги Позивача, стосовно визнання за ним права власності на нежитлове приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, а фактично передачі йому приміщення, а не вартості, як це передбачено чинним законодавством України та Статутом товариства, не ґрунтується на Законі.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України, у разі відмови у задоволенні позовних вимог, витрати по сплаті судового збору покладаються на Позивача.

На підставі статей 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 115 Цивільного кодексу України, статтею 1, 85 Господарського кодексу України, Законом України «Про господарські товариства», керуючись статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 10.09.2012 р.

Суддя (підпис) Жигалкін І.П.